29 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 420/6303/20
провадження № К/9901/10129/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Соколова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України, Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року (у складі головуючого судді - Тарасишиної О.М.) та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року (у складі: головуючої судді - Зуєвої Л.Є., суддів: Коваля М.П., Кравця О.О.) у справі №420/6303/20,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України (далі - відповідач-1, ЦЕКК, Комісія), Міністерства юстиції України (далі - відповідач-2, Мін'юст), в якому просила:
визнати протиправним та скасувати рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України №3 від 02.03.2020 (далі - Рішення №3 від 02.03.2020) про притягнення судового експерта ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення у вигляді попередження;
виключити з реєстру атестованих судових експертів записи про притягнення судового експерта ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності на підставі рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України №3 від 02.03.2020.
2. В обґрунтування позову зазначалося, що позивач не погоджується з Рішенням №3 від 02.03.2020, а саме в частині притягнення її до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення у вигляді попередження, оскільки дане рішення приймалось на підставі рецензії, що містить недостовірні відомості. Також, позивач зазначала, що на підставі оскаржуваного рішення до Реєстру атестованих судових експертів - внесено інформацію про застосування до судового експерта дисциплінарного стягнення у вигляді попередження, що на думку позивача завдає значної шкоди в її діловій репутації, тощо.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.11.2020, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2021, позов задоволено.
4. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Рішення №3 від 02.03.2020 про притягнення судового експерта до дисциплінарної відповідальності ґрунтується лише на абстрактних посиланнях згідно характеру допущених позивачем недоліків, а тому застосоване до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді попередження, не відповідає тяжкості вчиненого проступку та обставин, за яких, на думку Комісії, вчинено проступок, а також без врахування результатів роботи експерта за попередні роки.
5. Суди попередніх інстанцій вважали, що відповідачем-1 не зазначено мотивів, за яких комісія дійшла висновку щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, не конкретизовано також, яке саме недотримання вимог нормативно-правових актів чи методик проведення судових експертиз (методичних рекомендацій) було допущено позивачем під час складання висновку будівельно-технічної експертизи; у спірному рішенні лише зазначено, про недотримання судовим експертом ОСОБА_1 вимог пункту 4 розділу ІІ Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах (затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 12.12.2011 № 3505/5) без зазначення конкретних пунктів цієї Інструкції, які на думку комісії порушив позивач під час здійснення своїх обов'язків. Судами було зауважено, що нормами Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 03.03.2015 №301/5, не визначено конкретних підстав для притягнення судових експертів до дисциплінарної відповідальності, натомість передбачено лише обов'язок зазначення в рішенні мотивів, з яких комісія дійшла висновку щодо притягнення чи не притягнення судового експерта до дисциплінарної відповідальності. За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що з урахуванням п. 21 Положення № 301/5 щодо можливості оскарження рішень Комісії, оцінка мотивів притягнення судового експерта до дисциплінарної відповідальності належить до компетенції суду.
6. Суд апеляційної інстанції додатково зазначав, що при складанні висновку № 67 від 21.05.2019 позивачем не було допущено виходу за межі компетенції судового експерта за спеціальністю 10.6 «Дослідження об'єктів нерухомості, будівельних матеріалів, конструкцій та відповідних документів»; Науково-методичні рекомендації - це рекомендації, а не зобов'язання до застосування, в зв'язку з тим, що дослідження об'єктів нерухомості (апартаментів, які досліджувались під час проведення експертизи) входить до компетенції судового експерта за спеціальністю 10.6. та визначення понять приватності та оглядового простору об'єктів нерухомості регламентовано нормативно-правовим актом в галузі будівництва ДСТУ-Н Б CEN/TS 14383-3:2011 «Міське планування та проектування будівель. Частина 3. Настанова з підвищення безпеки житлових будинків», затв. Наказом Мінрегіонбуду України від 22.08.2011 №94.
7. Крім того, із посиланням на положення згідно п. 2.1 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, суд апеляційної інстанції зауважував, що експерт має право, крім іншого, зазначати у висновку експерта на факти, виявлені під час проведення експертизи, які мають значення для справи, але стосовно яких йому не були поставлені питання, та на обставини, що сприяли (могли сприяти) вчиненню правопорушення та зазначав, що під час проведення обстеження об'єкту дослідження позивачем були встановлені факти, які мають значення для справи, але стосовно яких не були поставлені питання - наявність факту порушення приватності та оглядового простору обстежуваних апартаментів за рахунок самочинного будівництва, про що й вказано в описовій частині висновку.
8. Суд апеляційної інстанції також указував, що в Рішенні № 3 від 02.03.2020, а саме, в його мотивувальній частині взагалі не надано жодної оцінки результатам позапланової перевірки діяльності позивача, яка не встановила будь-яких порушень у її діяльності та викладеним у поясненнях експерта доводам № 67/1 від 18.11.2019 та № 2 від 17.12.2019; не була надана належна оцінка та не було прийнято до уваги доводи позивача про конфлікт інтересів з рецензентом Одеського НДІСЕ ОСОБА_2 , за результатами рецензії якої, позивача було притягнуто до відповідальності, про що ОСОБА_1 повідомляла у зверненні до Міністра юстиції України №6 від 04.02.2020, Генерального прокурора та у письмових поясненнях, наданих ЦЕКК при Міністерстві юстиції України від 17.12.2019 №2 та 19.12.2019 №3 до моменту прийняття оскаржуваного рішення та просила у зв'язку з наявним конфліктом інтересів та грубими порушеннями порядку рецензування її експертизи, провести рецензування висновку у Дніпропетровському або Харківському НДІСЕ; однак проігнорувавши ці обставини, Центральна експертно-кваліфікаційна комісія прийняла рішення про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, незважаючи на інформацію про існуючий конфлікт інтересів між позивачем та рецензентом.
9. Надаючи правову оцінку правомірності оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції взяв до уваги ті обставини, що рецензування висновку експерта ОСОБА_1 не здійснювалося з метою спростування чи підтвердження висновків експерта за результатами проведених ним досліджень, а сама рецензія - це суб'єктивна думка рецензента, яка базується на певних об'єктивних даних, викладених у висновку судового експерта. Із посиланням на пункт 2 розділу І Порядку проведення рецензування висновків судових експертів та висновків експертних досліджень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.05.2015 № 775/5, суд апеляційної інстанції зауважив, що метою рецензування висновків є вдосконалення професійної майстерності експертів, поліпшення якості та обґрунтованості їх висновків; при цьому, рецензування здійснюється іншим експертом, висновки якого також мають суб'єктивний характер, а в даному випадку взагалі існував прямий конфлікт інтересів двох експертів, який не було враховано відповідачем при прийнятті Рішення № 3 від 02.03.2020.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
10. Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, Міністерство юстиції України, разом із ЦЕКК звернулося зі спільною касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.11.2020 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2021 та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
11. Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22.05.2020 у справі №825/2328/16, від 23.04.2020 у справі №813/1790/18 (щодо надання оцінки рішенню суб'єкта владних повноважень); від 27.11.2018 у справі №923/237/17 (з приводу того, що вирішення правозастосовчого питання належить до компетенції суду).
12. Також скаржником зазначено, що касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання притягнення експерта до дисциплінарної відповідальності та застосування Положення про Центральну експертно-кваліфікаційну комісію при Міністерстві юстиції України та атестацію судових експертів, затвердженого Наказом від 03.03.2015 №301/5.
13. Окрім доводів, які стали підставами для відкриття даного касаційного провадження, відповідачі зазначають, що приймаючи оскаржувані рішення, судами попередніх інстанцій:
- не взято до уваги висновки ВГСУ, викладені у постановах пленуму від 23.03.2012 № 4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» та від 23.03.2012 №5 «Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов'язаних із захистом права інтелектуальної власності» щодо необхідності застосування вимог Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Мін'юсту від 08.10.1998 № 53/5, зареєстрованих у Міністерстві 03.11.1998 за №705/3145 (Науково-методичні рекомендації), а також неправильно застосовано норми матеріального права, а саме не використано вимоги Науково-методичних рекомендації;
- порушено норми процесуального права, а саме вимоги статті 27 КАС України щодо виключної підсудності справ з приводу надання судом оцінки нормативно-правовим актам Міністерств (скаржник вважає, що надавши правову оцінку Науково-методичним рекомендаціям, суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, а також наданих повноважень щодо встановлення територіальної юрисдикції справ, оскільки оскарження нормативно-правових актів, зокрема, Міністерств, вирішується окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ);
- неправильно застосовано норми матеріального права, a саме застосовано нормативно- правовий акт в галузі будівництва ДСТУ-Н Б CEN/TS 14383-3:2011 «Запобігання злочинам. Міське планування та проектування будівель. Частина 3. Настанова з підвищення безпеки житлових будинків (CEN/TS 14383-3:2005, IDT)», затверджений наказом Мінрегіонбуду України від 22.08.2011 № 94, який не підлягав застосуванню;
- неправильно застосовано норми матеріального права, а саме не застосовано вимоги частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» під час встановлення факту наявності конфлікту інтересів між позивачем та рецензентом.
14. Касатор також зазначає на помилковість висновків суду апеляційної інстанції про те, що «Науково-методичні рекомендації - це рекомендації, а не зобов'язання до застосування…», оскільки формулювання питань, які ставляться перед експертом здійснюється з урахуванням згаданих Науково-методичних рекомендацій, а зі змісту Інструкції №53/5 прослідковується обов'язок судових експертів чітко дотримуватися у своїй діяльності Науково-методичних рекомендацій. Поряд з наведеним, касатор указує, що суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив докази вини у позивача, тощо.
15. У відзиві на касаційну скаргу представник позивача, заперечуючи проти задоволення касаційної скарги та її доводів, які, зокрема, стали підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України. Представник позивача також просить покласти на Мін'юст судові витрати, що понесла ОСОБА_1 у зв'язку із переглядом справи №420/6303/20 у суді касаційної інстанції.
16. До Верховного Суду від відповідачів надійшли додаткові пояснення, у яких, окрім іншого, зазначається про те, що оскільки стороною договору про надання правової допомоги є адвокат Мельников Олексій Михайлович, а не ОСОБА_3 ФОП (фізична-особа підприємець), позивачем не надано належних доказів, що свідчили б про наявність фактичних витрат на професійну правничу допомогу.
ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
17. Касаційна скарга Міністерства юстиції України до Верховного Суду надійшла 22.03.2021.
18. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.03.2021 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В., судді: Мельник-Томенко Ж.М., Соколов В.М.
19. Ухвалою Верховного Суду від 06.04.2021 відкрито касаційне провадження за скаргою Міністерства юстиції України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.11.2020 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2021 у справі №420/6303/20.
20. Ухвалою Верховного Суду від 28.02.2024 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
21. Судами попередніх інстанцій встановлено, що до Міністерства юстиції України надійшла скарга щодо порушень судовим експертом ОСОБА_1 вимог законодавства України про судову експертизу під час складання висновку судової будівельно-технічної експертизи від 21.05.2019 року № 67.
22. З метою перевірки відповідності висновку № 67 вимогам нормативно-правових актів у частині його складання і оформлення, правильності застосування методів дослідження, його було прорецензовано Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України.
23. За результатами рецензування, Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України встановлено, що в цілому оформлення висновку судової будівельно-технічної експертизи № 67 від 21.05.2019 для подання до суду за матеріалами справи №509/11/17 відповідає вимогам ЦПК України і відомчої «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень», яку затверджено Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5.
24. Рецензентом також зазначено, що експертиза № 67 від 21.05.2019 за вирішенням питань, які виходять за межі компетенції експерта за спеціальністю 10.6, в цілому негативно впливають на достовірність висновків.
25. 02.03.2020, ЦЕКК при Міністерстві юстиції України прийняла рішення № 3, згідно якого вирішила притягнути судового експерта ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у вигляді попередження.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
26. Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
27. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
28. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
29. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
30. Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
31. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття даного касаційного провадження та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.
32. Закон України «Про судову експертизу» (далі - Закон №4038-XII) визначає правові, організаційні і фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя України незалежною, кваліфікованою і об'єктивною експертизою, орієнтованою на максимальне використання досягнень науки і техніки.
33. Відповідно до статті 1 Закону №4038-XII судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
34. Законодавство України про судову експертизу складається із цього Закону, інших нормативно-правових актів (частина перша статті 2 Закону №4038-XII).
35. Відповідно до частини першої статті 7 Закону №4038-XII судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також у випадках і на умовах, визначених цим Законом, судові експерти, які не є працівниками зазначених установ.
36. Згідно з частиною першою статті 8 Закону №4038-XII організація науково-методичного забезпечення судово-експертної діяльності та організаційно-управлінські засади діяльності державних спеціалізованих установ покладаються на міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать державні спеціалізовані установи, що здійснюють судово-експертну діяльність.
37. Відповідно до статті 14 Закону №4038-XII судовий експерт на підставах і в порядку, передбачених законодавством, може бути притягнутий до юридичної відповідальності.
38. Організаційні засади, завдання та порядок діяльності Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України визначені Положенням про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2015 № 301/15 (далі - Положення №301/5).
39. Згідно пункту 1 Розділу ІІ Положення №301/5 ЦЕКК є колегіальним органом, що діє при Міністерстві юстиції України.
40. Пункт 2 Розділу ІІ Положення №301/5 до основних завдань ЦЕКК відносить, зокрема, розгляд питань дисциплінарної відповідальності судових експертів, що не є працівниками державних спеціалізованих експертних установ.
41. Розділом VІІ Положення №301/5 визначено порядок розгляду питань дисциплінарної відповідальності судових експертів, відповідно до пункту 2 якого підставою для розгляду питань щодо дисциплінарної відповідальності судових експертів ЦЕКК є подання керівника Структурного підрозділу Мін'юсту щодо результатів перевірки інформації про порушення судовим експертом вимог законодавства України про судову експертизу та/або методичних вимог під час проведення досліджень.
42. До подання додаються документи, що містять інформацію та свідчать про порушення нормативно-правових актів з питань судової експертизи, методик проведення судових експертиз (рішення суду, ухвали слідчого судді, рецензії на висновки експерта тощо) (пункт 4 Розділу VІІ Положення №301/5).
43. Відповідно до пункту 9 Розділу VІІ Положення №301/5 за наслідками розгляду питання щодо дисциплінарної відповідальності судового експерта комісія приймає одне з таких рішень: 1) притягнути судового експерта до дисциплінарної відповідальності та застосувати відповідне дисциплінарне стягнення; 2) не притягувати судового експерта до дисциплінарної відповідальності.
44. Відповідно до пункту 11 Розділу VІІ Положення №301/5 рішення комісії виноситься за відсутності судового експерта і оголошується одразу після його прийняття.
Повний текст рішення виготовляється протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня оголошення рішення.
Рішення комісії складається з:
1) вступної частини із зазначенням: дати засідання та номера рішення; складу комісії; прізвища та ініціалів судового експерта, стосовно якого розглядалось питання дисциплінарної відповідальності, відомостей про його присутність або відсутність на засіданні;
2) описової частини із зазначенням: змісту питання, що розглядалось комісією; переліку документів, що розглядались на засіданні; результатів перевірки інформації про порушення судовим експертом вимог законодавства України про судову експертизу та/або методичних вимог під час проведення досліджень; змісту пояснень судового експерта;
3) мотивувальної частини із зазначенням: встановлених обставин з посиланням на досліджені комісією документи, матеріали та пояснення судового експерта; мотивів, з яких комісія дійшла висновку щодо притягнення/не притягнення судового експерта до дисциплінарної відповідальності; нормативно-правових актів та/або методик проведення судових експертиз (методичних рекомендацій), якими керувалася комісія під час прийняття рішення;
4) резолютивної частини із зазначенням: суті рішення за результатами розгляду із зазначенням дисциплінарного стягнення в разі його застосування; прізвищ, ініціалів та підписів членів комісії, які брали участь у засіданні.
45. Пункт 12 Розділу VІІ Положення №301/5 визначає, що до судових експертів можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення: 1) попередження; 2) призупинення дії Свідоцтва (на строк від 6 місяців і більше); 3) позбавлення кваліфікації судового експерта; 4) пониження кваліфікаційного класу судового експерта (щодо судових експертів науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України).
46. Відповідно до пункту 13 Розділу VІІ Положення №301/5 при обранні виду дисциплінарного стягнення комісія повинна врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку, обставини, за яких вчинено проступок, і результати роботи судового експерта за попередні роки.
47. Рішення комісії про притягнення до дисциплінарної відповідальності може бути оскаржене в установленому законодавством порядку (пункт 21 Розділу VІІ Положення №301/5).
48. Дійшовши висновків про необхідність скасування Рішення №3 від 02.03.2020, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем-1 не зазначено мотивів, за яких комісія дійшла висновку щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, не конкретизовано також, яке саме недотримання вимог нормативно-правових актів чи методик проведення судових експертиз (методичних рекомендацій) було допущено позивачем під час складання висновку будівельно-технічної експертизи. Суди попередніх інстанцій констатували, що у спірному рішенні лише зазначено, про недотримання судовим експертом ОСОБА_1 вимог пункту 4 розділу ІІ Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах, без зазначення конкретик пунктів цієї Інструкції, які на думку комісії порушив позивач під час здійснення своїх обов'язків.
49. Судом апеляційної інстанції також було зауважено, що в мотивувальній частині Рішення №3 від 02.03.2020:
не надано жодної оцінки результатам позапланової перевірки діяльності позивача, яка не встановила будь-яких порушень у її діяльності та доводам, викладеним у поясненнях експерта № 67/1 від 18.11.2019 та № 2 від 17.12.2019;
не була надана належна оцінка та не було прийнято до уваги доводи позивача про конфлікт інтересів з рецензентом Одеського НДІСЕ ОСОБА_2 , за результатами рецензії якої, позивача було притягнуто до відповідальності, про що ОСОБА_1 повідомляла у зверненні до Міністра юстиції України №6 від 04.02.2020, Генерального прокурора та у письмових поясненнях, наданих ЦЕКК при Міністерстві юстиції України від 17.12.2019 №2 та 19.12.2019 №3 до моменту прийняття оскаржуваного рішення та просила у зв'язку з наявним конфліктом інтересів та грубими порушеннями порядку рецензування її експертизи, провести рецензування висновку у Дніпропетровському або Харківському НДІСЕ.
50. Повертаючись до доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження, виходячи з пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у справі №420/6303/20 (постанова від 22.05.2020), висловив правову позицію щодо проявів надмірного формалізму, згідно якої надаючи оцінку порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.
Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).
Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.
Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Суд наголошує, що, у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків і, на противагу йому, принцип формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення .
Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
51. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справі №813/1790/18.
52. Повертаючись до доводів касаційної скарги, не є цілком зрозумілим до яких саме дефектів оскаржуваного Рішення №3 від 02.03.2020 відповідачі вважають за необхідне застосувати зазначений правовий підхід.
53. Водночас, в контексті встановлених обставин у цій справі, колегія суддів вважає, що порушення, які були допущені відповідачем-1 при прийнятті рішення про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, не є формальними, що, відповідно, не зумовлювало застосування наведеної правової позиції.
54. А тому, доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
55. Верховний Суд також відхиляє посилання відповідачів на неврахування висновків Верховного Суду, висловлених колегією суддів у складі Касаційного господарського суду у постанові від 27.11.2018 у справі №923/237/17, оскільки вони жодним чином не впливають на правозастосування у спірних правовідносинах.
56. Так, у наведеній справі предметом позову було усунення перешкод у здійсненні права належного, повноцінного та безпечного користування нерухомим майном, шляхом зобов'язання відповідача власними силами за свій рахунок демонтувати металеву конструкцію - пандус, який розташований біля сходового проходу, що веде до єдиного під'їзду багатоквартирного будинку та вхід до якого перехрещується з виходом до належного позивачу нежитлового приміщення, з посиланням на статті 316, 317, 319, 321, 391 Цивільного кодексу України.
57. У вказаній справі Верховний Суд зробив висновки про застосування норм Господарського процесуального кодексу України та вирішував, зокрема, питання щодо призначення судом додаткової судової будівельно-технічної експертизи і формулювання поставленої перед експертом питання, яке, на думку касаційного суду, суд апеляційної інстанції мав вирішувати самостійно. Під час розгляду такої справи судами застосовувалися норми права, викладені в Законах України «Про архітектурну діяльність», «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про будівельні норми», «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», тощо.
58. На підставі наведеного, колегія суддів зазначає про необґрунтованість доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження, виходячи із вимог пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
59. В касаційній скарзі відповідачі також піднімають питання відсутності на час подання такої скарги висновків Верховного Суду щодо питання притягнення експерта до дисциплінарної відповідальності та застосування Положення №301/5.
60. Колегія суддів зауважує, що після подання касаційної скарги у цій справі Верховний Суд у постанові від 30.08.2022 у справі №640/27721/20 (за подібних правовідносин) сформував правовий висновок, який полягає у неправомірності притягнення судового експерта до дисциплінарної відповідальності за підпунктом 1 пункту 13 Положення №301/5, адже це суперечить пункту 22 статті 92 Конституції України, відповідно до якої виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
61. Так, відповідно до пункту 22 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
62. До того ж, в рішенні Конституційного Суду України від 30.05.2001 №7-рп/2001 (справа про відповідальність юридичних осіб) визначено: «Наголошуючи на важливості гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, Конституція України встановила, що склад правопорушення як підстава притягнення особи до юридичної відповідальності та заходи державно-примусового впливу за його вчинення визначаються виключно законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення, та бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (статті 58, 61, пункти 1, 22 частини першої статті 92 Конституції України).
63. Системний аналіз викладених конституційних положень дає підстави дійти висновку, що за своїм змістом пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України спрямований не на встановлення переліку видів юридичної відповідальності. Ним визначено, що виключно законами України мають врегульовуватись засади цивільно-правової відповідальності (загальні підстави, умови, форми відповідальності тощо), підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності - діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад), та відповідальність за них. У такий спосіб Конституція України заборонила врегульовувати зазначені питання підзаконними нормативно-правовими актами та встановила, що лише Верховна Рада України у відповідному законі має право визначати, яке правопорушення визнається, зокрема, адміністративним правопорушенням чи злочином, та міру відповідальності за нього».
64. Наведена правова позиція була також підтримана Верховним Судом у постанові від 07.07.2023 у справі №640/18335/20, та яка в силу положень частини третьої статті 341 КАС України підлягає врахуванню під час вирішення цієї справи в суді касаційної інстанції.
65. На момент виникнення між сторонами спірних правовідносин, як у справах №640/27721/20, №640/18335/20, так і у цій справі, редакція статті 14 Закону України «Про судову експертизу», визначала, що судовий експерт на підставах і в порядку, передбаченими законодавством, може бути притягнутий до юридичної відповідальності.
66. Процедура притягнення судового експерта до дисциплінарної відповідальності визначено Положенням про Центральну експертно-кваліфікаційну комісію при Міністерстві юстиції України та атестацію судових експертів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2015 року №301/5, яке прийнято в розвиток статті 14 указаного Закону.
67. Проте, ні у вказаній статті 14, ні в Законі України «Про судову експертизу» у цілому не передбачено (у редакції Закону, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) діяння, які є дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
68. Тобто, Закон України «Про судову експертизу» не визначав діяння, які є дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад). Не містить таких норм і Положення №301/5 в частині визначення діянь, за вчинення яких експерт міг би притягуватись до дисциплінарної відповідальності.
69. З огляду на наведене, колегія суддів Верховного Суду додатково дійшла висновків, що відповідач-1 застосував до позивача вид дисциплінарної відповідальності, який визначений не законом України, а нормативно-правовим актом Міністерства юстиції України, що не відповідає пункту 22 статті 92 Конституції України з урахуванням тлумачення, наданого Конституційним Судом України в рішенні від 30.05.2001 №7-рп/2001.
70. Таким чином підпункт 1 пункту 13 Розділу VIІ Положення №301/5 не підлягав застосуванню у спірних правовідносинах, що додатково підтверджує висновки судів попередніх інстанцій про необхідність скасування Рішення №3 від 02.03.2020, яким на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляді попередження.
71. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
72. Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
73. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
74. Підсумовуючи наведене, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття даного касаційного провадження, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.
75. А тому, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
76. Колегія суддів вважає, що Верховним Судом надано відповідь на всі доводи касаційної скарги, які можуть вплинути на правильність розгляду цієї справи.
V. ВИСНОВКИ ЩОДО СУДОВИХ ВИТРАТ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
77. У відзиві на касаційну скаргу представник позивача, зокрема, просить покласти на Міністерство юстиції України судові витрати, що понесла ОСОБА_1 у зв'язку з переглядом справи №420/6303/20 у суді касаційної інстанції у сумі 2 800 грн.
78. Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
79. Згідно пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
80. Відповідно до статті 134 КАС витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
81. Стаття 139 КАС України врегульовує питання розподілу судових витрат в адміністративному судочинстві. Згідно абзацу 1 частини першої вказаної норми при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.1
82. Частина сьома статті 139 КАС України визначає, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
83. Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
84. Велика Палата Верховного Суду у своїх судових рішеннях вказує на те, що при визначенні суми судових витрат, на відшкодування якої має право позивач, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
85. Як свідчать матеріали даної справи, до відзиву на касаційну скаргу було подано:
копію ордеру про надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 №1034349 від 21.04.2021;
копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката Мельникова О.М.;
копію Договору про надання правової допомоги від 25.06.2020 між адвокатом Мельниковим О.М. та ОСОБА_1;
копію Доручення на надання правової допомоги від 12.04.2021;
копію Акту про надання правової допомоги від 21.04.2021;
копію Меморіального ордеру №ПН9593 на суму 2 800 грн.
86. Згідно поданих представником позивача доказів підтверджується понесення ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 2 800 грн, а саме на оплату послуг адвоката Мельникова О.М, у вигляді підготовки відзиву на касаційну скаргу у цій справі.
87. Отже, стороною позивача у відповідності до вимог КАС України були надані необхідні документи для підтвердження судових витрат на правову допомогу та їх стягнення із відповідача - Міністерства юстиції України.
88. Верховний Суд критично оцінює доводи відповідачів про те, що позивачем не надано належних доказів, що свідчили б про наявність фактичних витрат на професійну правничу допомогу, оскільки стороною договору про надання правової допомоги є адвокат Мельников Олексій Михайлович, а не ОСОБА_3 ФОП (фізична-особа підприємець), як зазначено в меморіальному ордері №ПН9593 на суму 2 800 грн.
89. В даному випадку такі доводи не спростовують факту підтвердження понесення судових витрат позивачем та їх фактичної оплати згідно Меморіального ордеру №ПН9593 на суму 2 800 грн. на розрахунковий рахунок, який зазначений адвокатом в Договорі про надання правової допомоги, Дорученні на надання правової допомоги, Акту про надання правової допомоги, тощо.
90. Підсумовуючи наведене, враховуючи вимоги статті 139 КАС України і результати розгляду справи в суді касаційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судових витрат на оплату правничої допомоги у розмірі 2 800 гривень.
91. З огляду на результат касаційного розгляду, інші судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 2, 139, 242, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,-
1. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення
2. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року у справі №420/6303/20 залишити без змін.
3. Стягнути з Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ: 00015622) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 800 гривень, понесені під час розгляду справи №420/6303/20 в суді касаційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
..................................
.................................
..................................
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко
В.М. Соколов
Судді Верховного Суду