ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.02.2024Справа № 910/19166/23
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС»
до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон»
про стягнення 44 088, 50 грн,
Суддя Я.А.Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» (надалі - відповідач) про стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 44 088, 50 грн.
Позовні вимоги, з посиланням на ст. 27 Закону України «Про страхування», ст. 6, 22, 29, 35, 36, 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 528, 625, 993, 1188 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що позивачем у силу положень ст. 27 Закону України «Про страхування», ст. 993 Цивільного кодексу України отримано право вимоги до особи, відповідальної за шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, оскільки відповідальність власника транспортного засобу, водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, застрахована відповідачем на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на відповідача.
Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва від 20.12.2023 за № 05-23/1326/23 призначено повторний автоматичний розподіл заяви, в зв'язку з відпусткою судді Комарової О.С., в результаті якого позовну заяву 21.12.2023 передано на розгляд судді Карабань Я.А.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
02.01.2024 від МТСБУ, на виконання вимог ухвали суду, надійшли відомості щодо умов укладеного відповідачем страхового договору (полісу).
11.01.2024 від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує проти позову в повному обсязі та, зокрема, зазначає, що позивачем при розрахунку вимоги не враховано коефіцієнт фізичного зносу, а тому відповідачем для його визначення було замовлено проведення дослідження транспортного засобу та надано висновок експерта № б/н від 28.12.2023, відповідно до якого, коефіцієнт фізичного зносу автомобіля складає 0, 59.
Відповіді на відзив до суду не надходило.
Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
08.04.2022 між позивачем (надалі - страховик) та ОСОБА_3 (надалі - страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО Light» № 26340Га2к3 (надалі - договір), відповідно до п. 4 якого його предметом є майнові інтереси страхувальника (вигодонабувача), що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом.
Згідно із п. 5 договору, позивачем застраховано автомобіль марки «Renault Megane» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Відповідно до умов договору, сума страхового відшкодування складає 204 000, 00 грн з франшизою 2 040, 00 грн (п. 11.3. та п. 12 договору).
У пункті 18 договору, строк його дії встановлено з 16.04.2022 по 15.04.2023.
21.11.2022 в 11 год 30 хв на а/д Н-10 Стрий-Чернівці 104 км+900 м в селі Чукалівка Івано-Франківського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом марки «Рено Трафік» н.з. НОМЕР_2 , у порушення вимог п. 12.3, 2.3б ПДР України, при виникненні небезпеки руху, яку він об'єктивно спроможний був виявити, не вжив початкових заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу та допустив зіткнення з автомобілем марки «Рено Меган» н.з. НОМЕР_1 , внаслідок чого транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень.
Постановою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 10.01.2023 у справі № 352/2146/22 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
Вказана дорожньо-транспортна пригода призвела до пошкодження, зокрема, застрахованого позивачем транспортного засобу «Renault Megane» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
21.11.2022 водій транспортного засобу «Renault Megane» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 звернувся до позивача із заявою, в якій просив здійснити відшкодування оціненої шкоди заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди (ДТП), що сталась 21.11.2022.
Згідно рахунку Приватної виробничо-комерційної фірми «В.С.К.» № 0000003059 від 25.11.2022, вартість ремонту транспортного засобу «Renault Megane» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 складає 46 128, 50 грн.
29.11.2022 позивач, з урахуванням протоколу огляду транспортного засобу № б/н від 23.11.2022, а також враховуючи рахунок Приватної виробничо-комерційної фірми «В.С.К.» № 0000003059 від 25.11.2022, страховим актом № ARX3453985 наведену вище дорожньо-транспортну пригоду визнав страховим випадком та вирішив здійснити виплату страхового відшкодування в розмірі 44 088, 50 грн (46 128, 50 грн (вартість ремонту) - 2 040, 00 грн (франшиза) на користь страхувальника.
Відповідно до платіжного доручення № 932860 від 30.11.2022 позивач перерахував на рахунок Приватної виробничо-комерційної фірми «В.С.К.» грошові кошти в розмірі 44 088, 50 грн, із призначеннями платежу: «Страхове відшкодування згідно акту № ARX3453985, ОСОБА_3 , ІПН НОМЕР_3 , Без ПДВ».
Отже, у відповідності до умов договору добровільного страхування наземного транспорту, в зв'язку із настанням страхового випадку (ДТП) позивачем було виплачено страхувальнику страхове відшкодування в загальному розмірі 44 088, 50 грн.
Відповідно до полісу серії ЕР № 211866035 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля «Renault Trafic» державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , на час настання ДТП була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 0, 00 грн та страховою сумою за шкоду майну в розмірі 160 000, 00 грн.
20.01.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування № СУ/010782/3 від 17.01.2023, в якій просив сплатити суму виплаченого страхового відшкодування в розмірі 44 088, 50 грн, що підтверджується фіскальним чеком від 20.01.2023.
Доказів сплати страхового відшкодування матеріали справи не містять.
Враховуючи наведені вище обставини, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми виплаченого страхового відшкодування в розмірі 44 088, 50 грн.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 988 Цивільного кодексу України у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. При цьому, страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору, і не може перевищувати розміру реальних збитків (втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права). Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Згідно із статтями 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Такими законами, зокрема, є норми статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування», відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Аналіз наведених норм законодавства свідчить, що до страховика за договором майнового страхування (позивача у справі) після виплати страхового відшкодування потерпілій особі у межах фактичних витрат, які не можуть перевищувати розміру реальних збитків, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.
За загальним правилом майнова шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина 2 статті 1187 Цивільного кодексу України). Тобто, відповідальність за шкоду несе безпосередньо боржник - особа, яка завдала шкоди. Така особа відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України має відшкодувати завдані збитки у повному обсязі, розмір яких визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Разом з тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Так, відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
У Законі України «Про страхування» встановлено види обов'язкового страхування, одним із яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (пункт 9 частини 1 статті 7 Закону). Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі - Закон) є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
За змістом цього Закону (ст. 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.
Страховик (відповідач) за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів також є відповідальною особою за завдані збитки. Водночас, на відміну від особи, яка завдала шкоди, обсяг відповідальності страховика за договором страхування відповідальності обмежений нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Зокрема, правила відшкодування шкоди заподіяної третій особі встановлені статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно пункту 22.1 якої у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Отже, відповідач за договором страхування цивільно-правової відповідальності повинен відшкодувати лише шкоду, яка визначена та оцінена в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно зі статтею 29 Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092).
Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:
Сврз = С р + С м + С с X (1- Е 3), де:
С р - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн;
С м - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн;
С с - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн;
Е 3 - коефіцієнт фізичного зносу.
Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справах № 910/3650/16, № 910/32969/15 та у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №910/3867/16, від 01.02.2018 у справі № 910/22886/16, від 03.10.2018 № 686/17155/15-ц, від 12.03.2018 у справі № 910/5001/17.
Тому, пред'явлення позивачем (особа, яка має право на отримання відшкодування замість потерпілого) до відповідача (страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) вимоги про виплату страхового відшкодування у розмірі повної вартості відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу є неправомірним та таким, що не відповідає нормам чинного законодавства України.
Окрім того, відповідно до п. 22.1 ст. 22 та ст. 29 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи та у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Тобто, як визначено законодавцем, за полісом ЕР № 211866035 відповідач повинен проводити виплати страхового відшкодування виключно за шкоду, обсяг та розмір якої повинен бути оцінений, включаючи в себе розрахунок зносу транспортного засобу марки «Renault Megane» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Відповідачем до відзиву додано висновок експерта № б/н від 28.12.2023, що складений експертом-оцінювачем, аварійним комісаром Воротняком Ю.В., яким встановлено, що значення коефіцієнта фізичного зносу складових колісного транспортного засобу «Renault Megane» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 2013 року випуску, який було пошкоджено внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 21.11.2022 становить 0, 59.
Згідно з пунктом 2.4. Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник в разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Також згідно з пунктом 3.9 Методики фізичний знос обумовлюється погіршенням технічного стану КТЗ унаслідок експлуатаційного зносу його складників. Фізичний знос ураховується як втрата вартості КТЗ, що виникає в процесі його експлуатації. Фізичний знос може розраховуватись у вигляді коефіцієнта фізичного зносу складників залежно від технічного стану КТЗ, який відображає взаємозв'язок умов експлуатації і технічного стану КТЗ з вартістю його складників. Фізичний знос може також визначатись шляхом урахування погіршення технічного стану КТЗ унаслідок отриманих і усунених пошкоджень залежно від вартості їх усунення.
Відповідно до пункту 8.3. Методики, вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.
Згідно з п.п. 7.38, 7.39 Методики коефіцієнт фізичного зносу дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД, 7 років - для інших легкових КТЗ тощо. Винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.
Отже, суд вбачає, що застосування коефіцієнту фізичного зносу при визначенні розміру страхового відшкодування, яке має сплатити відповідач на користь позивача, є обов'язковим.
Однак, доданий позивачем до матеріалів справи рахунок Приватної виробничо-комерційної фірми «В.С.К.» № 0000003059 від 25.11.2022 не містить відомостей щодо розрахунку зносу транспортного засобу.
При цьому суд зазначає, що позивачем не надано більш вірогідних доказів на підтвердження обставин неврахування коефіцієнту фізичного зносу при розрахунку суми страхового відшкодування та на спростовування наведених відповідачем у відзиві на позов обставин.
Так, як зазначено судовим вище експертом-оцінювачем встановлено, що значення коефіцієнту фізичного зносу складових колісного транспортного засобу «Renault Megane» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 становить 0, 59.
Зробивши розрахунок за формулою, відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики, суд встановив, що вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу складає 36 280, 93 грн (29 437, 71 грн (вартість ремонтно-відновлювальних робіт) + 0 (вартість необхідних для ремонту матеріалів) + 16 690, 79 грн (вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту) х (1 - 0,59).
Підсумовуючи наведене вище, за висновками суду, правомірними є вимоги позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування в розмірі 34 240, 93 грн (36 280, 93 грн (вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу) - 2 040, 00 грн (франшиза), а тому позов підлягає частковому задоволенню.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 34 240, 93 грн страхового відшкодування.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» (03057, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 33-Б, 2 підїз'д, ідентифікаційний код 200080515) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» (04070, місто Київ, вулиця Іллінська, будинок 8, ідентифікаційний код 20474912) 34 240 (тридцять чотири тисячі двісті сорок) грн 93 коп. страхового відшкодування та 2 084 (дві тисячі вісімдесят чотири) грн 50 коп. судового збору.
3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя Я.А.Карабань