20 лютого 2024 рокуСправа №160/10720/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
18.05.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо відсутності дій розгляду та надання відповіді на рапорт щодо необхідності направлення на військово-лікарняну експертну комісію для встановлення придатності (або лікування) до військової служби солдата ОСОБА_1 , складені 20.03.2023 року та 15.05.2023 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт від 20.03.2023 року та 15.05.2023 року та прийняти рішення про направлення солдата ОСОБА_1 на проходження військово-лікарняної експертної комісії для встановлення придатності для військової служби, про що надати письмову відповідь у відповідності до ст. 112, 115 Дисциплінарного Статуту ЗСУ і змісту ст. 20 Закону України «Про звернення громадян».
В обгрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідачем станом на момент подання позовної заяви не надано відповідь на його рапорти від 20.03.2023 року та від 15.05.2023 року щодо направлення позивача на проходження ВЛК і лікування.
Ухвалою від 22.05.2023 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою від 28.08.2023 року продовжено строк розгляду справи.
20.02.2024 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, яким заперечується проти задоволення позовних вимог, оскільки рапорти від 20.03.2023 року та від 15.05.2023 року не надходили на адресу військової частини № НОМЕР_2 .
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.
Рапортами від 20.03.2023 року та від 15.05.2023 року позивач звернувся до начальника медичної служби в/ч НОМЕР_1 , в яких просив:
- не надавати йому наказів, оскільки він неспроможний їх виконувати за станом здоров'я до проходження ВЛК;
- надати направлення на ВЛК згідно вимог Положення про військово-лікарську експертизу в ЗСУ для обстеження або встановлення придатності позивача до служби або визначення лікування.
Станом на день подання позовної заяви, відповідачем не надано відповіді на означені рапорти, що і стало підставою для звернення до суду.
Зважаючи на відсутність підтвердження про належне повідомлення відповідача щодо розгляду даної справи протягом тривалого часу та, зважаючи на ситуацію, що склалася в країні, датою рішення є дата надходження відзиву на позовну заяву - 20.02.2024 року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ (далі за текстом - Закон №2232).
Частинами 1, 2 статті 1 Закону №2232 визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з абз.2 п.12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 (далі за текстом - Положення) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
З огляду на пп.14 п.116 Положення зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі: якщо військовослужбовці відсутні понад десять діб, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими, або до дня набрання законної сили вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі.
Військовослужбовці звільняються з посад та зараховуються в розпорядження посадових осіб наказами командирів (начальників), які мають право призначення на ці посади.
Статтею 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 року №548-ХІV унормовано, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
У розумінні пп.2.1.6 пп.2.1 п.2 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 року №124 (далі за текстом - Інструкція з діловодства) рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Згідно з пп.3.11.6 пп.3.11 п.3 Інструкції з діловодства документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.
Суд враховує, що звернення позивача з відповідним рапортом породжує у відповідача обов'язок розглянути такий рапорт та прийняти, за наслідками такого розгляду, відповідне рішення.
При вирішенні даного спору суд враховує, що відповідач заперечує отримання ним рапортів позивача від 20.03.2023 року та від 15.05.2023 року.
У додатках до позову на рапорті позивача від 20.03.2023 року наявний чек від 21.03.2023 року. Зі змісту такого чеку можна встановити, що отримувачем є в/ч НОМЕР_1 , однак адресою доставки листа зазначена та ж пошта, з якої і робилось відправлення. Крім того, в додатках відсутній опис вкладення до цінного листа, а також будь-яке підтвердження про отримання листа відповідачем.
Судом встановлено, що у матеріалах справи відсутні належні докази як направлення рапортів до військової частини, так і отримання їх останньою. Зокрема, відправлення Укрпоштою листом з описом вкладення з повідомленням про отримання, листом з оголошеною цінністю, або через військово-медичну установу.
Позивач та його представник цих тверджень не спростували.
З огляду на відсутність доказів направлення рапортів військовій частині та доказів їх отримання останньою, відсутні підстави зобов'язати відповідача розглянути рапорти позивача від 20.03.2023 року та від 15.05.2023 року.
Суд звертає увагу позивача, що хоча на відповідача покладається обов'язок доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, не виконання ним такого обов'язку не звільняє позивача від обов'язку доведення тих обставин, на яких ґрунтуються його вимоги.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).
Також, у рішенні ЄСПЛ від 19.04.1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. Разом із цим, обов'язок суду обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 29 рішення ЄСПЛ від 09.12.2009 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
Враховуючи встановлені, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, обставини справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат за подачу позову до суду у відповідності до вимог статті 139 КАС України за наслідками розгляду даної справи не здійснюється.
Керуючись ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко