29 лютого 2024 року справа №200/5992/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача Грецького Вячеслава Георгійовича на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Кониченко О.М.) від 04 грудня 2023 року у справі № 200/5992/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 через свого представника адвоката Грецького В.Г. звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не здійсненні позивачу виплати як основного виду грошового забезпечення так і додаткової винагороди як військовослужбовцю, встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” за лютий 2022 року та з липня 2022 року по вересень 2023 року включно, в сумі 100 000 (сто тисяч) 00 грн. за кожен місяць пропорційно часу участі у бойових діях та заходах;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 як основного виду грошового забезпечення так і додаткову винагороду як військовослужбовцю, встановлену пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” за лютий 2022 року та з липня 2022 року по вересень 2023 року, в сумі 100 000 (сто тисяч) 00 грн за кожен місяць пропорційно часу участі у бойових діях та заходах, з урахуванням раніше проведених виплат.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2023 року в задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою - відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в частині позовних вимог про: визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не здійсненні позивачу виплати як основного виду грошового забезпечення так і додаткової винагороди як військовослужбовцю, встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” за лютий 2022 року та з липня 2022 року по червень 2023 року включно, в сумі 100 000 (сто тисяч) 00 грн. за кожен місяць пропорційно часу участі у бойових діях та заходах; зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 як основного виду грошового забезпечення так і додаткову винагороду як військовослужбовцю, встановлену пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” за лютий 2022 року та з липня 2022 року по червень 2023 року, в сумі 100 000 (сто тисяч) 00 грн за кожен місяць пропорційно часу участі у бойових діях та заходах, з урахуванням раніше проведених виплат - повернуто позивачу, з підстав, передбачених п. 1 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Така ухвала мотивована тим, що позивачем не виконано вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху від 26.10.2023.
Не погодившись з таким судовим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, вважаючи, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, в якій просив скасувати ухвалу місцевого суду та прийняти нове рішення, яким скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги висловлено доводи, аналогічні висловленим в заявах про поновлення процесуальних строків. В апеляційній скарзі позивач зазначив, що строки звернення до суду ним не були порушені, а всі наявні у нього докази були подані до суду першої інстанції, а тому, на думку позивача, судом не вірно було застосовано норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про обчислення строків звернення.
Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.
З матеріалів справи встановлено, що позивач разом з позовною заявою надав заяву про поновлення строку звернення до суду.
Згідно ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд зазначив, що з адміністративним позовом позивач через свого представника звернувся до Донецького окружного адміністративного суду 21.10.2023 (дата направлення адміністративного позову засобами поштового зв'язку).
Ураховуючи викладене, строк звернення до суду в частині позовних вимог, що стосуються виплати спірної винагороди за лютий 2022 року та за період з липня 2022 року по червень 2023 року включно, закінчився 01.10.2023.
В обґрунтування поважності причин пропуску строку представником зазначено, що позивач приймає безпосередню участь у бойових діях та здійсненні заходів з національної безпеки та оборони України, надаючи відсіч і стримування збройної агресії військам Російської Федерації та незаконним формуванням так званих ЛНР і ДНР, в межах виданих бойових наказів.
До адміністративного позову представником позивача додано довідку Військової частини НОМЕР_1 від 10.08.2023 року № 4467 про безпосередню участь особи у бойових у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, згідно якої позивач дійсно з 20.01.2022 року по 11.06.2022 року, з 12.06.2022 року по 13.07.2022 року, з 13.07.2022 року по 27.07.2022 року по 06.10.2022 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Однак, доказів участі у бойових діях у період з 07.10.2022 до 21.10.2023 (дата звернення до суду з позовною заявою) представник позивача до суду не надав, а отже означений довід клопотання представника позивача потребує доказового обґрунтування.
21 листопада 2023 року від представника позивача адвоката Грецького В.Г. надійшла заява, в якій він зазначив, що на адресу відповідача було направлено адвокатський запит в якому порушено питання про: надання Витягу з наказу про мобілізацію або про зарахування на службу ОСОБА_1 ; надання довідки про проходження військової служби з терміном приймання безпосередньої участі у бойових діях; надання інформації про розмір грошового забезпечення виплаченого ОСОБА_1 , солдату який проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 , починаючи із лютого 2022 року по серпень 2023 року; надання інформації про підстави не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди визначеної пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” з лютого 2022 року по серпень 2023 року; про надання інформації чи надходили на адресу відповідача рапорти (донесення) начальника командира підрозділу в якому проходить службу позивач про його участь у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань з лютого 2022 року по серпень 2023 року включно, із зазначенням періоду (кількості днів) такої участі, якщо так, то надати належним чином засвідчену копію такого; у разі, якщо не виплата додаткової винагороди зазначеної у пункті 2 запиту стала наслідком застосування до ОСОБА_1 дисциплінарних стягнень надати: належним чином засвічену копію наказу про його застосування; матеріалів службового розслідування та інших документів які стали підставою для притягнення мого клієнта до дисциплінарної відповідальності; належним чином засвідчені копії наказів про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини ОСОБА_1 та бойові розпорядження, які обумовлювали виконання ним своїх обов'язків з лютого 2022 року по серпень 2023 року включно.
У відповідності до інформації, наявної на сайті “Укрпошти” відповідне поштове відправлення вручено отримувачу 22.09.2023. Водночас, до часу направлення позовної заяви до суду, будь-які відповіді на адресу сторони позивача не надходили.
Позивач зазначив, що лише розгляд справи по суті і з'ясування, зокрема, питання наявності у позивача законних підстав для виплати додаткової винагороди в сумі 100000 грн, дозволить суду оцінити правомірність дій відповідача, тому обґрунтування Донецького окружного адміністративного суду ухвали від 26.10.2023 та ухвали від 15.11.2023 у справі 200/5992/23 позивач вважає помилковим та таким, що не відповідає завданню адміністративного судочинства, а саме справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенню судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
23 листопада 2023 року ухвалою місцевого суду продовжено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви на строк не більше 5 днів та запропоновано надати докази на обґрунтування клопотання про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою, зокрема, залучення позивача до безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України у період з 11.08.2023 по дату звернення до суду з адміністративним позовом.
Постановляючи означену ухвалу, суд виходив з того, що виходячи із доводів клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою позивач приймає безпосередню участь у бойових діях та здійсненні заходів з національної безпеки та оборони України, надаючи відсіч і стримування збройної агресії військам Російської Федерації та незаконним формуванням так званих ЛНР і ДНР, в межах виданих бойових наказів.
Водночас, згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 від 10.08.2023 № 4467 про безпосередню участь особи у бойових у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, згідно якої позивач дійсно з 20.01.2022 по 11.06.2022, з 12.06.2022 по 13.07.2022, з 13.07.2022 по 27.07.2022 по 06.10.2022 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Виходячи з викладеного, у період з 07.10.2022 до 10.08.2023 (дата довідки) позивач безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України не приймав.
Доказів на підтвердження залучення позивача до безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України у період з 11.08.2023 по дату звернення до суду з адміністративним позовом представник позивача суду не надав.
28 листопада 2023 року від представника позивача надійшла заява, в якій позивач не погоджуючись з висновками суду щодо пропуску строку звернення до суду з позовною заявою, процитувавши майже у повному обсязі постанову Верховного Суду від 29.09.2022 по справі № 500/1912/22, зазначив, що позивач є учасником бойових дій, а тому вказані обставини можуть свідчити про пропуск строку звернення позивача до суду за захистом його прав з поважних причин та є підставою для поновлення судом строків, встановлених частиною другою статті 122 КАС України.
Дослідивши наведені доводи заяви представника позивача, суд зазначає наступне.
У справі № 500/1912/22 строк звернення до суду з позовною заявою закінчився 01.04.2022, позивач з позовною заявою звернувся 21.04.2022.
Водночас, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженого Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, а Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 18 квітня 2022 року №259, затвердженого Верховною Радою України, передбачено продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, тобто до 25 травня 2022 року.
Поряд з цим, суди 1 та 2 інстанції не звернули уваги, що позивач відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію» був мобілізований у першу хвилю.
Порівнявши обставини спірних правовідносин у цій справі і справі № 500/1912/22, суд звертає увагу на різний порядок визначення та строку звернення до суду, а також те, що підставою для можливого поновлення строку звернення до суду Верховний суд визначив не саму по собі наявність статусу учасника бойових дій, а його мобілізацію у зв'язку із збройною агресією рф проти України після 24.02.2022, тобто наприкінці строку звернення до суду (за 1 місяць 6 днів).
У 2022 році збройна агресія російської федерації проти України в тій чи іншій мірі стала несподіваною для кожного громадянина, та, зокрема, вплинула на реалізацію прав тих осіб, чиї правовідносини виникли до настання означеної події, у тому числі і на строки звернення до суду.
Поряд з цим, збройна агресія російської федерації проти України станом на теперішній час триває 1 рік 9 місяців, а тому при зверненні до суду щодо правовідносин, які виникли підчас дії воєнного стану, їх учасникам слід враховувати означені обставини та виявляти належну зацікавленість у реалізації своїх прав, свобод та інтересів.
В постанові від 26 жовтня 2023 року у справі № 500/4332/22 Верховний Суд зазначив, що згідно усталеної судової практики законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
При цьому, колегія суддів зазначила, що введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, а тому це питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві та обставин, які існували та об'єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій.
Разом з тим, Верховний Суд погодив висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не наведено обставин, які об'єктивно перешкоджали звернутися позивачу до суду із позовом у встановлений строк саме з підстав запровадження правового режиму воєнного стану. Також, виконання позивачем обов'язків військової служби не позбавляло його можливості звернутися до суду із відповідним позовом або ж за правовою допомогою. При цьому, норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачають можливість отримання військовослужбовцем відпустки в особливий період під час дії воєнного стану.
При цьому, колегією суддів відхилено посилання позивача на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм процесуального права - статей 121, 122 КАС України, висловлених у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22 , від 14 грудня 2022 року у справі № 560/11700/21, від 04 квітня 2023 року у справі № 140/1487/22, від 31 липня 2019 року у справі №821/1896/15-а, від 13 серпня 2021 року у справі № 440/5178/20, від 17 грудня 2021 року у справі №460/713/21, від 10 лютого 2022 року у справі №560/11791/21, від 5 травня 2022 року у справах №520/9769/19, №420/18798/21 та від 12 вересня 2022 року у справі №120/16601/21-а, оскільки норми процесуального закону не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку, та такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Ураховуючи означену позицію Верховного Суду, суд дійшов висновку, що саме по собі проходження військової служби під час воєнного стану не має наслідком автоматичне поновлення строку звернення до суду з позовною заявою позивачу.
Натомість неможливість звернутись до суду своєчасно потребує доведення та доказового підтвердження.
Як вже було встановлено судом з довідки Військової частини НОМЕР_1 від 10.08.2023 № 4467, позивач періодично приймав безпосередню участь у бойових у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України до 06.10.2022, проте у період з 07.10.2022 до 10.08.2023 (дата довідки) позивач безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України не приймав.
Суд першої інстанції двічі ухвалами від 15 листопада 2023 року та 23 листопада 2023 року продовжував позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви та пропонував надати докази на підтвердження обставин, покладених представником позивача в обґрунтування доводів заяв про поновлення строку звернення до суду, зокрема, безпосередньої безперервної участі позивача у бойових у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 07.10.2022 та до звернення останнього до суду.
Натомість доводи усіх наданих представником позивача заяв зводяться до непогодження з позицією суду та цитування рішень ЄСПЛ та Верховного Суду щодо гнучкості підходу до оцінки поважності причин пропуску строку звернення до суду та того, що неприйняття заяви позивача до розгляду призведе до неможливості ним захистити свої права.
Суд цілком і повністю погоджується з доводами представника позивача щодо необхідності гнучкості підходу до оцінки поважності причин пропуску строку звернення до суду, проте, за умови наявності таких причин та їх підтвердження належними доказами, яких представник позивача до суду не надав.
Саме по собі цитування рішень ЄСПЛ не підставою для поновлення строку звернення до суду, оскільки ЄСПЛ також викладено низку позицій щодо необхідності дотримання принципу правової визначеності та належної обґрунтованості втручання в нього.
Відтак, принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 № 2- р/2017). Кожна особа залежно від обставин повинна мати можливість орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних юридичних наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.
Тут слід врахувати також висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 28.05.1985 в справі “Ашингдейн проти Сполученого Королівства” та від 13.02.2001 в справі “Кромбах проти Франції”, в яких ЄСПЛ наголосив, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду.
У рішеннях від 20.05.2010 в справі “Пелевін проти України” та від 30.05.2013 в справі “Наталія Михайленко проти України” ЄСПЛ зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою.
Водночас, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі "Мельник проти України" зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.
Також, у пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, зазначено про те, що процесуальні строки (позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність стороною позивача існування поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою в частині позовних вимог в частині, що стосується виплати спірної винагороди за лютий 2022 року та за період з липня 2022 року по червень 2023 року включно.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про повернення позовної заяви, особі яка її подала, оскільки підстави, на які посилається апелянт для поновлення строку звернення до адміністративного суду, є неповажними.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Peretyaka And. Ukraine» від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, §33).
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу представника позивача Грецького Вячеслава Георгійовича - залишити без задоволення.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2023 року в справі № 200/5992/23 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 29 лютого 2024 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук