Справа № 420/26937/23
29 лютого 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Дубровної В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Івліма” до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішень,
встановив:
I. Зміст позовних вимог.
До суду з позовною заявою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Івліма” (далі - позивач, ТОВ « ТД « Івліма»») до Одеської митниці (далі - відповідач, Митниця), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000597/2 від 16 вересня 2023 року за митною декларацією №23UA500500032631U2.
- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці № UA500500/2023/001202.
II. Позиція позивача та заперечення відповідача.
На обґрунтування вказаних вимог позивач вказує, що з метою митного оформлення товару, отриманого згідно умов зовнішньоекономічного контракту № ЕКБ-03 від 09.01.2023 року, укладеного між ОСОБА_1 (Туркменістан) (далі - «Продавець»,) та ТОВ « ТД « Івліма»» (Покупець), 15.09.2023 р. декларантом Позивача була подана електронна митна декларація №23UA500500032631U2 та документи щодо підтвердження митної вартості товарів і обраного методу її визначення (за ціною контракту). Крім того, на запити митного органу стосовно митного оформлення вказаної митної декларації Позивачем 16.09.2023 листом вих.№16-09/23 були надані пояснення та документи, які підтверджували правомірність здійснення митного оформлення, зокрема: довідку № 14/10 від 16.09.2023р. незалежної експертної оцінки вартості вантажу від Суб'єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_2 про розрахунок ринкової вартості товару по вищевказаному ЗЕД контракту ЕКБ-ОЗ від 09.01.2023р., цінову пропозицію від Індивідуальний підприємець ОСОБА_3 та надано відповідні пояснення по зазначеним розбіжностям. Проте, за результатами проведення контролю правильності визначення митної вартості товарів Одеською митницею 22.07.2023 року прийнято Рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000597/2 за митною декларацією 23UA500500032631U2. За результатами перевірки декларації та документів, наданих згідно з вимогами Митного кодексу України, Одеською митницею ДМС прийнята Картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2023/001202, оскільки в наданих документах наявні розбіжності та не подані документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МКУ. Позивач не погоджується з рішеннями Відповідача, оскільки наданих Позивачем документів було достатньо для підтвердження достовірності заявленої митної вартості товарів за основним методом. При цьому Відповідачем не вказано, яких саме документів не надано та не зазначено, яким чином це впливає на правильність визначення митної вартості
24.10.2023 року відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, яким заперечує проти задоволення позову, вказуючи, що декларантом позивача для здійснення митного оформлення товару до Одеської митниці подано митну декларацію (МД) № № 23UА500500032631U2 від 15.09.2023р та для підтвердження заявленої митної вартості товару надані документи зазначені в графі 44 МД. Оскільки у наданих позивачем до Одеської митниці документах містились розбіжності та були відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а також декларантом не подані витребувані митницею додаткові документи, які підтверджують митну вартість товарів, то зазначені обставини, у відповідності до п.2 ч.6 ст. 54 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI, у відношенні товарів застосовано резервний метод (метод 2 ґ), що стало підставою для прийняття митницею рішення про коригування митної вартості товарів та відмови митним органом у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю. У рішенні про коригування митної вартості №UA500500/2023/000597/2 від 16 вересня 2023 року наведено достатнє обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано, також у цьому рішенні про коригування митної вартості визначені джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості, а саме: спеціалізовані програмно-інформаційні комплекси Єдиної автоматизованої інформаційної системи (ЄАІС), у яких міститься інформація, отримана за результатами здійснення митного контролю. Таким чином, Одеська митниця під час здійснення контролю митної вартості товарів позивача та прийняття рішення про коригування митної вартості товару № UА500500/2023/000597/2 від 16.09.2023 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА500500/2023/001202 діяла у відповідності до вимог законів та інших нормативно-правових актів України, не порушувала права та законні інтереси позивача, а тому відсутні підстави для задоволення адміністративного позову.
27.10.2023 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в яких зазначено, зокрема, що Позивачем надано Відповідачу для митного оформлення імпортованого товару усі документи, що передбачені ч.2 ст.53 МК України. Подані Позивачем документи містили достовірні числові дані, які підтверджували митну вартість товарів за ціною договору згідно з вимогами частин 4 та статті 58 МК України. Відповідачем не спростовано та не надано жодних належних доказів неможливості застосування для визначення митної вартості товару основного методу, а також не обґрунтовано застосування до визначення митної вартості товару резервного методу, що свідчить про неправомірність та незаконність прийнятих Відповідачем рішень.
31.10..2023 року від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено, зокрема, що Одеська митниця не погоджується з аргументами, викладеними у відповіді позивача на відзив. При цьому, стверджує, що надані позивачем документи містили розбіжності та не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Зазначені обставини виключали можливість перевірки митним органом числового значення заявленої митної вартості у відповідності до умов частини 1 статі 54 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI, та обумовлювали необхідність запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості.
III. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 10 жовтня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ч.5 ст. 262 КАС України, якою передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Як встановлено судом, 25.10.2023 р. представником відповідача подано клопотання про розгляд справи з повідомленням сторін, яке обґрунтовано тим, що складність цієї справи полягає у характері та предметі спору, що потребує надання усних пояснень для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Вирішуючи дане клопотання відповідача, суд враховує наступне.
Згідно з ч. 4 ст. 260 КАС України, якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача протягом двох днів із дня її надходження до суду постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
Відповідно до ч. 12 ст. 170 КАС України, якщо суд в ухвалі про відкриття провадження у справі за результатами розгляду відповідного клопотання позивача вирішує розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, суд визначає строк відповідачу для подання заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, який не може бути меншим п'яти днів з дня вручення ухвали.
Суд зазначає, що ухвалою про відкриття провадження у справі від 10.10.2023 року судом вирішено, що розгляд справи буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, виходячи із характеру та обсягу доказів по справі та характеру спірних правовідносин, які не потребують усного заслуховування сторін.
При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. ( частина 3 ст. 257 КАС України).
Натомість, у клопотанні про розгляд справи з викликом сторін представником відповідача не наведено переконливих доводів, з яких вбачалось би необхідність вирішення вказаного питання, а доводи, на які представник посилається у клопотанні є такими, що не доводять суду необхідності розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження.
Окрім того, відповідач не обґрунтовує надання яких саме пояснень є необхідним саме у судовому засіданні та яким чином розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) вплине на об'єктивність з'ясування обставин справи, або їх повноту та негативні наслідки.
При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідач не позбавлений права викласти свої міркування та заперечення у додаткових письмових поясненнях та надати додаткові докази по справі, тобто не позбавлений прав, передбачених ст. 44 КАС України.
Отже, принцип змагальності сторін забезпечується і при розгляді судом справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведена необхідність продовження розгляду справи з викликом сторін, тому дане клопотання є необґрунтованим і не підлягає задоволенню.
З огляду на вказане справа розглядається судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Декларантом позивача для здійснення митного оформлення товару до Одеської митниці подана митна декларація (МД) № 23UА500500032631U2 від 15.09.2023р., відповідно до якої за умовами поставки DAP згідно умов зовнішньоекономічного контракту № ЕКБ-03 від 09.01.2023 року, укладеного між ОСОБА_1 (Туркменістан) (далі - «Продавець»,) та ТОВ « ТД « Івліма»» (Покупець) на митну територію України надійшов товар ТОВ « ТД « Івліма»» за товарною позицією, а саме товар «« Поліпропіленовий мішок, з стрічок з поліпропилену, розмір, см.: - 56х105 - 190000 шт. - 380 місць, вага мішка: 61 гр. (+/-2 гр.), - 56х108 - 100000 шт. - 200 місць, вага мішка: 70 гр. (+/-2 гр.), - 50х75 - 80000 шт. -160 місць, вага мішка: 41 гр. (+/-2 гр.). Всього 370000 шт. Для цивільного використання. Торговельна марка - не має даних. Виробник - не має даних. Країна виробництва - ТМ.»
Для підтвердження заявленої митної вартості товару разом з даною митною декларацією позивачем подані документи, які зазначені у графі 44 МД, зокрема, Товарна накладна №EKS-03 від 21.08.2023р; Комерційний рахунок-фактура № EKS -03 від 10.08.2023р; Дорожня накладна Ж/Н від 30.08.2023р; Банківський платіжний документ №147 від 17.08.2023р; Банківський платіжний документ № 148 від 18.08.2023 р; Контракт№EKS-03 від 09.01.2023р; Доповнення №1 до контракту № EKS-03 від 09.01.2023р; Договір про надання митно-брокерських послуг №01082022 від 01.08.2022р; Сертифікат про походження товару форми СТ-1 UA.3.795.4.1899 від 22.08.2023р; Вага від 15.09.2023р; Лист від ТОВ «Торговий дім» ІВЛІМА від 11.01.2023р; Фото продукту від 15.09.2023р.
В подальшому, митний орган повідомив декларанта, що подані документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, а тому відповідно до п. 5 ст. 54, частини 3 статті 53 МКУ зобов'язано декларанта протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) виписку з бухгалтерської документації; 2) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; 3) каталоги, специфікації фірми - виробника товару 4) у відповідності до статті 254 МКУ, копію митної декларації країни відправлення з перекладом на українську мову.
16.09.2023 ТОВ "Торговий дім" ІВЛІМА "надано цінову пропозицію, висновок експерта та лист з повідомленням що витребувані документи надаватися не будуть.
За результатами розгляду наданих позивачем документів та вважаючи, що декларантом не подані витребувані митницею додаткові документи, які підтверджують митну вартість товарів, Одеською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № № UА500500/2023/000597/2 від 16.09.2023, за яким митну вартість товарів скориговано за другорядним ( резервним) методом та складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА500500/2023/001202 ( а.с. 46-49)
Товар, який надійшов на адресу позивача, було випущено у вільний обіг за митною декларацією (МД) № 23UА500500032715U7 від 16.09.2023 за умови забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання гарантій відповідно до розділу X МК України.
Сплату різниці митних платежів за митною вартістю, визначеною декларантом, та митною вартістю, визначеною митним органом, при митному оформленні товарів забезпечено фінансовою гарантією у розмірі 213 264,63 грн. шляхом внесення коштів на відповідний рахунок митного органу..
Вважаючи вказані рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
V. Норми права, які застосував суд.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Митний кодекс України від 13.03.2012 № 4495-VI, у редакції на час виникнення спірних правовідносин ( надалі - МК України) визначає, зокрема
- митна вартість товарів - це вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. ( стаття 49 МК України);
- декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації. ( частина друга статті 52 МК України)
- у випадках, передбачених цим Кодексом декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. ( стаття 53 МК України)
- перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, наведено у частині другій статті 53 МК України.
- у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи (згідно з переліком). ( частина третя статті 53 МК України);
- забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару. ( частина п'ята - шоста статті 53 МК України);
- митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості ( пункти 1 та 2 частини п'ятої статті 54 МК України);
- митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.( частина шоста статті 54 МК України);
- рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду. ( частина друга статті 55 МК України);
- у випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів митний орган за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х цього Кодексу на строк 90 днів з дня випуску товарів. ( частина сьома статті 55 МК України);
- протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати митному органу додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються. ( частина восьма статті 55 МК України);
- визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. ( частини перша-четверта статті 57 МК України)
- у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. ( частини 5-6 статті 57 МК України).
- метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.(частина друга статті 58 МК України)
- митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця. ( частини четверта - п'ята статті 58 МК України).
VI. Оцінка суду.
З аналізу вищезазначених положень Митного кодексу України вбачається, що декларант при митному оформленні імпортованого товару зобов'язаний надати документи за переліком, визначеним частиною другою статті 53 МК України.
При цьому, наведені приписи МК України надають митному органу право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності.
Митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Щодо вищевказаного, то Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу суду, а саме, постанови від 19 лютого 2019 року у справі №804/1316/16, від 12 березня 2019 року у справі №826/2313/16, від 27 березня 2020 року у справі №540/2605/18, від 6 травня 2020 року у справі №140/1713/19, від 25 листопада 2020 року у справі №1.380.2019.001657, від 15 квітня 2021 року у справі №804/14964/15).
Отже, у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару.
Одним із спірних питань у даній справі є правомірність рішення про коригування митної вартості товарів № UА500500/2023/000597/2 від 16.09.2023 року, яке прийнято у зв'язку з не поданням декларантом усіх документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 МКУ, та не спростуванням у поданих документах розбіжностей.
Вказаний висновок митного органу ґрунтується на обставинах, викладених у пункті 33 оскаржуваного рішення, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною контракту.
Так, за позицією митного органу у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні дані щодо таких складових митної вартості товару, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару.
Надаючи правову оцінку даному доводу митного органу, суд вказує про таке.
За положеннями підпункту “в” пункту 1 частини 10 ст. 58 МКУ при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: витрати, понесені покупцем: в) вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням.
При цьому, суд звертає увагу, що вказана норма містить умови, при яких, вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням, не додається до складових митної вартості, а саме якщо вони включалися до ціни.
Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, позивачем разом із митною декларацією до митного оформлення був наданий контракт № ЕКБ-03 від 09.01.2023р року, укладений між Індивідуальним підприємцем ОСОБА_3 (Туркменістан) (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ІВЛІМА» (Покупець), за умовами якого Продавець зобов'язується поставити на замовлення Покупця , а Покупець оплатити товар на умовах даного контракту. ( пункт 1.1. контракту). Найменування, асортимент, кількість та ціна товару зазначаються у Специфікації (Додаток №1), яка є невід'ємною частиною цього контракту. Ціна Товару за цим контрактом зазначена у Специфікації (Додаток №1). Витрати на упаковку товару, витрати на відвантаження та митні процедури з експорту з Туркменістану Продавець бере на себе. ( пункти 1.2 та 2.3 контракту). Поставка товару здійснюється автотранспортом на умовах DAP -Україна м.Одеса. згідно "Інкотермс-2010" ( пункт 3.3. контракту). Товари повинні бути відправлені в експортній упаковці. що відповідає типу товару та стандарту країни Постачальника. ( п. 6.1 контракту. ( а.с. 27-30).
Тобто, сторонами узгоджено покладення таких витрат як на пакування, вартості пакувальних матеріалів та витрат на навантаження саме на продавця.
Крім цього, відповідно до Класифікатора особливостей переміщення товарів через митний кордон України, у разі поставки товару у зворотній тарі у графі МД « 37. Процедура» митної декларації має бути зазначено «ZZ32», в той час як у вказаній графі митної декларації поданої декларантом зазначено «ZZ00» (тара не зворотна та вартість входить у ціну товару), що свідчить про відсутність особливостей переміщення товару, визначених цим Класифікатором.
Отже, з поданих до митного оформлення документів вбачається відсутність додаткових витрат на упаковку чи використання пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із упакуванням (упаковка включена у ціну товару) та витрат на навантаження, а відтак такі витрати не є складовими митної вартості та не підлягають додаванню позивачем з метою визначення митної вартості товару та не можуть вплинути на правильність визначення митної вартості.
Крім того суд зазначає, що відповідно до офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати "Інкотермс" в редакції 2010 року, на умовах DAP продавець зобов'язаний за власний рахунок укласти договір перевезення до вказаного місця призначення. Постачання в місці призначення, що означає, що продавець виконав своє зобов'язання з постачання тоді, коли він надав покупцеві товар, випущений в митному режимі експорту та готовий до розвантаження з транспортного засобу, який прибув у вказане місце призначення. Умови постачання DAP покладають на продавця обов'язки нести всі витрати й ризики, пов'язані з транспортуванням товару в місце призначення, включаючи (де це буде потрібно) будь-які збори для експорту з країни відправлення.
Таким чином за умовами DAP UA Одеса продавець несе всі транспортні витрати, у тому числі з навантаження, розвантаження, перевезення та зобов'язаний поставити товар до UA Одеса.
Згідно ст.А.9 «Перевірка - упаковка - маркування» вказаних Правил "Інкотермс" Продавець зобов'язаний за власний рахунок забезпечити пакування товару, необхідне для перевезення товару, яке він організує (за винятком випадків, коли в даній галузі торгівлі прийнято звичайно відправляти товари з такими ж характеристиками, що обумовлені договором, без упаковки).
Отже, у даному випадку вартість пакування не є витратами, які понесені покупцем, у зв'язку з чим не є такими, що додатково включаються у митну вартість товару, а відтак, у інвойсі, пакувальному листі, тощо правомірно не зазначено окремо вартості пакування та тари, оскільки за приписами ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України ці складові не підлягають додаванню декларантом з метою визначення митної вартості товару та вони не можуть вплинути на правильність визначення ним митної вартості.
Таким чином, наведені відповідачем твердження є необґрунтованими та спростовують сумніви у достовірності поданих декларантом відомостей.
По-друге, відповідач вказує на те, що в банківських платіжних документах наявне посилання лише на контракт EKS-03, що не дає змогу ідентифікувати за якою саме поставкою здійснюється оплата.
Надаючи правову оцінку вказаному доводу митного органу, суд вказує про таке.
Відповідно до умов п. 2.1. контракту № ЕКБ-03 від 09.01.2023 р. загальна вартість контракту у розмірі 32 495,00 доларів США. Згідно Додатку №1 (специфікації) загальна сума поставки становить 32 495,00 доларів США.
Пунктом 2.4. вказаного контракту зазначено, що оплата за контрактом здійснюється 20% - передоплатою від загальної суми контракту, 80% - оплати будуть проводитися перед завантаженням товару у вагон чи машину.
Відповідно до комерційного рахунок-фактури № EKS -03 від 10.08.2023р. загальна вартість товару складає суму 32 495,00 доларів США.
На виконання вищевказаних умов контракту, позивачем здійснена передплата у розмірі 20%, що підтверджується копією платіжного доручення АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 17.08.2023 № 147 на суму 6499,00 дол США., а також позивачем здійснена оплата у розмірі 80%, що підтверджується копією платіжного доручення АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 18.08.2023 № 148 на суму 25996,00 дол США., що загалом складає 32 495,00 доларів США.
З огляду на вказане, доводи Митниці щодо неможливості ідентифікувати за якою поставкою здійснювалася оплата є безпідставними.
Щодо позиції Митниці стосовно того, що наданий позивачем висновок експерта щодо ціни на товар носить виключно інформаційний характер і не може бути визначальним при здійснені контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, то суд вказує про таке.
Позивачем було надано Довідку № 14/10 від 16.09.2023р. незалежної експертної оцінки вартості вантажу від Суб'єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_2 про розрахунок ринкової вартості товару.
Разом з тим, відповідно до ч.2 ст.53 МКУ такий висновок не відноситься до документів, які повинні надаватись для підтвердження митної вартості товарів.
А відтак, вказане зауваження відповідача взагалі не впливає на можливість визначення митної вартості імпортованого товару митним органом.
Щодо позиції митного органу в частині неподання декларантом запитуваних митним органом додаткових документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МКУ, то суд вказує про таке.
Повноваження митного органу щодо витребування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість. Водночас, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України.
Неподання декларантом документів, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 МК України, не тягне для нього безумовних негативних правових наслідків. Неподання таких документів може тягнути за собою відмову в митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, відповідно, коригування митної вартості товарів лише в тому разі, коли у митниці будуть обґрунтовані підстави вважати, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість (постанова Верховного Суду від 20 березня 2020 року у справі №480/4423/18).
Щодо вказаного питання, то схожі за змістом висновки викладав Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу щодо такого застосування судом статей 53, 54 МК України у подібних правовідносинах, зокрема, у постанові від 14 квітня 2021 року у справі №820/4849/16, від 21 квітня 2021 року у справі №809/1838/15 від 13 жовтня 2021 року у справі №804/15600/15, від 23.10.2021 у справі №815/4821/16 (касаційне провадження №К/9901/39168/18), від 21 березня 2023 року справа №815/5817/17..
У даній справі відповідач вважав, що подані до митного контролю та оформлення документи не містили усіх даних, необхідних для визначення митної вартості, у зв'язку із чим від декларанта витребовувались додаткові документи, та оскільки декларантом не надано необхідних витребуваних документів для підтвердження заявленої митної вартості, тому митну вартість товару визначено митним органом за резервним методом на підставі цінової інформації, наявної в митниці.
Однак, в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості відповідачем не обґрунтовано причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано на підставі додатково поданих декларантом документів, які відомості відсутні у поданих документах, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відтак, суд вважає, що відповідачем не доведено наявність обставин для витребування у позивача (за наявності) додаткових документів, визначених положенням частини третьої статті 53 МК України, отже є не обґрунтованими і підстави коригування митної вартості проведеної митним органом
Щодо правомірності застосування відповідачем другорядного (резервного) методу визначення митної вартості товарів при прийнятті оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товару, суд зазначає наступне.
Зі змісту оскаржуваного рішення про коригування митної вартості, судом встановлено, що причиною його прийняття та застосування другорядного (резервного) методу стала неможливість застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (стаття 60 МКУ) з причин відсутності в органу доходів і зборів та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст. 62 МКУ) та методу 2г (стаття 63 МКУ) з причин відсутності інформація щодо обчисленої вартості, наданої виробником товарів.
Відповідно до п. 1 ст. 64 МКУ у разі, якщо митну вартість товарів не можна визначити шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 МКУ, митна вартість оцінюваних товарів буде визначена, з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT)- за резервним методом. За результатом проведеної консультації між митним органом та декларантом було обрано метод визначення митої вартості - другорядний: резервний метод.
Законодавцем встановлений чіткий алгоритм, яким повинен керуватись митний орган при виборі методу визначення митної вартості товару, зокрема кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Як вбачається зі змісту графи 33 спірного рішення, то " … З метою забезпечення повноти оподаткування було проведено аналіз баз даних АСМО “Інспектор” та ЄАІС Держмитслужби України та встановлено, що рівень митної вартості подібних товарів у максимально наближений до митного оформлення час з урахуванням вагових характеристик, с більшим та становить: по товару № № 1-2,55 дол, США/кг (МД від 03.07.2023 № UA500500/2023/0022774), ніж заявлено декларантом-1,48 дол. США/кг.”
Тобто, крім номеру та дати митної декларації, яка була взята за основу для коригування митної вартості товарів, митним органом додатково нічого не вказано.
Відповідно до висновків Верховного Суду наявність в базі даних ЄАІС ДФС інформації про те, що товар, який задекларовано та ввезено в Україну за іншою вартістю, ніж задекларовано позивачем, за відсутністю інших, визначених законом підстав, не може бути підставою для коригування митної вартості товару, ввезеного позивачем, оскільки з бази даних не вбачається умови договору, між ким він укладався, при цьому безліч обставин можуть впливати на ціну товару (його характеристика, виробник, умови і обсяги поставки, наявність знижок), адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономної волі і свободи договору (постанови Верховного Суду від 04.09.2018 по справі № 814/2659/16, від 21.08.2018 по справі № 804/7845/17, від 07.12.2018 по справі №809/4367/15).
Крім того, Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод. При здійсненні контролю за коригуванням митної вартості товару, проведеним органом доходів і зборів за другорядним методом (за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; за резервним методом), суд повинен вимагати від відповідача доведення того, що товар за певною митною вартістю дійсно був увезений до України, що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) було оскаржене до суду та скасоване судом. ( постанови Верховного Суду від 8 лютого 2019 року у справі справа №825/648/17, від 20 липня 2023 року у справі № 640/22572/20).
Таким чином, оцінюючи рішення про коригування митної вартості товару в частині, що стосується визначення митної вартості товару за резервним методом, суд повинен враховувати, що письмове рішення митниці про коригування заявленої митної вартості товарів відповідно до закону має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Як встановлено судом, то спірне рішення про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, не містить пояснень митного органу щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та не зазначено докладної інформації і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували обставини того, що митний орган застосовував чи намагався застосувати інші методи визначення митної вартості товару, які передують резервному, відповідачем не надано обґрунтувань неможливості застосування таких методів.
Відтак, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та невмотивованим у контексті положень пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України.
Суд наголошує, що принцип прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України є орієнтиром при реалізації повноважень владного суб'єкта, який вимагає від останнього діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, з дотриманням встановленої законом процедури. Критерій прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що рішення про коригування митної вартості товарів UА500500/2023/000597/2 від 16.09.2023 є необґрунтованим, при цьому сумніви відповідача щодо складових митної вартості імпортованого товару ґрунтуються виключно на припущеннях та жодним чином не обґрунтовані та не підтверджені беззаперечними доказами.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА500500/2023/001202 від 16.09.2023 р., суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 9, 10 статті 264 Митного кодексу України митний орган не має права відмовити у прийнятті митної декларації, якщо виконано всі умови, встановлені цим Кодексом. Відмова митного органу у прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанта.
Частиною дванадцятою статті 264 Митного кодексу України передбачено, що у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою митного органу заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Таким чином, картка відмови у прийнятті митної декларації є документом, що формалізує негативне для декларанта рішення посадової особи митного органу про завершення процедури декларування товарів, заявлених до митного оформлення на підставі конкретної митної декларації.
Стаття 24 Митного кодексу України гарантує кожній особі право оскаржити рішення, дії або бездіяльність митних органів до митного органу вищого рівня або до суду, якщо вважає, що такими рішеннями, діями або бездіяльністю порушено її права, свободи чи інтереси, створено перешкоди для їх реалізації або на неї незаконно покладено будь-які обов'язки.
Судом встановлено, що картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення UА500500/2023/001202 від 16.09.2023 вмотивована прийняттям митним органом рішення про коригування митної вартості № UА500500/2023/000597/2 від 16.09.2023, неправомірність якого знайшла підтвердження в ході розгляду справи, а тому суд вважає, що картка відмови також є протиправною та підлягає скасуванню.
У контексті оцінки інших доводів сторін звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
VII. Висновок суду.
Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. ( ч. 2 ст. 77 КАС України).
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позову.
VIII. Розподіл судових витрат.
Згідно положень ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Щодо розподілу судових витрат в частині судового збору.
Відповідно до вимог частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа лише у разі задоволення позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень.
Як встановлено судом, позивачем сплачено судовий збір в сумі 5 368,00 грн., що підтверджується платіжними інструкціями № 446, 477 від 28.09.2023 р.
З огляду на викладене та в враховуючи, що судом задоволено вимоги позивача в повному обсязі, тому сплачений позивачем судовий збір у розмірі 5 368,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці.
Щодо розподілу судових витрат в частині витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн. суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Витрати на професійну правничу допомогу врегульовані статтею 134 КАС України, якою передбачено, зокрема
- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст.134 КАС України).
- для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. (ч. 3 ст.134 КАС України).
- для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 4 ст.134 КАС України).
- розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. (ч. 5 ст.134 КАС України).
- у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. (ч. 6 ст.134 КАС України).
- обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. ( частина 7 статі 134 КАС України)
Розподіл судових витрат врегульований статтею 139 КАС України.
Так, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. ( частина 7 статі 139 КАС України)
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.( частина 9 статі 139 КАС України)
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. ( частина 1 статті 143 КАС України).
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд на підставі належних та допустимих доказів має дослідити обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, професійна правнича допомога у даній справі надавалась адвокатом Тучковою Л.Л., про що свідчить ордер про надання правничої допомоги серії ВН № 1289405 від 03.04.2023 р. (а.с. 55)
На підтвердження обґрунтованості заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу представником позивача надано, зокрема,
- договір № 22/07 про надання правової допомоги від 22.07.2023 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ІВЛІМА», як Клієнтом, та Адвокатом Тучковою Л.Л., за умовами якого Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором. Гонорарні відносини, компенсація витрат, пов'язаних з виконанням цього договору та інші умови врегульовано додатковою угодою до цього договору. ( а.с. 57-65)
- Додаткову угоду №4 від 28.09.2023 р. до вказаного Договору про надання правової допомоги, якою передбачено , що Адвокат представляє у встановленому порядку інтереси клієнта в Одеському окружному адміністративному суді, на виконання умов Договору про надання правової допомоги №22/07 від 22.07.2023р., Адвокат надав клієнту правову допомогу на загальну суму 14 624,00 грн. ( а.с. 114)
- платіжну інструкцію ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ІВЛІМА» № 476 від 28.09.2023 р на суму 14624,00 грн. оплата за послуги згідно рахунку № 2809 від 28.09.2023 р. ( а.с. 60)
- акт про надання правової допомоги від 26.10.2023 р. до додаткової угоди №4 від 28.09.2023 р., за яким Адвокат у період з 28.09.2023 по 26.10.2023 надав Клієнту правову допомогу щодо оскарження рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів та скасування картки на загальну суму 14 624,00 грн., яка складається з вартості витраченого часу, зокрема, на зустріч, консультування Клієнта ( 1 год), ознайомлення з матеріалами, наданими Клієнтом ( 2 год), аналіз чинного законодавства України, судової практики, побудова стратегії захисту прав Клієнта у судовій справі ( 3 год), підготовка проекту адміністративного позову ( год. 7 год), правовий аналіз відзиву Відповідача на адміністративний позив ( 1 год), підготовка проекту відповіді на відзив Відповідача ( 3 год), представництво в суді ( а.с. 110-111)
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що з огляду на запровадження нових правил відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, для підтвердження та обґрунтування розміру витрат на допомогу необхідне доведення відображення фахівцем у галузі права та доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як само зайнятої шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів від 16 вересня 2013 року № 481 «Про затвердження форми обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять не професійну діяльність, та Порядку її ведення», зареєстрованим у в Міні юстиції України 01 жовтня 2013 р. за № 1686/24218. Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" встановлений прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб: з 1 січня 2023 року - 2 684 гривень. Також статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" встановлено в 2023 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 6700 гривень; у погодинному розмірі: з 1 січня - 40,46 гривень. Таким чином, гонорар представника позивача за надану правову допомогу у розмірі 14 624,00 грн. становить 5,44 прожиткових мінімумів на працездатних осіб з 1 січня 2023 року, або 2,18 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, або мінімальну заробітну плату у погодинному розмірі за 361,44 годин роботи. Отже, гонорар представника позивача за надану правову допомогу у розмірі 14 624,00 грн. є завищеним, становить надмірний тягар для відповідача, стягнення адвокатських витрат у зазначеній сумі не відповідає вищевказаним критеріям розумності, співрозмірності.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості заявленому розміру послуг правничої допомоги, суд вказує про таке.
Дослідивши наявні у матеріалах справи документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що заявлені витрати на правову допомогу у розмірі 14624,00 грн. не є співмірними із складністю і значенням справи та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт.
Суд зазначає, що такий вид правничої послуги, як підготовка позовної заяви і подання її до суду включає в себе і ряд інших супутніх послуг таких, як: вивчення наданих клієнтом документів; перегляд законодавчої бази; пошук і вивчення судової практики. Таким чином, перелічені супутні послуги, зокрема, консультація клієнта, узгодження правової позиції по справі, зокрема обговорення і роз'яснення питань, що стосуються механізму визнання рішень митного органу протиправними охоплюються поняттям підготовка позовної заяви і подання її до суду.
Водночас суд зазначає, що аналіз законодавства та судової практики, формування правової позиції та надання відповідної консультації, підготовка позовної заяви не вимагала від представника позивача надмірного обсягу юридичної і технічної роботи з огляду на незначну складність вказаної справи (малозначна справа) та сталу судову практику у даній категорії справ, в т.ч. і суду касаційної інстанції. Опрацювання правової позиції у справі не вимагає значних затрат часу. Окрім того, справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, що не вимагає безпосередньої участі сторін, а, отже, і значної затрати часу. Процесуальні документи у справі є однотипними, а тому також не потребують значної затрати часу.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, висловленого у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі №826/841/17, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Таким чином, суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, у розрізі наведених вище мотивів необхідності надання оцінки неминучості та необхідності таких витрат, свідчить, що такі витрати не могли вважатися необхідними, у зв'язку з чим є завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг, складності справи та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг і витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
У зв'язку з цим, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, приходить до висновку про зменшення розміру таких витрат до 3000,00 грн., що буде за даних обставин справи справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат саме в зазначеному розмірі.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, -
вирішив:
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Івліма” (вул. Аеропортівська, буд. 4, м. Одеса, Одеська обл., 65033, код ЄДРПОУ: 41569246) до Одеської митниці (вул. Лип Івана та Юрія, буд. 21-А, м. Одеса, Одеська обл., 65078, код ЄДРПОУ 44005631) про визнання протиправними та скасування рішень - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000597/2 від 16 вересня 2023 року за митною декларацією №23UA500500032631U2.
Визнати протиправним та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці № UA500500/2023/001202 від 16 вересня 2023 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Івліма” судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 5368,00 ( п'ять тисяч триста шістдесят вісім грн. 00 коп.) гривень.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Івліма” судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 ( три тисячі) грн 00 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя В.А. Дубровна