27 лютого 2024 рокуСправа №160/33293/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Тулянцевої І.В., розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відповідача-1 Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, відповідача-2 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
19 грудня 2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача-1 Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (Код ЄДРЮОФОПГФ: 13322403) №045550022480 від 20.11.2023 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (Код ЄДРЮОФОПГФ:13322403) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) періоди роботи з 10.10.1989 року по 12.04.1991 року, з 01.05.1993 року по 20.01.1999 року до його страхового стажу для призначення пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (Код ЄДРЮОФОПГФ:13322403) переглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) від 15.11.2023 року про призначення пенсії за віком з врахування висновків суду.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що по досягненню 60 річного віку він звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо призначення пенсії за віком. Рішенням від 20.11.2023 року №045550022480 Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області відмовило у призначенні пенсії позивачу через відсутність необхідного страхового стажу для призначення пенсії, зазначивши, що страховий стаж позивача становить 25 років 5 місяців 20 днів. Так, позивачем зазначено, що оскаржуваним рішенням не зараховано наступні періоди з 10.10.1989 року по 12.04.1991 року, оскільки дата наказу про прийняття "25.07.89" календарно не відповідає даті прийняття та з 01.05.1993 року по 20.01.1999 року, оскільки запис про звільнення завірено печаткою підприємства, яке не відповідає назві підприємства при працевлаштуванні (відсутнє повне перейменування підприємства). Необхідно надати довідку про перейменування (реорганізацію) підприємства. Однак, на думку позивача, оскільки він має відповідні записи щодо спірних періодів роботи у трудовій книжці, яка є основним документом про трудову діяльність працівника, що підтверджує його стаж роботи, то вказаний документ є належним та допустимим доказом підтвердження страхового стажу. Позивач не погодився з таким рішенням відповідачів, тому, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою суду від 29.12.2023 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою залучено до участі у справі у якості співвідповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Також вказаною ухвалою відповідачам було надано строк для подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачів. Витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, належним чином завірену копію матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .
Копію ухвали про відкриття провадження у справі отримано представниками відповідача-1 Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та відповідача-2 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області- 30.12.2023 року, про що в матеріалах справи містяться довідки про доставку електронних листів.
06 лютого 2024 року засобами електронного зв'язку до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на позовну заяву, в якому відповідач-1 пред'явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що відповідно до ч.1 ст. 26 Закону №1058, право на призначення пенсії за віком мають особи, які в період з 01.01.2023 по 31.12.2023 досягли віку 60 років за наявності страхового стажу у зазначений період не менше 30 років. За ч.2 ст. 26 Закону №1058, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 15.11.2023 звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії. За принципом екстериторіальності наведена заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області. За результатами розгляду заяви та наданих документів, визначено, що вік ОСОБА_1 на момент звернення становить 60 років. Страховий стаж - 25 років 05 місяців 20 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 16.08.1985: 1) з 10.10.1989 року по 12.04.1991 року, оскільки дата наказу про прийняття "25.07.89" календарно не відповідає даті прийняття; 2) з 01.05.1993 року по 20.01.1999 року, оскільки запис про звільнення завірено печаткою підприємства, яке не відповідає назві підприємства при працевлаштуванні (відсутнє повне перейменування підприємства). Необхідно надати довідку про перейменування (реорганізацію) підприємства. Враховуючи наведене, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийняте правомірне та обґрунтоване рішення про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного стажу №045550022480 від 20.11.2023.
08 лютого 2024 року через підсистему «Електронний суд» до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на позовну заяву, в якому відповідач-2 пред'явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що згідно ст. 26 Закону України №1058 особи, у разі відсутності, починаючи з 01 січня 2018 року, страхового стажу передбаченого частиною першою цієї статті, мають право на призначення пенсії після досягнення віку 60 роки за наявності страхового стажу 30 років. Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області відмовило позивачу в призначенні пенсії за відсутності необхідного страхового стажу 30 років. Страховий стаж позивача становить 25 років 05 місяці 20 днів. Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Пунктами 1-3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, передбачено, що у разі, коли в трудовій книжці містяться неправильні або неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються, зокрема, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Також відповідачем-2 зазначено, що заява ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не розглядалася та не вчинялося будь-яких дій або бездіяльності щодо позивача. З вищезазначеного вбачається, що заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області за результатом якої прийняте відповідне рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком. Отже, Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не приймалось рішення по суті заяви позивача про призначення пенсії, відтак відповідальним за опрацювання заяви та прийняття відповідного рішення є, в даному випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Також на виконання ухвали суду від 29.12.2023 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області разом із відзивом надано матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 .
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 15.11.2023 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком. До вказаної заяви позивачем надано пакет документів на підтвердження загального страхового стажу.
Подану заяву за принципом екстериторіальності (відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року №25-1) розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 15.11.2023 р., Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області рішенням від 20.11.2023 р. №045550022480 відмовило позивачеві у призначенні пенсії за віком, оскільки згідно наданих документів загальний стаж роботи на дату звернення становить 25 років 05 місяці 20 днів. Право на призначення пенсії за віком відсутнє.
У вищезазначеному рішенні відповідачем-1 повідомлено, що до страхового стажу не зараховані періоди згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 , дата заповнення 16.08.1985 року:
з 10.10.1989 року по 12.04.1991 року, оскільки дата наказу про прийняття « 25.07.89» календарно не відповідає даті прийняття;
з 01.05.1993 року по 20.01.1999 року, оскільки запис про звільнення завірено печаткою підприємства, яке не відповідає назві підприємства при працевлаштуванні (відсутнє повне перейменування підприємства). Необхідно надати довідку про перейменування (реорганізацію) підприємства;
з 01.07.2000 року по 30.10.2000 року, оскільки згідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані про сплату страхових внесків, тоді як на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 № 401 та постанов Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794, від 08.06.1998 № 832 починаючи з 01.07.2000 обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними системи персоніфікованого обліку (пункт 3 постанови № 794). З урахуванням зазначених норм, персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2000 с обов'язковим. За відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про роботу у період після липня 2000 року до січня 2004 року, записи трудової книжки доцільно підтвердити додатковими документами. В призначенні пенсії за віком за нормами частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відмовлено у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Незгода позивача з рішенням про відмову у призначенні пенсії за віком зумовила звернення до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно з приписами статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII (далі Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до п.1, п.2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з абз.1 п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, ст.62 Закону №1788-XII та Порядку №637, слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція від 29.07.1993 №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993р. №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 1.2 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п.2.6 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
За приписами з п.2.6 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і Держархівом при Раді Міністрів Криму.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Відповідно до п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), до заяви для призначення пенсії за віком додаються такі документи (надаються копії документів з оригіналами): паспорт та документи про місце проживання (реєстрації) особи; документ про присвоєння реєстраційного номеру; трудова книжка (відомості про роботу); диплом, атестат училища, які стверджують денну форму навчання; свідоцтво про шлюб (для жінок); свідоцтво про народження дітей (для жінок); та інші документи.
Згідно з п.п.3 п.4.2 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відповідно до п.4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено у пункті 4.7 Порядку №22-1.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачем при зверненні до відповідач-2, подавалась трудова книжка серії НОМЕР_2 , яка містить записи №№7, 8, 11 та 14, щодо спірних періодів роботи позивача, відповідно до яких останній (далі мовою оригіналу):
- у період з 10.10.1989 по 12.04.1991 був учасником Науково-виробничого кооперативу «Веста» (підстава прийняття на роботу: Наказ №6 від 25.07.1989р., підстава звільнення: Наказ №10 від 12.04.1991 р.);
- у період з 01.05.1993 по 20.01.1999 працював на посаді «заместителя начальника отдела товаров народного потребления» (мов. ориг. - рос.) на Фірмі «Пілігрім ЛТД» (підстава прийняття на роботу: Наказ №6-к від 15.04.1993 р., підстава звільнення: Наказ №9 від 20.01.1999 р.).
Так, щодо спірних періодів роботи ОСОБА_1 з 10.10.1989 по 12.04.1991 та з 01.05.1993 по 20.01.1999, які не враховано відповідачем-1 до загального трудового стажу позивача, оскільки дата наказу про прийняття календарно не відповідає даті прийняття, а також запис про звільнення завірено печаткою підприємства, яке не відповідає назві підприємства при працевлаштуванні, суд зазначає наступне.
Твердження відповідачів про те, що вказаний період роботи зарахувати до страхового стажу позивача неможливо у зв'язку із тим, що період роботи в даній організації завірено печаткою підприємства, яке не відповідає назві підприємства при працевлаштуванні не ґрунтуються на жодній нормі законодавства, тим паче, що на вказаній печатці чітко зазначено, що вона належить Фірмі «Пілігрім» де і працював позивач, водночас, положення Постанови Верховної Ради України від 11.05.1992р. «Про заходи щодо забезпечення виконання вимог дозвільної системи» №2318-XII та Інструкції про порядок видачі дозволів на виготовлення печаток і штампів», затвердженої наказом МВС України від 18.10.1993р. № 643 не містять положень про нечинність фактично існуючих печаток та штампів та про обов'язок щодо їх заміни.
Не впливає на права та законні інтереси позивача щодо зарахування цього періоду роботи до його страхового стажу і факт різних дат заповнення трудової книжки, зокрема відмінність дати внесення запису до трудової книжки та дати видання наказу про прийняття на роботу. Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
Також аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 Справа № 275/615/17 (К/9901/768/17).
Поряд із цим суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018р.
За таких обставин, пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки та інших документів щодо відомостей про періоди роботи на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Водночас, за змістом наведених норм відповідальним за заповнення трудової книжки є підприємство роботодавець.
За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Враховуючи наведене, суд вважає, що виявлені недоліки оформлення трудової книжки позивача не можуть вважатися достатньою підставою для відмови останньому у зарахуванні цих періодів роботи до його загального страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку, відсутня.
При цьому, суд враховує відсутність вини позивача у наявних зауваженнях щодо заповнення запису у його трудовій книжці відносно спірних періодів роботи, з огляду на те, що обов'язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб, тому це не може позбавити громадян конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання надання пенсії за віком.
Також відповідачами не надано доказів того, що позивач не працював або його періоди роботи не відповідають дійсності, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення/перерахунку пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
За наведених обставин, суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 20.11.2023 року №045550022480, яким ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із відсутністю у останнього необхідного страхового стажу роботи на дату звернення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки така відмова є необґрунтованою, прийнятою без урахування та оцінки всіх обставин, що мають значення при прийнятті цього рішення, та передчасною.
Щодо визначення належного органу Пенсійного фонду, яким має здійснюватись розгляд заяви позивача про призначення пенсії з урахуванням висновків суду у цій справі, суд зазначає про таке.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При цьому, суд зазначає, що процедура оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлена Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005р. №22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі Порядок №22-1).
Відповідно до абз.13 п.4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно з абз.1-3 п.4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Відповідно до абз.1 п.4.10 Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що оскільки після вирішення питання про відмову в призначенні пенсії за віком позивачу Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області було передано до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (як органу, що призначає пенсію за місцем проживання особи) сформовану електронну пенсійну ОСОБА_1 , належним відповідачем в частині зобов'язання повторного розгляду заяви про призначення пенсії є саме- Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) від 15.11.2023 року про призначення пенсії за віком з врахування висновків суду, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 10.10.1989 по 12.04.1991 та з 01.05.1993 по 20.01.1999.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Щодо вимог позивача про стягнення судових витрат за надання правничої допомоги у розмірі 15000,00 грн., суд зазначає наступне.
Так, за змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Як зазначалося вище, за правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Судом встановлено, що на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу останнім надано Договір про надання правової допомоги №968 від 30.11.2023 року, Специфікація №1 від 30.11.2023 року до Договору №968 від 30.11.2023 року, Акт надання послуг №262 від 19.12.2023 року до Договору №968 від 30.11.2023 року, ордер серії АЕ №1244782 від 30.11.2023 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП №3589 від 25.01.2018 року.
Зважаючи на наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України 05.07.2012 № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закону № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076-VI).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Так, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі № 826/1216/16.
Як вище було зазначено, на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу останнім надано Договір про надання правової допомоги №968 від 30.11.2023 року (далі Договір), Специфікацію №1 від 30.11.2023 року до Договору та Акт надання послуг №262 від 19.12.2023 року до Договору.
Так, за умовами Договору про надання правової допомоги №968 від 30.11.2023 року, укладеного між Адвокатським бюро Станіслава Казанцева «Джастіс» та Клієнтом Мякушко Дмитром Володимировичем предметом договору (п.1.1 Договору) є зобов'язання в якості правової допомоги здійснювати представницькі повноваження, захищати права та законні інтереси Клієнта в обсязі та на умовах встановлених Договором та за домовленістю Сторін, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити послуги.
Відповідно до п.2.1 Договору для виконання представницьких повноважень та захисту прав та законних інтересів Клієнта Адвокатському бюро надаються наступні повноваження: виступати в якості представника (захисника) Клієнта перед фізичними та юридичними особами, перед державними органами тощо; виступати в якості представника (захисника) Клієнта у судах з усім обсягом прав наданих учасникам судового процесу; вчиняти інші дії необхідні для надання послуг за Договором.
Згідно з п.3 Договору розмір гонорару Адвокатського бюро визначається Специфікацією, яка є невід'ємним додатком Договору, на вимогу Клієнта Адвокатське бюро складає детальний розрахунок (калькуляції) вартості послуг за кожною Специфікацією; розмір витрат на правову допомогу підтверджується актами про надання правової допомоги, які формуються по мірі необхідності.
Пунктом 4 Договору передбачені права та обов'язки Сторін, а саме: Адвокатське бюро зобов'язано надавати Замовникові юридичні послуги, вичерпний перелік яких зазначений в розділі 1 Договору протягом строку дії Договору; Клієнт зобов'язаний оплачувати послуги Адвокатського бюро в порядку та на умовах визначених Договором, а також своєчасно забезпечувати Адвокатське бюро всім необхідним для виконання його обов'язків за Договором в тому числі документами у потрібній кількості, оплатити усі необхідні платежі пов'язані із зверненням до суду (судовий збір).
30 листопада 2023 року між Сторонами було погоджено Специфікацію №1 до Договору, згідно якої надається юридична послуга у вигляді супроводу судової справи щодо призначення пенсії, вартість якої складає 15000 грн.
19 грудня 2023 року між Сторонами було складено Акт надання послуг №262 від 19.12.2023 року (далі - Акт) яким передбачено, що Виконавцем надані, а Замовником прийняті адвокатські послуги з надання правової допомоги вартість яких складає 15000 грн. Також зазначено, що Замовник претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.
Представником позивача у позовній заяві визначено вартість послуг за наступним розрахунком: первинна консультація з клієнтом та вивчення наданих ним документів та відомостей 2 послуги, ціна за 1 годину роботи становить 1000 грн., сума 2000 грн.; вивчення судової практики з розгляду питань клієнта 2 послуги, ціна за 1 годину роботи становить 1100 грн., сума 2200 грн.; узгодження правової позиції 1 послуга, ціна за 1 годину роботи становить 1000 грн., сума 1000 грн.; складання позовної заяви 4 послуги, ціна за 1 годину роботи становить 1200 грн., сума 4800 грн.; підготовка додатків до позовної заяви 2 послуги, ціна за 1 годину роботи становить 1000 грн., сума 2000 грн.; підготовка та подання додаткових клопотань, адвокатських запитів, складання заяв 3 послуги, ціна за 1 годину роботи становить 1000 грн., сума 3000 грн.; Загальна вартість становить 15000 грн.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в даній адміністративній справі, судом враховано наступне.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Суд зазначає, що дана справа не викликає складності у правовому розумінні, та є справою незначної складності, відповідно до вимог п.10 ч.6 ст.12 КАС України, а також на наявність установленої практики з вирішення цієї категорії спорів.
Справа розглянута у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), є нескладною. У судових засіданнях адвокат участі не брав.
Також слід зазначити, що надання консультації усної (письмової) з вивченням документів, ознайомлення з матеріалами справи з наданим пакетом документів, опрацювання, систематизація інформації та документів, робота з нормативними документами, формування та узгодження правової позиції і поданих до пенсійних органів документів, аналіз судової практики у подібних правовідносин, підготовка позову як документу не входить до складових надання правничої допомоги, безпосередньо пов'язаною з розглядом справи в суді, а є правничої допомогою, наданою під час досудового врегулювання спору, а також є складовими етапу складання позовної заяви.
Суд також наголошує, що відповідно до частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.
При цьому також необхідно враховувати, що Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Як уже зазначалось вище, при розгляді даної справи суд, оцінивши судові та інші витрати, понесені позивачем, їх обґрунтованість та розумність, дійшов висновку, що підтвердженими належними та допустимими в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України доказами є витрати позивача на професійну правничу допомогу саме у сумі 4800,00 грн. (складання позовної заяви).
Аналіз положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Верховний Суд у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі №826/841/17 зазначив, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Таким чином, з огляду на часткову доведеність представником позивача розміру фактично понесених витрат на правничу допомогу та недоведеність відповідачем обставин понесення позивачем розміру витрат у меншому розмірі, суд доходить висновку про часткове задоволення вимоги позивача про розподіл між сторонами судових витрат та про наявність підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс у зв'язку із розглядом справи, шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4800,00 грн.
У стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10200,00 грн., про відшкодування якої просив представник позивача, слід відмовити у зв'язку із не наданням належних доказів їх співмірності, а також того, що вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
В ході розгляду справи відповідачами не було наведено належними доказами правомірності своїх дій та прийнятих рішень, у зв'язку із чим, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на положення вказаної статті та зважаючи на повне задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 858,88 грн. підлягають відшкодуванню на користь останнього, шляхом стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області коштів у розмірі 429,44 грн та Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області коштів у розмірі 429,44 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідача-1 Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (місцезнаходження: 21005, Вінницька область, м. Вінниця, вул. Зодчих, 22, код ЄДРПОУ 13322403), відповідача-2 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №045550022480 від 20.11.2023 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) періоди роботи з 10.10.1989 року по 12.04.1991 року, з 01.05.1993 року по 20.01.1999 року до його страхового стажу для призначення пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) від 15.11.2023 року про призначення пенсії за віком та прийняти рішення з врахуванням висновків суду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (місцезнаходження: 21005, Вінницька область, м. Вінниця, вул. Зодчих, 22, код ЄДРПОУ 13322403) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 429,44 грн. (чотириста двадцять дев'ять грн. 44 коп.), а також судові витрати на правничу допомогу у розмірі 2400,00 грн. (дві тисячі чотириста грн. 00 коп.).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 429,44 грн. (чотириста двадцять дев'ять грн. 44 коп.), а також судові витрати на правничу допомогу у розмірі 2400,00 грн. (дві тисячі чотириста грн. 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Тулянцева