26 лютого 2024 рокуСправа №160/18408/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В., розглянувши в письмовому провадженні у місті Дніпро заяву Дніпропетровської обласної прокуратури про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області до Комунального підприємства “Дніпроводоканал” Дніпровської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області до Комунального підприємства “Дніпроводоканал” Дніпровської міської ради, в якій позивач просить:
-визнати протиправною бездіяльність Комунального підприємства “Дніпроводоканал” Дніпровської міської ради в частині невжиття заходів щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту - сховища №12636, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, с.Кам'янка, територія Новоолександрівської сільської ради, комплекс будівель і споруд № 4-С, у відповідності до Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 579 від 09.07.2018 “Про затвердження вимог з питань використання та обліку фонду захисних споруд цивільного захисту”;
-зобов'язати Комунальне підприємство “Дніпроводоканал” Дніпровської міської ради привести у стан готовності до використання за призначенням захисну споруду цивільного захисту №12636, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, с.Кам'янка, територія Новоолександрівської сільської ради, комплекс будівель і споруд № 4-С, у відповідності до Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України №579 від 09.07.2018 “Про затвердження вимог з питань використання та обліку фонду захисних споруд цивільного захисту”.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.08.2023 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.08.2023 подальший розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження.
Від відповідача до суду надійшла заява, в якій він зазначає про відсутність предмета спору у даній справі, оскільки захисна споруда №12636 приведена у належний технічний стан та використовується за призначенням, що підтверджується відповідними документами.
У зв'язку з тим, що обставини, які зумовили звернення позивача з даним позовом до суду (неналежний технічний стан захисної споруди) наразі відсутні, позивачем заявлено клопотання про відмову у позову та закриття провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст. 238 КАС України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.10.2024 клопотання Дніпропетровської обласної прокуратури про відмову у позові та закриття провадження у справі задоволено.
Прийнято відмову позивача від позову.
Закрито провадження у справі за позовом Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області до Комунального підприємства “Дніпроводоканал” Дніпровської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Від Дніпропетровської обласної прокуратури до суду надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій заявник просить стягнути з Комунального підприємства “Дніпроводоканал” Дніпровської міської ради на користь Дніпропетровської обласної прокуратури понесені судові витрати в розмірі сплаченого судового збору в сумі 4294,40 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.02.2024 заяву призначено до розгляду у судовому засіданні на 26.02.2024.
В судове засідання сторони не зявились. Від відповідача до суду надійшло клопотання про розгляд заяви без його участі.
У зв'язку з неявкою учасників справи, суд вирішив подальший розгляд заяви здійснювати в порядку письмового провадження.
Розглянувши подану заяву, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Повноваження адміністративних судів та порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України.
За змістом частин 1 -3 статті 189 КАС України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. Про прийняття відмови від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі. У разі часткової відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі щодо частини позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Засади розподілу судових витрат визначені статтею 139 КАС України.
Так, частиною 1 статті 139 КАС України встановлено загальні правила, згідно з якими при задоволенні позову сторони, яка не є суб''єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб''єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зокрема, положеннями частини 2 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову суб''єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб''єкта владних повноважень, пов''язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Зміст наведених положень КАС України щодо розподілу судових витрат свідчить про те, що вони стосуються загального правила компенсації судових витрат стороні, на користь якої ухвалено рішення.
Водночас, процесуальний закон визначив обмежений перелік судових витрат, розподіл яких здійснюється у випадку задоволення позову суб'єкта владних повноважень - це виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Зрештою, у контексті відшкодування судового збору у статтях 139-142 КАС України законодавець визначив коло суб'єктів розподілу чи повернення судового збору, позаяк у вказаних нормах веде мову про сторін (позивача й відповідача) і третю особу.
Зокрема, у разі відмови позивача від позову, понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача (стаття 140 КАС України).
Частиною 2 статті 142 КАС України визначено, що у разі вирішення справи шляхом примирення, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) п'ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги.
Також положеннями частини 4 статті 7 Закону №3674 встановлено, що у разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги.
Аналіз змісту частин 1 - 3 статті 139 КАС України дозволяє зробити висновок про те, що витрати суб'єкта владних повноважень на сплату судового збору за будь-яких результатів розгляду справи (задоволення або відмова в задоволенні позову, як повністю, так і частково) не підлягають розподілу за результатом розгляду справи.
На користь саме такого тлумачення свідчить зміст частини 3 статті 139 КАС України, відповідно до якої суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на сплату судового збору.
Суд вважає, що такий підхід законодавця до правового регулювання розподілу витрат на сплату судового збору нерозривно пов'язаним із завданням адміністративного судочинства, котре полягає у вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 140 КАС України встановлює особливості розподілу судових витрат у разі відмови позивача від позову. Отже, ці особливості стосуються певної (однієї із багатьох, що згадані в статті 139 КАС України) ситуації - реалізації позивачем свого процесуального права на відмову від позову та прийняття судом відповідного рішення. Та обставина, що в цій статті не зазначено правового статусу позивача (суб'єкт владних повноважень чи особа), на думку суду, не змінює підходу, запровадженого в загальній нормі (стаття 139 КАС України) про те, що витрати суб'єкта владних повноважень на сплату судового збору не підлягають розподілу за результатом розгляду справи, окрім судових витрат суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.
Отже, наведене вище дає підстави для висновку, що передбачене статтею 140 КАС України правило щодо присудження витрат спрацьовує, якщо позивачем є фізична особа або юридична особа, яка не є суб'єктом владних повноважень; якщо позивачем виступає суб'єкт владних повноважень, тоді незалежно від результатів розгляду справи понесені ним судові витрати, окрім судових витрат суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, не підлягають розподілу.
Інше тлумачення цих статей призведе до парадоксальної ситуації, для прикладу - у випадку задоволення позову суб'єкта владних повноважень до особи про стягнення заборгованості (податкового боргу, адміністративно-господарських санкцій тощо) судовий збір з відповідача стягнутий не буде, а сплата особою-відповідачем боргу до бюджету до прийняття судом рішення та, відповідно, відмови позивача - суб'єкта владних повноважень від позову з мотивів погашення відповідачем заборгованості - призведе до стягнення з відповідача (особи) судового збору.
Суд вважає, що наведений приклад ілюструє помилковість описаного позивачем - суб'єктом владних повноважень підходу до тлумачення норм про розподіл судових витрат у випадку відмови позивача - суб'єкта владних повноважень від позову.
Такий помилковий підхід не сприятиме врегулюванню відповідачами спорів в позасудовому порядку, оскільки їм буде вигідніше «програти справу» і не відшкодовувати судові витрати на сплату судового збору, аніж добровільно виконати вимоги позивача - суб'єкта владних повноважень до вирішення спору по суті та мати обов'язок відшкодовувати його витрати на сплату судового збору. В контексті цього прикладу видається помилковим аргумент про те, що обов'язок відповідача відшкодувати позивачу (суб'єкту владних повноважень) судовий збір є мірою відповідальності за поведінку, яка змусила позивача вирішувати спір у судовому порядку, незалежно від суб'єктного складу сторін спору, - адже законодавець не покладає на відповідача такого обов'язку у випадку задоволення позовних вимог до нього позивача - суб'єкта владних повноважень.
Аналогічні висновки викладено в постанові об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.08.2022 у справі №826/16473/15.
Так, об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №826/16473/15 відступила від висновку, викладеного, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.09.2021 у справі №380/3138/20 щодо можливості покладення на відповідача обов'язку відшкодування понесених позивачем - суб'єктом владних повноважень судових витрат як міри відповідальності за поведінку, яка змусила позивача вирішувати спір у судовому порядку, та дійшла висновку про те, що передбачене статтею 140 КАС України правило щодо присудження витрат спрацьовує, якщо позивачем є фізична особа або юридична особа, яка не є суб'єктом владних повноважень; якщо позивачем виступає суб'єкт владних повноважень, незалежно від результату розгляду справи не підлягають відшкодуванню понесені ним судові витрати, окрім судових витрат суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.
Застосовуючи висновок Верховного Суду до даних обставин справи, заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення з Комунального підприємства “Дніпроводоканал” Дніпровської міської ради на користь Дніпропетровської обласної прокуратури понесені судові витрати в розмірі сплаченого судового збору в сумі 4294,40 грн. задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 140, 241-243, 248, 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні заяви Дніпропетровської обласної прокуратури про ухвалення додаткового рішення - відмовити.
Копію ухвали надіслати сторонам по справі.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в строки, передбачені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Маковська