01 березня 2024 рокуСправа №160/307/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сидоренко Д.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 26239738, 49027, Дніпропетровська область, місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 21а), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ДЕРЖАВНА СУДОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ (код ЄДРПОУ 26255795, 01021, місто КИЇВ, вулиця ЛИПСЬКА, будинок 18/5), ДЕРЖАВНА КАЗНАЧЕЙСЬКА СЛУЖБА УКРАЇНИ (код ЄДРПОУ 37567646, 01601, місто КИЇВ, вулиця БАСТІОННА, будинок 6) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Обставини справи: 03.01.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 1 жовтня 2023 року по 31 грудня 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023 року в розмірі 2102 гривні 00 копійок .
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату судді Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 1 жовтня 2023 року по 31 грудня 2023 року на підставі частин 2-5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб , розмір якого встановлено на 1 січня 2023 року, а саме в сумі 2684 гривні 00 копійок , регіонального коефіцієнту - 1,1 , надбавки за вислугу років - 30 відсотків, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 1 жовтня 2023 року по 31 грудня 2023 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня відповідного календарного року. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі для працездатних осіб з 01 січня 2 2684,00 грн. Однак відповідачем у спірний період нараховано суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму 2 102 грн., що є меншим ніж гарантовано законодавством та є порушенням його права на оплату праці.
Ухвалою суду від 09.01.2024 року прийнято позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження із проведенням підготовчого засідання.
12.01.2024 року від відповідача надійшов відзив на позов, в якому вказав про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Відповідач зазначає, що Законом № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, представник відповідача вказує, що норма частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. Як вказує представник відповідача, нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рік. Так, статтею 7 Закону Про Державний бюджет України установлено у 2023 прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць. Відтак, представник відповідача звертає увагу на те, що оскільки стаття 7 Законів містить спеціальну норму щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 грн., то відсутні підстави для застосування іншої (загальної) норми. Таким чином, за наявності в спеціальному законі (який встановлює конкретні розміри прожиткового мінімуму на 1 січня календарного року) спеціальної норми щодо розміру прожиткового мінімуму для визначення базового розміру посадового окладу судді, територіальне управління не вправі застосовувати загальну норму щодо розміру прожиткового мінімуму для (всіх інших) працездатних осіб, навіть якщо розмір прожиткового мінімуму в загальній нормі більший за розмір прожиткового мінімуму в спеціальній нормі. З огляду на вказане, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
27.02.2024 року від Державної судової адміністрації України надійшли письмові пояснення.
Ухвалою суду від 06.02.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.02.2024 року.
08.02.2024 року від позивача надійшла заява про розгляд справи без її участі.
У відзиві на позов, який надійшов до суду 12.01.2024 року відповідачем зазначено клопотання про розгляд справи за відсутності представника.
Відповідно до ч.9 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, керуючись ч.9 ст.205 КАС України, суд розглянув адміністративну справу у письмовому провадженні.
28.02.2024 року від відповідача надійшли додаткові документи.
Станом на 01.03.2024 року від Державної казначейської служби України пояснення щодо позову до суду не надходили.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Указом Президента України "Про призначення суддів" від 18.10.2013 року №571/2013 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Калінінського районного суду міста Горлівка Донецької області строком на 5 років.
Указом Президента України "Про переведення суддів" від 26.09.2015 року №564/2015 ОСОБА_1 переведено з посади судді Калінінського районного суду міста Горлівка Донецької області на посаду судді Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області в межах п'ятирічного строку.
Указом Президента України "Про призначення суддів" від 12.12.2019 року №899/2019 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
Наказом голови Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області №2 від 09.01.2023 року "Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років судді ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату з 01.01.2023 року за вислугу років в розмірі 30% посадового окладу.
Як зазначила позивач, з 01.10.2023 року по 31.12.2023 відповідач нарахував позивачу суддівську винагороду, для визначення суми якої використовувалася величина під назвою «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023 року», в розмірі 2102 гривні.
Однак, відповідно до приписів спеціального законодавства, відповідач повинен був нарахувати позивачу суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2023 року в розмірі 2684 гривень.
Отже, позивач, вважаючи, що розмір її суддівської винагороди не відповідає розміру, що встановлений законом, звернулась до суду із даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Приписами статті 43 Конституції України визначено, зокрема, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі статтею 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1402-VIII) закріплено, що він визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Статтею 4 Закону № 1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За частиною 2 цієї правової норми суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII, яка згідно з рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
У рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
У рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі № 1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
У рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у пп.. 6.1 п. 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-IX установлено, що у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні; працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.
Суд зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації, як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 04.12.2018 № 11-р/2018.
При вирішенні цього спору суд виходить із того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Цей висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII (далі - Закон № 1401-VIII), що набрали чинності з 30.09.2016.
Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Тому, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України, визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум є вартісною величиною достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Отже, наведеною правовою нормою закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону № 966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Суд зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
При цьому, судді вказаним Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.
Суд зауважує, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди за спірний період, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, відсутні.
Суд звертає увагу, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас, Закони № 1082-ІХ, № 1928-ІХ та №2710-IX фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 10.11.2021 по справі № 400/2031/21 вказав, що Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру судді». При цьому судді також цим Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватись окремо.
Окрім того, Верховний Суд України, зауважував що Закон України «Про державний бюджет» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень трьох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону». Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм, коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
За таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій. Тому відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом, що й стало підставою для відмови у видачі довідки про суддівську винагороду.
Судом з довідки ДСУ України про нараховану суддівську винагороду ОСОБА_1 з 01.10.2023 року по 31.12.2023 року встановлено, оклад судді за спірний період розраховано із застосуванням прожиткового мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн.
Відтак, суд приходить до висновку, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 року (2684,00 грн.), на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн.) є неправомірною.
Вказана правова позиція узгоджується із практикою застосування норм матеріального права Верховним Судом та його висновками викладеними у постановах від 10.11.2021 у справі №400/2031/21 та від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 12.07.2023 року по справі №140/5481/22.
Обираючи належний спосіб відновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 1 жовтня 2023 року по 31 грудня 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023 року в розмірі 2102 гривні 00 копійок та зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату судді Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 1 жовтня 2023 року по 31 грудня 2023 року на підставі частин 2-5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2023 року, а саме в сумі 2684 гривні 00 копійок, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стосовно вимог позивача про нарахування суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення з урахуванням регіонального коефіцієнту - 1,1, надбавки за вислугу років - 30 відсотків, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 1 жовтня 2023 року по 31 грудня 2023 року, суд вважає їх передчасними та такими, що наразі не підлягають задоволенню, оскільки станом на час звернення до суду з позовом, зазначені права позивача не порушені.
Стосовно вимоги позивача щодо звернення рішення суду до негайного виконання, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 371 КАС України, суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення, у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
З аналізу вищевикладеного випливає, що негайно виконуються рішення про присудження пенсії або інших періодичних платежів у межах суми стягнення за один місяць, тобто умовою для негайного виконання судового рішення є задоволення вимог позивача про стягнення певної суми пенсії або іншого періодичного платежу, з якого можна виокремити його місячний розмір.
Проте, позивач просить суд зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди. Таким чином, заява про допуск до негайного виконання рішення в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць задоволенню не підлягає, оскільки вимоги про стягнення суддівської винагороди не були предметом розгляду даної справи.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що слід відмовити позивачу у зверненні рішення суду до негайного виконання.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням наведеного вище, виходячи із аналізу положень чинного законодавства України та оцінки наявних у матеріалах справи доказів в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат у вигляді судового збору, суд зазначає наступне.
За змістом ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до закону, а докази понесення нею інших судових витрати відсутні, виходячи з положень ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 242-246, 250, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 26239738, 49027, Дніпропетровська область, місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 21а) щодо нарахування та виплати судді Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 1 жовтня 2023 року по 31 грудня 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023 року в розмірі 2102 гривні 00 копійок.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 26239738, 49027, Дніпропетровська область, місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 21а) провести нарахування та виплату судді Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 1 жовтня 2023 року по 31 грудня 2023 року на підставі частин 2-5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2023 року, а саме в сумі 2684 гривні 00 копійок, з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Д.В. Сидоренко