29 лютого 2024 року м. Київ № П/320/978/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Київській області
про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 № Ф-7793-17/10199 на суму 34999,36 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що нарахування сум єдиного внеску відбулось під час здійснення позивачем трудової діяльності, а відтак суми єдиного внеску сплачувались роботодавцем. Позивач наголошує, що у період з 2017 по 2019 роки жодної підприємницької діяльності не здійснював, доходу від такої діяльності не отримував, що виключає необхідність нарахування сум єдиного внеску.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 відкрито провадження в адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач позов не визнав та подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Свої заперечення відповідач мотивував тим, що починаючи з 1 січня 2017 року фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування, які не отримували дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці року, зобов'язані сплачувати єдиний внесок за себе в межах не менше мінімального страхового внеску за місяць. Тобто, не зважаючи на те, що позивач не здійснював підприємницьку діяльність та не отримував дохід у звітному році або окремому місяці, останній як фізична особа-підприємець зобов'язаний сплачувати єдиний соціальний внесок. При цьому, з 01.01.2018 для платників, які застосовують загальну систему оподаткування, впроваджено автоматичні щоквартальні нарахування єдиного внеску. Згідно даних інтегрованої картки платника податків у позивача заборгованість по сплаті єдиного соціального внеску за 2017 по 2019 роки склала 34999,69 грн. Саме у зв'язку з наявністю у позивача зазначеної суми заборгованості була сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 № Ф-7793-17/10199.
У відповіді на відзив позивач вказав на необґрунтованість тверджень податкового органу, повідомив, що надав усі належні докази перебування його протягом 2017-2019 років у трудових відносинах з юридичними особами. Таким чином, у вказаному періоді його роботодавцями безумовно виконувались всі вимоги щодо нарахування та своєчасної сплати в повному обсязі єдиного внеску. Доказів зворотного відповідачем у відзиві на позовну заяву наведено не було. Позивач зазначає, що матеріалами справи доводиться, що оскаржувана податкова вимога винесена контролюючим органом без урахування обставин щодо відсутності недоїмки з єдиного внеску та недоведеність зворотного, вжиті позивачем як найманим працівником заходи щодо сплати внеску у 2017 - 2019 роках.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується відомостями паспорта серії НОМЕР_1 , виданого 17.03.2001 Міським відділом Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області.
Позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець 31.07.2007 відповідно до запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 23530000000016205.
Державну реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця припинено 27.01.2020 згідно з записом № 23530060005016205.
Згідно з витягом з інтегрованої картки платника - фізичної особи ОСОБА_1 (код класифікації доходів бюджету « 71040000» - для фізичних осіб-підприємців, в т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність за позивачем обліковувалася недоїмка по сплаті єдиного соціального внеску на загальну суму 34999,36 грн станом на 31.10.2019.
Зі змісту цього витягу з інтегрованої картки платника та відзиву на позовну заяву суд встановив, що вказана сума недоїмки нарахована ОСОБА_1 контролюючим органом (відповідачем) в автоматичному режимі, в т.ч.:
- недоїмку, що виникла до 2012 року у сумі 3659,34 грн;
- суму нарахованого єдиного внеску за 2013 рік у розмірі 4800,76 грн відповідно до поданого позивачем звіту;
- за 2017 рік - 704 х 12 = 8448,00 грн;
- за І квартал 2018 року (граничний термін сплати до 19.04.2018) - 819,06 х 3 = 2457,18 грн;
- за ІІ квартал 2018 року (граничний термін сплати до 19.07.2018) - 819,06 х 3 = 2457,18 грн;
- за ІІІ квартал 2018 року (граничний термін сплати до 19.10.2018) - 819,06 х 3 = 2457,18 грн;
- за IV квартал 2018 року (граничний термін сплати до 21.01.2019) - 819,06 х 3 = 2457,18 грн;
- за І квартал 2019 року (граничний термін сплати до 19.04.2019) - 918,06 х 3 = 2754,18 грн;
- за ІІ квартал 2019 року (граничний термін сплати до 19.07.2019) - 918,06 х 3 = 2754,18 грн;
- за ІІІ квартал 2019 року (граничний термін сплати до 19.10.2019) - 918,06 х 3 = 2754,18 грн.
07.11.2019 Головне управління ДПС у Київській області сформувало та надіслало на адресу ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 № Ф-7793-17/10199, відповідно до якої станом на 31.10.2019 за позивачем обліковується заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску на суму 34999,36 грн.
Вимога направлена контролюючим органом 20.01.2020 та отримана позивачем 27.01.2020.
Не погоджуючись із зазначеною вимогою про сплату (недоїмки) позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами слід зазначити наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовано Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 р. № 2755-VI (далі ПК України) та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 р. № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Законом № 2464-VI визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Вимогами п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 4 ч.1 ст. 4 Закону № 2464 визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до зазначеної норми, позивач на момент виникнення спірних правовідносин був платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Так, у наданому відзиві відповідач стверджує, що як вбачається з витягу з реєстру платників єдиного податку інформація про позивача відсутня, а відтак позивач перебував на загальній системі оподаткування та згідно п. 4 частини першої ст. 4 Закону № 2464 був платником єдиного внеску.
Спірна вимога від 07.11.2019 № Ф-7793-17/10199 на суму 34999,36 грн включає в себе заборгованість за період до 2013 року по ІІІ квартал 2019 року.
При цьому відповідно до положень п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 (в редакції, до 2016 року включно) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Як зазначалося вище вимога від 07.11.2019 № Ф-7793-17/10199 на суму 34999,36 грн включає в себе заборгованість в т.ч.:
- недоїмку, що виникла до 2012 року у сумі 3659,34 грн;
- суму нарахованого єдиного внеску за 2013 рік у розмірі 4800,76 грн відповідно до поданого позивачем звіту;
- за 2017 рік - 704 х 12 = 8448,00 грн;
- за І квартал 2018 року (граничний термін сплати до 19.04.2018) - 819,06 х 3 = 2457,18 грн;
- за ІІ квартал 2018 року (граничний термін сплати до 19.07.2018) - 819,06 х 3 = 2457,18 грн;
- за ІІІ квартал 2018 року (граничний термін сплати до 19.10.2018) - 819,06 х 3 = 2457,18 грн;
- за IV квартал 2018 року (граничний термін сплати до 21.01.2019) - 819,06 х 3 = 2457,18 грн;
- за І квартал 2019 року (граничний термін сплати до 19.04.2019) - 918,06 х 3 = 2754,18 грн;
- за ІІ квартал 2019 року (граничний термін сплати до 19.07.2019) - 918,06 х 3 = 2754,18 грн;
- за ІІІ квартал 2019 року (граничний термін сплати до 19.10.2019) - 918,06 х 3 = 2754,18 грн.
За приписом абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, та членів сімей таких осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів Державною фіскальною службою України та її територіальними органами встановлена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 р. № 449. (надалі по тексту - Інструкція)
Згідно з вимогами Закону № 2464-VI та Інструкції № 449 на платника покладено обов'язок щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Суд відмічає, що заборгованість позивача з єдиного внеску до 2017 року виникла внаслідок нарахування недоїмки у минулих періодах як фізичній особі-підприємцю та у результаті несплати зобов'язання за поданим звітом щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
З наданої позивачем довідки з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування пенсійного фонду України встановлено, що у 2010 - 2013 роках суми єдиного внеску сплачувались позивачем як фізичною особою-підприємцем (страхувальник - 3070211758). Відомості щодо відсутності у позивача доходу від підприємницької діяльності у вказані періоди відсутні.
Позивач у позові та у відповіді на відзив не наводить жодних обґрунтувань щодо протиправності здійснення нарахування сум недоїмки у розмірі 3659,34 грн та 4800,76 грн, при цьому суд не вбачає ознак порушень з боку контролюючих органів щодо включення цих сум до заборгованості, що підлягає стягненню за оскаржуваною вимогою.
Разом з тим, Законом України від 06.12.2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774) внесено зміни до Закону № 2464, які набули чинності з 01.01.2017 року, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин прийняття оскаржуваної вимоги) встановлено, що єдиний соціальний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином з 01.01.2017 року підлягав обов'язковій сплаті фізичними особами-підприємцями єдиний внесок незалежно від того, чи було отримано такою особою дохід (прибуток).
Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 визначено, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону № 2464 (тут і надалі в редакції зі змінами внесеними Законом України від 06.12.2016 року № 1774) єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлено у розмірі 22 відсотки до визначеної бази нарахування єдиного внеску.
Отже, сума мінімального страхового внеску за місяць у 2017 році складала 704,00 грн, так як відповідно до Закону України від 21.12.2016 № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір мінімальної заробітної плати складав 3200,00 грн (3200 х 22 відсотки).
Сума мінімального страхового внеску за місяць у 2018 році складала 819,06 грн, так як відповідно до Закону України від 07.12.2018 № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати складав 3723,00 грн (3723 х 22 відсотки).
Сума мінімального страхового внеску за місяць у 2019 році складала 918,06 грн, так як відповідно до Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» розмір мінімальної заробітної плати складав 4173,00 грн (4173,00 х 22 відсотки).
Статтею 6 Закону № 2464 визначені права та обов'язки платника єдиного внеску, зокрема відповідно до пункту 1 та 4 частини 2 платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, а також подавати звітність у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно п. 2 розділу III Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435,зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2015 за № 460/26905, зі змінами та доповненнями (далі - Порядок № 435), фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають до органів доходів і зборів Звіт (додаток 5 таб. 2) самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом. Звітним періодом є календарний рік.
Фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства формують та подають самі за себе до органів доходів і зборів Звіт згідно з додатком 5 до цього Порядку (п. 10 розділу IV Порядку № 435).
Відповідальним за правильність та достовірність заповнення Звіту є страхувальник (п. 16 розділу II Порядку № 435).
Судом встановлено та сторонами не заперечується той факт, що позивач протягом усього часу перебування на обліку в податковому органі як платник єдиного внеску звітність не подавав, отже не виконував свої зобов'язання визначені законодавством.
За наведених обставин, згідно норм чинного законодавства, з набуттям чинності змін до Закону № 2464 - з 01.01.2017 року, позивач повинен був сплачувати єдиний внесок у розмірі не менше мінімального страхового внеску, незалежно він того чи отримував він дохід від своєї підприємницької діяльності.
При цьому, відповідно до абзацу 1 пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України № 2464-VI(в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом України № 2464-VI не врегульовано.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону України №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС (ДПС) і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція з приводу подібних правовідносин викладена у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з записами у трудовій книжці позивача, після прийняття Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесено зміни до Закону № 2464, які набули чинності з 01.01.2017, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, позивач перебував у трудових відносинах як найманий працівник, зокрема:
з 02.10.2017 по 31.01.2019 - на посаді директора ТОВ «Агро-Зерно України» (40291977);
з 20.11.2017 - на посаді директора ТОВ «Біокорма» (41742909).
При цьому, згідно даних трудової книжки, довідки ОК-5, судом встановлено, що у 2017 році позивач у період з січня по серпень не був працевлаштований, соціальний внесок не сплачувався. У вересні 2017 року єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування сплачено нижче розміру мінімального страхового внеску.
Протягом 2018 та 2019 років страховий внесок у розмірі не нижче розміру мінімального страхового внеску сплачувався роботодавцями позивача.
Таким чином, сума заборгованості позивача зі сплати єдиного внеску становить 14796,10 грн (3659,34 + 4800,76 + 704*9).
Частиною 8 ст. 9 Закону № 2464 передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4,5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Пунктом 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 визначено, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом є недоїмкою.
Згідно з ч.ч.2, 3 ст. 25 Закону № 2464 у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом №2464, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом № 449 Міністерства фінансів України 20.04.2015.
Підпунктом 2 пункту другого розділу VII Інструкції від 20.04.2015 № 449 передбачено, що розрахунок фінансової санкції (за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску) здійснюється на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.
Крім того статтею 9 Закону № 2464 та п. 10 розділу ІV Інструкції передбачено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів здійснюється не тільки на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських документів , а і інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Із зазначеного слідує, що обчислення єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу здійснюється не лише на підставі актів перевірки, але й на підставі облікових даних з інформаційної системи фіскального органу всупереч твердженням позивача.
Відповідно до п. 2 розділу VI Інструкції, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. За приписами п. 3 розділу VI зазначеної вище інструкції органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо, зокрема, платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції.
Згідно з підпунктом 3 пункту 1 розділу II цієї Інструкції платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 4 розділу VI Інструкції вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Орган доходів і зборів веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції.
При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера «Ю» (вимога до юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина - літера «У» (узгоджена вимога).
В третій частині літера «У» (інформація щодо узгодження вимоги) проставляється у разі надсилання:
платнику узгодженої вимоги внаслідок процедури оскарження;
вимоги до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства відповідно до цієї Інструкції.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.
Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. При надсиланні вимоги платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення корінець вимоги залишається в органі доходів і зборів. При врученні вимоги платнику під підпис така вимога залишається у платника, а корінець вимоги, на якому платник проставляє свій підпис,- в органі доходів і зборів.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місце знаходження юридичної особи або його відокремленого підрозділу, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.
У разі якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв'язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, поверненням поштового відправлення у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
За висновком суду, спірна вимога від 07.11.2019 № Ф-7793-17/10199 складена за формою згідно з додатком до Інструкції № 449 та містить усю необхідну інформацію, передбачену цієї формою.
Також суд погоджується з твердженнями відповідача, що Закон № 2464-VI та Інструкція № 449 не визначають наслідків пропуску визначеного пунктом 3 розділу VІ Інструкції № 449 строку.
Більш того, недотримання контролюючим органом строку направлення позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) не може мати наслідком скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки само по собі направлення контролюючим органом вимоги про сплату боргу з порушенням встановленого строку, не звільняє платника від обов'язку сплатити борг з єдиного внеску.
Такий правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 04.09.2018 в справі № 817/1061/17.
Разом з тим, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Частиною 12 ст. 9 Закону № 2464 визначено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
При цьому, відповідно до ч. 16 ст. 25 Закону № 2464 строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
З аналізу вищенаведених норм права випливає, що позивач, як платник єдиного внеску, не будучи офіційно працевлаштованим у період до вересня 2017 року, зобов'язаний був своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, проте оскільки своєчасно цього не зробив, а тому у відповідача виникло право на прийняття вимоги про сплату боргу.
При цьому, суд вважає, що реєстрація 27.01.2020 припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем не звільняє позивача від обов'язку зі сплати заборгованості з єдиного внеску, яка виникла раніше.
Враховуючи те, що позивачем не спростовано правомірності нарахування недоїмки за період до 2017 року, беручи до уваги, що єдиний соціальний внесок за позивача як найманого працівника сплачувався роботодавцями за період у 2017-2019 роках, враховуючи при цьому той факт, що позивач, маючи статус фізичної особи-підприємця, у 2017 році до вересня не був працевлаштований, соціальний внесок у належному розмірі не сплачував, суд прийшов до висновку про безпідставність нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску за період з жовтня 2017 року по жовтень 2019 року у сумі 20203,26 грн, при цьому контролюючим органом правомірно нараховано суму недоїмки у розмірі 14796,10 грн.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом визнання протиправною та скасування податкової вимоги Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 № Ф-7793-17/10199 в частині нарахування ОСОБА_1 недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 20203,26 грн.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Як встановлено судом, позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн, на підтвердження чого надано квитанцію № 1280610023 від 06.02.2020.
Предметом оскарження виступала вимога контролюючого органу на загальну суму 34999,36 грн, розмір задоволених позовних вимог позивача становить 20203,26 грн (58%). Враховуючи часткове задоволення позову, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог у розмірі 485,34 грн (840,80 грн х 58%).
Керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 № Ф-7793-17/10199 в частині нарахування ОСОБА_1 недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 20203,26 грн.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у сумі 485,34 грн (чотириста вісімдесят п'ять гривень 34 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код 43141377, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, буд. 5А)
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.