Справа № 948/847/22 Номер провадження 22-ц/814/1372/24Головуючий у 1-й інстанції Кравець С.В. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.
19 лютого 2024 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Обідіної О.І.
суддів: Бутенко С.Б., Прядкіної О.В.
розглянула в порядку письмового провадження у м. Полтаві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 30 серпня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,-
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 10.02.2020 він позичив відповідачам кошти у розмірі 7 000 доларів США, які їх зобов'язались повернути при першій вимозі, про що написали розписку.
Проте на вимогу борг не був повернений, боржники зникли і не стали виходити на зв'язок.
Оскільки свої зобов'язання по поверненню боргу відповідачі не виконали, він змушений звернутися до суду за захистом своїх прав як кредитор , у зв'язку з чим просить стягнути отримані за договором позики кошти, з урахуванням положень ст. 625 ЦК України.
Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 30 серпня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні заявлених вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.
Не погодившись з даним судовим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про замовлення його вимог в понову обсязі.
Зазначає, що законом не визначено форму пред'явлення вимоги про повернення боргу, тому кредитор може обирати способи захисту свого права в будь-який не заборонений законом спосіб.
Вважаю безпідставним висновок суду про те, що позивач мав пред'явити боржникам попередню вимогу про повернення боргу, розцінивши її відсутність як достатню правову підставу для відмови в задоволенні позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 374 ч. 1 п. 1 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 10.02.2020р. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 написали розписку про те, що взяли у борг у ОСОБА_1 7000 доларів США, які зобов'язались повернути солідарно по першій вимозі.
Пред'являючи позов до суду, позивач ОСОБА_1 вказував, що боржниками було проігноровано його вимогу про повернення коштів, що свідчить про їх ухилення від виконання своїх зобов'язань по розписці і є підставою для судового захисту.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд вказав, що позивач не пред'явив в розумінні положень ст. 1049 ЦК України до відповідачів вимогу про повернення боргу, оскільки в розписці дата повернення коштів не зазначена, натомість мається вказівка про їх повернення по першій вимозі кредитора. Про те останнім належними та допустимими доказами не будо доведено пред'явлення такої вимоги та відповідно її не виконання позичальниками, а відтак заявлені кредитором вимоги є передчасними.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17. Підстав відступити від таких правових висновків Верховний Суд не встановив.
.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Оцінюючи надану позивачем розписку як доказ існування боргового зобов'язання відповідачів, суд першої інстанції вірно звернув увагу, що остання не містить конкретної дати повернення отриманих в позику коштів.
Із змісту розписки вбачається, що вона не містить встановленого строку повернення позивальниками отриманих у позивача коштів, а також в ній не вказані інші умови, з настанням яких у останніх виникає обов'язок їх повернути.
За змістом ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Оскільки в даному випадку, сторони не узгодили між собою строк повернення позики та не визначили моменту чи події, з яких обраховується початок виконання їх зобов'язання перед кредитором, отримані в позику когути мають бути повернуті протягом 30 календарних днів від дня пред'явлення позикодавцем ОСОБА_1 вимоги про їх повернення.
В своїй позовній заяві останній стверджував, що він пред'являв таку вимогу відповідачам які ухилились від виконання зобов'язання та перестали виходити з ними на зв'язок.
Разом з тим, матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що позивачем в порядку ч.1 ст. 1049 ЦК Україна така вимога була пред'явлена позичальникам.
За змістом наведеної норми права, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
Таким чином, права кредитора підлягають судовому захисту у спосіб покладення на боржників обов'язку по виконання боргового зобов'язання у випадку попереднього пред'явлення кредитором вимоги про повернення коштів, і лише після закінчення тридцяти днів після такого пред'явлення у останнього виникає право вимоги.
За вказаних обставин, висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем правових підстав для здійснення судового захисту його прав є вірним, оскільки останнім не доведена обставин, які доводять факт пред'явлення ним до відповідачів вимоги про повернення боргу.
Доводи апеляційної скарги вищевказаних висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять посилань на обставини, які б свідчили по їх помилковість.
Твердження апелента про те, що законом не визначено форми пред'явлення вимоги про повернення боргу, тому кредитор може здійснити свої будь-яким шляхом - не приймається колегією суддів до уваги, оскільки в будь-якому випадку закон покладає на кредитора попередньо здійснити пред'явлення такої вимоги та відповідно довести та довести її здійснення.
Тобто, останній має своїм обов'язком довести суду виконання ним положень ч.1 ст. 1049 ЦК України, оскільки така обставина входить до предмета доказування та є правовою передумовою для покладення на позичальників обов'язку по поверненню отриманих за договором позики коштів.
Оскільки позивачем така обставина доведене не була, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив йому в здійсненні судового захисту в обраний ним спосіб.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін як ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст.367, 368, 375, 381 -384, 389-391 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 30 серпня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 29 лютого 2024 року.
Судді: О.І. Обідіна С.Б. Бутенко О.В. Прядкіна