Справа № 560/19392/23
іменем України
01 березня 2024 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Божук Д.А. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся в суд з позовом, в якому просить:
1. Визнати протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень - військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.08.2020 по день фактичного розрахунку - 24.10.2023 включно.
2. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.08.2020 по день фактичного розрахунку - 24.10.2023 включно, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на дату виключення зі списків частини повний розрахунок проведено не було. Фактичний розрахунок по грошовому забезпеченню проведено лише 24.10.2023.
Позивач вважає, що його права порушені і мають бути відновлені шляхом виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Також цією ухвалою витребувано у військової частини НОМЕР_1 письмову інформацію про дату звільнення позивача та дати і суми всіх виплат, проведених позивачу при звільненні (у т.ч. одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні відпустки, інше) та після звільнення.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву у встановлений строк не скористався.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №191 від 29.08.2020, позивача виключено зі списків особового складу частини та усіх видів грошового забезпечення з 29.08.2020.
Цим наказом також передбачено виплату при звільненні ряд сум, у т.ч. компенсації за неотримане речове майно в сумі 90303,75 грн.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.04.2021 по справі №560/8133/20 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно.
На виконання рішення суду 04.06.2021 військова частина виплатила позивачу 27500,53 грн. індексації грошового забезпечення.
Не погоджуючись з сумою виплати, позивач звернувся до суду з позовом про перерахунок та виплату індексації за вказаний період із розрахунку базового місяця - січень 2008.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.02.2022 по справі №560/18132/21 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця січень 2008 року, з врахуванням виплачених сум.
На виконання рішення суду 14.07.2022 військова частина виплатила позивачу 56124,79 грн. індексації грошового забезпечення.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 26.10.2021 по справі №560/7653/21 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 серпня 2020 року по 04 червня 2021 року включно.
Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 серпня 2020 року по 04 червня 2021 року включно в розмірі 27428 (двадцять сім тисяч чотириста двадцять вісім) грн. 27 коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Після відрахування з цієї суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів відповідачем на картковий рахунок було перераховано грошові кошти на суму 27079,75 грн.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.09.2022 по справі №560/7770/22 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.06.2021 по 14.07.2022.
Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з грошового забезпечення при звільненні за період з 05.06.2021 по 14.07.2022 в розмірі 56124,79 грн. (п'ятдесят шість тисяч сто двадцять чотири гривні 79 коп.) з урахуванням обов'язкових платежів та виплат.
Після відрахування з цієї суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів відповідачем на картковий рахунок було перераховано грошові кошти на суму 45180,46 грн.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.02.2023 у справі №560/10459/22 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, а також інших, належних їй на дату звільнення виплат (за період 29.01.2020 - 29.08.2020) виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб Законом України про Державний бюджет станом на 01.01.2020, з урахуванням раніше виплачених коштів.
На виконання зазначеного рішення суду 24.10.2023 військова частина здійснила перерахунок грошового забезпечення з 29.01.2020 по 29.08.2020, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 рок та виплатила позивачу 51534,94 грн.
У жовтні 2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
За результатами розгляду заяви відповідач листом від 31.10.2023 повідомив про відмову у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з відсутністю на це законних підстав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній з 19.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.
Враховуючи наведене, позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України.
Що стосується позовної вимоги про нарахування і виплату середнього заробітку за період з 29.08.2020 по 24.10.2023 включно, суд зазначає наступне.
Згідно матеріалів справи, позивача виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення з 29.08.2020.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі № 821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст.116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства. А тому строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 30.08.2020, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Згідно з довідкою відповідача про розмір грошового забезпечення, позивачу нараховано за червень - липень 2020 року 27258,52 грн. Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 61 день.
Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 446,86 грн. (27258,52 грн. : 61 календарних дні).
Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2022 № 2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин”, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з яким виплата працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється не більш як за шість місяців.
З огляду на дату проведення остаточного розрахунку з позивачем (24.10.2023) до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин”.
Зміни у ст.116 та 117 КЗпП України підкреслюють намір законодавця не допустити випадків, за яких порушення прав працівника на своєчасний розрахунок при звільненні триває впродовж значного періоду часу. З урахуванням цих змін працівник повинен бути зацікавленим у швидкому ініціюванню та вирішенню спору, оскільки зволікання з тих чи інших причин у зверненні до суду не даватиме підстави в подальшому претендувати на виплату суми середнього заробітку за весь період, впродовж якого триває порушення його права на своєчасне отримання грошового забезпечення.
З огляду на приписи ст. 117 КЗпП України, період затримки розрахунку при звільненні обмежено шістьма місяцями, у зв'язку із чим позивачу належить до виплати компенсація у вигляді середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку за період з 30.08.2020 по 01.03.2021, тривалістю 184 календарних днів.
Сума середнього заробітку становить: 446,86 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) * 184 (кількість днів затримки розрахунку) = 82222,24 грн.
Водночас, суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 по справі № 711/4010/13-ц, згідно яких встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
2.Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.
У п.77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
При цьому суд звертає увагу на правові висновки, викладену у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року по справі №480/3105/19, згідно яких синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП України дає підстави зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо).
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, з огляду на таке.
У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 422462,06 грн.
Так, при звільненні позивачу згідно наданої відповідачем інформації виплачено 287 301,80 грн:
- 60705,45 грн. - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення, компенсації за відпустки;
- 136 292,60 грн. - одноразова грошова допомога у разі звільненні;
- 90303,75 грн. - компенсація за неотримане речове майно.
У подальшому, на виконання рішень суду виплачено 135 160,26 грн.:
- 83625,32 грн. - індексація грошового забезпечення (на загальну суму);
- 51534,94 грн. - перерахунок грошового забезпечення згідно рішення у справі 560/10459/22.
Несвоєчасна виплачена сума індексації грошового забезпечення та грошового забезпечення згідно рішення у справі 560/10459/22 становить 31,99%.
Виходячи з принципу пропорційності, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача у цьому випадку було б стягнення на його користь 26302,89 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (31,99% від 82222,24).
Водночас, суд враховує, що на користь позивача уже був стягнутий середній заробіток у розмірі 83553,06 грн. за час затримки розрахунку при звільненні.
Розрахована згідно положень чинного законодавства та правових позицій Верховного Суду сума середнього заробітку у спірному випадку (26302,89 грн., яка враховує усі несвоєчасно виплачені при звільненні суми) не перевищує вищевказаного розміру середнього заробітку, який уже був виплачений позивачеві.
Тому підстави для стягнення на користь позивача додаткової суми середнього заробітку відсутні.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 01 березня 2024 року
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - 08497649)
Головуючий суддя Д.А. Божук