06 грудня 2023 рокуСправа №160/15164/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління служби судової охорони у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
30.09.2022 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління служби судової охорони у Дніпропетровській області, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 43238738, просп. Дмитра Яворницького, буд. 57, м. Дніпро, інд. 49000) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди установленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану”, за період несення служби з 24.02.2022 по 18.07.2022 у розмірі 30 000 грн. за кожен місяць, а з 19.07.2022 по 30.09.2022 у розмірі до 30 000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць.
- зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 43238738, просп. Дмитра Яворницького, буд. 57, м. Дніпро, інд. 49000) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду установленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану”, за період несення служби з 24.02.2022 по 18.07.2022 у розмірі 30 000 грн. за кожен місяць, а з 19.07.2022 по 30.09.2022 у розмірі до 30 000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць.
В обгрунтування позовних вимог позивач вказує, що він має право на отримання винагороди, передбаченої ПКМУ №168, за період з 24.02.2022 року по 30.09.2022 року включно. Проте ТУ ССО у Дніпропетровській області протиправно не здійснюється нарахування та виплата вказаної винагороди, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 03.10.2022 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з 30 вересня 2022 року.
Ухвалою суду від 23.11.2022 року зупинено провадження в адміністративній справі №160/15164/22 до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі №260/3564/22.
Ухвалою від 06.11.2023 року поновлено провадження по справі.
Правом на подання відзиву відповідач не скористався, про розгляд справи повідомлений належним чином.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.
У матеріалах справи наявна довідка №35-04-238/22 від 05.09.2023 року «Про проходження служби в Службі судової охорони», видана ТУ ССО у Дніпропетровській області, відповідно до якої ОСОБА_1 прийнятий на службу до Служби судової охорони у Дніпропетровській області від 04.01.2022 року №2 о/с, з 04.01.2022 року та проходить службу по теперішній час (так зазначено у наказі). З 05.01.2022 року (наказ територального управління Сдлужби судової охорони у Дніпропетровській області №4 о/с від 05.01.2022 року) перебуває на посаді контролера ІІ категорії відділення швидкого реагування територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області.
19.08.2022 року позивач звернувся з рапортом до відповідача щодо надання інформації про нарахування та виплату йому додаткової винагороди, передбаченої ПКМ №168.
Відповідач листом №35.14-149/вн від 19.08.2023 року повідомив ОСОБА_1 про те, що накази Служби або територіальних управлінь Служби про виплату співробітникам додаткової винагороди до визначеної ПКМУ №168 не видавались і не могли бути видані, зважаючи на відсутність видатків для нарахування та виплати такої винагороди. Виплата буде проведена у найкоротший строк, після надходження до Управління від головного розпорядника відповідних асигнувань.
Фактичною підставою для звернення із цим позовом та мотивами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, є не здійснення нарахування та виплати йому додаткової винагороди у розмірі, передбаченому пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
За змістом статті 160 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (далі Закон №1402-VIII, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу здійснює Служба судової охорони.
На підставі частин 1 та 2 статті 161 Закону №1402-VIII Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах. Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна ДСА України.
Згідно із частиною 1 статті 165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються КМУ на рівні, не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.
Постановою Кабінету Міністрів України №289 від 03.04.2019 року затверджено: схему посадових окладів за посадами окремих категорій співробітників Служби судової охорони, які займають керівні посади; тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів співробітників Служби судової охорони; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами співробітників Служби судової охорони; схему тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони; розміри надбавки за стаж служби співробітників Служби судової охорони. Крі того, установлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується ДСА України.
На виконання статті 165 Закону №1402-VIII та постанови Кабінету Міністрів України №289 віл 03.04.2019 року Державна судова адміністрація України наказом №384 від 26.08.2020 року затвердила Порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони (далі Порядок №384), який визначає механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони.
Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку №384 грошове забезпечення, що належить до виплати співробітнику і своєчасно не виплачене або виплачене в меншому ніж належало розмірі, виплачується за весь період, протягом якого, співробітник мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.
Пунктом 16 розділу І Порядку №384 визначено, що звернення співробітника щодо виплати грошового забезпечення розглядаються Службою судової охорони або відповідним територіальним управлінням Служби судової охорони в установленому законодавством порядку.
На виконання указів Президента України від 24.02.2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі постанова №168) в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Таким чином, вказаною постановою №168 Кабінет Міністрів України установив, зокрема, співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану виплату додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн. щомісячно.
Як встановлено судом та не спростовується відповідачем, у період з 24.02.2022 року до 30.09.2022 року позивачу не було здійснено нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови №168.
Рішеннями Конституційного Суду України від 26.12.2011 року №20-рп/2011 та від 25.01.2012 року №3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень КМУ щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Право на виплату додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони, передбачене постановою Кабінету Міністрів України №168, підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.
За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
З огляду на викладене суд визнає необґрунтованими посилання Територіального управління на те, що в затверджених ДСА України кошторисі Служби судової охорони на 2022 рік та 2023 рік та відповідних кошторисах територіального управління видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою КМУ №168, не передбачались та не затверджувались, у зв'язку із чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс не дозволяє здійснити таку виплату, оскільки гарантовані законом виплати, пільги тощо неможливо поставити в залежність від видатків бюджету.
Бездіяльність відповідача щодо невиплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право мирно володіти своїм майном. Доки відповідне положення постанови КМУ №168 є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 року у справі «Кечко проти України»).
Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20.03.2002 року №5-рп/2002, від 17.03.2004 року №7-рп/2004, від 01.12.2004 року №20-рп/2004, від 09.07.2007 року №6-рп/2007.
Суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України №793 від 07.07.2022 року внесені, зокрема, такі зміни до постанови Кабінету Міністрів України №168:
- в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»;
- доповнено пункт після абзацу першого новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»;
- доповнено постанову пунктом 2-1 такого змісту: «2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів».
Разом із цим суд зазначає про те, що зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України №793 від 07.07.2022 року змін до постанови Кабінету Міністрів України №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість «30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Вказане підтверджується:
- пунктом 11 розділу І Порядку №384, згідно з яким грошове забезпечення не виплачується: 1) за час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати; 2) за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; 3) за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я понад встановлені чинним законодавством строки;
- пунктом 14 розділу І Порядку №384, на підставі якого при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата;
- пунктом 8 Порядку і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану, затвердженого наказом ДСА №396 від 31.10.2022 року (далі Порядок №396), відповідно до якого додаткова винагорода не встановлюється співробітникам за період: обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або цілодобового домашнього арешту; перебування у відпустці відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати (грошового забезпечення), в тому числі у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в дозволених законодавствах випадках - шести років; відсторонення від виконання службових обов'язків (посади); після закінчення терміну службового відрядження відповідно до наказів, якщо співробітник не повернувся до постійного місця несення служби; перебування в службових відрядженнях за кордоном; відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я понад чотири місяці, крім випадків, коли законодавством передбачені більш тривалі строки перебування на лікуванні; навмисного спричинення собі тілесних ушкоджень чи іншої шкоди своєму здоров'ю - за місяць, у якому здійснено ушкодження чи іншу шкоду своєму здоров'ю, а у разі лікування - за весь час відсутності на службі у зв'язку з лікуванням (що підтверджується документами закладу охорони здоров'я, матеріалами службового розслідування, кримінального провадження); призупинення (припинення) виплати грошового забезпечення відповідно до законодавства; особам, які добровільно здалися в полон - з дня потрапляння в полон, що підтверджується матеріалами органу досудового розслідування.
На підставі пункту 8 розділу І Порядку №384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби.
Пунктом 9 розділу І Порядку №384 визначено, що підставою для виплати грошового забезпечення є наказ Служби або територіального управління Служби про призначення на посаду співробітника в Службі, територіальному управлінні Служби та встановлення розмірів посадового окладу, надбавок, доплат.
Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення (пункт 10 розділу І Порядку №384).
Пунктом 4 Порядку №396 також, зокрема, передбачено, що виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.
Ураховуючи викладене, суд вказує, що Територіальне управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області є належним відповідачем у справі за пред'явленим позовом, оскільки саме цей суб'єкт владних повноважень допустив протиправну бездіяльність у спірних правовідносинах щодо невиплати позивачу додаткової винагороди.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 06.04.2023 року по справі №260/3564/22, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 року.
Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Оскільки судом встановлено безумовне право позивача на отримання додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови №168, а виплата вказаної винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників), видання яких є дискреційними повноваженнями Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення вказаної позовної вимоги.
Також, згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
Згідно ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на висновки, що викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 06.04.2023 року по справі №260/3564/22, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 року позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, установленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, за період з 24.02.2022 року по 30.09.2022 року та зобов'язання Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткової винагороди, установленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, за період з 24.02.2022 року по 30.09.2022 року.
Розподіл судових витрат у вигляді судового збору не здійснюється.
Керуючись ст. 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 57, код ЄДРПОУ 43238738) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, установленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, за період з 24.02.2022 року по 30.09.2022 року.
Зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткової винагороди, установленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, за період з 24.02.2022 року по 30.09.2022 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко