29 лютого 2024 рокусправа №380/19346/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковинська універсальна компанія» до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковинська універсальна компанія» до Львівської митниці, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/900636/1 від 04.07.2023.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що на умовах контракту №01-2023 від 01.02.2023 придбав та ввіз на територію України товар. Митну вартість товару визначено позивачем за першим методом (за ціною договору). В підтвердження заявленої митної вартості імпортованого товару та обраного методу її визначення позивачем до декларації додано документи, які посвідчують підстави придбання товару, його кількісні та якісні характеристики, цінове та вартісне обґрунтування. Вказані документи, на переконання позивача, не містять жодних розбіжностей щодо кількості, найменування, ціни та якості задекларованих товарів. Всупереч наведеному, відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості №UA209000/2023/900636/1 від 04.07.2023. Позивач вважає таке рішення протиправним, відтак звернувся до суду з цим позовом.
Щодо процесуальних дій, вчинених у зв'язку із розглядом цієї справи, суд зазначає наступне.
Ухвалою судді від 21.08.2023 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою судді від 18.09.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Вказує, що Львівською митницею було встановлено невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, що безпосередньо відображено в оскаржуваному рішенні.
Суд ухвалою від 27.09.2023 призначив справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача, належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання, в таке не прибув, подав заяву про розгляд справи за відсутності сторони позивача.
Представник відповідача, що прибув у судове засідання, проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
У судовому засіданні 11.01.2024 суд повідомив сторін, що рішення у справі буде прийняте у строк, передбачений щодо даної категорії справ.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Буковинська універсальна компанія» та компанія «Energy 3000 solar GmbH» уклали зовнішньоекономічний контракт №01-2023 від 01.02.2023 (далі Контракт №01-2023), предметом якого є зобов'язання продавця продати, а покупця придбати товар за асортиментом, цінами, термінами і в кількості згідно Інвойсів.
На виконання умов Контракту №01-2023 згідно рахунку-фактури (інвойс) №АТ2326735 від 26.06.2023 позивач придбав у продавця товар - фотоелектричні модулі-сонячні панелі марки JAsolar JAM72S30-545/MR у кількості 720 шт.
Для митного оформлення товару позивач подав електронну митну декларацію №23UA209170052468U2.
До електронної митної декларації на підтвердження заявленої вартості подано наступні документи:
- рахунок фактура (інвойс) №АТ42326735 від 26.06.2023;
- автотранспортна накладна №NL14772968 від 28.06.2023;
- декларація про походження товару №АТ4232673 від 26.06.2023;
- рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №336 від 03.07.2023;
- контракт №01-2023;
- договір про надання послуг митного брокера №2022/1 від 10.01.2022;
- договір (контракт) про перевезення б/н від 26.06.2023 (заява про надання транспортно-експедиційних послуг);
- інші некласифіковані документи;
- копія митної декларація країни відправлення №23NL0005101F48C9D8 від 27.06.2023;
- копія митної декларації країни відправлення №23NLLJE1E0A11NWD56 від 27.06.2023.
За наслідками опрацювання поданих документів митний орган 03.07.2023 надіслав повідомлення декларанту з вимогою надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості.
На вказану вимогу позивач надав копії митних декларацій країни відправлення MRN 2323NLLJE1E0A11NWD від 27.06.2023, MRN23NL0005101A48C9D8 від 27.06.2023 і просив визнати митну вартість на основі поданих документів.
За результатами розгляду поданих документів відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/900636/1 від 04.07.2023.
Позивач вважає протиправним таке рішення, відтак звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 49 Митного кодексу України (далі - МК України), митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Ч. 2 ст. 52 МК України передбачено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Перелік документів, що підтверджують митну вартість, передбачено ч. 2 ст. 53 МК України, а саме: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Відповідно до ч. 4 ст. 53 МК України, у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).
Згідно з ч. 5 ст. 53 МК України, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
П.п. 1,2 ч. 5 ст. 54 МК України передбачено, що митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
Відтак з аналізу вищезазначених норм випливає, що митний орган може витребувати додаткові документи лише у випадках, передбачених ч.ч. 3,4 ст. 53 МК України, а саме якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари чи у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість. Разом з тим витребування митним органом додаткових документів має бути обґрунтоване конкретними обставинами та відомостями, які викликали сумніви у правильності визначення митної вартості декларантом.
При цьому витребовувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 05.02.2019 по справі № 820/1866/15, від 16.07.2020 по справі № 815/324/18.
Методи визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту передбачені ст. 57 МК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні:
а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;
б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;
в) на основі віднімання вартості;
г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);
ґ) резервний.
Ч. 2 ст. 57 МК України передбачено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Відповідно до ч. 3 ст. 57 МК України, кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно з ч. 6 ст. 54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Як видно з матеріалів справи, для митного оформлення товару позивач подав електронну митну декларацію №№23UA209170052468U2.
До електронної митної декларації на підтвердження заявленої вартості подано наступні документи: рахунок фактура (інвойс) №АТ42326735 від 26.06.2023; автотранспортна накладна №NL14772968 від 28.06.2023; декларація про походження товару №АТ4232673 від 26.06.2023; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №336 від 03.07.2023; контракт №01-2023; договір про надання послуг митного брокера №2022/1 від 10.01.2022; договір (контракт) про перевезення б/н від 26.06.2023 (заява про надання транспортно-експедиційних послуг); інші некласифіковані документи; копія митної декларація країни відправлення №23NL0005101F48C9D8 від 27.06.2023; копія митної декларації країни відправлення №23NLLJE1E0A11NWD56 від 27.06.2023.
На вимогу митного органу позивач надав копії митних декларацій країни відправлення MRN 2323NLLJE1E0A11NWD від 27.06.2023, MRN23NL0005101A48C9D8 від 27.06.2023 і просив визнати митну вартість на основі поданих документів.
За результатами розгляду поданих документів відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/900636/1 від 04.07.2023.
Надаючи оцінку обставинам, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення, суд зазначає наступне.
Так, у спірному рішенні відповідач вказує, що відповідно до положень Інкотермс термін FCA (…Named place) вибір місця постачання вплине на зобов'язання зі завантаження і розвантаження товару у даному місці. Якщо постачання здійснюється у приміщенні продавця, то продавець несе відповідальність за завантаження. Якщо ж постачання здійснюється в інше місце, продавець відповідальності за відвантаження товару не несе. В рахунку фактурі не зазначено місця завантаження. Згідно гр. 20 МД товар відвантажений на складі в м. Rotterdam Нідерланди, а адресою продавця є м. Mulendorf Нідерланди. Отже витрати із навантаження, а також складські збори покладені на покупця, проте такі витрати (складові митної вартості) в товаросупровідних документах не відображені та не включені до митної вартості.
З цього приводу суд враховує пояснення представника позивача про те, що рахунок-фактура (інвойс) відповідно до умов Контракту №01-2023 не регулює умови поставки товару та не може змінювати контракт і домовленості між постачальником та покупцем, а зазначення у інвойсі місця завантаження товару не є обов'язковим. При цьому у графі 20 поданої позивачем митної декларації зазначено місце завантаження товару. Також покликається на те, що згідно вимог п. 5.1 Контракту продавець повинен вжити всіх заходів, щоб товар був упакований належним чином, що забезпечить його належне транспортування, а п.6.2 передбачено, що продавець зобов'язується поставити товар покупцю у відповідності з умовами даного контракту. Отже, складські витрати та витрати із навантаження поніс продавець.
Також відповідач вказує, що відсутній договір про надання транспортних послуг.
Втім, у карті відмови відповідачем вказано, що митному органу подано договір (контракт) про перевезення б/н від 13.06.2023, тому посилання на відсутність договору перевезення не обґрунтовані.
Крім того, стверджує, що у гр.3 CMR за № 1477298 від 28.06.2023 року кінцевим пунктом маршруту зазначено м.Чернівці, однак у рахунку на оплату транспортних послуг № 336 від 03.07.2023 р., та у заявці б/н про надання транспортно-експедиційних послуг від 26.06.2023, кінцевим пунктом зазначено м.Львів.
Такі твердження суд відхиляє, оскільки на митну вартість впливає вартість перевезення товару до кордону з Україною, а не в межах території України.
Також відповідач стверджує, що в рахунку фактурі №АТ42326735 від 26.06.2023 зазначено, що повинна бути передоплата. Платіжний документ до митного оформлення не поданий.
Згідно з п. 4.1 Контракту №01-2023, оплата здійснюється у валюті Євро, код валюти 978, у формі банківського переказу на рахунок продавця авансовим платежем у розмірі 100% попередньої оплати, або протягом 90 календарних днів з моменту поставки партії товару, вказаної у відповідному інвойсі, що регламентує дану поставку.
Відтак, вказане положення передбачає для позивача альтернативу у способах оплати товару: авансовий платіж у розмірі 100% попередньої оплати або ж оплата протягом 90 календарних днів з моменту поставки партії товару.
Із рахунку фактури №АТ42326735 від 26.06.2023 вбачається, що дану поставку товару (фотоелектричні модулі-сонячні панелі марки JAsolar JAM72S30-545/MR у кількості 720 шт) здійснено на умовах 100% передоплати.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 53 МК України, якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, є документами, що підтверджуються мину вартість товару.
Відтак, з системного аналізу наведених положень контракту №01-2023 та рахунку-фактури №АТ42326735 від 26.06.2023 вбачається, що дана поставка товару мала бути здійснена на умовах 100% передоплати, що свідчить про необхідність подання платіжного документу як такого, що визначає митну вартість товару. Оскільки позивачем такого не було подано, суд погоджується з відповідачем щодо наявності у поданих документах розбіжностей, що зумовили витребування митним органом додаткових документів вимогою від 03.07.2023.
Після подання позивачем копій митних декларацій країни відправлення MRN 2323NLLJE1E0A11NWD від 27.06.2023, MRN23NL0005101A48C9D8 від 27.06.2023, відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/900636/1 від 04.07.2023.
Поряд з цим, оцінюючи спірне рішення суд зауважує, що відповідно до ч. 2 ст. 55 МК України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:
1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;
2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;
3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;
4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування;
5) інформацію про:
а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:
у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;
у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті;
б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
Всупереч вимогам пункту 5 ч. 2 ст. 55 МК України, приймаючи спірне рішення про коригування митної вартості імпортованих позивачем товарів за другорядним методом (за ціною договору щодо ідентичних товарів), митний орган не вказав, яким чином митна вартість товару була визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, що є порушенням вимог МК України.
В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості зазначено лише номер та дату митної декларації, яка стала джерелом інформації для коригування митної вартості, тому такий підхід для формування оскаржуваного рішення про коригування митної вартості прямо суперечить наведеним вище положенням законодавства, що є самостійною підставою для його скасування.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.12.2018 у справі №815/1670/17, та підтримана у постанові від 19.09.2022 у справі №1.380.2019.004890.
Крім того, суд зауважує, що митна декларація №UA209170/2023/40182 від 24.05.2023, на яку відповідач покликається як на джерело інформації для коригування, ним до суду не подана.
Наведене свідчить про необґрунтованість прийнятого відповідачем рішення про коригування митної вартості товару, а відтак про наявність підстав для визнання його протиправним та скасування.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить переконання, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості не відповідає критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, що визначені ч. 2 ст. 2 КАС України.
Таким чином, встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, тоді як відповідач всупереч встановленому ч. 1 ст. 77 КАС України обов'язку доказування правомірності рішення про коригування митної вартості та карти відмови не довів, а відтак останні підлягають скасуванню, а позов - задоволенню.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як випливає з матеріалів справи, позивчем під час звернення до суду з цим позовом сплачено судовий збір у розмірі 2684,00 грн. Саме таку суму судового збору слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Також у позовній заяві позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8500,00 грн.
Відповідач подав заперечення, у якому покликається на те, що заявлена до відшкодування сума витрат за надану правничу допомогу є завищеною, оскільки ні підготування позовної заяви, ні ознайомленні з матеріалами у справі, не потребувало значних зусиль та часу, а справа є нескладною.
Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За правилами ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Судом з'ясовано, що представник позивача на доказ понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу подав до суду документи (копії):
- договір про надання професійної правничої допомоги від 02.08.2023;
- додаток №1 до договору про надання професійної правничої допомоги від 02.08.2023;
- акт здавання-приймання виконаної роботи (наданих послуг) від 04.08.2023;
- рахунок на оплату №б/н від 04.08.2023;
- платіжна інструкція №249 від 09.08.2023.
Поряд з цим, ч. ч. 5, 6 ст.134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу статті 134 КАС України, випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в ч. 5 цієї статті. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Таким чином, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права висловлений у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №200/14113/18-а, що в силу ч. 5 ст. ст. 242 КАС України враховується судом при застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі (серед інших, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).
Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
З акту здавання-приймання виконаної роботи (наданих послуг) від 03.07.2023 вбачається, що представником позивачу надано такі послуги: надання консультації з вивченням документів, наданих клієнтом, розроблення концепції юридичного супроводу клієнта шляхом встановлення та дослідження усіх обставин у спорі, встановлення усіх учасників справи, надання обставинам належної оцінки, правовий аналіз норм законодавства, що регулюють виниклі правовідносини, дослідження судової практики - 2000,00 грн (2 год); підготовка, складання, оформлення заяв по суті справи, виготовлення копій документів, що додаються до справи (позовна заява) - 6500,00 (5 год).
Суд, враховуючи складність та категорію цієї справи, дійшов висновку, що заявлений до відшкодування за рахунок відповідача розмір витрат та правову допомогу є завищеним та неспівмірним зі складністю справи.
Суд враховує затрачений представником час на надання консультацій та вивчення наданих позивачем документів, втім вважає розмір витрат адвоката на підготовку та оформлення позовної заяви у розмірі 6500,00 грн істотно завищеним.
У відповідності до ч. 6 ст. 134 КАС України, суд також враховує клопотання відповідача про зменшення розміру виплат на оплату правничої допомоги, викладене у відзиві на позовну заяву.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та непропорційним до предмета спору, а тому підлягає зменшенню до 2500,00 грн, що, на думку суду, відповідатиме вимогам розумності та співмірності.
Також в процесі розгляду справи представником позивача подано клопотання про приєднання доказів судових витрат, яким долучає до матеріалів справи докази витрат на здійснення перекладу документів у розмірі 400,00 грн, а саме копії рахунку-фактури ФОП ОСОБА_1 №255/08/23 від 29.08.2023, платіжної інструкції №877 від 29.08.2023, акту виконаних робіт (наданих послуг) від 29.08.2023, та просить стягнути з відповідача такі витрати.
Відповідач, в свою чергу, заперечує щодо стягнення таких витрат, покликаючись на те, що у ході судового розгляду цієї справи питання щодо залучення перекладача судом не вирішувалось.
Згідно з ч. 3 ст. 137 КАС України, спеціаліст, перекладач, експерт отримують винагороду за виконані роботи (надані послуги), пов'язані із справою, якщо це не входить до їхніх службових обов'язків.
Ч. 5-6 ст. 137 КАС України передбачено, що розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг).
На підтвердження понесених витрат з перекладу документів позивачем подано:
- платіжну інструкцію №877 від 29.08.2023 про оплату 400,00 грн за надані послуги з перекладу;
- рахунок-фактуру №255/08/23 від 29.08.2023;
- акт виконаних робіт від 29.08.2023.
Проаналізувавши подані документи, суд доходить висновку, що позивачем належним чином підтверджено понесені витрати на переклад документів у розмірі 400,00 грн, відтак такі слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Покликання відповідача на те, що перекладач у ході судового розгляду не залучався суд відхиляє, оскільки ухвалою судді про залишення позовної заяви без руху від 14.08.2023 позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви у спосіб подання заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучити перекладені на державну мову письмові докази, зазначені у переліку додатків до позовної заяви.
Керуючись ст. ст. 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковинська універсальна компанія» до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/900636/1 від 04.07.2023.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковинська універсальна компанія» судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні 00 копійок та 2 500 (дві тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковинська універсальна компанія» суму витрат, понесених по оплаті послуг з перекладу документів, в розмірі 400 (чотириста) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Буковинська універсальна компанія» (5800, м. Чернівці, вул. Головна, 187; код ЄДРПОУ 40504963).
Відповідач: Львівська митниця (79000, м. Львів, вул. Тадеуша Костюшка, 1; код ЄДРПОУ 43971343).
СуддяСидор Наталія Теодозіївна