номер провадження справи 24/271/23
06.02.2024 Справа № 908/3208/23
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Азізбекян Тетяни Анатоліївни, за участю секретаря судового засідання Зеленцової К.Ю., розглянувши в судовому засіданні матеріали справи № 908/3208/23
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова електрична компанія” (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 11, ідентифікаційний код 36530971)
до відповідача: Приватного акціонерного товариства “ІНТУРИСТ-ЗАПОРІЖЖЯ”, (69005, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 135, ідентифікаційний код 02573817)
про стягнення 1 777 410 грн 19коп.
за участю представників:
від позивача: Брухно В.С., адвокат, ордер серія ВМ № 1042624 від 01.11.2023 (в режимі відеоконфереції)
від відповідача: не прибув
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова електрична компанія” до Приватного акціонерного товариства “ІНТУРИСТ-ЗАПОРІЖЖЯ” про стягнення 177410,19 грн заборгованості, з яких: 1092204,78 основного боргу за електричну енергію, 3% річних у сумі 56098,34 грн, інфляційних витрат у сумі 289772,80 грн, пені в сумі 339334,27 грн за договором № 336/2020-Е про постачання електричної енергії споживачу від 09.10.2020.
В обґрунтування позову позивач посилається на ст. ст. 11, 509, 549-522, 530, 611, 612, 625, 629 ЦК України, ст. ст. 175, 193, 230-237 ГК України, та зазначає, що 09.10.2020 сторонами укладено договір № 336/2020-Е постачання електричної енергії споживачу. Свої зобов'язання щодо оплати електричної енергії відповідач належним чином не виконав, внаслідок чого сума заборгованості за період січень 2022 року - квітень 2022 року становить 1092204,78 грн. За прострочення грошового зобов'язання відповідачу нараховано 3% річних у розмірі 56098,34 грн за період з 14.02.2022 по 09.10.2023, інфляції у розмірі 289772,80 грн за період лютий 2022 року - серпень 2023 року та 339334,27 грн пені за період з 14.02.2022 по 14.11.2022.
Відповідно до протоколу розподілу судової справи між суддями від 19.10.2023 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/3208/23 та визначено до розгляду судді Азізбекян Т.А.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 27.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3208/23 за правилами загального позовного провадження. Присвоєно справі номер провадження 24/271/23. Підготовче судове засідання призначено на 15.11.2023.
02.11.2023 через систему «Електронний суд» ТОВ “Торгова електрична компанія” подана заява заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі № 908/3208/23 з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою суду від 03.11.2023 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова електрична компанія” про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №908/3208/23.
10.11.2023 на адресу суду від ПрАТ «Інтурист Запоріжжя» надійшов відзив на позовну заяву, з якого слідує, що відповідачем борг за поставлену електроенергію визнається в повному обсязі в розмірі 1 092 204,78 грн. В частині здійснення нарахувань 289 772,80 грн. інфляційних втрат та 56 098,34 грн. 3% річних, відповідач вважає, що такі нарахування не передбачені умовами Договору, а 339 334,27 грн. пені, нараховано поза межами шестимісячного строку, визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України. У відзиві також заявлено про застосування строків позовної давності в частині стягнення пені.
Ухвалою суду від 15.11.2023 відкладено підготовче засідання на 12.12.2023.
20.11.2023 через систему «Електронний суд» ТОВ “Торгова електрична компанія” подана відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 12.12.2023 закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 11.01.2024.
09.01.2024 до канцелярії Господарського суду ПрАТ «Інтурист Запоріжжя» подано клопотання про зупинення провадження у справі до укладення договору з іншим представником, враховуючи те що адвокат, який представляв інтереси відповідача не може виконувати умови договору про надання правничої допомоги у зв'язку з його тимчасовим виїздом за межі міста Запоріжжя.
Ухвалою суду від 11.01.2024 відмовити в задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства «ІНТУРИСТ-ЗАПОРІЖЖЯ» про зупинення провадження у справі. Відкладено розгляд справи на 06.02.2024.
Відповідно до ст. 222 ГПК України здійснювалося фіксування судового засідання 06.02.2024 за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Позивач підтримав вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Просить суд позов задовольнити.
Відповідач в судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений своєчасно та належним чином. Свою правову позицію виклав у відзиві на позовну заяву.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Суд визнав можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача.
В засіданні 06.02.2024 судом, в порядку ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Суд повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд
Постановою НКРЕКП №899 від 28.08.2018 було прийнято рішення про видачу ліцензії Товариству з обмеженою відповідальністю «Торгова електрична компанія» на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.
09.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова електрична компанія» (Постачальник) та Приватним акціонерним товариством «Інтурист Запоріжжя» (Споживач) укладений договір № 336/2020-Е про постачання електричної енергії споживачу, за умовами якого (п. 2.1.) Постачальник продає електричну енергію Споживачу, а Споживач оплачує Постачальнику вартість купованої електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
Відповідно до п. 2.2. договору, обов'язковою умовою для постачання електричної енергії Споживачу є наявність у нього укладеного в установленому порядку з оператором системи розподілу (передачі) договору про надання послуг з розподілу (передачі), на підставі якого Споживач набуває право отримувати послугу з розподілу (передачі) електричної енергії.
Згідно п. 3.2. договору Постачальник за цим Договором не має права вимагати від Споживача будь-якої іншої плати за електричну енергію, що не визначена у Комерційній пропозиції, яка є Додатком 1 до цього Договору (далі - Комерційна пропозиція).
Розділом 5 договору сторонами обумовлено ціна, порядок обліку та оплати електричної енергії.
Так, Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, що зазначений в Комерційній пропозиції (п. 5.1.). Спосіб визначення ціни електричної енергії зазначається в Комерційній пропозиції Постачальника. (п. 5.2.). Ціна електричної енергії має зазначатися Постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим Договором, у тому числі у разі її зміни (п. 5.3.). Розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць (п. 5.4.). Оплата рахунка Постачальника за цим Договором має бути здійснена Споживачем у строки передбачені Комерційною пропозицією. Зазначений строк не може бути меншим за 5 (п'яти) днів з дня надання платіжного документа Споживачу.
Відповідно до розділу 5 Комерційної пропозиції (додаток 1 до Договору) кінцевий розрахунок по факту споживання електричної енергії в розрахунковому періоді (місяці) здійснюється протягом 5-й банківських днів з моменту надання рахунку. В разі якщо день проведення платежу припадає на вихідній, святковий або останній банківський день місяця, днем для здійснення платежу вважається день, що передує вихідному, святковому га останньому банківському дню місяця.
Згідно з п.6.2. Договору споживач зобов'язався забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього Договору.
Відповідно до п. 13.7 Договору платіжні документи на оплату надсилаються на електронну пошту Споживача/рекомендованим листом/вручаються кур'єром/особисто за зазначеними в цьому Договорі адресами Сторін, в терміни визначені в Комерційній пропозиції. Кожен з вказаних варіантів доставки вважається фактом отримання платіжного документу.
Як свідчать матеріали справи, позивачем було надано відповідачу електричну енергію за договором № 336/2020-Е про постачання електричної енергії споживачу від 09.10.2020 за січень - квітень 2022 року на загальну суму 1312204,78 грн.
Рахунки на оплату надсилались Споживачу електронною поштою на адресу, зазначену відповідачем у договорі (andper.6913&gmail.com.).
Відповідачем частково сплачені рахунки за електроенергію, поставлену у вказаний період у розмірі 220000,00грн, внаслідок чого сума основного боргу становить 1092204,78грн.
Обсяги поставок та вказана заборгованість за електричну енергію визнаються відповідачем. Так, своїми листами відповідач неодноразово визнавав борг та пропонував розстрочити його погашення. Проте, запропонованих ним графіків погашення боргу не дотримувався.
Позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 1092204,78 грн, за електричну енергію, 3% річних у сумі 56098,34 грн, інфляційних витрат у сумі 289772,80 грн, пені в сумі 339334,27 грн за договором № 336/2020-Е про постачання електричної енергії споживачу від 09.10.2020, є предметом судового розгляду у даній справі
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів.
Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) вcтановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як вбачається з матеріалів справи, 09.10.2020 між сторонами було укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 336/2020-Е.
Частиною 1 статті 275 ГК України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії"
Відповідно до п.3.1.1 Постанови НКРЕКП №312 від 14.03.2018 «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії (надалі - ПРРЕЕ), постачання (продаж) електричної енергії споживачу здійснюється за договором про постачання електричної енергії споживачу обраним споживачем електропостачальником, який отримав відповідну ліцензію, за вільними цінами, крім постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги або постачальником «останньої надії».
У статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір про постачання електричної енергії споживачу.
Статтею 276 ГК України визначено, що загальна кількість енергії, яка відпускається, визначається за погодженням сторін. Строки постачання енергії встановлюються сторонами у договорі, виходячи, як правило, з необхідності забезпечення її ритмічного та безперебійного надходження абоненту.
Особливості визначення кількості (обсягів), якості, строків, ціни та порядку розрахунків за договором постачання електричної енергії споживачу встановлюються Закону України «Про ринок електричної енергії».
Згідно з ч.1 ст.56 Закону України «Про ринок електричної енергії», п.3.1.1 р.III Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 №312 (надалі - Правила), постачання електричної енергії споживачам здійснюється обраним споживачем електропостачальником, який отримав відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу.
Постачання електричної енергії електропостачальником здійснюється з дотримання Правил роздрібного ринку. Умови постачання електричної енергії, права та обов'язки електропостачальника і споживача визначаються договором постачання електричної енергії споживачу, який затверджує Регулятор (ч. 6, 7, 11 ст. 56 Закону «Про ринок електричної енергії»).
Відповідно до частини 1 статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
На підставі господарського договору між суб'єктами господарювання виникають господарські зобов'язання, в силу яких один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (статті 173, 174 ГК України).
Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 4.3. Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №312 від 14.03.2018, дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. На підставі отриманих даних відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг.
Як встановлено судом, позивачем було поставлено відповідачу електричну енергію за договором про постачання електричної енергії споживачу № 336/2020-Е від 09.10.2020 за січень - квітень 2022 року відповідно до Актів купівлі-продаже електричної енергії.
Згідно з абзацом 2 пункту 6.1.16 Правил роздрібного ринку електричної енергії до припинення дії договору про постачання електричної енергії споживачу попередній електропостачальник зобов'язаний забезпечувати постачання електричної енергії на умовах чинного договору.
Згідно з пунктом 4.13. Правил роздрібного ринку електричної енергії для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку.
Відповідно до розділу 5 Комерційної пропозиції (додаток 1 до Договору) кінцевий розрахунок по факту споживання електричної енергії в розрахунковому періоді (місяці) здійснюється протягом 5-й банківських днів з моменту надання рахунку.
Як свідчать матеріали справи, позивачем рахунки за розрахункові періоди за спожиту електричну енергію направлялись відповідачу на електронну адресу andper.6913&gmail.com, відповідно 09.12.2021, 10.01.2022, 09.02.2022, 12.03.2022.
З огляду на зазначене, строк оплати відповідачем за фактично спожиту електричну енергію за Договором про постачання електричної енергії споживачу № 336/2020-Е від 09.10.2020 є таким, що настав.
Проте відповідачем оплата здійснена не у повному обсязі..
Статтею 509 ЦК України закріплено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Згідно зі ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В частині 1 статті 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як стверджує позивач, що підтверджується матеріалами справи та визнано відповідачем, у останнього за січень - квітень 2022 року існує заборгованість за поставлену електроенергію у загальному розмірі 1092204,78 грн.
Враховуючи вищезазначене, оскільки позивач свої зобов'язання за договором про постачання електричної енергії споживачу № 336/2020-Е від 09.10.2020 в період з січня 2022 року по квітень 2022 року виконав в повному обсязі, а відповідач за отриману електричну енергію повністю не розрахувався у встановлений договором строк, суд дійшов висновку, що заборгованість за означеним договором у розмірі 1092204,78 грн. позивачем належним чином доведена, визнана відповідачем, у зв'язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Крім суми боргу позивач просить стягнути з відповідача суму 3% річних у розмірі 56098,34 грн за загальний період з 14.02.2022 по 09.10.2023 та суму втрат від інфляції в розмірі 289772,80 грн. за загальний період лютий 2022 року - серпень 2023 року.
Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
14.01.2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно зі статтею 625 ЦК України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних у розмірі 56098,34 грн за та інфляції у розмірі 289772,80 грн за спірний період, суд встановив, що даний розрахунки є правильним та здійснений у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому позовні вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляції підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо вимог про стягнення пені в розмірі 339334,27 грн за загальний період з 14.02.2022 по 14.11.2022, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Також відповідно до розділом 7 Комерційної пропозиції, що є додатком до Договору (додаток 1) в разі несвоєчасних розрахунків за отриману електричну енергію, Споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення, за кожен день прострочення такого платежу.
Враховуючи вищенаведене, а також порушення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, перевіривши розрахунок пені, здійснені позивачем, суд дійшов висновку про їх правомірність та обґрунтованість, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 339334,27 грн. є такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно доводів відповідача, викладених у відзиві суд зазначає наступне.
Так, у відзиві на позовну заяву відповідач не погоджується з нарахуванням 289 772,80 грн. інфляційних втрат та 56 098,34 грн. 3% річних та вважає такі нарахування не передбачені умовами Договору, а 339 334,27 грн. пені, до цього ще й нараховано поза межами шестимісячного строку, визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України. Відповідач посилається на зв'язок між нарахуваннями пені, інфляційних втрат та річних з наявністю збитків, які мають бути понесені пзивачем.
З цього приводу суд зауважує, що виходячи з положень ЦК України відшкодування збитків та виплата неустойки (штраф, пеня) є різними проявами цивільно-правової відповідальності, різними за правовою природою виникнення такого захисту майнового права.
Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦКУ неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦКУ).
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.
Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
Оскільки відповідач не своєчасно виконав зобов'язання зі сплати заборгованості за Договором протягом січня - квітня 2022 року, тобто мало місце прострочення його виконання, то позивач має право на стягнення з відповідача пені, яка передбачена умовами договору (п. 7 Комерційної пропозиції).
Стосовно тверджень відповідач, що нарахування пені вчинено поза межами шестимісячного строку, визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, при цьому подаючи позовну заяву 12.10.2023 позивач вийшов за межі однорічного строку позовної давності, передбаченого ст. 258 ЦК України, суд заначае наступне.
Період нарахування пені обмежений і становить шість місяців з дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
З розрахунку пені, доданого до позовної заяви, слідує, що нарахування пені розпочинається з 14.02.2022, а максимальний строк нарахування пені становить 88 календарних днів у періоді з 03.06.2022 по 29.08.2022, тобто навіть менше трьох місяців. Всі інші періоди нарахування пені є ще меншими.
Також цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
В звичайних обставинах застосувавши зазначені положення ЦК України, суд має відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення пені, заявленої до стягнення 15.02.2023, право вимоги якої настало, наприклад, 14.02.2022.
Проте у відповідності до п. 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк його дії.
За Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан. Строк дії воєнного стану в Україні безперервно продовжувався, а останнім НПА - з 16.11.2023 строком на 90 діб.
Відтак строки позовної давності за позовними вимогами про стягнення пені з ПрАТ «Інтурист-Запоріжжя», право вимоги якої виникло починаючи з 14.02.2022, були продовжені.
Отже відсутні підстави для застосування ч. 2 ст. 258 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Суд відзначає, що у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
При цьому, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності суд приходить до висновку, що докази на підтвердження правомірності позовних вимог є більш вірогідними, ніж докази надані на їх спростування.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
На підставі викладеного суд вважає правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору в розмірі 26661,15 грн. покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства “ІНТУРИСТ-ЗАПОРІЖЖЯ”, (69005, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 135, ідентифікаційний код 02573817) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова електрична компанія” (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 11, ідентифікаційний код 36530971) - заборгованість за електричну енергію в розмірі 1 092 204 (один мільйон дев'яносто дві тисячі двісті чотири) грн 78 коп. на рахунок із спеціальним режимом використання № НОМЕР_1 в АБ «Укргазбанк».
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства “ІНТУРИСТ-ЗАПОРІЖЖЯ”, (69005, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 135, ідентифікаційний код 02573817) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова електрична компанія” (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 11, ідентифікаційний код 36530971) - інфляційні нарахування в розмірі 289772 (двісті вісімдесят девять тисяч сімсот сімдесят дві) грн 80 коп., 3% річних в розмірі 56098 (п'ятдесят шість тисяч дев'яносто всім) грн 34 коп. та пеню в розмірі 339334 (триста тридцять девять тисяч триста тридцять чотири) грн 27 коп. на поточний рахунок № НОМЕР_2 в АБ «УКРГАЗБАНК».
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства “ІНТУРИСТ-ЗАПОРІЖЖЯ”, (69005, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 135, ідентифікаційний код 02573817) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова електрична компанія” (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 11, ідентифікаційний код 36530971) - 26661 (двадцять шість тисяч шістсот шістдесят одна) грн 15 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового
Повний текст судового рішення складено 29.02.2024.
Суддя Т.А. Азізбекян