29 лютого 2024 рокуСправа №160/33755/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Куликова А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
25.12.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, з вимогами про:
1. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у зарахуванні, ОСОБА_1 , період роботи з 30.11.1994 року по 31.01.1998 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.08.1984 року, оскільки в наказі про прийом на роботу наявне виправлення року в прийомі на роботу.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу період роботи, ОСОБА_1 з 30.11.1994 року по 31.01.1998 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.08.1984 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду, з дня призначення пенсії та виходячи з виплачених сум на момент прийняття рішення суду у даній справі.
4. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання позову до суду у розмірі 1073, 60 грн., та витрат на професійну правничу допомогу адвоката у цій справі у розмірі 15000, 00 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує, що 01 листопада 2023 року. ОСОБА_1 (надалі по тексту - Позивач), звернувся до Кам'янського відділу обслуговування громадян (сервісний центр), що розташований у місті Кам'янське, по вулиці Інститутській, будинок № 4 з заявою та документами для попереднього розрахунку пенсії. Заява була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та що до загального страхового стажу ОСОБА_1 , не зараховано період роботи з 30.11.1994 року по 31.01.1998 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.08.1984 року, оскільки в наказі про прийом на роботу наявне виправлення в року прийому на роботу, що суперечить вимогам Інструкції № 58. До страхового стажу зарахований стаж, який міститься в системі персоніфікованого обліку з 01.02.1998 року по 30.06.2023 року. Позивач вважає, що дії відповідача щодо відмови в зарахуванні йому до страхового стажу спірних періодів роботи згідно з трудовою книжкою, є неправомірними та такими, що порушують його соціальні права на пенсійне забезпечення.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.09.2023 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Відповідач не скористався наданим йому правом подання відзиву, і станом на день розгляду справи відзив на позовну заяву до суду не надійшов.
Згідно ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
З матеріалів справи встановлено, що 01 листопада 2023 року позивач звернувся до Кам'янського відділу обслуговування громадян (сервісний центр), що розташований у місті Кам'янське, по вулиці Інститутській, будинок № 4 з заявою та документами для попереднього розрахунку пенсії.
16 листопада 2023 року адвокатом Серебряковою Іриною Миколаївною, в інтересах позивача, подано адвокатський запит № 16-11/1 до Кам'янського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) про надання обґрунтованої відмови неврахування позивачу повного стажу його трудової діяльності відповідно до записів у трудовій книжці, вказавши конкретні причини відмови та можливості їх вирішення.
22 листопада 2023 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшла відповідь № 0400- 010304-8/187220 на адвокатський запит від 16.11.2023 року № 16-11/1 (вх. № 84589/8 від 17.11.2023 року року), в якій зазначено, що до загального страхового стажу ОСОБА_1 , не зараховано період роботи з 30.11.1994 року по 31.01.1998 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.08.1984 року, оскільки в наказі про прийом на роботу наявне виправлення в року прийому на роботу, що суперечить вимогам Інструкції № 58. До страхового стажу зарахований стаж, який міститься в системі персоніфікованого обліку з 01.02.1998 року по 30.06.2023 року.
Вказані обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі Закон № 1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV).
Стаття 1 Закону №1058-ІУ передбачає, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону 1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-ІV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч. 1 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.
Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХП визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На реалізацію вказаної норми Закону №1788-ХП Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 637 (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
Тобто, за приписами наведеної норми уточнюючі довідки для підтвердження спеціального трудового стажу необхідно надавати лише в разі коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду у справі № 227/4273/16-а від 23.09.2021 року та від 17.11.2021 року у справі № 242/5635/16-а.
Відповідно до трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 , позивач працював:
30.11.1994 року прийнятий у Донецьке територіальне управління Держнаглядохоронпраці України на посаду державного дільничного газотехнічного інспектора Донецької державної інспекції охорони праці у газовому та житлово - комунальному господарстві в порядку переведення з АП «Донбасдомнаремонт» на підставі наказу № 285-к від 30.11.1994 року ;
01.02.1996 року Донецьке територіальне управління Держнаглядохоронпраці перейменовано в Територіальне управління Держнаглядохоронпраці по Донецькій області на підставі наказу№ 5 від 17.01.1996, наказу № 22-к від 30.01.1996 року;
01.04.1996 року посада перейменована - державній інспектор охорони праці Донецької ДЮП у газовому та житлово - комунальному господарстві на підставі наказу № 82-к від 12.04.1996 року;
02.06.2000 року переведений на конкурсній основі на посаду державного ведучого інспектора охорони праці Донецької ДЮП у газовому та житлово - комунальному господарстві на підставі наказу № 141-к від 02.06.2000 року, протокол № 3 від 05.05.2000 року;
05.10.2000 року встановлена 6 категорія державного службовця на підставі розпорядження КМУ № 92 від 05.10.2000 року, лист ДЮП № 11-01/4167 від 06.11.2000 року;
01.10.2002 року посада перейменована - ведучий державний інспектор з охорони праці Донецької ДЮП у газовому та житлово - комунальному господарстві на підставі наказу № 235-к від 01.10.2003 року;
01.01.2003 року переведений у Територіальне управління Держнаглядохоронпраці України по Донецькій області ведучим державним інспектором з охорони праці Донецької інспекції державного нагляду в газовому комплексі на підставі наказу № 8- к від 13.01.2003 року;
31.03.2003 року звільнений за власним бажанням ст.38 КЗпП України на підставі наказу № 103-к від 31.03.2003 року.
Суд зазначає, що вказані вище спірні періоди роботи викладені в трудовій крижці БТ-1 №517741розбірливо, їх можна ідентифікувати, визначити зміст таких записів, при цьому в трудовій наявний штамп підприємства з назвою організації, до якої було прийнято позивача, та наявний запис про дату та номер наказу при звільненні. Те, що у трудовій книжці на сторінці 6-7, зверху зроблено наступний запис «В п. 8 дописаному по переведенню вірити», не спростовує самого запису в трудовій книжці про періоди роботи і не може бути підставою у відмові в зарахуванні до страхового стажу спірного періоду роботи позивача на вказаному вище підприємстві.
Відповідно до пунктів 2.2, 2.4 Інструкції №58, заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників" передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За змістом постанови №687/975/17 від 21.02.2018 Верховного Суду, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації здійснено з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист та вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах. Відтак суд не погоджується із діями відповідача щодо неврахування трудового стажу позивача вказаного у його трудовій книжці, з підстав того, що вона заповнена з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок (відсутність на титульному аркуші дати народження, дати видачі трудової книжки, підписів власника та особи, відповідальної за видачу трудової книжки).
У постанові від 06.03.2018 у справі №127/9055/17 Верховний Суд зауважив, що наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
У постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд вказав, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його права на соціальний захист - призначення пенсії за віком на загальних підставах. Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Верховний Суду у постанові від 30.09.2019 року по справі № 638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Таким чином, позивач не може нести відповідальність за правильність заповнення та ведення трудової книжки, а отже не може бути обмежений в праві неврахування до трудового стажу періоду роботи на підприємстві внаслідок порушення відділом кадрів правил оформлення записів про особу трудовій книжці.
Отже, з аналізу наведених норм, можна зробити висновок, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, неточність записів про звільнення не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з страхового стажу позивача.
При цьому, суд зазначає, що відповідач, в свою чергу, не надав суду доказів того, що в трудовій книжці позивача містяться неправильні чи неточні записи про ці періоди роботи.
Таким чином, судом встановлено, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу та про роботу у спірний період, ці записи є належними та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.
В разі, якщо у відповідача є сумніви у правильності записів у трудовій книжці, він має право перевірити ці відомості.
Крім того, відповідно до частини першої статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Отже, перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі, не можуть бути підставою для відмови у призначенні мені пенсії за віком або у зарахуванні відповідного періоду роботи у стаж, що дає право на призначення пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 240/7604/19 від 22.07.2021, у справі № 120/1089/19-а від 11.05.2022 та у постанові Третього апеляційного адміністративного суду у справі № 160/3303/22 від 22.09.2022.
Проте відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити стаж позивача.
Відтак, доводи пенсійного органу щодо відсутності у позивача необхідного страхового стажу відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", є необґрунтованими.
Отже, проаналізувавши вищевикладене, суд дійшов висновку, що до стажу позивача слід зарахувати спірний період його роботи з 30.11.1994 року по 31.01.1998 року.
Із врахуванням страхового стажу, який зараховується позивачу за рішенням суду та страхового стажу, який обрахований відповідачем при розгляді заяви позивача про призначення пенсії за віком, страховий стаж позивача становить більше 30 років, що, в свою чергу, надає їй право на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду, з дня призначення пенсії та виходячи з виплачених сум на момент прийняття рішення суду у даній справі, суд вважає її передчасною, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. (ч. 1 ст. 5 КАС України).
Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.
З аналізу викладеного вбачається, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
У зв'язку із викладеним, у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права. Водночас, позивачем на наведено жодних доказів, які б свідчили про те, що в подальшому відповідач не буде здійснювати перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 . Суд зазначає, що позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Одночасно з позовними вимогами позивачем заявлено клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених норм дає суду підставу прийти до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.
До позовної заяви позивачем надано копії:
- договору на надання правничої допомоги б/н від 15.11.2023 року;
- додатку №1 до договору на надання правничої допомоги б/н від 13.12.2023р.;
- квитанції №1 від 13.12.2023 року;
- ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АЕ № 1241109.
Пунктом 3.2рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Верховним судом в постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд зазначає, що здійснені адвокатом дії, визначені в акті приймання-передачі наданих послуг, мали бути здійснені адвокатом фактично, та дійсність їх вчинення має бути підтверджена в матеріалах справи.
Згідно позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24.04.2018 по справі №814/1258/16, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги.
Такий розрахунок може бути відображений у звіті про виконану роботу, розрахунку чи акті здачі-приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії.
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18.
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до додатку №1 до договору про надання правничої допомоги б/н адвокатом Серебряковою Іриною Миколаївною було надано адвокатські послуги в наступному об'ємі:
- консультація та роз'яснення з правових питань по суті спору, ознайомлення з документами Клієнта щодо пенсії, укладання договору про надання правничої допомоги вартістю 500,00 гривень;
- складання адвокатського запиту до Кам'янського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) вартістю 3500 гривень;
- складання адвокатського запиту до Державного архіву Донецької області вартістю 3500 гривень;
- Складання адміністративного позову до Дніпропетровського окружного адміністративного суду про визнання дій протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії до Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
Оскільки до такого виду адвокатської діяльності як складання позовної заяви віднесено надання консультацій та узгодження правової позиції, суд не вбачає підстав для виділення їх в окремий вид послуг останніх.
Окрім наведеного суд зазначає, що дана категорія справ належить до типових, що розглядаються в порядку спрощеного провадження, як справи незначної складності.
На підтвердження перерахування коштів до матеріалів справи долучено копію квитанції № 1 від 13.12.2023 року з підставою сплати: договір про надання правничої допомоги б/н від 13.12.2023року.
Отже, позивачем доведені понесені витрати та сплата коштів за надання правничої допомоги у межах адміністративної справи 160/33755/23.
При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Такі самі критерії використовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, у рішенні ЄСПЛу справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, суд виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), №34884/97).
Судом встановлено, що визначені адвокатом дії в додатку №1 від 13.12.2023 року є частково доведеними та підлягають частковому задоволенню судом на суму 1000 грн.
Вказана сума у розмірі 1000 грн. є співмірною з вчиненими адвокатом діями та наданими послугами у вказаній справі.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Керуючись ст. Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у зарахуванні, ОСОБА_1 , період роботи з 30.11.1994 року по 31.01.1998 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.08.1984 року, оскільки в наказі про прийом на роботу наявне виправлення року в прийомі на роботу.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу період роботи, ОСОБА_1 з 30.11.1994 року по 31.01.1998 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.08.1984 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір, сплачений за подання даної позовної заяви, у розмірі 536,80 гривень та витрати на правничу допомогу у розмірі 1000,00 гривень.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимогстатті 255 Кодексу адміністративного судочинства Українита може бути оскаржене встроки, передбаченістаттею295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.В. Куликов