Справа № 420/37152/23
29 лютого 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Хурси О.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, П'ятого апеляційного адміністративного суду про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, П'ятого апеляційного адміністративного суду, в якому позивач просить суд:
-визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення в повному обсязі П'ятого апеляційного адміністративного суду бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Одеського апеляційного адміністративного суду (відрядженої до П'ятого апеляційного адміністративного суду) ОСОБА_1 за період з 21 вересня 2023 року по 21 грудня 2023 року, вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою та компенсації невикористаних днів відпустки у кількості 71 днів, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу у розмірі 2684 грн;
-зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити П'ятий апеляційний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Одеського апеляційного адміністративного суду (відрядженої до П'ятого апеляційного адміністративного суду) ОСОБА_1 за період з 21 вересня 2023 року по 21 грудня 2023 року, вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою та компенсації невикористаних днів відпустки у кількості 71 днів, виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2023 року 2684 грн, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,25, доплата за вислугу років 70%, доплата за науковий ступінь 20%, з врахуванням виплачених сум та утримань;
-визнати протиправними дії П'ятого апеляційного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді Одеського апеляційного адміністративного суду (відрядженої до П'ятого апеляційного адміністративного суду) ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 21 вересня 2023 року по 21 грудня 2023 року, вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою та компенсації невикористаних днів відпустки у кількості 71 день, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу у розмірі 2102 грн.;
-зобов'язати П'ятий апеляційний адміністративний суд нарахувати та виплатити судді Одеського апеляційного адміністративного суду (відрядженої до П'ятого апеляційного адміністративного суду) ОСОБА_1 частину ненараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 21 вересня 2023 року по 21 грудня 2023 року, вихідну допомогу в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою та компенсації невикористаних днів відпустки у кількості 71 день на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду - 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2023 року - 2684 грн, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,25, доплата за вислугу років 70%, доплата за науковий ступінь 20%, з врахуванням виплачених сум та утримань.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 21.12.2023, відповідно до рішення Вищої ради правосуддя №1379/0/15-23, його було звільнено у відставку з посади судді Одеського апеляційного адміністративного суду (відрядженої до П'ятого апеляційного адміністративного суду) та відповідно до Наказу П'ятого апеляційного адміністративного суду №73-ос/с від 21.12.2023 відраховано зі штату П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач зазначає, що суддівська винагорода регулюється Законом України “Про судоустрій та статус суддів та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. З огляду на те, що пунктом 2 ч. 3 ст. 135 цього Закону визначено, що базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, на переконання позивача, застосування прожиткового мінімума для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2 102,00 грн. на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України 2710- IX «Про Державний бюджет на 2023 рік» є неправомірним.
Ухвалою суду від 01.01.2023 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Визначено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Від представника П'ятого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач не погоджується з позовними вимогами, вважає їх безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.
На думку відповідача, норма, на яку посилається позивач (п. 2 ч. 3 ст. 135 Закону України “Про судоустрій та статус суддів»), є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду (50), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. З огляду на це, необхідно враховувати положення інших законів, які встановлюють розмір прожиткового мінімуму для визначення посадового окладу судді. Такі норми доповнюють частину третю статті 135 Закону 1402-VІІІ і становлять єдину спеціальну норму, якою визначено розмір посадового окладу судді. Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 3 листопада 2022 року № 2710-ІХ (далі - Закон 2710-ІХ).
Так, відповідно до статті 7 Закону № 2710-ІХ у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема: працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 гривні.
Відповідач зазначає, що станом на час розгляду даної справи, норма статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік» не визнана неконституційною, тому підстави для її незастосування відсутні.
Від ДСА України відзив на позовну заяву не надходив.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
21.12.2023, відповідно до рішення Вищої ради правосуддя №1379/0/15-23, позивача звільнено у відставку з посади судді Одеського апеляційного адміністративного суду (відрядженої до П'ятого апеляційного адміністративного суду) та відповідно до Наказу П'ятого апеляційного адміністративного суду №73-ос/с від 21.12.2023 відраховано зі штату П'ятого апеляційного адміністративного суду.
25.12.2023 року П'ятим апеляційним адміністративним судом на ім'я ОСОБА_1 видано довідку за №364 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці.
Як вбачається з цієї довідки, суддівська винагорода для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці визначена з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в сумі 2102 грн., встановленого ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
За приписами статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Як встановлено у статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Частиною другою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 2 частини 4 статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду складає 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. (пункт 3 частини четвертої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Частинами п'ятою-восьмою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено умови виплати та розмір щомісячних доплат суддям, розмір яких встановлюється у процентному відношенні до посадового окладу.
Аналіз наведених положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дозволяє дійти висновку, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Всі інші складові суддівської винагороди розраховуються із посадового окладу судді.
Спір у цій справі виник у зв'язку з обчисленням суддівської винагороди позивача, виходячи з установленого у ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 грн.
Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України «Про судоустрій і статус суддів») гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їхнього статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема у рішеннях від 20.03.2002 р. № 5-рп/2002, від 01.12.2004 р. № 19-рп/2004, від 11.10.2005 р. № 8-рп/2005, від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008, від 03.06.2013 р. № 3-рп/2013, від 08.04.2016 № 4-рп/2016, а також від 04.12.2018 р. № 11-р/2018.
Так, у рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема, надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
У рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі № 1-2/2013, Конституційний Суд України занотував, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
У рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів.
Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (ч. 1 ст. 124 Конституції України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.
30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)'.
Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
Це означає, що відповідні гарантії суддівської незалежності були захищені на більш високому - конституційному рівні, а тому з цього моменту при визначенні розміру суддівської винагороди слід застосовувати виключно Закон України «Про судоустрій і статус суддів»№ 1402-VIII.
З цією конституційною нормою співвідносяться норми ч.1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Як вже було зазначено, приписами п. 2 ч. 3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону України «Про прожитковий мінімум» закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.
Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Водночас, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», разом із встановленням станом на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн., введено такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді', розмір якого становить 2102,00 грн.
Такі ж норми щодо прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (2102 грн.) наявні й в Законах України «Про державний бюджет на 2022 рік» та «Про державний бюджет на 2023 рік».
До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Варто зазначити, що зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону України «Про прожитковий мінімум» щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.
Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Таким чином, оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Аналогічна правова позиція щодо застосування ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» викладена у постановах Верховного Суду від 10.11.2021 р. у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 р. у справі № 360/503/21, від 22.06.2023 р. у справі № 400/4904/21, від 12.07.2023 р. у справі № 140/5481/22, від 24.07.2023 р. у справі № 280/9563/21, від 13.09.2023 р. у справі № 240/44080/21.
З наведених вище підстав суд відхиляє доводи відповідача щодо необхідності застосування норм Закону України «Про державний бюджет на 2023 рік» в частині використання прожиткового мінімума для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, при обчисленні суддівської винагороди.
Суд наголошує, що норма статті 130 Конституції України дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний.
Щодо останнього, то мається на увазі те, що позаяк Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій).
Крім того, норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить (частина четверта статті 7 КАС України).
Таким чином, будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у зв'язку з чим при складанні довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», при цьому застосування абзацу п'ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України.
Отже, суд доходить висновку, що слід нараховувати суддівську винагороду на підставі ч. 2 ст.130 Конституції України, ч.3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та з розрахунку встановленого ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 грн.
Між тим, як встановлено з виданої позивачу довідки №364 від 25.12.2023 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, при розрахунку посадового окладу судді відповідачем був застосований розмір прожиткового мінімума для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 грн.
Суд зазначає, що згідно з частинами третьою та четвертою статті 148 Закону №1402-VIII Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
В силу частини першої та другої статті 22 Бюджетного кодексу України, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
ДСА України є головним розпорядником бюджетних коштів.
Пунктами 2 та 4 частини п'ятої статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 №141/0/15-19, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів (пункт 2 Положення).
Пунктом 3 Положення передбачено, що територіальні управління Державної судової адміністрації України є територіальними органами Державної судової адміністрації України.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першою, другою та п'ятою статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.
Тобто, П'ятий апеляційний адміністративний суд здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затверджувала у його кошторисах на відповідний рік.
Ту обставину, що розрахунок за період з 21 вересня 2023 року по 21 грудня 2023 року, вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою та компенсації невикористаних днів відпустки у кількості 71 день позивача здійснювався, виходячи із бюджетних асигнувань, на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України 2710- IX «Про Державний бюджет на 2023 рік», П'ятий апеляційний адміністративний суд не заперечує.
Таким чином, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана з бездіяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, крім Верховного Суду (стаття 148 Закону №1402-VIII).
Із урахуванням статусу ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 (справа №280/788/19) дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі «щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов'язано ДСА України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням цього, а також предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд вважає, що для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав позивача слід задовольнити позов в частині незабезпечення ДСА України П'ятого апеляційного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 21 вересня 2023 року по 21 грудня 2023 року, вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою та компенсації невикористаних днів відпустки у кількості 71 день, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 грн.
Як наслідок, похідні від них вимоги про зобов'язання відповідача, ДСА України, вчинити дії, необхідні для відновлення порушених прав позивача підлягають задоволенню шляхом зобов'язання ДСА України, як розпорядника коштів, забезпечити П'ятий апеляційний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями для проведення видатків із виплати суддівської винагороди позивачу за період з 21 вересня 2023 року по 21 грудня 2023 року, вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою та компенсації невикористаних днів відпустки у кількості 71 день, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 грн. із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,25, доплата за вислугу років 70%, доплата за науковий ступінь 20%.
Правомірність обрання такого способу захисту підтверджено Верховним Судом у постановах від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22 та від 15.08.2023 у справі №120/19262/21-а.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що оскільки П'ятий апеляційний адміністративний суд, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду, визначав прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн, бо діяв, виходячи з бюджетних асигнувань, визначених ДСА України, тому суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, заявлених до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом зобов'язання П'ятого апеляційного адміністративного суду перерахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 21 вересня 2023 року по 21 грудня 2023 року, вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою та компенсації невикористаних днів відпустки у кількості 71 день, обчисливши її розмір, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році - 2684 грн. із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,25, доплата за вислугу років 70%, доплата за науковий ступінь 20%, з урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
У свою чергу пунктом 2 частини 1 статті 371 КАС України встановлено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Отже, рішення належить негайному виконанню у межах суми стягнення заробітної плати за один місяць.
Щодо прохання позивача встановити судовий контроль за виконанням судового рішення, то суд звертає увагу на наступне.
Частиною першою статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Так, статтею 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено ДСА України, як головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів.
Суд вважає необхідним встановити ДСА України 30-денний строк для подання звіту про виконання рішення суду.
У відповідності до вимог частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 250 КАС, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Державної судової адміністрації України (ЄДРПОУ 26255795; 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5), П'ятого апеляційного адміністративного суду (ЄДРПОУ 42261436; 65039, м. Одеса, просп. Гагаріна, 19-21) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення П'ятого апеляційного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 21 вересня 2023 року по 21 грудня 2023 року, вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою та компенсації невикористаних днів відпустки у кількості 71 день, виходячи з встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2023 року - 2684,00 грн.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити П'ятий апеляційний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 21 вересня 2023 року по 21 грудня 2023 року, вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою та компенсації невикористаних днів відпустки у кількості 71 день, нарахованих виходячи з встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2023 року - 2684,00 грн. із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,25, доплата за вислугу років 70%, доплата за науковий ступінь 20%.
Визнати протиправними дії П'ятого апеляційного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 21 вересня 2023 року по 21 грудня 2023 року, вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою та компенсації невикористаних днів відпустки у кількості 71 день, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.
Зобов'язати П'ятий апеляційний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 21 вересня 2023 року по 21 грудня 2023 року, вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою та компенсації невикористаних днів відпустки у кількості 71 день, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 грн., із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,25, доплата за вислугу років 70%, доплата за науковий ступінь 20%, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Встановити Державній судовій адміністрації України строк для подання звіту про виконання рішення суду.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України в 30-денний строк з моменту отримання копії цього рішення подати до суду звіт про його виконання.
Рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць підлягає негайному виконанню.
Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.
Суддя О.О. Хурса