29 лютого 2024 рокусправа №380/29883/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі відповідач-2), у якій позивач просить суд:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області №91307090011 від 24.11.2023 щодо відмови у перерахунку та виплаті підвищення до пенсії позивачу як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити позивачу перерахунок та підвищення пенсії у розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано, починаючи з 16.11.2023. із врахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні позивачу перерахунку стажу роботи як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано відповідно до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок стажу роботи позивачу згідно статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із зарахуванням часу перебування у засланні у потрійному розмірі.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він є особою, яка визнана реабілітованою, та має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». Відтак, звернувся до відповідача-2 із заявою, у якій просив здійснити перерахунок підвищення пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, а також здійснити перерахунок стажу роботи як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному режимі за час відбування покарання у засланні з 29.04.1950 по 17.07.1956 Однак у відповідь отримав відмову. Наведене зумовило звернення до суду з цим позовом.
Щодо процесуальних дій, вчинених у зв'язку із розглядом цієї справи, суд зазначає наступне.
Ухвалою судді від 26.12.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач-2 подав відзив, у якому проти задоволення позовних вимог заперечує. Вказує, що позивач отримує надбавку як член сім'ї реабілітованих у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян». Щодо вимоги про зарахування періоду перебування в засланні до стажу у потрійному розмірі, стверджує, що згідно з матеріалами пенсійної справи позивач був виселений, а не засуджений, відтак така також не підлягає задоволенню.
Відповідач-1 проти задоволення позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Вказує, що підвищення пенсій особам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій, і згодом були реабілітовані, здійснюється у розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян». Щодо зарахування періоду перебування в засланні до стажу у потрійному розмірі, вказує, що позивач на час перебування на спецпоселенні досягнув лише 2 років та не міг бути працевлаштованим.
Ухвалою суду від 06.02.2024 у задоволенні клопотання представника відповідача-1 про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та розгляд в режимі відеоконференції справи відмовлено.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Згідно з довідкою Управління внутрішніх справ Львівської області МВС України від 02.06.1992 №4/5ІІ0І0, ОСОБА_1 29.04.1950 було виселено на спецпоселення в Томську область, з якого звільнений 17.07.1956. На підстав ст. 3 Закону Української УРСР від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» реабілітований.
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою, у якій просив призначити йому надбавку у розмірі 50% від мінімальної пенсії згідно Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також період спецпоселення з 29.04.1950 по 17.07.1956 зарахувати в трьохкратному розмірі.
Рішенням від 24.11.2023 №913070190011 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області у задоволенні заяви відмовило.
Вважаючи таке рішення відповідача-1 протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:
- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»;
- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;
- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Відтак, дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (ст.1 доповнено ч.3 згідно із Законом №2353-XII від 15.05.1992).
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №2325-VIII від 13.03.2018 (далі Закон №2325-VIII) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.
Серед іншого, змінена назва закону на: «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону №962-XII, визнано такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., №15, ст. 88). Зміни набули чинності 05.05.2018.
Вказаний перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-XII.
Згідно ст.1-2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 №962-XII (далі Закон №962-XII) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Статтею 4 Закону №962-XII передбачено «поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей».
Відповідно до п.2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Згідно п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі Закон №1788-ХІІ) призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до п.6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно підпункту 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 (далі Постанова №654) від 16.07.2008 з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Відповідно до статті 28 Закону №1058-IV розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом. Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", згідно з якою, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз.1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
При визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не пп.2 п 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом в постановах від 10.10.2018 у справі №446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі №446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі №446/1848/16-а.
Отже, підвищення пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, має бути здійснено у розмірі, передбаченому Законом №1788-ХІІ, а не Постановою №654, як вказують відповідачі.
Крім того, суд зауважує, що у відзиві на позовну заяву відповідач-2 стверджує, що позивач отримує надбавку як член сім'ї реабілітованих.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. 1-1 Закону №962-XII репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю і були пов'язані спільним побутом.
Згідно з положеннями ст. 1-2 Закону №962-XII реабілітованими визнаються особи, зокрема, стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії у формах, визначених ст. 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів.
Згідно ст. 2 Закону № 962-XII формою репресії визнано заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.
Згідно з довідкою Управління внутрішніх справ Львівської області МВС України від 02.06.1992 №4/5ІІ0І0, ОСОБА_1 29.04.1950 було виселено на спец поселення в Томську область, з якого звільнений 17.07.1956. На підстав ст. 3 Закону Української УРСР від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» реабілітований.
Отже, оскільки до позивача було застосовано одну з форм репресій (заслання) та в подальшому його реабілітовано, суд доходить висновку, що позивач є особою, що зазнала репресій, відтак має право на отримання підвищення пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.
З наведеного висновується протиправність прийнятого відповідачем-1 рішення №91307090011 від 24.11.2023 та наявність підстав для його скасування.
Також позивач у позовних вимогах просить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок стажу роботи позивачу згідно статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із зарахуванням часу перебування у засланні у потрійному розмірі.
Вирішуючи позовні вимоги в цій частині, суд виходить з такого.
Відповідно до ст.6 Закону №962-ХІІ реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Згідно ст.58 Закону №1788-ХІІ, громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
Стаття 1 Закону №962-ХІІ визначає, що заслання - це примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.
Тому, законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована в потрійному розмірі.
Оскільки позивач був примусово виселений на спецпоселення на період з 29.04.1950 по 17.07.1956, тобто у зазначений період перебував у засланні, то він має право на зарахування часу перебування у засланні у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Відповідач-1 покликається на те, що на момент виселення позивачу виповнилось лише 2 роки, тому він не міг бути працевлаштованим у період перебування у засланні.
Притім, суд вважає за доцільне наголосити, що передбачена ст.6 Закону №962-ХІІ пільга є не спеціальним способом обрахування вже набутого особою трудового стажу (як це відбувається при призначенні пенсії на пільгових умовах), а є сатисфакцією, яка згідно з метою цього Закону, зазначеній у ст.1, визнана державою справедливою за завдану таким особам внаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років шкоду.
Отже, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 4 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відтак розподіл судового збору не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 2, 72-77, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області №91307090011 від 24.11.2023.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та підвищення пенсії у розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано, починаючи з 16.11.2023, із врахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок стажу роботи ОСОБА_1 згідно статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ із зарахуванням часу перебування у засланні у потрійному розмірі.
Розподіл судового збору не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач-1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29000, м. Хмельницький, вул. Гната Чекірди, 10; код ЄДРПОУ 21318350).
Відповідач-2 - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885).
СуддяСидор Наталія Теодозіївна