06 лютого 2024 рокуСправа №160/27677/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Єфанової О.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державна служба України з безпеки на транспорті, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №005636 від 04.10.2023 у сумі 17000,00 грн, винесену Відділом державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті відносно ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті проведено перевірку та складено акт №004436 від 14.09.2023, в якому встановлено порушення положень ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме перевізник не забезпечив виконання вимог цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення вантажів. На підставі висновків акту перевірки, відповідачем прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №005636 від 04.10.2023 на суму 17000 грн. Позивач не погоджується з вказаною постановою, вважає її протиправною, оскільки штраф застосовується до перевізника, а позивач не є перевізником в даному випадку. Також позивач вказала, що її не було повідомлено завчасно про розгляд справи про застосування адміністративно-господарських штрафів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що перевірка проведена у відповідності до вимог чинного законодавства, а доводи позовної заяви не підтверджують порушення в діях контролюючого органу під час проведення рейдової перевірки, а оскаржуваний акт індивідуальної дії є таким, що прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства.
Від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач підтримала доводи, викладені у позовній заяві.
В останнє судове засідання позивач не з'явився, просив розглянути без його участі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
А тому, з огляду на вимоги ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ч.9 ст.205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 14.09.2023 року об 11 год.30 хв. посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті - головним спеціалістом Відділу Слюсаренком Д. М. та старшим державним інспектором Відділу Лемешевим А. В. у ході проведення рейдової перевірки на автодорозі М-30, Стрий-Умань-Дніпро-Ізварине, 916 км + 897 м, було перевірено транспортний засіб марки MAN-бортовий з д.н.з. НОМЕР_1 , які станом на дату проведення рейдової перевірки (14.09.2023) перебував у власності ОСОБА_1 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 ) та знаходився під керуванням водія ОСОБА_2 (посвідчення водія НОМЕР_3 ).
За результатами проведеної перевірки було складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 14.09.2023 року №004436, яким зафіксовано порушення ОСОБА_1 положень ст.34 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме перевізник не забезпечив виконання вимог цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення вантажів, а саме - відсутня заповнена тахокарта водія ОСОБА_2 за 14.09.2023 року.
На підставі вказаного акту від 14.09.2023 року №004436, відповідачем винесено постанову №005636 від 04.10.2023 року, якою накладено на позивача адміністративно-господарський штраф у сумі 17000 гривень.
Позивач, не погодившись з постановою, вважаючи її протиправною, звернулась до суду з цим позовом про її скасування.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулює Закон України "Про автомобільний транспорт" від 5 квітня 2001 року №2344-III (далі - Закон №2344-III).
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №2344-ІІІ основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Приписами статті 6 зазначеного Закону передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок. Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Статтею 1 Закону №2344-ІІІ визначено, що рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів суб'єкта господарювання на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагові комплекси та інші об'єкти, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту).
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 8 вказаного Положення).
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (надалі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, наявністю відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням ними ліцензійних умов, а також процедуру здійснення державного нагляду за забезпеченням такими суб'єктами господарювання безпеки автомобільних перевезень передбачено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567 (далі - Порядок №1567).
Згідно пункту 2 Порядку №1567 рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку (пункт 4 Порядку).
Згідно з пунктом 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Відповідно до пунктів 21-22, 24 Порядку №1567 у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).
У разі відмови уповноваженої особи суб'єкта господарювання або водія від підписання акта перевірки суб'єкта господарювання або акта перевірки транспортного засобу посадова особа (особи), що провела перевірку, вносить про це запис.
Відповідно до пунктів 25, 26, 27 Порядку №1567, справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання.
Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.
У разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.
За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
З матеріалів справи вбачається, що в ході рейдової перевірки, відповідачем встановлено порушення позивачем положень ст.34 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме перевізник не забезпечив виконання вимог цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення вантажів, а саме - відсутня заповнена тахокарта водія ОСОБА_2 за 14.09.2023 року.
Позивач зазначає, що вона не є перевізником в розумінні Закону № 2344-ІІІ, а отже постанова складена відносно неї є протиправною.
Так, згідно з частиною першою статті 33 Закону № 2344-ІІІ автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Відповідно до ст. 1 Закону, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
У відповідності до ст. 60 Закону № 2344 за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
Відповідно до вимог статті 48 Закону № 2344-III та Переліку документів для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом на комерційній основі - необхідна товарно-транспортна накладна (далі - ТТН), в якій зазначається автомобільний перевізник.
Згідно з пунктами 3.1-3.5. пункту 3 Правил перевезення вантажів договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі (надалі - Перевізники), та вантажовідправниками або вантажоодержувачами (надалі - Замовники). Примірний договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом у міському та міжміському сполученні (надалі - Договір) наведений в додатку 1.
За підпунктами 11.1, 11.3, 11.5 пункту 11 Правил перевезення вантажів основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Товарно-транспортну накладну суб'єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.
Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках.
У разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.
Аналізуючи наведені вище положення законодавства у зіставленні з обставинами цієї справи, суд виходить передусім з того, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, зокрема, за відсутність тахокарти водія, покладається виключно на автомобільних перевізників, а не на власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що під час перевірки, водієм було надано перевіряючим товарно-транспортну накладну №305 від 14.09.2023 року, у якій міститься інформація про перевізника, а саме автомобільним перевізником зазначено - ФОП ОСОБА_3 .
Частиною 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до положень ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. ч. 1 та 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, виходячи з проаналізованих норм права, враховуючи, що обставинами справи підтверджено, що позивач не провадив діяльність з перевезення, тобто не був автомобільним перевізником на транспортному засобі марки MAN-бортовий, реєстраційний номер НОМЕР_1 станом на дату проведення перевірки, а отже не є суб'єктом відповідальності передбаченої абзацом 3 частини першої статті 60 Закону №2344-III.
За викладених обставин, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи задоволення позову повністю, судові витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача у сумі 1878,80 грн.
Керуючись ст. ст.243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №005636 від 04.10.2023 у сумі 17 000,00 грн, винесену відділом державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті відносно ОСОБА_1 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (01135, м. Київ, пр. Перемоги, буд. 14, код ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ) судові витрати з оплати судового збору в розмірі 1878,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Єфанова