01 березня 2024 року м.Київ справа №320/30680/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправними дій,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 з позовом до Служби безпеки України в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_3 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018
- зобов'язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_3 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із врахуванням базового місяця - місяця підвищення доходу для нарахування індексації січень 2008 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач протиправно не здійснив нарахування та виплату у повному обсязі індексації грошового забезпечення за період проходження ним військової служби у період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
На думку позивача, розрахунок індексації грошового забезпечення за вказаний період проходження військової служби мав бути здійснений із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, оскільки саме у цьому місяці відбулись зміни посадового окладу військовослужбовців на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач своїм правом на подання відзиву на адміністративний позов не скористався.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_3 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим 20.01.1998 Жовтневим РУ ГУ МВС України в місті Києві.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу в органах Служби безпеки України до 03.08.2020, де отримував грошове забезпечення.
Протягом строку служби йому не нараховувалась та не виплачувалася індексація грошового забезпечення у період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, що підтверджується Листом Фінансово - економічного управління Служби безпеки України від 08.08.2023 за №21/3/1-Ф-30/5/1.
Фінансово-економічне управління Служби безпеки України листом від 08.08.2023 №21/3/1-Ф-30/5 /1 повідомило позивача, що виплати індексації військовослужбовцям за період з січня 2016 по лютий 2018 у СБУ не проводились, оскільки не було фінансового ресурсу та відповідно до роз'яснення Міністерства соціальної політики від 08.08.2017 №78/0/66-17 механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає; базовим періодом для нарахування індексації є місяць підвищення посадового окладу (тобто з 15.12.2015).
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 (включно) із застосуванням базового місяця для нарахування індексації січень 2008 року, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою та третьою статті 9 цього Закону до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до статті 1 Закону України Про індексацію грошових доходів населення від 03.07.1991 №1282-ХІІ (далі Закон №1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно зі статтею 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Статтею 4 Закону №1282-ХІІ передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (частина друга статті 5 Закону №1282-XII).
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина шоста статті 5 Закону №1282-XII, в редакції до 11.10.2017).
Відповідно до частини шостої статті 5 Закону №1282-XII (в редакції з 11.10.2017) проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно до положень статті 6 Закону №1282-ХІІ Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (надалі - Порядок №1078), підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Відповідно до пункту 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно з пунктом 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Відповідно до пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Отже, з вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці.
Проведення індексації у зв'язку із зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Суд зауважує, що обґрунтовуючи невиплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, відповідач не посилається на відсутність обставин, передбачених статтею 4 Закону №1282-ХІІ для проведення індексації, а лише зазначає про відсутність коштів для виплати індексації грошового забезпечення.
Проте, право позивача на отримання індексації грошового забезпечення та, відповідно, обов'язок відповідача щодо її виплати не залежить від наявності у відповідача бюджетного фінансування на виплату індексації грошового забезпечення.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі Кечко проти України Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі №240/4911/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 83142497), від 23.10.2019 у справі №825/1832/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85154726) та від 23.09.2020 у справі №620/3282/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 91722540).
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду
Частиною шостою статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
У рішеннях Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 23 березня 2002 року № 5-рп/2002 суд зазначив, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності громадян, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань, тощо, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Суд зазначає, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Таким чином, відсутність механізму нарахування індексації грошового забезпечення та незакладення до бюджету коштів для виплати індексації не позбавляють відповідача обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
Відповідно до частини першої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи те, що відповідач під час розгляду справи не надав суду доказів на підтвердження правомірності несплати позивачу індексації грошового забезпечення за період його служби з 01.01.2016 по 28.02.2018, суд дійшов висновку про те, що відповідач безпідставно не здійснив сплату позивачу індексації грошового забезпечення за вказаний період.
Позивач вважає, що розрахунок індексації грошового забезпечення за вказаний період має здійснюватись з урахуванням базового місяця січень 2008 року, оскільки саме у січні 2008 року відбулись зміни розміру посадового окладу військовослужбовців на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Враховуючи положення Порядку №1078, місяць, у якому підвищилося грошове забезпечення з урахуванням виплат, що входять до його складу (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення), є базовим. У разі підвищення військовослужбовцю грошового забезпечення, для визначення базового місяця при проведенні індексації здійснюється порівняння суми підвищення грошового забезпечення та суми індексації, що нараховується в місяці збільшення грошового доходу. При проведенні такого порівняння береться грошове забезпечення до підвищення у розрахунку за повний відпрацьований місяць та величина приросту індексу споживчих цін, на який нараховується індексація. Якщо відбувається підвищення грошового забезпечення на суму меншу, ніж сума індексації, має бути здійснено підвищення грошового забезпечення та додано суму індексації, визначену з урахуванням суми підвищення грошового забезпечення.
Суд зазначає, що аналіз норм Порядку №1078 дає підстави для висновку, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації доходів громадян проводиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 числа наступного місяця за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, визначений Порядком №1078. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. У разі якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
При цьому, під підвищення доходу для цілей індексації заробітної плати (грошового забезпечення) слід розуміти підвищення їхніх постійних складових (тарифних ставок, окладів). У разі зростання заробітної плати (грошового забезпечення) за рахунок інших складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати (грошового забезпечення), які не мають разового характеру.
Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 27.04.2021 у справі №380/1513/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 96592005).
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №1294, яка була до 28.02.2018), яка набрала законної сили з 01.01.2008, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Перелік одноразових додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України затверджено Додатком 25 до Постанови №1294.
Згідно з абзацом 5 пункту 5 Порядку №1078 у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
У свою чергу, схема посадових окладів осіб офіцерського складу Служби безпеки України затверджена Постановою №1294, яка набрала чинності з 01.01.2008.
Отже, з набранням чинності Постановою №1294 відбулись зміни розміру тарифних ставок (посадових окладів) відповідних категорій військовослужбовців.
Як зазначено вище, визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу), яка вперше відбулась у січні 2008 року на підставі постанови №1294, яка набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року N 704.
Враховуючи вказане, підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадових окладів військовослужбовців. Зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.
Крім того, суд зазначає, що здійснення розрахунку суми індексації належить до компетенції відповідача як роботодавця. Завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення, а тому належним способом захисту прав позивача у даному випадку є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за спірний період
Суд наголошує на тому, що Постанова №1294 була чинною до 28.02.2018, а будь-яких інших нормативно-правових актів щодо визначення складових грошового забезпечення військовослужбовців та їх розмірів Кабінет Міністрів України за період з 01.01.2008 по 28.02.2018 не приймав.
Отже, підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців за період з січня 2008 року по березень 2018 року, що є підставою для встановлення іншого базового місяця для проведення індексації, не відбувалося.
При цьому суд зазначає, що законодавець зазначає базовим місяцем для обчислення індексації саме місяць, у якому підвищується посадовий оклад, який у свою чергу, є законодавчо регульованою величиною та був підвищений в результаті прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №1294, яка набрала чинності з 01.01.2008.
У зв'язку з цим, суд погоджується з позицією позивача, що саме січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації його грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність СБУ щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця, місяця підвищення грошових доходів), суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Враховуючи підтвердження матеріалами справи протиправності бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, суд вважає за необхідне зобов'язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Щодо заяви позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг на професійну правничу допомогу у розмірі 10% від нарахованої суми індексації грошового забезпечення, суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 ст. 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15.
При цьому з імперативних положень ч. 6 ст. 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії.
У рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу ч. 6 ст. 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 5 ст. 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі №520/1849/19.
На підтвердження наданих послуг між сторонами було підписано Договір про надання правничої допомоги від 05.07.2023 за №ІГЗШ, з Розділу 6 якого вбачається, що вартість наданої допомоги складає 10% від нарахованої суми індексації грошового забезпечення, з них: 2000,00 грн сплачується в день підписання Договору, друга половина вартості правничої допомоги сплачується позивачем протягом 2-х (двох) банківських днів з дня отримання індексації грошового забезпечення. Позивачем надано квитанцію про оплату надання правової допомоги від 06.07.2023 №0.0.30818706041 на суму 2 000,00 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
2. Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо невиплати ОСОБА_3 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно.
3. Зобов'язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_3 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Служби безпеки України (місцезнаходження: вул. Володимирська, б.33, м. Київ, код ЄДРПОУ:00034074) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Терлецька О.О.