ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"01" березня 2024 р. справа № 300/363/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
Адвокат Куций О.С. в інтересах ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі - Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області, відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (надалі - Головне управління ПФУ у Львівській області, відповідач 2) про:
визнання протиправним та скасування рішення Головного правління Пенсійного фонду України у Львівській області від 04.07.2023 №092950013316 про відмову позивачу у призначенні пенсії;
зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до загального страхового стажу позивача період роботи з жовтня 1983 року по 31.01.1985 у колгоспі ім. Леніна та призначити пенсію за віком відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що позивач досягла необхідного віку та набула достатнього страхового стажу для призначення пенсії відповідно до ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому вона звернулась до відповідача 1 із заявою про призначення пенсії. Водночас, відповідач 2 виніс протиправне рішення про відмову у призначенні пенсії, пославшись на те, що ОСОБА_1 не надала документів, які підтверджують те, що смерть чоловіка пов'язана з наслідками проходження військової служби. Водночас, згідно спірного рішення, не зараховано через формальні підстави роботу позивача у колгоспі ім. Леніна, зокрема, як зазначає представник позивача, період з жовтня 1983 року по 31.01.1985.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 даний позов залишено без руху у зв'язку з невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а позивачу надано строк для усунення недоліків.
У зв'язку із усуненням недоліків позовної заяви, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.01.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
19.02.2024 від Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог. Так, пославшись на пп. 6 п. 2.1 розділу 2 Порядку №22-1, представник зазначає, що про необхідніст в даному випадку надання висновку про причинний зв'язок смерті військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських з пораненням, контузією, каліцтвом, отриманими під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворюванням, пов'язаним з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку, безпосередньою участю в АТО/ООС або обороні України у зв'язку з військовою агресією російської федерації. Тому, за доводами представника відповідача 1, право на дострокову пенсію за віком у ОСОБА_1 відсутнє, у зв'язку із чим рішенням Головного правління Пенсійного фонду України у Львівській області від 04.07.2023 №092950013316 відмовлено у призначенні пенсії через ненадання документа, який підтверджує, що смерть ОСОБА_2 пов'язана з наслідками проходження військової служби.
Щодо періоду роботи з жовтня 1983 року по 31.01.1985 у колгоспі ім. Леніна, представник Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області зазначила, що в довідках, наданих позивачем на підтвердження періоду роботи в колгоспі, не зазначено по батькові особи, а лише зазначено, що ОСОБА_3 дійсно працювала в килимарному цеху з лютого 1983 року по грудень 1985 року, що, на думку пенсійного органу, не дає можливості повністю ідентифікувати особу працівника. За таких обставин, Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області просило суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі (а.с. 38-42).
26.02.2024 від Головного управління ПФУ у Львівській області також надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначені аналогічні мотиви та заперечення щодо позову, викладені у відзиві Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області (а.с. 64-69).
26.02.2024 від адвоката Куцого О.С. на адресу суду надійшла відповідь на відзив відповідача 1, в якій зазначено про помилковість доводів пенсійного органу. Однак, суд звертає увагу, що відповідно до частини 3 статті 263 КАС України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дружиною ОСОБА_2 , учасника бойових дій, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 10, 11).
У зв'язку із цим, позивач отримала посвідчення серії НОМЕР_1 від 04.03.2019, згідно якого має право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни (а.с. 9).
26.06.2023, досягнувши 58-річного віку, позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно п. 5 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 44). При цьому, до заяви позивачем подано пакет оригіналів документів про її стаж роботи та заробітну плату, в тому числі документи, які підтверджують право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, що підтверджується розпискою-повідомленням з переліком документів, доданих до заяви (а.с. 45-46).
Після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію, визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
За результатами розгляду поданих позивачем до заяви документів відповідачем 2 згідно рішення від 04.07.2023 №092950013316 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки не надано документ, який підтверджує, що смерть пов'язана з наслідками проходження військової служби. Так, вказаним рішенням визнається страховий стаж позивача - 24 роки 09 місяців 7 днів. Також у вказаному рішенні відповідачем 2 зазначено, що до страхового стажу не зараховано період роботи у колгоспі ім. Леніна з лютого 1983 року по жовтень 1984 року, оскільки в архівній довідці №19-08/М-20/2 від 10.06.2020 не зазначено по-батькові особи.
Вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 04.07.2023 №092950013316 про відмову позивачу у призначенні пенсії, представник позивача звернулася до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Умови призначення пенсії за віком, зокрема вік та необхідний страховий стаж передбачено статтею 26 Закону №1058-IV.
Водночас, пунктом 5 статті 115 Закону №1058-IV передбачено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, діти, які стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття, і батьки, яким надано статус сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, відповідно до абзацу четвертого пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пункту 1 статті 10 зазначеного Закону - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Судом встановлено, що позивач, у відповідності до посвідчення серії НОМЕР_1 від 04.03.2019, має право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни (а.с. 9).
При цьому, відповідно до довідки від 23.06.2023 вих. №15, яка надавалась разом із заявою про призначення пенсії, ОСОБА_1 після смерті чоловіка вдруге заміж не виходила (а.с. 53).
Суд зауважує, що правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них врегульовані Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №3551-XII).
Приписами пункту 1 статті 10 вказаного Закону передбачено, що до членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначених у цій статті, належать, зокрема, один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні.
Таким чином, з урахуванням викладеного нормативного регулювання та встановлених обставин, суд констатує, що в даному випадку правовий статус позивача як члена сім'ї загиблого ветерана війни визначається саме пунктом 1 статті 10 Закону №3551-XII.
Тобто, помилковими є доводи пенсійного органу про необхідність надання документа, який підтверджує, що смерть чоловіка позивача пов'язана з наслідками проходження військової служби та, як наслідок, необґрунтованими є посилання відповідачів на абзац 24 підпункту 6 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Постанова №22-1).
В даному випадку перелік необхідних документів, які мала подати позивач, визначений абзацами 33-36 підпункту 6 пункту 2.1 розділу II Постанови №22-1, відповідно до положень яких документи, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком, зокрема, дружинам, якщо вони не взяли повторний шлюб, яким надано статус особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до абзацу четвертого пункту 1 статті 10 цього Закону, є:
посвідчення члена сім'ї загиблого;
документи, які підтверджують родинні стосунки;
свідоцтво про смерть (при призначенні пенсії членам сімей померлих (загиблих) згідно з пунктом 5 частини першої статті 115 Закону).
Судом встановлено, що всі необхідні документи були надані пенсійному органу позивачем разом із заявою про призначення пенсії (а.с. 84, 90, 103-104).
З огляду на вкладене, суд вважає, що позивач має право на призначення дострокової пенсії відповідно до пункту 5 статті 115 Закону №1058-IV.
При цьому, суд звертає увагу, що на момент звернення ОСОБА_1 за призначенням їй дострокової пенсії, остання досягла 58 років, а також згідно спірного рішення пенсійним органом підтверджено страховий стаж позивача - 24 роки 09 місяців 7 днів. Тобто, станом на день звернення ОСОБА_1 із заявою про призначення пенсії, були всі необхідні умови для призначення останній дострокової пенсії за віком.
Між тим, як слідує із спірного рішення та заявлених позовних вимог, спірним є, серед іншого, період роботи позивачем у колгоспі ім. Леніна. Так, відповідний стаж роботи не зараховано відповідачем 2 через те, що в архівній довідці не зазначено по-батькові особи.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічні норми містяться і в Постанові №22-1, відповідно до п. 2.1 якої передбачено, що документом, що підтверджує трудовий стаж є трудова книжка, а у разі її відсутності чи відповідних записів у ній, підтвердження трудового стажу здійснюється згідно Порядку №637, зокрема, шляхом надання уточнюючих довідок.
Тобто, прийняття на підтвердження стажу роботи, зокрема, довідок, застосовується в тому випадку, коли відсутня трудова книжка, або відсутні відповідні записи чи містяться неправильні чи неточні записи в трудовій книжці про роботу особи на підприємстві.
При цьому, суд враховує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 по справі №687/975/17 відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства чи колгоспу не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Окрім того, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Формальні неточності у документах, а також внесення виправлення до запису в трудовій книжці працівником підприємства, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист, тобто позбавляти позивача його право на належне пенсійне забезпечення у відповідності до вимог Конституції України та Законів.
Також, відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної в постанові від 06.03.2018 по справі №127/9055/17, наявність сумніву не може нівелювати певні відомості та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого трудового стаж.
Також у постанові від 06.03.2018 по справі №754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
У постанові Верховного Суду від 19.02.2019 по справі №575/530/17 також вказано про заборону допущення відповідачами (органами пенсійного фонду) певного формалізму при зверненні осіб про призначення чи перерахунку пенсії.
Такі правові позиції Верховного Суду відповідно до вимог частини п'ятої статті 242 КАС України мають враховуватись судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Так, відповідно до даних архівних довідок №19-08/М-20/2 від 10.06.2020, №19-08/М-20/1 від 10.06.2020, підтверджується факт роботи ОСОБА_4 (дівоче прізвище позивача до одруження) ОСОБА_5 , а також отримання останньою заробітної плати та, відповідно, здобутий страховий стаж позивача протягом 1983-1985 років у колгоспі ім. Леніна.
Також додатково вказаний страховий підтверджується довідкою від 09.03.1987, видана колгоспом АДРЕСА_1 , яка надавалась відповідачу при зверненні за призначенням пенсії, в якій міститься по-батькові позивача (а.с. 13).
Тобто, суд уважає, що відповідачем 2 в даному випадку допущено надмірний формалізм, оскільки всі надані позивачем у сукупності документи, зокрема архівні довідки №19-08/М-20/2 від 10.06.2020, №19-08/М-20/1 від 10.06.2020 (а.с. 14, 15), а також довідка від 09.03.1987, видана колгоспом АДРЕСА_1 (а.с. 13), на думку суду, підтверджують відповідний страховий стаж ОСОБА_1 , а тому дії пенсійного органу щодо його не зарахування є протиправними.
Також суд наголошує, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб-підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Таким чином, відповідач не позбавлений права, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності певних записів чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.
При цьому, якщо Держава, в особі відповідного пенсійного органу, не має доказів зловживання з боку особи при поданні заяви про призначення пенсії в частині документів щодо трудового стажу, за наявності встановлених законом умов для призначення пенсії, то повинна зараховувати відповідний стаж при призначенні такій особі пенсії.
Однак, в даному випадку відповідачем не вжито жодних заходів з метою отримання певної інформації щодо достовірності відомостей у архівних довідках №19-08/М-20/2 від 10.06.2020, №19-08/М-20/1 від 10.06.2020.
Із урахуванням вищевикладеного, суд вважає обґрунтованим доводи представника позивача щодо протиправного характеру рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 04.07.2023 №092950013316 про відмову позивачу у призначенні пенсії, у зв'язку із чим дане рішення підлягає скасуванню.
При цьому, з метою обрання належного та ефективного способу захисту порушених прав, суд вбачає за необхідне зобов'язати пенсійний орган зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з жовтня 1983 року по 31.01.1985 у колгоспі ім. Леніна та, з урахуванням того, що позивачем виконано всі необхідні умови (досягнення відповідного віку та набуття страхового стажу) призначити пенсію за віком відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України №1058, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Тобто, пенсія позивачу має бути призначена з дати звернення за такою пенсією до пенсійного органу.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Окрім цього, визначаючи відповідача, який має виконувати рішення зобов'язального характеру, суд виходить із такого.
Статтею 44 Закону України №1058 врегульований порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України №1058, призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Відповідно до п. 1.1 Порядку 22-1 в редакції, що діяла на час звернення позивача до органу Пенсійного фонду, заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Пунктом 4.2 Порядку № 22-1 передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до п. 4.3 Порядку № 22-1, створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Таким чином, органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.
Сторонами не заперечується, що заява позивача розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, відтак на останнього й має бути покладено й обов'язок відновлення порушених прав позивача, оскільки саме відповідач 2 не виконав свого обов'язку щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку пенсійний орган не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, то в силу вимог частини 3 статті 139 КАС України, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, яке винесло спірне рішення, на користь позивача підлягає стягненню частина сплаченого нею судового збору у розмірі 908,40 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016) про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 04.07.2023 №092950013316 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України області у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016) зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) період роботи з жовтня 1983 року по 31.01.1985 у колгоспі ім. Леніна та призначити пенсію за віком відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) частину сплаченого нею судового збору в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн 40 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Відповідачам та представнику позивача рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.