Головуючий І інстанції: Головко А.Б.
29 лютого 2024 р. Справа № 440/9914/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мельнікової Л.В.,
Суддів: Курило Л.В. , Бегунца А.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 березня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
11.11.2022 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить:
- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - ГУ ПФУ в Полтавській області, пенсійний орган) від 02.09.2022 року № 163650003906 про відмову у виплаті грошової допомоги при призначенні пенсії за віком;
- зобов'язання ГУ ПФУ в Полтавській області призначити грошову допомогу при призначенні пенсії за віком у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона 30 років працювала в установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань, а на дату досягнення пенсійного віку працювала в Миргородському районному відокремленому підрозділі Державної установи «Полтавський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України» (далі - ДУ «Полтавський ОЦПКХ МОЗ»).
Також позивач зазначає, що відсутність у Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909 (далі - Постанова № 909) чіткого зазначення ОЦПКХ МОЗ України не нівелює характер виконуваної нею роботи на посаді лікаря-гігієніста, тобто, виконання таких робіт, з якими законодавство пов'язує право особи на отримання грошової допомоги.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.11.2022 року залучено до участі у справі в якості другого відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - ГУ ПФУ в м. Києві).
У відзиві на адміністративний позов відповідач ГУ ПФУ в Полтавській області, не погоджуючись з вимогами позивача, зазначає, що позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV з 25.05.2022 року. 29.08.2022 року ОСОБА_1 звернулась із заявою щодо призначення грошової допомоги у розмірі десяти пенсій відповідно до п. 7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV. За принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в м. Києві винесене рішення від 02.09.2022 року № 163650003906 про відмову у призначенні грошової допомоги, оскільки на дату досягнення пенсійного віку ОСОБА_1 не працювала в закладах охорони здоров'я, передбачених Постановою № 909.
У відзиві на адміністративний позов відповідач ГУ ПФУ в м. Києві, не погоджуючись з вимогами позивача, зазначає, що на дату досягнення пенсійного віку ОСОБА_1 не працювала у закладах громадського здоров'я, які передбачені Постановою № 909.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.03.2023 року (справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні) частково задоволено адміністратвиний позов ОСОБА_1 .
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в м. Києві від 02.09.2022 року № 163650003906 про відмову ОСОБА_1 у призначенні грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язано ГУ ПФУ в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.08.2022 року про призначення та виплату грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В обґрунтування прийнятого рішення судом зазначено про те, що згідно з пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Суд врахував, що посади лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) в санітарно-епідеміологічних станціях віднесені до Переліку закладів охорони здоров'я та посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.
Також суд зазначив, що зміна найменування державної установи, у якій працювала позивач, з огляду на перепідпорядкування її МОЗ України замість Держсанепідслужби, не є підставою для висновку про виключення посади позивача з переліку посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.
Суд акцентував увагу на тому, що поняття закладу громадського здоров'я, яким оперує відповідач відмовляючи ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, з'явилось у Переліку закладів охорони здоров'я лише на підставі наказу Міністерства охорони здоров'я України від 24.02.2021 року № 344, яким підпункт 2.3 пункту 2 названого Переліку викладено у новій редакції з огляду на перепідпорядкування закладів та установ Держсанепідслужби України МОЗ України та зміни найменування.
Також суд визнав необґрунтованими посилання пенсійного органу на відсутність у Переліку № 909 закладів охорони здоров'я Державної установи «Полтавський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України» як підстави для відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, адже наведене має місце виключно з підстав не приведення положень названого переліку у відповідність до вимог чинного законодавства з огляду на перепідпорядкування закладів та установ Держсанепідслужби України МОЗ України.
Крім того суд зазначив, що позовні вимоги щодо призначення ОСОБА_1 грошової допомоги не підлягають задоволенню, з огляду на втручання в дискреційні повноваження органів пенсійного фонду та виходять за межі завдань адміністративного судочинства.
З метою належного захисту прав позивача суд вважав за необхідне зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.08.2022 року про призначення та виплату грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування2, з урахуванням висновків суду.
Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі ГУ ПФУ в м. Києві, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задовольнити вимоги адміністративного позову в повному обсязі.
Аргументи, наведені пенсійним органом в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні наведеному у відзиві на позов.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду, - без змін.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
В даному випадку, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не є складними, виходячи з визначення справ незначної складності.
Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України).
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
За приписами ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення на підставі ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 25.05.2022 року перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до положень Закону № 1058-IV.
29.08.2022 року позивач ОСОБА_1 звернулась до пенсійного органу із заявою про допризначення пенсії у зв'язку з наданими додатковими документами (призначення грошової допомоги у розмірі 10 пенсій) (а.с. 61).
За принципом екстериторіальності заяву ОСОБА_1 розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві та прийнято рішення від 02.09.2022 № 163650003906 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій відповідно до п. 1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV, оскільки на дату досягнення пенсійного віку ОСОБА_1 не працювала в закладах охорони здоров'я, передбачених Постановою № 909 (а.с. 65).
Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 8 Закону № 1058-ІV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону № 1058-ІV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 55 Закону України від 05.11.91 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) визначає окремі категорії працівників інших галузей народного господарства, які мають право на пенсію за вислугу років.
Відповідно до п. «е» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років.
Відповідно до ст. 3 Закону України від 19.11.1992 року № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (далі - Закон № 2801-XII) заклад охорони здоров'я - це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.
Відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою № 909, в галузі охорони здоров'я відносяться лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) у таких закладах та установах: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.
Відповідно до примітки 2 до Переліку № 909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Відповідно до примітки 3 до Переліку № 909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 01.01.1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
При призначенні пенсії за вислугу років зазначеним у цьому переліку особам допускається підсумовування стажу за періоди їх роботи у закладах і установах освіти, охорони здоров'я та соціального захисту.
Перелік закладів охорони здоров'я, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28.10.2002 року № 385, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12.11.2002 року за № 892/7180 (далі - Перелік № 385), пунктом 2 якого визначено, що до санітарно-профілактичних закладів віднесено санітарно-епідеміологічні заклади, зокрема, санітарно-епідеміологічні станції (центральна, республіканська, обласна, міська, міжрайонна, районна).
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2012 року № 1181 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» у абзаці першому розділу 2 переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909, у графі «Найменування закладів і установ» слова «санітарно-епідеміологічні заклади» замінено словами «установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби та територіальні органи Держсанепідслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями)».
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16.05.2018 року № 933 підпункт 2.3 пункту 2 Переліку закладів охорони здоров'я викладено у новій редакції, відповідно до якої до санітарно-профілактичних закладів віднесено заклади громадського здоров'я: лабораторний центр (обласний, міський, на водному, залізничному, повітряному транспорті) Міністерства охорони здоров'я України; Центр громадського здоров'я Міністерства охорони здоров'я України; Центр громадського здоров'я (обласний, міст Києва та Севастополя).
Крім того, Перелік закладів охорони здоров'я доповнено пунктом 19, згідно з яким заклади громадського здоров'я - заклади охорони здоров'я, завданнями яких є діяльність у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження), профілактики неінфекційних захворювань, захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням у межах, визначених установчими документами.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 24.02.2021 року № 344 внесено зміни до підпункту 2.3 пункту 2 Переліку № 385, доповнивши його абзацом п'ятим такого змісту: «Центр контролю та профілактики хвороб (республіканський, обласний, міст Києва та Севастополя)».
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року № 1191 затверджено Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV (далі - Порядок № 1191).
Відповідно до п. 2 Порядку № 1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону № 1788-XII, що передбачені переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою № 909.
Пунктом 5 Порядку № 1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону № 1058-ІV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" "ж" ст. 55 Закону № 1788-ХІІ, і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Відповідно до п. 6 Порядку № 1191 для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону № 1058-ІV, станом на день її призначення.
Виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Таким чином, право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у особи необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20.02.2019 року у справі № 462/5636/16-а, яка є обов'язковою для врахування судом в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Статтею 48 Кодексу законів про працю України, ст. 62 Закону № 1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Згідно з п. 1 та п. 2 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з відомостями трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с. 15-21) позивача:
- 01.04.1982 року прийнято на роботу в Миргородську райсанепідстанцію на посаду лаборанта хімічної лабораторії;
- 20.09.1982 року переведено на посаду фельдшера-лаборанта санітарно-гігієнічної лабораторії;
- 09.04.1987 року переведено на посаду лаборанта санітарно-гігієнічної лабораторії;
- 09.06.1987 року переведено на посаду фельдшера-лаборанта санітарно-гігієнічної лабораторії;
- 19.04.1991 року звільнено за власним бажанням;
- 01.08.1992 року прийнято на роботу в Миргородську районну санітарно-епідеміологічну станцію на посаду санітарного інструктора у відділ санітарного просвітництва;
- 01.02.1994 року переведено на посаду лікаря-лаборанта санітарно-гігієнічної лабораторії;
- 30.10.1998 року посада перейменована на лікаря-лаборанта-гігієніста;
- 29.12.2012 року звільнено з роботи у зв'язку із переведенням на роботу у Миргородський міжрайонний відділ лабораторних досліджень Державної установи «Полтавський обласний лабораторний центр»;
- 02.01.2013 року прийнято на посаду завідувача лікаря-лаборанта-гігієніста Миргородський міжрайонний відокремлений підрозділ Державної установи «Полтавський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України» в порядку переведення;
- з 19.07.2016 року Державну установу «Полтавський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України» перейменовано на Державну установу «Полтавський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України».
На відповідній посаді позивач працює по даний час.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 644 від 01.07.2016 року відповідно до Закону України «Про управління об'єктами державної власності», Положення про порядок передачі об'єктів права державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 року № 1482, пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року № 267, розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 437-р «Про передачу цілісних майнових комплексів державних установ та організацій до сфери управління Міністерства охорони здоров'я» та на виконання пункту 2 наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2016 року № 502 «Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств та державних установ Державної санітарно-епідеміологічної служби України до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України» прийняті до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України цілісні майнові комплекси державних підприємств та державних установ Державної санітарно-епідеміологічної служби України.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 1103 від 02.06.2021 року змінено назву державних установ - лабораторних центрів Міністерства охорони здоров'я України на центри контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України; затверджено в новій редакції статут Державної установи «Полтавський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України» (далі - Статут).
Згідно статті 1 розділу ІІІ Статуту центр утворений з метою виконання завдань у сферах забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, захисту населення від інфекційних хвороб, попередження та профілактики неінфекційних захворювань, біологічної безпеки та біологічного захисту, епідеміологічного нагляду (спостереження), імунопрофілактики, промоції здорового способу життя та запобігання факторам ризику, боротьби із стійкістю до протимікробних препаратів, реагування на небезпеки для здоров'я та надзвичайні стани в сферах охорони здоров'я.
Згідно пункту 18 статті 3 розділу ІІІ Статуту завданням центру є проведення лабораторних та інструментальних досліджень (випробувань) у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення для виявлення та оцінки причинно - наслідкових зв'язків між станом здоров'я населення та впливом на нього факторів ризику середовища життєдіяльності, з інформуванням громадськості, центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Підставою для відмови позивачу у призначенні та виплаті спірної грошової допомоги стала та обставина, що на дату досягнення пенсійного віку ОСОБА_1 не працювала у закладах охорони здоров'я, які передбачені Переліком № 909.
В свою чергу, робота на посадах лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) в установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби та територіальних органах Держсанепідслужби передбачена у Переліку № 909.
Зміна найменування державної установи, у якій працювала позивач, з огляду на перепідпорядкування її МОЗ України замість Держсанепідслужби, не є підставою для висновку про виключення посади позивача з переліку посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.
Поняття закладу громадського здоров'я, з'явилось у Переліку закладів охорони здоров'я на підставі наказу Міністерства охорони здоров'я України від 24.02.2021 року № 344, яким підпункт 2.3 пункту 2 названого Переліку викладено у новій редакції з огляду на перепідпорядкування закладів та установ Держсанепідслужби України МОЗ України та зміни найменування.
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 30.01.2019 року у справі № 876/5312/17, до пільгового стажу осіб у розумінні пункту «е» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України відповідних заяв про призначення пенсії має зараховуватись стаж роботи навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком № 909.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення ГУ ПФУ в м. Києві від 02.09.2022 року № 163650003906 про відмову ОСОБА_1 у виплаті грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-ІV, ґрунтується на хибному розумінні відповідачем положень чинного законодавства
З урахуванням наведено вище, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги ГУ ПФУ в Харківській області, та не вбачає підстав для скасування судового рішення.
Інші доводи та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін (п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України).
У відповідності до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 292, 293, 308, 310, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 березня 2023 року, - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Мельнікова
Судді Л.В. Курило А.О. Бегунц