Дата документу 21.02.2024Справа № 554/6894/20
Провадження № 2/554/1536/2024
21.02.2024 року м. Полтава
21.02.2024 року Октябрський районний суд м. Полтави в складі:
Головуючого судді - Тімошенко Н.В.,
за участю секретаря судового засідання - Рябченко В.В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
відповідача - ОСОБА_3 ,
представника відповідача - адвоката Остапенко І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Полтави цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Сокирченко Таміла Павлівна, Четверта Полтавська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним,
встановив:
29.07.2020 року ОСОБА_1 , звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Сокирченко Таміла Павлівна, Четверта Полтавська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту від 20.09.2017 року за № 1121, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Сокирченко Т.П. - недійсним.
В обґрунтування своїх вимог позивачка посилається на те, що вищевказаний заповіт від 20.09.2017 року за № 1121 є недійсним, оскільки волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, так як через стійкий розлад здоров'я він не усвідомлював значення своїх дій, тому відповідно до ст.ст. 203,215,1233,1247,1251 ЦК України прохала визнати заповіт недійсним.
Зокрема зазначала, що похилий вік заповідача, незадовільний стан його здоров'я, нестійкість нервової системи, перенесені тяжкі хвороби, перебування на обліку в психоневрологічному диспансері, вплинули на свідомість та свободу волевиявлення заповідача.
У ОСОБА_5 в 1997 році та 2007 році стався інсульт, після якого ОСОБА_1 постійно йому допомагала, оскільки в наслідок перенесеної хвороби він потребував догляду та реабілітації.
З 2010 року у ОСОБА_5 почалися проблеми з психікою. Він перебував у збудженому стані, скаржився на постійну тривогу, здоров'я та прохав про постійний догляд, у зв'язку з цим перебував на обліку у лікаря-психіатра.
У 2015 році у ОСОБА_5 почалося погіршення стану здоров'я, внаслідок зловживання психотропними ліками він потрапив до Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні ім. О.Ф. Мальцева та перебував на лікуванні з 17.08.2016 року по 05.09.2016 року з діагнозом «Тривожно-фобічний розлад особистості та поведінки внаслідок органічного ураження центральної нервової системи з помірно вираженим психоорганічним синдромом, демонстративною суїцидальною спробою».
У 2016-2017 роках позивачка була вагітна, тому рідше навідувала батька ОСОБА_5 , проте продовжувала його утримувати.
За життя, до початку розладів психіки, які почалися у 2010 році, ОСОБА_5 висловив свою волю відносно спадкування свого майна. Так, згідно заповіту від 04.12.2007 року за № 3781 засвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Сокирченко Т.П. все майно, яке належало йому за життя ОСОБА_5 заповів ОСОБА_1
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після смерті ОСОБА_5 його донька ОСОБА_1 у встановлений законом строк звернулася до нотаріальної контори та написала заяву про прийняття спадщини.
Позивачка надала нотаріусу заповіт ОСОБА_5 від 04.12.2007 року за № 3781, але нотаріус повідомив, що заяву про прийняття спадщини написала ОСОБА_6 , яка також пред'явила заповіт від 20.09.2017 року за № 1121, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Сокирченко Т.П.
Відповідно до вказаного заповіту ОСОБА_5 заповів все своє майно ОСОБА_6 .
Жодної допомоги, догляду, підтримки під час всього життя заповідача відповідачем надано не було.
Ухвалою суду від 12.10.2020 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
03.02.2021 року від відповідача ОСОБА_4 надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б засвідчували, що на момент складання заповіту спадкодавець не розумів значення своїх дій та не міг ними керувати.
Зміст заповіту прочитано заповідачем та підписано безпосередньо ним у присутності нотаріуса, посвідчено нотаріусом, який перевірив дієздатність заповідача і з'ясував його дійсну волю щодо розпорядження майном на випадок смерті останнього, відсутні правові підстави вважати оскаржуваний заповіт недійсним.
10.11.2022 року від третьої особи приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Сокирченко Т.П. надійшло заперечення, в якому остання заперечувала щодо задоволення позову, посилаючись на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б засвідчували, що на момент складання заповіту спадкодавець ОСОБА_5 не розумів значення своїх дій та не міг ними керувати.
При цьому, нотаріусом заповідачеві було роз'яснено зміст наступних статей ЦК України: ст. 1233-1236 (щодо поняття, права на заповіт, на призначення спадкоємців, на визначення обсягу спадщини), ст. 1241 (щодо права на обов'язкову частку в спадщині), 1248 (посвідчення заповіту нотаріусом), 1254 (щодо права заповідача на скасування та зміну заповіту), 1255 (щодо таємниці заповіту), 1307 (щодо нікчемності заповіту на майно, яке є предметом спадкового договору).
Нотаріусом при складанні заповіту було встановлено особу ОСОБА_5 , дієздатність перевірено.
17.02.2022 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позовні вимоги, прохали задовольнити позов.
Відповідачка та її представник у судовому засіданні заперечували проти задоволення позову, прохали відмовити у його задоволенні.
Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи, вислухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідків, приходить до висновку, що у задоволені позову слід відмовити з наступних підстав.
Стаття 263 ЦПК України, регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом частини 1 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що відповідно до актового запису № 1497 від 05.10.1984 року складеного Октябрським відділом РАЦС ГТУЮ у Полтавській області та повторним Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 05.01.2018 року, ОСОБА_1 є рідною дочкою ОСОБА_5 .
Окрім того, як установлено та не заперечується сторонами по справі, відповідачка ОСОБА_4 також є рідною дочкою спадкодавця ОСОБА_5 .
Відповідно до актового запису № 62, складеного Шевченківським районним у місті Полтава відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Полтавській області, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (Свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 ).
Як вбачається з матеріалів справи, за життя ОСОБА_5 неодноразово складав заповіт на випадок смерті щодо належного йому майна, як на користь дочки ОСОБА_1 від 04.12.2007 року так і на користь дочки ОСОБА_4 від 20.09.2017 року.
Так, 20.09.2017 року спадкодавцем ОСОБА_5 було складено заповіт (останній) серії НМЕ № 864797, зареєстрований в реєстрі за № 1121 та посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Сокирченко Т.П., відповідно до якого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на випадок своєї смерті заповів все належне йому майно повністю ОСОБА_6 .
Згідно Витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі № 50646197 від 23.02.2018 року, після смерті ОСОБА_5 , 23.01.2018 року нотаріусом Четвертої Полтавської державної нотаріальної контори відкрито спадкову справу № 61896982.
29.05.2019 року рішенням Октябрського районного суду м. Полтави позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення від права на спадкування було задоволено.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 19.09.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_4 було задоволено. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 травня 2019 року, - скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення від права на спадкування було відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 05.03.2020 р. касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Постанову Полтавського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року залишено без змін.
Зокрема, судом апеляційної інстанції було встановлено, що заповіт (серії НМЕ №864797, зареєстрований в реєстрі за №1121 та посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Сокирченко Т.П.), відповідно до якого останній на випадок своєї смерті заповів все належне йому майно повністю, саме ОСОБА_4 , є проявом внутрішнього волевиявленням спадкодавця, чинний, ніким не оспорюваний.
Суд касаційної інстанції зауважив, що заповіт є внутрішнім волевиявленням спадкодавця, який вважав за необхідне залишити все наявне йому майно ОСОБА_6 , а ОСОБА_1 не має права на обов'язкову частку у спадщині, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
В судовому засіданні встановлено, що оспорюваний заповіт від 20.09.2017 року, який підписаний заповідачем ОСОБА_5 , складений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, особисто підписаний заповідачем та посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Сокирченко Т.П., що відповідає вимогам ст. 1247 ЦК України.
Ухвалою суду від 05.04.2023 року по даній справі призначено посмертну судово-психіатричну експертизу з метою встановлення психічного стану ОСОБА_5 .
Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта Полтавської філії судових експертиз державної установи «Інститут судової психіатрії міністерства охорони здоров'я України № 580 від 30.11.2023 року, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час складання заповіту 20.09.2017 року виявляв ознаки психічного розладу у вигляді «розладу особистості та поведінки органічного походження з тривожно-фобічним компонентом». Вищезазначений психічний розлад не позбавляв ОСОБА_5 можливості в той період часу усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Згідно зістатті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно достатті1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За змістомстатті 1233 ЦК Українизаповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно із частиною першоюстатті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Статтею 1234 ЦК України встановлено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.
За своєю юридичною природою заповіт є одностороннім правочином, який дійсний за умови додержання встановленої законом форми та змісту. Отже, на заповіт як односторонній правочин розповсюджуються загальні норми цивільного законодавства стосовно підстав та наслідків визнання недійсності правочинів.
Відповідно достатті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання; має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, його підписує інша особа, що засвідчується у відповідному порядку із зазначенням причин, за яких текст заповіту не міг підписати заповідач власноруч; має бути посвідчений нотаріусом або уповноваженою на це посадовою, службовою особою визначеною статтями 1251 - 1252 ЦК України.
Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст.1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним; за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини; у разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
Цивільний кодекс України проголошує принцип свободи заповіту, відповідно до якого заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Крім того, він може без зазначення будь-яких причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування. Але свобода заповіту має певні межі: не можна позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині. Свобода заповіту стосується не лише визначення кола спадкоємців, а й визначення обсягу спадкової маси, яку заповідають. Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Можна скласти заповіт щодо усієї спадщини або лише щодо її частини.
Однією з особливостей цього правочину є забезпечення його таємниці. Таємниця заповіту може мати для заповідача велике значення, тому нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.
Крім того, відповідно до положень ст.202 ЦК України заповіт є правочином і до нього застосовуються загальні положення та вимоги, визначені ст.ст. 203-236 ЦК України, у том числі і підстави недійсності правочинів.
Відповідно до ч. 1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин вчиняється у формі, встановленій законом.
У відповідності з ч. 3 ст.203 ЦК волевиявлення особи, яка вчиняє правочин, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Статтею 1257 ЦК визначено підстави нікчемності заповіту та визнання його недійсним, які не виключають застосування загальних норм § 2 глави 16 ЦК відповідно до встановлених судом обставин, якщо вони узгоджуються з правовими підставами та наслідками нікчемності або недійсності заповіту, зазначеними у ст. 1257 ЦК.
Відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК підставами нікчемності заповіту, тобто недійсності відповідно до закону, є складання заповіту особою, яка не мала на це права, або складання з порушенням вимог щодо форми та посвідчення заповіту. На підставі ст. 215 ЦК визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається.
Отже, жодної з передбачених ст.1257 ЦК України обставин, в ході судового розгляду не встановлено. Посилання позивача на положення ст. 203 ЦК України не знайшли свого підтвердження належними та достовірними доказами та одночасно спростовуються висновком судового експерта та запереченнями приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Сокирченко Т.П., який перевірив дієздатність заповідача ОСОБА_5 та з'ясував його дійсну волю щодо розпорядження майном на випадок його смерті.
При цьому, заповіт по формі та змісту відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема положень ст. 1247 ЦК України, а його зміст не викликає сумніву щодо дійсного волевиявлення заповідача.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Приписами п. 1 ст. 6 Конвенції прозахист правлюдини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Так, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-яку заяву, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п. 36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства» та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13 Конвенції).
Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Враховуючи викладене, виходячи з того, що стороною позивача не надано суду доказів того, що вчинений спадкодавцем заповіт суперечить ЦК України чи іншим актам цивільного законодавства та не доведено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, що заповідач не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, тобто обставин, з якими закон пов'язує визнання заповіту недійсними, суд дійшов до висновку, що заповіт складений ОСОБА_5 20.09.2017 року на користь ОСОБА_4 з його наміру та підписаний з волевиявлення заповідача, що відповідає вимогам ст. 1247 ЦК України, тому у задоволенні позову слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1216, 1217, 1223, 1258 ЦК України, ст.ст. 2, 12, 13, 76-79, 81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Сокирченко Таміла Павлівна, Четверта Полтавська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним - відмовити.
Копію повного судового рішення направити учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні протягом 2 (двох) днів з дня його складання.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 (тридцяти) днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення проголошено 01.03.2024 року.
Суддя Н.В. Тімошенко