Справа № 420/34938/23
29 лютого 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення
До Одеського окружного адміністративного суду 14 грудня 2023 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №262640004136 від 28.09.2022 щодо відмови в переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу»;
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перевести ОСОБА_1 на пенсії за віком згідно її заяви, здійснивши нарахування та виплату такої пенсії з 21.09.2022 року в розмірі 60 відсотків суми заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, враховуючи довідку від 13.09.2022 № 146 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад,надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та довідку від 13.09.2022 №147 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь - які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією).
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що вона перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві. 21.09.2022 позивач звернулась за правовою допомогою і на адвокатський запит представника позивача Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 23.10.2023 №2600-0202-8/207273 повідомило, що заяву від 21.09.2022 щодо переведення на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» було взято в опрацювання в рамках централізації Головним управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач) з загальної черги. За результатами розгляду заяви було прийнято рішення про відмову в переведенні з одного виду пенсії на інший №262640004136 від 28.09.2022, та управління надало відповідне рішення. Позивач вважає рішення відповідача протиправним з наступних підстав. З рішення вбачається, що до стажу державного службовця позивача не зараховано періоди з 10.08.2010 по 15.04.2013 та з 05.12.2013 по 01.05.2016. Відповідне не зарахування стажу і стало підставою для відмови у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». За наявності у особи станом на 1 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 1 травня 2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723- XII після 1 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону №3723-XII і Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби. Отже, після 1 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом №889-VIII) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п. п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII та мають передбачені ч. 1 ст. 37 Закону №3723-XII вік і страховий стаж. Доводи відповідача про те, що позивач не має права на призначення пенсії відповідно до Закону № 3723-ХІІ у зв'язку з тим, що їй присвоєно спеціальне звання як посадовій особі контролюючого органу, а тому її посада не відноситься до категорії посад державної служби, є безпідставними та повністю спростовуються положеннями ст. 344 Податкового кодексу України та Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 283 від 03.05.1994.
Позивач має стажу державної служби в податковій інспекції з 11.10.1993. Позивач з 23.04.2007 обіймає посади державного службовця. З цієї дати по 09.08.2010 вона обіймала посаду головного спеціаліста в Кіровоградській обласній державній адміністрації, де їй присвоєно 13 та 12 ранги державного службовця. Починаючи з 10.08.2010 по 12.07.2011 позивач займала посаду головного державного ревізора в Державній податковій адміністрації України. З 11.07.2012 по 15.04.2013 - головного державного податкового ревізора-інспектора В Державній податковій службі України. З 16.04.2013 по зокрема по 01.05.2016 і в подальшому ту ж саму посаду в Міністерстві доходів і зборів України. При цьому на цій посаді 16.04.2013 їй присвоєно 11 ранг державного службовця. Зазначений стаж позивача складає 8 років, 11 днів.
Відповідно до трудової книжки позивача, вона в період з 21.02.1994 по 29.12.2003 обіймала посади виконуючого обов'язки директора, заступника директора тата директора Обласного державного комунального центру маркетингу «Товари Кіровоградщини». У період з 31.03.2004 по 10.04.2006 позивач очолювала у якості директора Державну госпрозрахункову установу «Агенство з питань банкрутства». Тобто й зазначені періоди зараховуються до стажу державного службовця позивача. Таким чином, на момент набуття чинності Закону України «Про державну службу» №889-VIII (01.05.2016) позивач обіймала посаду державного службовця і набула більше ніж 10 років державної служби, а саме 19 років, 11 місяців, що дає їй право на призначення пенсії відповідно до п. 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про державну службу». Визнаний пенсійними органами загальний стаж позивача складає 41 рік, 6 місяців, 5 днів, що підтверджується розпорядження про призначення їй пенсії відповідно до Закону №1058-IV.
Ухвалою судді від 19.12.2023 прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрито провадження у адміністративній справі, визначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві належним чином засвідчені копії всіх матеріалів пенсійної справи позивача.
02.01.2023 до суду надійшли витребувані матеріали.
08.01.2024 до суду надійшов (вх..№ЕС/907/24) відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з проханням відмовити у задоволенні позову. Рішенням Головного управління № 262640004136 від 28.09.2022 позивачу було відмовлено в переведенні пенсії, оскільки чинним законодавством визначено, що пенсія за віком (в тому числі державним службовцям) призначається виключно на умовах та в порядку Закону № 1058. Необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому для жінок зазначений вік визначається ст. 26 Закону 1058 та становить шістдесят років. Тобто до 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом України “Про державну службу № 889) право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку (62 роки для чоловіків, 60 років для жінок) та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Після 01.05.2016, відповідно до ст. 90 Закону України «Про державне службу» № 899 (надалі - Закон № 889) пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону 1058. При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону 3723. Так, відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 899 державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону 3723 та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону 3723 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону 889 для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону 3723 та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону 3723 в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону 889 передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону 3723, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Отже, Законом № 889 передбачається можливість збереження права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723 виключно в порядку ч. 1 ст. 37 Закону № 3723. Враховуючи те, що загальний стаж позивача на посадах державної служби становить 3 роки 11 місяців 5 днів, тобто не відповідає вимогам, встановленим п. 10- 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889, у Головного управління були відсутні законні підстави для призначення Позивачу пенсії за віком відповідно до Закону № 889. Період роботи позивача з 10.08.2010 по 15.04.2013 та з 05.12.2013 по 01.05.2016 не може бути зараховано до стажу державної служби, оскільки у цей час позивач працювала на посадах, не передбачених Законом № 3723. Таким чином, Головне управління правомірно відмовило позивачу у переведенні з пенсії за віком відповідно до Закону № 1058 на пенсію за Законом № 3723.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов до наступного.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та з 14.03.2022 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.
19.09.2023 ОСОБА_1 звернулась із заявою № 6073 через веб-портал до Головного управління щодо переходу з пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про Державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, яку було оброблено в рамках централізації Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області та винесено рішення про відмову від 26.09.2023 № 262640004136 у зв'язку із наступним.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 26.09.2023 №262640004136 було відмовлено ОСОБА_1 проведенні перерахунку пенсії щодо переходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про Державну службу».
До заяви про перерахунок пенсії ОСОБА_1 подала наступні документи:
- паспорт громадянина України;
- довідку про присвоєння ідентифікаційного номера;
- трудову книжку НОМЕР_1 ;
- довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця) посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) № 194 від 12.09.2023 видана Державною податковою службою України;
- довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією) №193 від 12.09.2023 видана Державною податковою службою України.
При розгляді всіх наданих документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області виявлено, що проводити даний вид перерахунку пенсії неможливо, оскільки станом на 01.05.2016 в заявника стаж державного службовця складає 3 роки 11 місяців та 5 днів (період коли заявниці було присвоєно ранг державного службовця).
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 28.09.2022 №262640004136 також було відмовлено ОСОБА_1 у переході на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про Державну службу», оскільки її страховий стаж як державного службовця складає 3 роки 11 місяців 5 днів. При цьому, основним критерієм, за яким слід визначити можливість зарахування періоду роботи на посаді державного службовця до стажу, що дає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону 3723, є встановлення згідно з посадою, яка обіймається, відповідного рангу. Згідно наданих документів страховий стаж ОСОБА_1 як державного службовця складає 3 роки 11 місяців 5 днів. До страхового стажу як державного службовця враховані період роботи з 24.04.2007-09.08.2010, та 16.04.2013-04.12.2013, коли їй було присвоєно ранг державного службовця. Згідно трудової книжки з 10.08.2010 по 15.04.2013 їй присвоєно спеціальне звання «Радник податкової служби», а 05.12.2013 - спеціальне звання «Радник податкової та митної справи», тому права на перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про Державну службу» позивачка не має (а.с.27).
Не погоджуючись із таким рішенням про відмову у перерахунку та переході на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», позивач звернулася до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII), який набрав чинності 01.05.2016 та відповідно до Прикінцевих положень, якого передбачено право на пенсійне забезпечення окремих категорій осіб відповідно до статті 37 Закону України № 3723-XII «Про державну службу».
Частина 1 ст. 37 Закону №3723-ХІІ: на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Після 01.05.2016 відповідно до статті 90 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ.
Так, відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності вказаним Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно із пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ для осіб, які на день набрання чинності вказаним Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених у статті 25 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Таким чином, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частини першої статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, за наведеного правового регулювання, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 822/524/18, у постановах Верховного Суду від 02.04.2020 у справі № 687/545/17, від 16.12.2021 у справі № 538/804/17.
З матеріалів пенсії справи ОСОБА_1 , а саме з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, вбачається, що з 2015 року по 2019 рік позивачка працювала в Державній фіскальній службі України (код ЄДРПОУ 39292197).
Із копії трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_2 , наявної в матеріалах пенсійної справи, суд акцентує увагу на такі записи:
Запис №24 Трудової книжки НОМЕР_2 позивачки: 23.04.2007 призначена на посаду головного спеціаліста відділу макроекономічного планування та прогнозування соціально-економічного розвитку області. Присягу державного службовця прийняла;
Запис 25 Трудової книжки НОМЕР_2 позивачки: 23.04.2007 присвоєно 13 ранг державного службовця (Наказ №23-о від 23.04.2007);
Запис 27 Трудової книжки НОМЕР_2 позивачки: 23.04.2009 присвоєно 12 ранг державного службовця (Наказ №23-о від 23.04.2007);
Запис 29 Трудової книжки НОМЕР_2 позивачки: 10.08.2010 позивачку призначено на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора Державної податкової адміністрації України;
Запис 30 Трудової книжки НОМЕР_2 позивачки: 10.08.2010 присвоєно спеціальне звання «Радник податкової служби» ІІ рангу;
Запис 35 Трудової книжки НОМЕР_2 позивачки: 16.04.2013 присвоєно 11 ранг державного службовця (Наказ №123-о від 16.04.2013);
Запис 36 Трудової книжки НОМЕР_2 позивачки: присвоєно спеціальне звання «Радник податкової та митної справи» ІІ рангу (Наказ №3771-о від 05.12.2013);
Запис 42 Трудової книжки НОМЕР_2 позивачки: 22.08.2019 присвоєно 5 ранг державного службовця;
Запис №47 Трудової книжки НОМЕР_2 позивачки: 12.08.2021 присвоєно 5 ранг державного службовця;
Крім того, з 49-ої по 62-ої сторінки трудової книжки НОМЕР_2 позивачки вбачається, що 16.04.2013 позивачка була призначена на посаду головного державного ревізора-інспектора Міністерства доходів і зборів України та в подальшому, шляхом переведення, працювала головним державним ревізором-інспектором Державної фіскальної служби України, Державної податкової служби України та 12.09.2022 позивачка була звільнена з Державної податкової служби України.
12.09.2023 Державною податковою службою України ОСОБА_1 видана Довідка №193 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед звільненням за пенсією). Вказана довідка видана ОСОБА_1 для призначення згідно з пунктами 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу».
Тобто, сам роботодавець визнає право позивачки на призначення пенсії згідно з пунктами 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу».
Стаж державної служби до набрання чинності Законом № 889-VIII обчислювався відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.051994 № 283 (далі - Порядок № 283), та додатку до нього (були чинними до 01.05.2016).
Пунктом 5 Порядку № 283 визначено, що обчислений відповідно до цього Порядку стаж державної служби застосовується для встановлення державним службовцям надбавки за вислугу років, надання додаткових оплачуваних відпусток та призначення пенсії.
Пунктом 1 Порядку № 283 встановлено, що цим Порядком визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 283 до стажу державної служби зараховується робота (служба): на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України «Про державну службу», а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів; на посадах керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР згідно з додатком; на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.
За правилами п. 4 Порядку № 283 документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.
Відповідно до ч. 1 ст. 588 Митного кодексу України, пенсійне забезпечення посадових осіб митних органів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в митних органах зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Аналогічні положення щодо віднесення посадових осіб органів доходів і зборів до державних службовців та пенсійного забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу», були передбачені й Митними кодексами України від 11.07.2002 та від 12.12.1991.
Згідно з ст. 344 Податкового Кодексу України, пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Виходячи з наведеного, посадові особи податкових та митних органів, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в митних та податкових органах зараховується до стажу державної служби, який дає право на набуття пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена у рішенні Верховного Суду від 04 квітня 2018 року (зразкова справа № 822/524/18) та постанові Верховного Суду від 10.07.2018 справа №591/6970/16-а.
Таким чином, суд вважає, що період роботи (служби) позивачки у Департаменті економічного розвитку та торгівлі Кіровоградської обласної державної адміністрації, в податкових та митних органах зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».
Більш того, на момент набрання чинності Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ, 01.05.2016 позивачка працювала в Державній фіскальній службі України головним державним інспектором - ревізором.
Відтак, позивачем дотримані всі умови, які визначені ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ, пунктами 10, 12 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII для призначення їй пенсії за віком на підставі статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
Суд акцентує увагу відповідача на тому, що пунктом 19 ст. 37 Закону №3723-ХІІ встановлено, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Тобто, навіть той факт, що позивачкою отримувалися звання «Радник податкової служби» та «Радник податкової та митної справи» є підставою для зарахування цей період роботи до стажу державної служби. Натомість, відповідачем не було взято цього до уваги як й не враховано отримані ранги державного службовця після 04.12.2013.
Крім того, ч.3 ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058 передбачає, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду, тому враховуючи ту обставину, що позивач із заявою про призначення пенсії звернувся до відповідача 28 жовтня 2022 року, саме з цієї дати позивач набув право на призначення пенсії на заявлених умовах.
Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, суд приходить до висновку, що період державної служби ОСОБА_1 органах зараховується до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 28.09.2022 № 262640004136 про відмову у переводі з пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» не відповідає передбаченим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, та, як наслідок, є протиправним і підлягає скасуванню, що має наслідком зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.09.2022.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.
Слід зазначити, що обраний судом першої інстанції спосіб задоволення позовних вимог позивача не буде втручанням в дискреційні повноваження відповідача, оскільки адміністративний суд у такий спосіб не підміняє інший орган державної влади, зокрема, шляхом обрахунку кількості років з урахуванням спірного періоду, а вказує на визначення відповідачу зобов'язання вчинити кореспондуючі праву на належне пенсійне забезпечення позивача дії.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Реалізація суб'єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини другої статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.
У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням владних дискреційних повноважень є закон і справедливість.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Комітетом Ради 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Відповідно до статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980 року, а саме суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 КАС України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Згідно позиції Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року у справі № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Наведене повністю відповідає змісту ст. 245 КАС України, частиною 4 якої визначене, що у випадку, визначеному п. 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Тобто, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
При цьому, суд вважає, що належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача у даному випадку є саме зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву позивача про перехід з пенсії за віком згідно з Законом №1058 на пенсії за віком за Законом №889, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На думку суду, саме такий спосіб судового захисту слід застосувати виходячи з обставин справи, а саме враховуючи те, що відповідачем було відмолено ОСОБА_1 через відсутність відповідного рангу, а ОСОБА_1 просить суд зобов'язати відповідача нарахувати пенсію з 21.09.2022 в розмірі 60 відсотків суми заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, враховуючи довідку від 13.09.2022 № 146 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця та довідку від 13.09.2022 №147 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця.
В той же час, судом не досліджувалось питання відсоткового розміру пенсії ОСОБА_1 та не надавалась оцінка довідкам №146 та №147, та оцінка пенсійним органам вказаних довідок суду також не відома.
За таких обставин вимога позивачки про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перевести її на пенсії за віком згідно її заяви, здійснивши нарахування та виплату такої пенсії з 21.09.2022 в розмірі 60 відсотків суми заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, враховуючи довідку від 13.09.2022 № 146 та довідку від 13.09.2022 №147 не підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування правомірності вчинення оскаржуваних дій відповідачем суду не наведено та не надано.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
При зверненні до суду позивачкою було сплачено судовий збір у розмірі 858,88 грн, що підтверджується квитанцією від 14.12.2023.
Згідно з ч.2 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд вважає за доцільне стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 858,88 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74, 76-77, 90, 132, 139, 194, 205, 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №262640004136 від 28.09.2022 щодо відмови в переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.09.2022 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні..
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 858,88 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385)
Суддя Олена СКУПІНСЬКА