23 лютого 2024 року справа № 320/6726/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної гвардії України щодо не оформлення та не подання документів для вирішення питання призначення пенсії до органу, що призначає пенсії щодо ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Національної гвардії України оформити та подати документи для вирішення питання призначення пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.08.2022 відкрито провадження у даній адміністративній справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Вказаною ухвалою від позивача витребувано: копію військового квитка; трудової книжки; послужного списку; наказу про звільнення та виключення зі списків; від відповідача витребувано: копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на відповідача; копії наказів про звільнення з військової служби (по особовому складу) та про виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (по стройовій частині) стосовно позивача; копію послужного списку позивача; розрахунок вислуги років позивача у календарному обчисленні; розрахунок вислуги років позивача у пільговому обчисленні; письмові пояснення із нормативним обґрунтуванням щодо не оформлення та не подання документів до пенсійного органу для вирішення питання призначення пенсії.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач має право на пенсію за вислугу років, з урахуванням пільгової вислуги, відповідно до ст. 17-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Втім, Головне управління Національної гвардії України, при звільненні позивача зі служби відмовилося оформити та подати документи для вирішення питання призначення пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, з посиланням на відсутність у нього відповідного стажу.
01.09.2022 позивачем подано до суду копію військового квитка, копію трудової книжки та копію витягу з наказу про звільнення ОСОБА_1 .
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.05.2023 від відповідача повторно витребувано: копії наказів про звільнення з військової служби (по особовому складу) та про виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (по стройовій частині) стосовно позивача; копію послужного списку позивача; розрахунок вислуги років позивача у календарному обчисленні; розрахунок вислуги років позивача у пільговому обчисленні; письмові пояснення із нормативним обґрунтуванням щодо не оформлення та не подання документів до пенсійного органу для вирішення питання призначення пенсії.
06.06.2023 Головним управлінням Національної гвардії України подано до суду: копію наказу командира військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 22.12.2021 № 256 (по стройовій частині) відносно позивача; листування військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України із Центральним архівним відділом Національної гвардії України та Другим відділом Вишгородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
25.06.2023 року Головним управлінням Національної гвардії України подано до суду відзив на позовну заяву.
В поданому до суду відзиві на позовну заяву представник відповідача позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні з тих підстав, що вислуга позивача в календарному обчисленні становить лише 18 років 02 місяців 17 днів, що не дає права на пенсію відповідно до Закону № 2262-ХІІ.
З наведених підстав просить відмовити в задоволенні позову повністю.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , проходив службу на посаді начальника контрольно-пропускного пункту 1-го взводу контролерів (з охорони об'єкту «ДПС») 3-ї спеціальної комендатури військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України.
Згідно витягу з наказу Національної гвардії України від 16.11.2021 № 228 о/с (по особовому складу) ОСОБА_1 (Г-022211) контролера 3-го взводу контролерів (з охорони об'єкту «ДПС») 3-ї спеціальної комендатури військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України звільнено у запас відповідно до пп. «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до вказаного наказу, вислуга років ОСОБА_1 , станом на 22.12.2021 становить: у календарному обчисленні - 18 років; у пільговому обчисленні - 26 років 09 місяців.
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 22.12.2021 № 256 припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення штаб-сержанта ОСОБА_1 (Г-022211) контролера 3-го взводу контролерів (з охорони об'єкту «ДПС») 3-ї спеціальної комендатури військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України.
Відповідно до вказаного наказу, вислуга років ОСОБА_1 , станом на 22.12.2021 становить: час служби в календарному обчисленні - 18 років 02 місяці 17 днів; час служби в пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги) - 08 років 04 місяці 21 день.
24.01.2022 позивач звернувся з заявою до відповідача, в якій просив, оформити всі необхідні документи та направити подання про призначення пенсії за вислугу років в пільговому обчисленні до ГУ ПФУ в Київській області для вирішення питання призначення пенсії.
08.02.2022 відповідач листом за № 27/11/4-Г-118 повідомив позивача про відсутність у нього права на пенсію за вислугу років, так як на день виключення із списків особового складу вислуга років у календарному обчисленні становить 18 років 02 місяців 17 днів.
Позивач вважаючи, що має право на пенсію за вислугу років та вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Національної гвардії України щодо не оформлення та не подання документів для вирішення питання призначення пенсії до органу, що призначає пенсії, звернувся з позовом до суду.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Законом України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб від 09 квітня 1992 року №2262-XII (далі - Закон №2262-XII) визначено умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Статтею 1 Закону №2262-XII встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Згідно пункту б статті 1-2 Закону №2262-XII, право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п'ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.
Стаття 2 Закону №2262-XII визначає, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Приписами пункту а частини першої статті 12 Закону №2262-XII, пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах б-д, ж статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.
Згідно з частиною другою статті 17 Закону №2262-XII, до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
Відповідно до статті 17-1 Закону №2262-XII, порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року №393 зі змінами Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119 Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. №393 чинній на момент звернення позивача із заявою про перерахунок вислуги років (далі - Постанова №383), установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах б-д, ж із статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються служба в органах внутрішніх справ на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.
Згідно пункту 2-1 Постанови №393, для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.
Пункт 3 вищезгаданої Постанови визначає, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяці у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств.
З матеріалів справи та суті позову вбачається, що спірним між сторонами є наявність правових підстав для направлення до органу Пенсійного фонду України документів для призначення позивачу пенсії за вислуги років.
Суд зазначає, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 22.12.2021 № 256, вислуга років ОСОБА_1 , станом на 22.12.2021 становить: час служби в календарному обчисленні - 18 років 02 місяці 17 днів; час служби в пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги) - 08 років 04 місяці 21 день.
Даний факт позивачем не оспорюється.
У той же час, посилаючись на приписи статті 12 Закону №2262-XII, відповідач вважає, що підставою для призначення пенсії за вислугу років в даному випадку є 25 років і більше саме календарної вислуги.
Суд, вирішуючи спір, звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 03.03.2021 року по справі №805/3923/18-а, якою вирішено спір у подібних правовідносинах, колегія суддів дійшла висновку, що Законом №2262-XII передбачені пільгові умови для призначення пенсій за вислугу років, які встановлюються урядом, шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів.
Таким чином, основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон №2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов'язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.
В зазначеній постанові колегія суддів також дійшла висновку про необґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції про те, що визначальною для набуття права на призначення пенсії за вислугу років є саме календарна вислуга років, оскільки цей висновок ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Вказана позиція була також підтримана у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі №480/4241/18.
У вищезазначеній постанові Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформував наступні правові висновки: «В цілях Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів). Для призначення пенсій за вислугу років за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарна вислуга років може бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку №393».
Поряд з цим, суд звертає увагу, що 16 лютого 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 911 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393», згідно яких і стаття 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», і Постанова № 393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.
Виходячи з положень статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та пунктів 1 та 2-1 Постанови № 393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Постанови № 393 визначає, що певні періоди, зокрема час проходження служби на заставах, постах, у комендатурах, відділеннях КПП, маневрових групах зі змінними заставами, на кораблях і катерах, що несуть службу по охороні державного кордону України, інших підрозділах Державної прикордонної служби за Переліком, затверджуваним Адміністрацією Державної прикордонної служби України, підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.
Отже, відповідно до постанови від 16 лютого 2022 року № 119 необхідною умовою для призначення спірної пенсії є наявність необхідної календарної вислуги років.
У той же час, суд звертає увагу, що відповідно до постанови Верховного Суду від 31 серпня 2023 року у справі № 200/4951/22, у якій, серед іншого Суд дійшов висновку, що для призначення пенсії за вислугу років за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарна вислуга років могла бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку № 393 в редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 119 від 16 лютого 2022 року.
Аналогічна позиція також підтримана Верховним Судом в постанові від 07.09.2023 по справі № 560/9478/22.
Матеріалами справи встановлено, що спірні правовідносин у даній справі виникли до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 16 лютого 2022 року № 119, а тому календарна вислуга років позивача може бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку №393.
В даному ж випадку, судом встановлено, що вислуга років позивача складає: календарна - 18 років 02 місяці 17 днів; в пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги) - 08 років 04 місяці 21 день.
З огляду на це, позивач набув право на призначення йому пенсії за п. ''а'' ст. 12 Закону України ''Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб'', оскільки його вислуга з урахуванням пільгової, становить більше 25 років.
Згідно із пунктом 12 Порядку №3-1 уповноважений структурний підрозділ у 10-денний термін з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні документи і своє подання про призначення пенсії (додаток 2), ознайомлює з ним особу, якій оформлюється пенсія, і направляє до органу, що призначає пенсії за місцем проживання особи.
В свою чергу, рішення щодо призначення або відмови в призначенні певного виду пенсії відповідно до Закону № 2262-ХІІ приймають органи ПФУ (ст. 49 Закону № 2262-ХІІ).
Таким чином, на відповідача покладений обов'язок підготувати і направити подання та інші документи для призначення пенсії позивачу до пенсійного органу, який у подальшому повинен вирішити питання призначення такої пенсії. Оскільки відповідач свій обов'язок не виконав і не скерував відповідне подання і документи пенсійному органу, ним допущена протиправна бездіяльність стосовно реалізації прав позивача, у зв'язку з чим відповідна вимога позивача підлягає до задоволення.
Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З системного аналізу вказаних норм статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України можна дійти висновку, що суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення на користь позивача.
Тобто, такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Як було встановлено вище, позивач має право на призначення пенсії за віком, втім відповідачем протиправно було відмовлено у оформленні та не поданні документів для вирішення питання призначення пенсії до органу, а тому суд приходить до переконання про необхідність зобов'язання Головного управління Національної гвардії України оформити та подати документи для вирішення питання призначення пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Щодо вимог про стягнення правничої допомоги, суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85211544) та постанові від 20.12.2019 у справі № 903/125/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504028).
Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).
При цьому з імперативних положень частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії, заява № 34884/97, п. 30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі № 520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).
Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1ст.1 Закону № 5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що 06.01.2022 між Адвокатським об'єднанням «РЯБІНІН, ПЕРЕВЕРЗЄВ та ПАРТНЕРИ» (Адвокатське об'єднання) та ОСОБА_1 (Клієнт) було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги №б/н, за умовами якого Адвокатське об'єднання зобов'язується надати Клієнту правничу допомогу щодо представництва прав та законних інтересів останнього, у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного судочинства, захисту в справах про адміністративне правопорушення, в судах першої інстанції, апеляційної, касаційної, а також в інших державних органах, органах міністерства юстиції, державної міграційної служби, органах соціального захисту, військових частинах, перед фізичними та юридичними особами, з приводу подання позовів до ГУ НГУ, ГУ ПФУ в Київській області та ВЧ НОМЕР_2 , та надавати інші види правничої допомоги на умовах і порядку, що визначені Договором, а Клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати.
Підпунктом 3.1 договору визначено, що розмір гонорару становить 7 000, 00 грн. за кожне провадження та сплачується відповідно до подання позовної заяви.
Пунктом 4 договору визначено, що договір діє з моменту його підписання Сторонами до моменту виконання своїх зобов'язань.
Позивач долучив до матеріалів справи акт прийняття - передачі наданих послуг судових витрат від 19.07.2022, згідно з яким сторони погодили, що виконавець надав клієнту наступні послуги:
- консультація з приводу подання позову про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії до ГУ НГУ - 1500 грн;
- складання клопотання про поновлення процесуального строку - 500 грн;
- складання позову, виготовлення додатків та аналіз законодавства - 5000 грн.;
Загальна вартість наданих послуг правничої допомоги складає 7000 грн.
В якості доказів сплати за надані послуги позивач долучив до матеріалів справи квитанцію до прибуткового касового ордеру №б/н від 19.07.2022 на суму 7000,00 грн.
Приймаючи до уваги викладене, а також враховуючи фактичний об'єм виконаної адвокатом роботи, складність справи, зокрема, те, що дана справа є справою незначної складності, суд вважає обґрунтованими заявлені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу по складанню позову у сумі 1000,00 грн.
Вказаний розмір витрат, на переконання суду, обумовлений об'єктивною тривалістю часу, яку адвокат витратив під час підготовки позовної заяви у цій справі, якістю та об'ємом підготовлених матеріалів, а також складністю питань, які були предметом розгляду у справі.
Відтак, на користь позивача слід присудити витрати на правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн., за рахунок Головного управління Національної гвардії України.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Національної гвардії України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246,250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної гвардії України щодо не оформлення та не подання документів для вирішення питання призначення пенсії до органу, що призначає пенсії щодо ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
3. Зобов'язати Головне управління Національної гвардії України оформити та подати документи для вирішення питання призначення пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати у розмірі 1992,40 грн. (одна тисяча дев'ятсот дев'яносто дві грн. 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Національної гвардії України (ідентифікаційний код 08803498, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, 9-А).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів із дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів із дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.