Справа № 420/37281/23
29 лютого 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільський області (Майдан Волі,3, м. Тернопіль, 46001), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду з адміністративним позовом звернулась ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільський області (далі ГУ ПФУ в Тернопільський області), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі ГУ ПФУ в Одеській області), в якому позивачка просить суд: - визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Тернопільський області №1560500119389 від 25.10.2023 року про відмову в призначенні пенсії за віком; - зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області зарахувати до її страхового стажу періоди роботи: з 01.07.1980 по 14.11.1985 на посаді вихователя у дитячому садку, а також з 16.05.2001 по 01.10.2001, 01.05.2003 по 10.05.2003, з 01.10.2003 по 31.10.2003 за записами у трудовій книжці.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що рішенням ГУ ПФУ в Тернопільський області №1560500119389 від 25.10.2023 року їй відмовлено в призначенні пенсії за віком, оскільки відсутній необхідний страховий стаж в 30 років при наявному 26 років 9 місяців 18 днів. При цьому, до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 16.05.2001 по 01.10.2001, 01.05.2003 по 10.05.2003, з 01.10.2003 по 31.10.2003, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб. Позивачка вважає необґрунтованими такі підстави незарахування періодів роботи, оскільки трудова книжка містить усі необхідні записи, що підтверджують факт зайнятості на відповідних роботах. При цьому, вона не може нести відповідальності за несплату страхових внесків.
Також позивачка вважає, що вона має право на зарахування до спеціального стажу періоду роботи на посаді вихователя у дитячому садку з 01.07.1980 по 14.11.1985, відповідно до п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Ухвалою суду від 03.01.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено, що справа буде розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.33).
До суду від представника ГУ ПФУ в Одеській області надійшов відзив на позов (а.с.40-46), у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки оскаржуване рішення прийнято правомірно. Необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком у заявниці відсутній. Періоди роботи з 16.05.2001 по 01.10.2001, 01.05.2003 по 10.05.2003, з 01.10.2003 по 31.10.2003 зарахуванню не підлягають, оскільки відсутні відомості про нарахування та сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Представник ГУ ПФУ в Тернопільській області подав до суду відзив на позов (а.с.47-51), у якому просив відмовити у задоволенні позову з підстав викладених ГУ ПФУ в Одеській області, додатково зазначивши, що при обчисленні пенсії за віком ОСОБА_1 період роботи з 01.07.1980 по 14.11.1985 вже враховано до страхового стажу як за участь у колгоспному хазяйстві.
Справа розглянута у письмовому провадженні.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 (а.с.10-11).
19.10.2023 року ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с.13), за результатом розгляду якої ГУ ПФУ в Тернопільській області за принципом екстериторіальності прийнято рішення №1560500119389 від 25.10.2023 року про відмову у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Необхідний страховий стаж становить 30 років, страховий стаж заявниці 26 рік 9 місяців 18 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 16.05.2001 по 01.10.2001, 01.05.2003 по 10.05.2003, з 01.10.2003 по 31.10.2003, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (а.с.14).
Позивачка, вважаючи рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області №1560500119389 від 25.10.2023 протиправним та таким що підлягає скасуванню, а також вважаючи, що їй повинен бути зарахований до спеціального стажу період роботи вихователем у дитячому садку з 01.07.1980 по 14.11.1985 - звернулась до суду з цим позовом.
Справа розглянута у письмовому провадженні.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з ст.1 Закону №1058 в редакції від 15.04.2023, чинній на час виникнення спірних правовідносин, страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Частиною 1 статті 44 Закону №1058-IV передбачено, що призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Пунктом 1.8. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (далі Порядок №22-1) в редакції від 31.05.2023 встановлено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Згідно з п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV на призначення пенсії за віком мають право особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Оскаржуваним рішенням позивачці ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 30 років, за наявності стажу 26 рік 9 місяців 18 днів. При цьому, до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 16.05.2001 по 01.10.2001, 01.05.2003 по 10.05.2003, з 01.10.2003 по 31.10.2003, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч.1 ст.15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Згідно ч.2 ст.20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1,2,5-7,9,10,12,15,17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Частинами 5-6 ст.20 Закону №1058-IV передбачено, що страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (ч.10 ст.20 Закону №1058-IV).
Згідно ч.12 ст.20 Закону №1058-IV страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Крім того, відповідно до ч.6 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VІ, за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
Відповідно до ст.106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Таким чином, до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, проте відповідальність за несплату страхових внесків покладена законодавством на страхувальника.
При таких обставинах порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків (у зв'язку із чим утворилася заборгованість зі сплати таких внесків) тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи.
Згідно ст.113 Закону №1058-IV держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.
Верховним Судом сформована усталена правова позиція, відповідно до якої особа, яка звернулась за призначенням пенсії, не має відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи (зокрема, постанови від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 01.11.2018 у справі №199/1852/15-а, від 12.09.2019 у справі №489/2283/16-а, від 01.03.2021 у справі №423/757/17, від 27.05.2021 у справі №343/659/17).
Вказані правові висновки підлягають застосуванню при вирішенні спірних правовідносин в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України, відповідно до якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством - страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, відповідно несплата страхових внесків страхувальником не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи, підтверджених даними трудової книжки.
Саме трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи (ч.1 ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII).
Пунктом першим Порядку підтвердження наявного стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі Порядок №637) в редакції від 29.01.2022 року визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування - є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Також а відсутності трудової книжки та у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку №637).
Згідно п.п.1.1. п.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
На період внесення записів до трудової книжки позивачки в рамках спірних періодів діяла Інструкція №162, яка втратила чинність на підставі наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993. З 29.07.1993 року по сьогодні діє Інструкція №58.
Відповідно до п. 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.
Пунктом 2.1. Інструкції №162 передбачено, що заповнення трудових книжок і вкладишів до них виробляється на мові союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округу, на території яких розташоване дане підприємство, установа, організація, і офіційною мовою СРСР.
Згідно абз.1 п.4.1. Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Всі записи в трудовій книжці за місцем роботи вносяться окремою строкою з посиланням на дату, номер і найменування відповідних документів (п.2.17 Інструкції №162).
Пунктом 2.3 Інструкції №162 встановлено, що усі записи в трудовій книжці, зокрема, про прийняття на роботу, звільнення, вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження) і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Запис про звільнення в трудовій книжці працівника провадиться з дотриманням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис, - наказ (розпорядження), його дата і номер (п.2.26 Інструкції №162).
Відповідно до записів №19-20 трудової книжки серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 16.05.2001 на підставі наказу №15/к від 15.05.2001 прийнято на період сезонних робіт до ЗАТ «Україна», 01.10.2001 її звільнено на підставі наказу №36/к від 01.10.2001 у зв'язку із закінченням сезонних робіт (а.с.20).
Також 04.09.2002 року позивачку прийнято на роботу продавцем за трудовим договором від 04.09.2002 №56 та 10.05.2003 року звільнено з роботи за угодою сторін. 01.08.2003 позивачку прийнято на роботу в СГК «МАЯК» різноробочою та 31.10.2003 звільнено за власним бажанням (а.с.21).
Таким чином, спірні періоди роботи позивачки з 16.05.2001 по 01.10.2001, 01.05.2003 по 10.05.2003, з 01.10.2003 по 31.10.2003, які не зараховані їй до страхового стажу через відсутність відомостей про сплату страхованих внесків роботодавцем - підтверджуються записами у трудовій книжці серії НОМЕР_2 , яка містить всі обов'язкові відомості, передбачені Інструкцією №58.
Отже, періоди роботи з 16.05.2001 по 01.10.2001, 01.05.2003 по 10.05.2003, з 01.10.2003 по 31.10.2003 підлягають зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 для обчислення розміру пенсії за віком, відповідно оскаржуване рішення №1560500119389 від 25.10.2023 року в частині не зарахування до страхового стажу позивачки вказаних періодів роботи з підстав відсутності даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування є протиправним та підлягає скасуванню.
Що стосується позовних вимог позивачки про зобов'язання ГУ ПФУ зарахувати до її страхового стажу період роботи з 01.07.1980 по 14.11.1985 на посаді вихователя у дитячому садку, то суд вважає вказані вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Згідно записів трудової книжки позивачки вона у період з 01.07.1980 по 14.11.1985 працювала у колгоспі та призначена на посаду вихователя у дитячому садку.
При обчисленні страхового стажу позивачці період роботи з 01.07.1980 по 14.11.1985 зарахований їй у страховий стаж, та визначений як робота в колгоспі. В трудовій книжці наявні записи: 01.07.1980 - призначити вихователем у дитячій садок; 14.11.1985 року - від роботи звільнена у зв'язку з вибуттям з колгоспу на другу роботу.
Рішення відповідача №1560500119389 від 25.10.2023 року в цій частині щодо зарахування страхового стажу є правомірним.
Позовні вимоги позивачки про зарахування вказаного стажу як спеціального згідно з п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в загальний страховий стаж, тобто фактично той же період зарахувати вдруге, не підлягають задоволенню, оскільки п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено умови для призначення іншого виду пенсії - пенсії працівникам освіти «за вислугу років».
Проте, позивачка звернулась до відповідача із заявою від 19.10.2023 (а.с.13) про призначення їй такого виду пенсії як пенсія «за віком». Отже обчислення страхового стажу ОСОБА_1 здійснювалось для призначення пенсії за віком, який не передбачає зарахування спеціального стажу працівникам освіти, що враховується при обчисленні іншого виду пенсії - за вислугу років.
Таким чином, відповідач при обчисленні страхового стажу позивачки за заявою від 19.10.2023 правомірно не розраховував стаж з 01.07.1980 по 14.11.1985 як спеціальний стаж заявниці, як працівника дитячого садку, оскільки ці обставини стосуються та мають значення для призначення іншого виду пенсії.
Вимоги позивачки про зобов'язання ГУ ПФУ в Одеській області зарахувати до її страхового стажу періоди роботи: з 01.07.1980 по 14.11.1985 на посаді вихователя у дитячому садку, а також з 16.05.2001 по 01.10.2001, 01.05.2003 по 10.05.2003, з 01.10.2003 по 31.10.2003 за записами у трудовій книжці підлягають частковому задоволення шляхом зобов'язання ГУ ПФУ в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.10.2023 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні. При цьому суд виходить з наступного.
Пунктом 4.7 Порядку №22-1 встановлено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. При цьому під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Зокрема, повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Відповідно до п. 4 ч. 2 цієї норми, у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коди ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на заявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норм) закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
З урахуванням дискреційних повноважень відповідача на проведення перевірки поданих для призначення пенсії документів та прийняття рішення, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та захисту шляхом зобов'язання ГУ ПФУ в Тернопільський області повторно розглянути заяву позивачки від 19.10.2023 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду. Суд вважає, що вказані дії повинні буди здійснені саме ГУ ПФУ в Тернопільський області, оскільки вказаний суб'єкт владних повноважень розглянув заяву позивачки та прийняв рішення, яке суд визнається протиправним.
Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується квитанцією позивач за подання адміністративного позову сплатив 1073,60 грн судового збору (а.с.30).
Зважаючи на викладене, на користь позивача слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 800,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень ГУ ПФУ в Тернопільській області.
Керуючись статтями 2, 3, 6, 7, 8, 9, 12, 139, 241-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільський області (Майдан Волі,3, м. Терноміль, 46001, код ЄДРПОУ 14035769), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №1560500119389 від 25.10.2023 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.10.2023 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області судові витрати за сплату судового збору в розмірі 800,00 грн.
Рішення набирає законної сили у порядку ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст. 295-297 КАС України.
Суддя Е.В. Катаєва