Справа № 462/168/24
(заочне)
22 лютого 2024 року Залізничний районний суд м. Львова у складі:
головуючої-судді - Гедз Б. М.
за участю секретаря судових засідань - Ясниської В. Я.
представника позивача - Косик Л.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -
встановив:
Представник позивача - адвокат Косик Л.А. через підсистему «Електронний Суд» звернулась до Залізничного районного суду м. Львова із позовною заявою, в якій просила стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 40 000 грн боргу за договором позики від 04.09.2023 та судові витрати.
В обґрунтування заявлених позовних вимог вказує, що 04.03.2023 ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 у борг грошову суму у розмірі 40 000 грн, яку боржник зобов'язався повернути до 30 листопада 2023 року, на підтвердження чого надав письмову розписку. Однак станом на час звернення із позовом до суду взятого на себе зобов'язання відповідач ОСОБА_2 не виконав, грошові кошти так і не повернув. Вжиті позивачем заходи досудового врегулювання спору були безуспішними, оскільки на телефонні дзвінки відповідач не відповідає, а скеровану відповідачу 15.12.2023 письмову претензію проігноровано. Просить позов задоволити.
Ухвалою судді Залізничного районного суду м. Львова від 11 січня 2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження, про що повідомлено сторін.
Представник позивача - адвокат Косик Л.А. в судовому засіданні подану позовну заяву підтримала у повному обсязі з підстав, наведених у позові, просила задовольнити у повному обсязі.
Крім того, судом оглянуто в судовому засіданні представлений представником позивача оригінал розписки ОСОБА_2 від 04.09.2023, копію якої долучено до матеріалів позовної заяви.
Судом вживались заходи для належного повідомлення відповідача про розгляд справи у порядку спрощеного провадження, зокрема за адресою зареєстрованого місця проживання відповідача: АДРЕСА_1 рекомендованою поштовою кореспонденцією скеровувались до відома відповідача ухвала про відкриття провадження у справі разом з копією позовної заяви та додатками до неї та судовий виклик до суду, роз'яснено право відповідача, порядок та строки подання відзиву на позовну заяву, однак поштові конверти, якими скеровувалась судова кореспонденція повернуто до суду неврученими адресату із зазначенням причини повернення таких згідно довідки АТ «Укрпошта»: «у зв'язку із закінченням терміну зберігання».
У визначений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву, відповідачем відзиву до суду не подано, про наявність поважних причин не подання відзиву у встановлений строк суду не повідомлено, заява про поновлення строку для подання відзиву до суду станом на день винесення рішення суду також не поступала.
За таких обставин, відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, враховуючи відсутність заперечень позивача проти заочного розгляду справи, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та оцінивши подані докази у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Судом встановлено, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , 04.09.2023 отримав у позивача по справі позику на суму 40 000 грн та зобов'язувався повернути грошові кошти у вказаному розмірі до 30 листопада 2023 року, на підтвердження чого надав власноруч написану розписку.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Частиною 1 ст. 1050 ЦК України визначено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За нормами ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до позиції Верховного Суду від 19 грудня 2018 року, викладеної у справі
№ 544/174/17 зазначено, що «у контексті презумпції належності виконання обов'язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов'язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов'язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов'язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов'язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов'язання, перерахованих у коментованій статті. Це пов'язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов'язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов'язку».
У даній справі відповідач, станом на час винесення рішення у справі, відзив на позовну заяву чи заперечень з приводу викладених позивачем обставин позики суду не подав, оригінал боргової розписки, що свідчило б про виконання ним боргового зобов'язання, відповідачем суду не представлено, відомості про те, що відповідачем оспорювався вказаний договір позики чи визнавався недійсним або удаваним правочином у матеріалах справи відсутні.
Відповідно до ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Зі змісту ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - достатності.
Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищенаведене, оцінюючи досліджені судом докази в їх сукупності, беручи до уваги, що в ході судового розгляду відповідачем не спростовано обставин отримання у позивача грошових коштів у позику, доказів повернення відповідачем такої суми позики не надано, суд дійшов до висновку про підставність заявлених позовних вимог, відтак позов ОСОБА_1 слід задоволити.
Окрім цього, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача в користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою позивачем судового збору при зверненні до суду в розмірі 968,96 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі
№ 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду надано договір № 143/23 про надання правової допомоги від 11.12.2023 року, укладений між ОСОБА_1 та АО «Фостяк і партнери», додаткову угоду № 1 по договору про надання правничої допомоги № 143/23 від 11.12.2023, згідно якого вартість послуг (гонорару) складає 5 000 грн, які клієнт зобов'язується оплатити у безготівковому порядку шляхом перерахування на розрахунковий рахунок Адвокатського об'єднання, акт про надання правничої допомоги від 09.01.2024, відповідно до якого вартість наданих ОСОБА_1 послуг АО «Фостяк і партнери» складає 5 000 грн та квитанцію від 09.01.2024 про сплату позивачем ОСОБА_1 на отримувача АО «Фостяк і партнери» грошових коштів на суму 5 000 грн.
Враховуючи викладене, а також те, що заявлені позивачем витрати у сумі 5000,00 грн є співмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, затраченим часом на надання правничої допомоги, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому суд дійшов висновку про стягнення з на користь позивача 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст. 2, 81, 89, 141, 142, 247, 263-265, 268, 280 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволити.
Стягнути із ОСОБА_2 на ОСОБА_1 борг за договором позики від 04.09.2023 у розмірі 40 000 (сорок тисяч) гривень.
Стягнути із ОСОБА_2 на ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок та понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя: (підпис) Б.М. Гедз
З оригіналом згідно. Оригінал рішення у справі № 462/168/24
Суддя: Б.М.Гедз