ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"29" лютого 2024 р. справа № 300/3890/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Біньковської Н.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення від 16.02.2022 та зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Атаманюк В.М., звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, відповідно до змісту якого просить: визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії №057150011323 від 16.02.2022; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати період роботи з 01.08.1980 по 16.07.1996 до страхового стажу, та призначити з 10.02.2022 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що відповідачем протиправно не зараховано до її страхового стажу період роботи з 01.08.1980 по 16.07.1996 згідно трудової книжки НОМЕР_1 у зв'язку із невідповідністю назви підприємства у записі про прийняття на роботу та печаткою, що засвідчує підпис про звільнення. Вважає, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права включення періодів роботи до її страхового стажу і на отримання пенсії з їх врахуванням. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже й не може впливати на її особисті права. Просить позов задовольнити.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду залучено співвідповідача у справі Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області.
Головне управління Пенсійного фонду в Донецькій області скористалося правом подання відзиву на позовну заяву, в якому стосовно заявлених позовних вимог заперечує. Зазначає, що ОСОБА_1 10.02.2022 звернулася із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішенням Головного управління Головного управління Пенсійного фонду в Сумській області від 16.02.2022 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком. Стверджує, що згідно наданих документів страховий стаж на дату звернення позивача становив 21 рік 04 місяці 15 днів. Також зазначає, що до страхового стажу роботи позивача не зараховано період з 01.08.1980 по 16.07.1996, оскільки печатка на звільненні не відповідає назві підприємства при прийомі на роботу, відсутні відомості про реорганізацію. Звертає увагу на пропущення строку звернення до суду із цим позовом. Просить в задоволенні позову відмовити (а.с.50).
Головне управління Пенсійного фонду в Сумській області правом подання відзиву на позов не скористалося.
Заяв про розгляд справи з викликом сторін суду не надходило. У відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними в справі матеріалами.
10.02.2022 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про призначення пенсії за віком (а.с.74 зворот).
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 16.02.2022 за №057150011323 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статі 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зазначено, що страховий стаж становить 21 рік 4 місяці 15 днів. До страхового стажу не зараховано періоди роботи з 01.08.1980 по 16.07.1996 через невідповідність назви підприємства у записі про прийняття на роботу та печаткою, що засвідчує підпис про звільнення (а.с.82 зворот).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (надалі також - Закон №1058-IV, в редакції станом на час спірних правовідносин).
Статтею 1 зазначеного Закону визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом. Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року (частини 2, 3 статті 26 Закону 1058-IV).
Згідно із частиною 4 статті 26 Закону 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку. Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Пенсійний орган зазначає про наявність у позивача на час звернення із заявою про призначення пенсії 21 року 04 місяців 15 днів страхового стажу.
За змістом абзацу 1 частини 2 статті 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-IV).
Відповідно до частин 1, 2 статті 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення” (надалі також - Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Згідно із статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно із підпунктом 2 пункту 2.1 розділу II постанови правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 “Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, в редакції, станом на час спірних правовідносин, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (надалі також - Порядок №637, в редакції, станом на час спірних правовідносин) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 вказаного Порядку визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (пункт 20 Порядку №637).
20.06.1974 постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань № 162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (надалі також - Інструкція №162, яка діяла у спірний період роботи позивача з 01.08.1980 по 16.07.1996).
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1. Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з абзацами першим, другим, четвертим пункту 2.2. Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до пункту 2.3. Інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка (пункт 2.12 Інструкції №162).
За змістом абзаців першого-третього пункту 2.13. Інструкції №162 у графі 3 розділу “Відомості про роботу” у виді заголовка пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 пишеться: “Прийнятий або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво” із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду.
Відповідно до пункту 2.14 Інструкції №162 якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа перейменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.
Згідно із пунктами 2.25, 2.26 Інструкції №162 записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.
При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (абзац 1 пункту 4.1. Інструкції № 162).
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказаної постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Аналогічні вимоги містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993 (надалі також - Інструкція №58, в редакції, чинній станом на дату звільнення позивача 16.07.1996).
Згідно пункту 1.1. цієї Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції №58).
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.15 Інструкції №58 якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа перейменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.
Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи (п.2.26 Інструкції №58).
Відповідно до п.4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З положень пункту 2.4. Інструкції №58 слідує, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
Обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Як слідує із записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 06.08.1980 (а.с.12) позивач у спірний період:
- 01.08.1980 прийнята на роботу до Жданівського універмагу на посаду продавця, згідно наказу №97 к від 01.0.1980;
- 01.07.1989 згідно атестації встановлена посада продавця ІІ категорії, на підставі наказу №111 від 30.06.1989;
- 01.11.1989 переведена на посаду продавця І категорії, згідно наказу №197 від 01.11.1989;
- 13.08.1991 переведена а посаду завідувача секції, згідно наказу №133 к від 13.08.1991;
- 16.07.1996 звільнена за власним бажанням згідно статті 38 КЗпП України, на підставі наказу від 16.07.1996 №129-п.
Підставою відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області у зарахуванні до страхового стажу позивача вказаного періоду роботи стала невідповідність назви підприємства у записі про прийняття на роботу позивача із печаткою, що засвідчує підпис про звільнення.
Так, згідно запису №1 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 06.08.1980 позивач прийнята на роботу 01.08.1980 до Жданівського універмагу, на титульному аркуші трудової книжки ОСОБА_1 міститься відтиск печатки Жданівського універмагу. 16.07.1996 позивач звільнена за власним бажанням. При цьому, на записі про звільнення міститься відтиск печатки ВАТ «Маріупольський універмаг «Україна».
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 16.08.1999 здійснено державну реєстрацію ВАТ «Маріупольський універмаг «Україна», 27.02.2012 проведено державну припинення вказаної юридичної особи.
У відзиві на позов Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зазначає про відсутність у трудовій книжці позивача відомостей про реорганізацію Жданівського універмагу.
Як зазначалося судом вище, згідно пункту 2.15 Інструкції №58 якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа перейменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.
Однак, у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 06.08.1980 запис про перейменування, реорганізацію Жданівського універмагу відсутній.
У розглядуваному випадку, суд звертає увагу, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а.
Також, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.
Суд зазначає, що у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області відсутні будь-які покликання щодо невідповідності даних щодо вказаного періоду, зазначених у трудовій книжці, помилок у їх оформленні, а лише вказано, що запис про звільнення завірений печаткою зміст якої (ВАТ «Маріупольський універмаг «Україна») не відповідає найменуванню підприємства в записі про прийом на роботу (Жданівський універмаг).
Суд звертає увагу, що зазначені записи в трудовій книжці позивача містять відомості щодо роботи позивача у спірний період, також, в трудовій книжці є покликання на відповідні накази, записи завірені підписом повноважної особи та печаткою, які оформлені належним чином.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження її трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 275/615/17.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Також, суд не погоджується з твердженням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про необхідність підтвердження спірних періодів роботи уточнюючими довідками, оскільки, факт прийому позивача на роботу на вказаному підприємстві, як і дата звільнення з роботи, підпис уповноваженої особи, в органу пенсійного фонду сумнівів не викликає, відтак, факт роботи позивача є підтвердженим.
Більше того, відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно з частиною 4 пункту 1.8 Порядку № 22-1 у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами ОСОБА_2 .
Таким чином, якщо поданих позивачем разом із заявою про призначення пенсії документів було не достатньо, то пенсійний орган був зобов'язаний повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково.
Окрім цього, Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області не було позбавлено права у разі наявності в нього сумнівів в достовірності чи повноті записів в трудовій книжці позивача звертатись із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання інформації, в тому числі, документів, які містять відомості про періоди роботи, провести відповідні зустрічні звірки тощо.
В цьому випадку пенсійний орган не надав суду доказів вчинення таких дій.
За таких обставин, суд вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.08.1980 по 16.07.1996, відтак, слід визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 16.02.2022 №057150011323 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
За приписами ч. 5 ст. 45 Закону № 1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005.
Відповідно до п. 1.1 Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
За змістом пункту 4.2 Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 Порядку № 22-1 встановлено, що рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до п.п. 4.7, 4.10 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.
Після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
Із вказаного слідує, що після реєстрації Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області 10.02.2022 заяви ОСОБА_1 , органом пенсійного забезпечення, який її розглядав і вирішував за принципом екстериторіальності питання про наявність чи відсутність права на пенсію, в розумінні Порядку №22-1 є Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області. При цьому, органом, що призначає пенсію, за місцем реєстрації позивача є Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 станом на дату звернення до пенсійного органу (10.02.2022) досягла 60-річного віку, її загальний страховий стаж становить більше 35 років, відтак позивач набула право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Аналізуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, суд зазначає, що у позивача виникло право на призначення пенсії, тому порушене її право підлягає захисту шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (як органу, що призначає пенсію) призначити з 10.02.2022 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням до страхового стажу роботи періоду роботи з 01.08.1980 по 16.07.1996.
При цьому суд зазначає, що повноваження Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо призначення пенсії не є дискреційними, з огляду на таке.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У такому випадку дійсно суд, за загальним правилом, не завжди може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки, як правило, який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Натомість, у цій справі, пенсійний орган помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов - відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій призначити пенсію, в іншому випадку, такі дії є неправомірними, тобто у органу пенсійного фонду в спірних правовідносинах існував лише один правомірний варіант поведінки (призначити пенсію) і він не мав законної можливості на власний адміністративний розсуд (дискрецію) не призначати таку пенсію.
Умовами для призначення пенсії законодавство визначає цілком визначені матеріально-правові факти, а не бажання на вільний розсуд (дискрецію) пенсійного органу. В іншому випадку законодавець формулював би відповідні положення закону із застосуванням формулювань на зразок «пенсійний орган може призначити пенсію» чи «пенсійний орган має право призначити пенсію» тощо, щоб вказувало на те, що це залежить виключно від його розсуду, а не від виконання платником передбачених законом умов, відтак, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.
За таких обставин, заявлені позивачем позовні вимоги підлягають до задоволення.
Щодо доводів відповідача з приводу пропущення позивачем шестимісячного строку для звернення до адміністративного суду з позовом, суд зазначає наступне.
Як слідує з матеріалів справи, позивач одержала спірне рішення 01.05.2023 (а.с.11). До суду із цим позовом ОСОБА_1 звернулася 21.06.2023, тобто в межах шестимісячного строку звернення до суду, передбаченого частиною 2 статті 122 КАС України. Доказів протилежного пенсійним органом суду не надано.
Крім того, в позовній заяві позивач як на поважну причину пропуску строку звернення до суду із цим позовом покликається на введення в Україні воєнного стану.
Велика палата Верховного Суду в ухвалі від 18.11.2022 у справі № 990/139/22 зазначила, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Суд зауважує, що позивач зареєстрована у місті Маріуполь та є внутрішньо-переміщеною особою. Відтак, введення в Україні воєнного стану у спірному випадку є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Отже, твердження відповідача про пропущення позивачем шестимісячного строку звернення до суду є безпідставними.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем згідно квитанції від 19.06.2023 №7AEE-HA7K-B001-5590 підтверджено сплату судового збору на суму 1073,60 гривень (а.с.1). Докази понесення інших судових витрат в матеріалах справи відсутні.
Враховуючи, що спір виник внаслідок протиправного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, тому підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області сплачений судовий збір в сумі 1073,60 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 16.02.2022 №057150011323.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з 10.02.2022 пенсію за віком згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 01.08.1980 по 16.07.1996.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (код ЄДРПОУ 21108013) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Біньковська Н.В.