29 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 300/2771/23
адміністративне провадження № К/990/6789/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А., перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2024 року у справі позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій,
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просив:
-визнати протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а саме Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону щодо ненарахування та невиплати йому щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі місячного грошового забезпечення, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22 вересня 2010 року за період з 04 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року;
-зобов'язати відповідача вчинити певні дії, а саме нарахувати та виплатити йому щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі місячного грошового забезпечення, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22 вересня 2010 року за період з 04 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2024 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22 вересня 2010 року за період з 04 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
Зобов'язано Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22 вересня 2010 року за період з 04 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач 09 лютого 2024 року звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою на судові рішення у цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2024 року касаційну скаргу повернуто позивачеві.
21 лютого 2024 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» позивач повторно подав до Верховного Суду касаційну скаргу на судові рішення у цій справі.
Предметом спору у цій справі є правомірність ненарахування та невиплати щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі місячного грошового забезпечення, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22 вересня 2010 року (далі - Постанова №889) за період з 04 липня 2016 року по 28 лютого 2018 рок
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Оскаржуючи судові рішення, позивач посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування підпункту 2 пункту 1 Постанови № 889 у системному взаємозв'язку з частиною другою статті 9 КАС України у подібних правовідносинах.
Проаналізувавши доводи заявника, Суд доходить висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки аргументи скаржника зводяться виключно до невирішення, на його думку, судами попередніх інстанцій спору по суті заявленої позовної вимоги, а саме задовольняючи позов, суди у резолютивній частині не визначили розміру грошового забезпечення, що підлягав нарахуванню та виплаті.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що за приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 цієї норми КАС України, вимагає не лише зазначення скаржником про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду, та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Проте сама по собі незгода з рішеннями судів попередніх інстанцій, що виразилося у неналежний, на думку позивача, спосіб захисту порушеного права не свідчить про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Разом з цим скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 257 КАС України.
Позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, проте оскільки ця справа не є справою незначної складності, що узгоджується з приписами пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, суд апеляційної інстанції порушив приписи частини першої статті 257 КАС України, якою визначено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Верховний суд відхиляє цей довід, оскільки слід зазначити, що норма права, щодо якої, на думку заявника касаційної скарги, необхідно сформувати висновок щодо її застосування у подібних правовідносинах повинна бути релевантною до спірних правовідносин та вирішувати їх проблематику.
Водночас норма права, на яку посилається скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, є нормою загального процесуального права, в той час як касаційна скарга не містить аргументів її неправильного застосування та підстав для формування такого висновку (усунення колізії, визначення пріоритету між нормами, тлумачення норми, т.і.).
Отже, вказана норма є загальною, а касаційна скарга не містить об'єктивних мотивів щодо необхідності висновку Верховного Суду щодо цієї процесуальної норми саме у цій справі.
Відтак, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статі 328 КАС України
Враховуючи, що скаржником не викладені передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2024 року у справі позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій - повернути особі, яка її подала.
2. Копію ухвали направити заявнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний кабінет" (у разі його відсутності -засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
3. Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
СуддяС.А. Уханенко