Справа № 405/1149/24
3/405/314/24
29 лютого 2024 року суддя Ленінського районного суду м. Кіровограда Льон С.М., розглянувши матеріали, які надійшли з Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , не працюючу, зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючу за адресою: АДРЕСА_2 ,
за ч. 1 ст. 184 КУпАП,
встановив:
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №020776 15.02.2024 близько 14:30 год. встановлено, що ОСОБА_1 не виконує свої батьківські обовязки у відношенні до свого сина неповнолітнього ОСОБА_2 , 2006 року народження, а саме останній 04.02.2024 близько 03:15 год. без супроводу батьків знаходився в стані алкогольного сп'яніння в м.Кропивницький, по вул.Пашутінська, біля будинку №14, при цьому заблукавши. За вказане діяння передбачена адміністративна відповідальність ч.1 ст. 184 КУпАП.
ОСОБА_1 в суді вину в інкримінованому адміністративному правопорушенні визнала повністю, вказала, що аналогічного не повториться, просила не накладати суворе стягнення, оскільки має скрутне матеріальне положення.
Заслухавши думку особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 184 КУпАП, ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей тягне за собою попередження або накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Стаття 150 Сімейного кодексу України визначає обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме:
1. Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
2. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
3. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
4. Батьки зобов'язані поважати дитину.
5. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
6. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.
7. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, тощо.
Так, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП, підтверджується:протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД №020776 від 15.02.2024; довідкою інспектора сектору ювенальної превенції Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області про результати проведення перевірки за заявою ОСОБА_3 від 17.02.2024; рапортом інспектора-чергового Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області від 04.02.2024; заявою та письмовими поясненнями ОСОБА_3 ; письмовими поясненнями ОСОБА_2 .
Відповідно до положень статті 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Презумпція невинуватості - є конституційною гарантією, яка закріплена статтею 62 Основного закону України та передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Положеннями ч.1 ст.11 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948 та ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950, ратифікованої Україною 17.97.1997, передбачено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Правова природа адміністративної відповідальності також ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях.
Так, згідно п.4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року N 23-рп/2010 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху) зазначено, що Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто, особа не повинна доказувати свою невинуватість і його поведінка вважається правомірною, доки не доведено зворотнє.
В Рекомендаціях №R (91) 1 Комітету Європи «Про адміністративні санкції» одним із принципів застосування адміністративних стягнень є встановлення обов'язку нести тягар доказування саме для адміністративних органів (принцип 7).
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в своїх рішеннях неодноразово зазначав, що санкції, які згідно національному законодавству Договірних держав не входять у сферу кримінальних покарань, можуть вважатися такими в світлі положень Конвенції. У своїх рішеннях у справах «Малофєєв проти Росії від 30 травня 2013 року», «Малиге проти Франції від 23 вересня 1998 року», «Озтюрк проти Германії» ЄСПЛ визнав адміністративні правопорушення кримінальними злочинами, які підпадають під гарантії статі 6 Конвенції.
Крім того, у п.21 свого рішення у справі «Надточий проти України від 15 травня 2008 року» ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Як зазначено в преамбулі Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, з наступними змінами, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення ЄСПЛ у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свободі протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до ЄСПЛ.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про охорону дитинства» (далі - Закон) дитиною вважається особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.
Під віком людини розуміють певний період її розвитку, якісно своєрідний ступінь формування її особистості. Певний рівень свідомості та соціального розвитку формується з досягненням віку, коли під впливом сім'ї, школи, соціального оточення підліток розуміє, що є добром і що є злом, у яких випадках його дії можуть заподіяти шкоди іншим людям і суспільству. Достатній рівень свідомості дає змогу пред'являти до неповнолітнього вимоги узгоджувати свою поведінку з правилами, встановленими у суспільстві. Обмеження мінімального віку кримінальної відповідальності (14-16 роками) пов'язано з тим, що саме у цьому віці відбувається становлення підлітка як особистості, перехід від дитячого стану до Дорослого. У цьому віці неповнолітні вже можуть розуміти й оцінювати свої вчинки, хоча психіка їх ще не зовсім сформована. Вони не завжди критично ставляться до своїх дій, схильні до наслідування, можуть вчинити правопорушення із помилкових уявлень про товариство, нерідко неспроможні протистояти негативному впливові їх оточення. Підліткам притаманні бурхлива енергія, емоційність, імпульсивність, сприйнятливість. Вони, як правило, довірливі та люблять фантазувати. У цьому віці проявляється інтерес до пригод, подорожей, виникають різні захоплення, прагнення продемонструвати свою самостійність тощо.
Відповідно до ст. 12 Закону, на кожного з батьків покладено однакову відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має бути спрямоване на формування її особистості, розвиток поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві на засадах взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними і релігійними групами.
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав й обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, а також за невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків.
Частина 1 ст. 150 КУпАП визначає, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно ч.1 ст.152 Сімейного кодексу України право дитини на належне батьківське виховання забезпечуються системою державного контролю, що встановлена законом.
В силу положень ст.155 Сімейного кодексу України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до принципу статті 7 Декларації прав дитини, та ст. 18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (редакція зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), ратифікованої Постановою ВР № 789-XII від 27.02.91 року батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Таким чином, суд вважає, що дії ОСОБА_1 за ознаками ч. 1 ст.184 КУпАП кваліфіковані правильно, оскільки вона, являючись матір'ю неповнолітньої дитини, не виконує обов'язки щодо виховання останньої.
Мірою відповідальності, яка застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами є адміністративне стягнення (ст. 23 КУпАП).
Таким чином, вважаю за необхідне накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення за ч.1 ст.184 КУпАП у виді попередження.
Відповідно до вимог ст. 40-1 КУпАП, слід стягнути з особи, на яку накладено адміністративне стягнення, судовий збір.
Керуючись ст.40-1, ч.1 ст.184, ст.ст. 283, 284 КУпАП,
постановив:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , визнати винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накласти адміністративне стягнення у виді попередження.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь держави судовий збір в розмірі 605 /шістсот п'ять/ гривень 60 копійок за наступними реквізитами: отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106, призначення платежу: Судовий збір стягнутий з (ПІБ чи назва установи, організації з якої стягується судовий збір) на користь держави, за рішенням № (номер рішення про стягнення судового збору).
Постанова може бути оскаржена до Кропивницького апеляційного суду через Ленінський районний суд міста Кіровограда протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя
Ленінського районного суду
м. Кіровограда Світлана Михайлівна Льон