29 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 420/6332/20
адміністративне провадження № К/990/35149/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника керівника апарату Приморського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 - адвоката Бережного Олександра Володимировича на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року (суддя Хом'якова В.В.) та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року (судді Осіпов Ю.В., Косцова І.П., Скрипченко В.О.) у справі за позовом ОСОБА_2 до керівника апарату Приморського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 про визнання протиправними дій та скасування актів,
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У липня 2022 року суддя Приморського районного суду ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому просила:
- визнати дії Приморського районного суду міста Одеси в особі керівника апарату суду ОСОБА_1 стосовно затвердження актів №89 та №96 щодо перевищення строку притягнення до адміністративної відповідальності у справі №522/7717/17 від 14 січня 2019 року протиправними, та скасувати ці акти;
- розглянути питання щодо наявності підстав для постановлення окремої ухвали про притягнення до відповідальності керівника апарату суду ОСОБА_1 .
На обґрунтування цих вимог позивачка зазначила, що дії керівника апарату суду стосовно затвердження оскаржуваних актів, як і самі акти, безпосередньо вплинули на її права та свободи, порочать звання судді, підривають авторитет правосуддя. Оскаржувані дії призвели до проведення Вищою радою правосуддя (далі - ВРП) попередньої перевірки відомостей, викладених у скарзі ОСОБА_4 стосовно позивача (про вчинення дисциплінарного проступку).
Наполягає на тому, що відповідачка, затверджуючи згадані акти, вийшла за межі її функціональних обов'язків, позаяк повноваження керівника апарату суду щодо порядку організації роботи в суді, не визначають можливості складати та/або затверджувати внутрішні документи суду, якими установлюються порушення суддею вимог закону при розгляді конкретних справ. До того ж, зміст затверджених відповідачкою актів не відповідає приписам Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), ці акти містять неправдиві відомості, розбіжності в датах складення та затвердження і їх не засвідчено печаткою суду «для довідок».
Позивачка вважає, що у цьому випадку керівник апарату суду ОСОБА_1 діяла всупереч вимогам частини другої статті 19, статей 124, 127 Конституції України, оскільки вчинила дії, які виходять за межі наданих їй законом прав та повноважень та привласнила собі функції інших органів - колегій суддів апеляційної або касаційної інстанції при здійснені перегляду ухваленого судового рішення та/або ВРП при розгляді дисциплінарної справи стосовно судді по встановленню порушення ним вимог закону.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Суди розглядали цю справу неодноразово.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 09 серпня 2021 року, яке залишив без змін П'ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 16 листопада 2021 року, частково задовольнив клопотання відповідачки та закрив провадження у справі в частині вимог про скасування актів №89 та №96 щодо перевищення строку притягнення до адміністративної відповідальності в справі №522/7717/17 від 14 січня 2019 року. В частині вимог про визнання протиправними дій керівника апарату суду стосовно затвердження оскаржуваних актів - суд відмовив у задоволенні позову судді ОСОБА_2
Верховний Суд постановою від 31 січня 2023 року скасував зазначені судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та направив справу № 420/6332/20 в цій частині на новий судовий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду. Касаційний суд керувався тим, що суди не дослідили зміст рішення загальних зборів Приморського районного суду міста Одеси, та обсягу окреслених у ньому дій, які мав вчинити керівник апарату суду на виконання такого рішення, зауваживши, що зазначене рішення відсутнє у матеріалах справи.
За результатами нового розгляду Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 15 травня 2023 року, яке залишив без змін П'ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 20 вересня 2023 року, задовольнив позов судді ОСОБА_2, визнавши протиправними дії керівника апарату Приморського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 щодо затвердження 14 грудня 2018 року актів №89,96 стосовно перевищення строку притягнення до адміністративної відповідальності у справі №522/7717/17, складених 14 січня 2019 року. Суд також стягнув з відповідачки на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору в розмірі 840 грн 80 коп.
Місцевий адміністративний суд, з яким погодився суд апеляційної інстанцій, мотивував свої висновки тим, що складені акти № 89, 96 за своєю назвою та змістом фактично констатують порушення суддею ОСОБА_2 вимог процесуального законодавства при розгляді конкретних справ, втім наразі не існує нормативно-правового акту, який би наділяв керівника апарату суду повноваженнями контролювати дотримання суддею процесуальних норм при розгляді справ та встановлювати факти їх порушення.
Із дослідженої під час розгляду справи копії протоколу робочої наради суддів від 27 листопада 2018 року, суди встановили, що надана на нараді суддів вказівка стосувалася потреби складання актів передачі із зазначенням дати передачі справ суддям, однак у цьому дорученні не йшлося про необхідність фіксування обставини перевищення строків притягнення до адміністративної відповідальності та відомостей щодо вчинених суддями дій у межах розгляду адміністративних справ.
За висновками судів обох попередніх інстанцій, оспорювані дії керівника апарату щодо затвердження актів, в яких зафіксовано обставини допущених суддею процесуальних порушень, безумовно зачіпають права судді ОСОБА_2 , явно виходять за межі наданих відповідачці прав та повноважень, які належать іншим органам - судам апеляційної або касаційної інстанції при здійснені перегляду ухваленого суддею судового рішення та/або ВРП при розгляді дисциплінарної справи стосовно судді щодо встановлення порушення ним вимог закону. У цьому випадку керівник апарату суду ОСОБА_1 діяла всупереч вимогам частини другої статті 19, статей 124 та 127 Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Інструкції з діловодства у місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, апеляційному суді Автономної республіки Крим та вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17 грудня 2013 року № 173 (далі - Інструкція з діловодства), Типової посадової інструкції керівника апарату місцевого загального суду, затвердженої Наказом Державної судової адміністрації України від 20 липня 2005 року №86 (далі - Типова посадова інструкція), з перевищенням наданих повноважень керівника апарату суду.
Підстав для постановлення окремої ухвали про притягнення до відповідальності керівника апарату суду ОСОБА_1 суд першої інстанції не вбачав.
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
У касаційній скарзі представник відповідачки ставить питання про скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2023 року з направленням цієї справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Підставами касаційного оскарження цих судових рішень представник відповідачки зазначив пункти 1 та 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Зокрема, стверджує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №826/4406/16, від 15 серпня та 23 грудня 2019 року у справах №1340/4630/18, №712/3842/17, від 12 травня 2021 року у справі №640/11938/20, у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі №800/301/16 щодо застосування у подібних правовідносинах положень статті 55 Конституції України, частини першої статті 5, частини першої статті 19, пункту 9 частини п'ятої статті 160 та пункту 4 частини четвертої статті 246 КАС України.
Порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та відповідно до статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд, скаржник мотивує тим, що в порушення частини першої статті 5, частини першої статті 19, пункту 9 частини п'ятої статті 160 та пункту 4 частини четвертої статті 246 КАС України, суди не встановили сферу оскаржуваних дій керівника апарату суду в контексті впливу на права та обов'язки судді цього ж суду, не дослідили наявності порушеного права позивача та, відповідно, обґрунтованості підстав звернення до суду із цим позовом та підвідомчості розгляду справи адміністративним судам.
Скаржник вважає, що порушення вимог Закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Наполягає на тому, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Позиція інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
За правилами частини четвертої статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Рух касаційної скарги
19 жовтня 2023 року до Верховного Суду від представника відповідачки надійшла касаційна скарга на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року у цій справі.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 жовтня 2023 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Загороднюк А.Г., судді Єресько Л.О., Соколов В.М.
Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2023 року касаційну скаргу представника відповідачки залишено без руху, а скаржникові надано десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
19 листопада 2023 року до Верховного Суду надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги, до якої додано уточнену касаційну скаргу.
Ухвалою від 27 листопада 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за поданою представником відповідачки касаційною скаргою з підстав, передбачених пунктами 1 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2024 року закінчено підготовчі дії у цій справі та призначено її до касаційного розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
27 листопада 2018 року під час робочої наради суддів Приморського районного суду міста Одеси (присутні - 18 суддів, відсутні - 3, зокрема, суддя ОСОБА_2), було заслухано суддю Чернявську Л.М., яка повідомила про те, що у суді склалася досить складна ситуація з розглядом справ про адміністративні правопорушення, що перебувають у провадженні судді ОСОБА_2, яка з 13 листопада 2018 року перебуває на довготривалому «лікарняному» у зв'язку з вагітністю та пологами, внаслідок чого порушуються терміни розгляду та строки притягнення правопорушників до адміністративної відповідальності. За результатами цієї «наради» було вирішено (одноголосно) доручити керівнику апарату суду організувати передачу таких справ від судді ОСОБА_2 іншим суддям суду, з відповідними виписками з актів передачі, в яких зафіксувати дату передачі справ цим суддям.
14 січня 2019 року секретар судового засідання (відповідальний за роботу канцелярії - відділу по зверненню судових рішень та до виконання в порядку КУпАП) Журавицький А.С., секретар судового засідання Зіновієва А.В., секретар судового засідання судді ОСОБА_2 - Говорова А.М., склали акт №89 та акт №96.
В акті №89 з назвою «щодо перевищення строку притягнення до адміністративної відповідальності у справі №522/7717/17» зазначено, що 25 квітня 2017 року судді ОСОБА_2 надійшла справа №522/7717/17 (провадження №3/522/975/18) про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_6 згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 21 квітня 2017 року. Відповідно до статті 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при тривалому правопорушенні - не пізніше як через два місяці з дня його виявлення, якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення. Таким чином, строк притягнення до адміністративної відповідальності сплинув 21 липня 2017 року. Водночас станом на 14 січня 2019 року не внесено жодних даних щодо розгляду адміністративних матеріалів, що суперечить положенням КУпАП, Закону України «Про виконавче провадження» та підпунктам 1.8, 2.8.2 «Положення про автоматизовану систему документообігу суду».
В акті №96 з аналогічною назвою «щодо перевищення строку притягнення до адміністративної відповідальності у справі №522/7717/17» зазначено, що 25 квітня 2017 року судді Приморського районного суду міста Одеси ОСОБА_2 надійшла справа №522/7717/17 (провадження №3/522/977/18) про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_6 згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 21 квітня 2017 року. Відповідно до статті 38 КУпАП, адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при тривалому правопорушенні - не пізніше як через два місяці з дня його виявлення, якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення. Отже, строк притягнення до адміністративної відповідальності сплинув 21 липня 2017 року. Станом на 14 січня 2019 року не внесено жодних даних щодо розгляду адміністративних матеріалів, що суперечить КУпАП, Закону України «Про виконавче провадження» та підпунктам 1.8, 2.8.2 «Положення про автоматизовану систему документообігу суду».
Зазначені акти, датою складення яких указано 14 січня 2019 року, затверджено керівником апарату Приморського районного суду міста Одеси ОСОБА_1. Датою затвердження указано 14 грудня 2018 року зі строком зберігання 10 років.
Надалі в Приморському районному суді міста Одеси було здійснено повторний автоматизований розподіл відповідних справ та передано їх іншим суддям цього суду.
17 січня 2019 року Приморським районним судом міста Одеси (суддя Єршова Л.С.) ухвалено постанову у справі №522/7717/17 (провадження №3/522/587/19) про закриття провадження у справі щодо притягнення до адміністративної відповідальності у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. У постанові міститься посилання на акт від 14 грудня 2018 року № 89.
31 січня 2019 року Приморським районним судом міста Одеси (суддя Кічмаренко С.М.) у справі №522/7717/17 (провадження №3/522/621/19) було ухвалено аналогічну постанову про закриття провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. У постанові міститься посилання на акт від 14 грудня 2018 року №96.
Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 26 серпня 2020 року №2469/3дп/15-20 стосовно судді Приморського районного суду міста Одеси ОСОБА_2 відкрито дисциплінарну справу за скаргою ОСОБА_4 , який скаржився на затягнення суддею розгляду адміністративних матеріалів.
Рішенням Третьої дисциплінарної палати ВРП від 16 червня 2021 року №1374/3дп/15-21 суддю Приморського районного суду міста Одеси ОСОБА_2 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді попередження.
Позивачка стверджує, що оскаржує це рішення у Верховному Суді.
Джерела права й акти їх застосування.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус керівника апарату суду визначається законами України «Про судоустрій і статус суддів», «Про державну службу» та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частин першої і третьої статті 155 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату.
Керівник апарату суду несе персональну відповідальність за належне організаційне забезпечення суду, суддів та судового процесу, функціонування Єдиної судової інформаційної (автоматизованої) системи, інформує збори суддів про свою діяльність.
Відповідно до пунктів 1.6, 2.1-2.3 Типової посадової інструкції, керівникові апарату безпосередньо підпорядковані помічник голови, помічник заступника (помічники заступників) голови суду та помічники суддів, секретарі судового засідання, консультанти, старший секретар суду, завідувач архіву (архіваріус), завідувач господарством, бібліотекар, водії, інші працівники відповідно до підпорядкованості за посадами штатного розпису суду, за наказом голови суду - старший судовий розпорядник та судові розпорядники.
Керівник апарату здійснює безпосереднє керівництво апаратом суду, забезпечує організованість та злагодженість у роботі підрозділів суду, працівників апарату суду, їх взаємодію у виконанні завдань, покладених на апарат суду щодо організаційного забезпечення діяльності суду. Організовує ведення діловодства в суді відповідно до Інструкції з діловодства.
Згідно з пунктами 1.6- 1.8 Інструкції з діловодства відповідальність за стан та організаційне забезпечення діловодства в суді покладається на керівника апарату суду, а в разі його відсутності - на заступника керівника апарату суду або особу, яка виконує його обов'язки.
Організація діловодства та контроль за додержанням установлених правил роботи з документами у підрозділах апарату суду покладаються на керівників цих підрозділів.
В апараті суду визначається особа, відповідальна за ведення діловодства (за потреби - в кожному структурному підрозділі суду), яка забезпечує облік і проходження документів у строки, що передбачені чинним законодавством або самим документом; звітує перед керівництвом про стан виконання документів.
Відповідно до пунктів 6.2 та 6.3 цієї Інструкції організаційно-розпорядчі документи суду (накази і розпорядження керівництва суду), внутрішні документи суду (листи, службові, доповідні записки, окремі види довідок тощо) реєструються в автоматизованій системі документообігу суду (далі - АСДС) службою діловодства (відповідальним працівником або відповідним структурними підрозділом).
Організаційно-розпорядчими документами суду визначаються питання інформаційно-правової роботи в суді, порядок подання внутрішніх документів керівництву суду, порядок опрацювання документів коректором тощо.
За змістом частини першої статті 6, частин першої-четвертої статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом. Суддя не зобов'язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у його провадженні, крім випадків, установлених законом. Суддя зобов'язаний звернутися з повідомленням про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя до Вищої ради правосуддя та до Генерального прокурора.
Незалежність судді забезпечується, зокрема: особливим порядком його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень; недоторканністю та імунітетом судді; забороною втручання у здійснення правосуддя (частина п'ята статті 48 названого Закону).
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи.
Перш за все, колегія суддів нагадує про межі касаційного перегляду.
За правилами частин першої, другої та третьої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
У справі, яка переглядається, суддя Приморського районного суду міста Одеси ОСОБА_2 оскаржує дії керівника апарату цього ж суду щодо затвердження актів №89 та №96 стосовно перевищення строку притягнення до адміністративної відповідальності по справі №522/7717/17 від 14 січня 2019 року.
Ключові аргументи позивачки щодо стверджувних порушень зводяться до того, що посадова особа суду, в якому ОСОБА_2 обіймає штатну посаду судді, а саме керівник апарату цього суду, затвердив акти, у яких констатовано порушення суддею вимог процесуального законодавства при розгляді конкретних справ, чим також надано оцінку належності виконання суддею її професійних обов'язків.
Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, мотивували висновки тим, що дії керівника апарату суду щодо затвердження актів, в яких зафіксовано обставини допущених суддею цього ж суду процесуальних порушень при розгляді конкретних справ, зачіпають права судді ОСОБА_2 та виходять за межі повноважень відповідачки, ба більше, належать іншим органам - судам вищих інстанцій у питанні правильності оцінки фактичних обставин і застосування правових норм під час перегляду судового рішення, та/або ВРП у разі перевірки дій судді на предмет допущених нею порушень як підстави дисциплінарної відповідальності.
Судова колегія враховує, що питання правильності застосування судами правових норм у подібних правовідносинах вже було предметом оцінки Верховного Суду, зокрема, в постанові від 19 лютого 2024 року у справі №420/11249/20 (провадження № К/9901/35037/21), у межах якої суддя Приморського районного суду міста Одеси ОСОБА_2 оскаржувала аналогічні за змістом акти щодо перевищення строку притягнення до адміністративної відповідальності в інших спарвах та дії керівника апарату цього ж суду ОСОБА_1 щодо їх затвердження.
У згаданій справі у частині позовних вимог про визнання протиправними дій керівника апарату про затвердження відповідних актів, Верховний Суд зазначив, що керівник апарату наділений повноваженнями щодо самостійного визначення порядку організації роботи в суді, водночас суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним та виконує цю функцію на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Будь-які висновки стосовно допущення суддею порушення вимог закону при здійсненні правосуддя можуть бути зроблені виключно при перегляді ухваленого судом (суддею, який при розгляді справ одноособово діє як суд) рішення в порядку, установленому процесуальними кодексами, або при розгляді дисциплінарної справи відносно судді.
Тобто, порушення суддею вимог закону встановлюється:
- судом вищої інстанції при здійсненні перегляду ухваленого судового рішення в порядку, передбаченому відповідними процесуальними кодексами;
- Дисциплінарною палатою ВРП при розгляді дисциплінарної скарги стосовно судді.
Іншого чинним законодавством не передбачено.
Отже, установлення порушення суддею строків розгляду справ про адміністративні правопорушення та констатація спливу строків накладення адміністративного стягнення у конкретних справах не відноситься до повноважень працівників суду, у тому числі, керівника апарату суду. До повноважень керівника апарату суду належить складання та/або затвердження внутрішніх документів суду, які стосуються організації роботи суду; організація та контроль проходження організаційно-розпорядних документів суду. Однак, стосовно процесуальних документів керівник апарату виконує лише організаційні функції на відповідних етапах їх проходження (прийняття, реєстрація, надсилання тощо). Водночас, організація прийняття (відкриття), розгляду, складання, формування процесуальних документів у справи, їх виконання та контроль за виконанням перебуває в межах повноважень судді (суду).
Як установили суди зі змісту оскаржуваних актів №89 та №96, їх названо «щодо перевищення строку притягнення до адміністративної відповідальності по справі №522/7717/17». При цьому, з посиланням на статтю 38 КУпАП у кожному із цих актів зазначено, що строк притягнення до адміністративної відповідальності сплинув 21 липня 2017 року. Станом на 14 січня 2019 року не внесено жодних даних щодо розгляду адміністративних матеріалів, що суперечить КУпАП, Закону України «Про виконавче провадження», а також пунктів 1.8, 2.8.2 Положення про автоматизовану систему документообігу суду.
Тобто, затверджуючи оскаржувані акти, керівник апарату суду ОСОБА_1 фактично надала оцінку діям судді ОСОБА_2 під час здійснення правосуддя (розгляду справи №522/7717/17), що не входить до повноважень керівника апарату суду та не передбачено положеннями Інструкції з діловодства, Типової посадової інструкції.
Із дослідженої під час розгляду справи копії протоколу робочої наради суддів від 27 листопада 2018 року, суди встановили, що надана на нараді суддів вказівка стосувалася потреби складання актів передачі із зазначенням дати передачі справ суддям, однак у цьому дорученні не йшлося про необхідність фіксування обставини перевищення строків притягнення до адміністративної відповідальності та відомостей щодо вчинених суддями дій у межах розгляду адміністративних справ.
При цьому, зазначений протокол наради суддів не є тотожним протоколу зборів (статті 128 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»); судді мають право проводити наради за наявності поточних робочих питань, які потребують вирішення.
У будь-якому разі, вирішення на нараді суддів питання щодо доручення керівнику апарату суду організувати передачу справ з виписками з актів передачі, в яких зафіксувати дату передачі справ суддям, не впливає на відсутність повноважень у керівника суду надавати оцінку діям судді (встановлювати перевищення строку притягнення до адміністративної відповідальності). Крім цього, відповідно до пункту 2.3.50. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженим рішенням Ради суддів України 26 листопада 2010 року №30 (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) у разі, коли суддя у передбачених законом випадках не може продовжувати розгляд справи, невирішені судові справи передаються для повторного автоматизованого розподілу за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду (особи, що виконує його обов'язки), що додається до матеріалів справи. Тобто, для повторного автоматизованого розподілу необхідна наявність лише вмотивованого розпорядження керівника апарату суду, без необхідності складання жодних актів щодо обставин, підстав перевищення судом процесуальних строків.
З огляду на наведене, враховуючи викладені у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі №420/11249/20 (провадження № К/9901/35037/21) висновки щодо застосування зазначених вище правових норм у подібних правовідносинах, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про те, що керівник апарату суду ОСОБА_1 діяла не у межах, наданих їй законом прав та повноважень, та усупереч вимогам Конституції України та іншому законодавству, а тому позов в розглядуваній частині вимог підлягає задоволенню.
У касаційній скарзі представник відповідачки стверджує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №826/4406/16, від 15 серпня та 23 грудня 2019 року у справах №1340/4630/18, №712/3842/17, від 12 травня 2021 року у справі №640/11938/20, у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі №800/301/16 щодо застосування у подібних правовідносинах положень статті 55 Конституції України, частини першої статті 5, частини першої статті 19, пункту 9 частини п'ятої статті 160 та пункту 4 частини четвертої статті 246 КАС України.
Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №910/719/19.
У пункті 39 постанови від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження №14 166цс20) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свої висновки щодо визначення подібності правовідносин, зазначивши, що на предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність варто також визначати за суб'єктним й об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас, колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв'язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі обставин окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.
Проаналізувавши наведені скаржником судові рішення Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини в них не є подібними правовідносинам, що склалися в цій справі, зокрема, не стосуються оскарження суддею дій керівника апарату суду щодо затвердження актів, якими фактично надано оцінку діям судді під час здійснення правосуддя (розгляду конкретних справ) та констатовано порушення вимог законодавства:
- в постанові від 12 червня 2018 року у справі №826/4406/16 предметом спору було визнання незаконним та нечинним пункту 1 частини 9 постанови Кабінету Міністрів України №1000 від 02 грудня 2015 року в частині, що включає слова «і видаються громадянам за наявності дозволу на їх придбання», а також визнання незаконним та нечинним пункту 2 частини 12 постанови Кабінету Міністрів України №1000 від 02 грудня 2015 року в частині, що включає слова: «зброя, газові пістолети, револьвери, пристрої вітчизняного виробництва, споряджені гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, продаються на підставі дозволів на їх придбання»;
- у постанові від 15 серпня 2019 року в справі №1340/4630/18 Громадська організація «Всеукраїнський громадський рух «Український вибір - Право народу» та інші позивачі ставили перед судом питання про визнання протиправним та нечинним рішення Львівської обласної ради від 18 вересня 2018 року за №745 «Про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на території Львівської області»;
- у постанові від 23 грудня 2019 року у справі №№712/3842/17 фізична особа-підприємець оскаржувала дії Комісії для визначення збитків власникам землі та землекористувачам і втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва м. Черкаси стосовно визначення збитків власнику землі та ставила питання про скасування акту про визначення збитків власнику землі і визнання протиправними дій Виконавчого комітету Черкаської міської ради стосовно затвердження такого акту;
- у постанові від 12 травня 2021 року у справі №640/11938/20 предметом оскарження був індивідуальний акт - роз'яснення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку;
- у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі №800/301/16 позивач оскаржував дії Верховної Ради України щодо розгляду проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Генеральної прокуратури України № 4645 та прийняття -Закону України від 12 травня 2016 року № 1355-VIIІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Генеральної прокуратури України».
Отже, висновки, зроблені касаційним судом у наведених справах, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, яка переглядається.
З огляду на викладене, колегія судів відхиляє доводи скаржника у цій частині.
Щодо стверджуваних скаржником порушень судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, мотивовані тим, що суди не встановили сферу оскаржуваних дій керівника апарату суду в контексті впливу на права та обов'язки судді цього ж суду, не дослідили наявності порушеного права позивача та, відповідно, обґрунтованості підстав звернення до суду із цим позовом та підвідомчості розгляду справи адміністративним судам, колегія суддів зазначає таке.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року №19 рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Згідно із частиною третьою статті 124 Основного Закону України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист одним із способів, передбачених цією статтею, або в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За своїм смисловим навантаженням термін «законний інтерес» є тотожним «охоронюваному законом інтересу», оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18 рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
У цьому контексті варто зауважити, що у разі встановлення обставин, що свідчать про очевидну відсутність законного інтересу (матеріально-правової заінтересованості), адміністративний суд не має юрисдикції для розгляду справи і відмовляє у відкритті адміністративного провадження.
Якщо ж очевидних ознак відсутності матеріально-правової зацікавленості на стадії відкриття провадження не встановлено, суд, за наявності інших законних передумов, відкриває провадження. Якщо очевидні ознаки відсутності матеріально-правової зацікавленості виявлені після відкриття провадження, суд має право закрити провадження.
Оскільки йдеться про обмеження доступу до судочинства, очевидність відсутності у позивача законного інтересу повинна бути поза межами обґрунтованого сумніву. Якщо такий сумнів є, він повинен тлумачитися на користь позивача, а отже у цьому випадку суд повинен розглянути справу по суті. Це питання повинно вирішуватися, насамперед, судом першої інстанції, який має широку дискрецію.
У справі, яка переглядається, позивачка навела мотиви щодо того, в чому вона вбачає порушення своїх прав та законних інтересів. Питання щодо закриття провадження з мотивів відсутності порушеного права вирішувалося судами під час першого розгляду цієї справи.
Верховний Суд у постанові від 31 січня 2023 року погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вимоги позивачки про скасування актів №89 та №96 щодо перевищення строку притягнення до адміністративної відповідальності в справі №522/7717/17 від 14 січня 2019 року не можуть бути предметом розгляду в адміністративному суді з тих мотивів, що акти не створюють правових наслідків, не породжують, не змінюють та не звужують права особи, не встановлюють для неї додаткових обов'язків та не покладають відповідальність, тобто, загалом з тих міркувань, що права позивачки не порушуються. Водночас щодо решти позовних вимог - визнання протиправними дій керівника апарату суду щодо затвердження цих актів, обставин, які б унеможливлювали розгляд цієї справи, суди не встановили. За результатами нового розгляду суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що дії, вчинені керівником апарату щодо затвердження актів, в яких фіксуються обставини допущених суддею процесуальних порушень, безумовно зачіпають права позивачки, явно виходять за межі наданих відповідачу законом прав та повноважень та належать іншим органам - судам вищих інстанцій при здійснені перегляду ухваленого суддею судового рішення та/або ВРП при розгляді дисциплінарної справи стосовно судді на предмет наявності в діях судді ознак дисциплінарного проступку.
На переконання Верховного Суду, наразі не можна поза розумним сумнівом стверджувати про очевидну відсутність у позивачки порушеного права чи законного інтересу внаслідок вчинення керівником апарату суду оспорюваних дій, яка би безумовно виключала можливість розгляду цієї справи судом адміністративної юрисдикції, а висловлену судами позицію, що такі дії зачіпають права позивачки - необґрунтованою, нераціональною чи свавільною.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову в розглядуваній частині.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Висновки щодо судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу представника керівника апарату Приморського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 - адвоката Бережного Олександра Володимировича залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач суддіА.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов