29 лютого 2024 року справа №200/12777/21
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2021 року у справі № 200/12777/21 (головуючий І інстанції Олішевська В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, що пов'язана з не виплатою ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 19.08.2021 року по 14.09.2021 року включно, стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 7918,37 грн.,-
В вересні 2021 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовною заявою до Військова частина НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, що пов'язана з не виплатою ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 19.08.2021 року по 14.09.2021 року включно, стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 7918,37 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в період з 18.08.2017 року по 18.08.2021 року він проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. Позивач зазначає, що наказом командира Військової частина НОМЕР_1 НГУ (по стройовій частині) від 18.08.2021 року № 164, його виключено зі списків о/с частини та всіх видів забезпечення з 18.08.2021 року. Позивач вказує на те, що в день звільнення з військової служби йому була виплачена грошова сума у розмірі 16515,84 грн., що не відповідає повному розміру грошового забезпечення, яке підлягало виплаті при звільненні. 15.09.2021 року на банківський рахунок позивача від відповідача надійшла грошова сума у розмірі 20024,80 грн. з коментарем “зарплата, Військова частина НОМЕР_1 ”. Позивач зазначає, з моменту звільнення позивача до моменту виплати йому грошової суми у розмірі 20024,80 грн. минуло 27 днів (з 19.08.2021 року по 14.09.2021 року включно), що становить дні затримки у своєчасному розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим позивач просив суд стягнути на його користь з урахуванням принципу розумності та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 7918,37 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2021 року у справі № 200/12777/21 позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не проведення з ОСОБА_1 на день виключення зі списків особового складу частини повного розрахунку при звільненні. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні з 19.08.2021 року по 15.09.2021 року в розмірі 7849 гривень 99 копійок. В частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 6838 грн. відмовлено.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що Позивач у період з 18.08.2017 року по 18.08.2021 року проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. Наказом командира Військової частині НОМЕР_2 від 18.08.2021 року № 164 позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Відповідач зазначає, що згідно абз. 3 п. 242 Положення № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Позивач, під час свого звільнення, зауважень при виключенні зі списків військової частини у зв'язку із наявністю заборгованості перед ним не заявляв.
Також, відповідач наполягає, що на військовослужбовців не поширюються положення Кодексу законів про працю України щодо порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Відповідач зазначає, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Відповідач зазначає, що предметом цього адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що не входить до структури заробітної плати (грошового забезпечення). З огляду на зазначене, на думку відповідача на сьогоднішній день, відсутні підстави для вирішення питання про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, оскільки вимоги в цій частині заявлені позивачем передчасно.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 (а.с. 7-9).
ОСОБА_1 є учасником бойових дій і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5 28 грудня 2017 року (а.с. 10).
Згідно довідки від 08.09.2021 року № 962, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України встановлено, що ОСОБА_1 в період з 18.08.2017 року по 18.08.2021 року проходив службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України (а.с. 15).
З витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 18.08.2021 року № 164 (по строковій частині) встановлено, що виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення солдата ОСОБА_1 , який здав справи і обов'язки за посадою дозиметри ста 1-го відділення спеціальної обробки взводу радіаційного, хімічного та біологічного захисту, звільненого відповідно до ст. 26 ч. 5 п. 2 згідно з підпунктом “а” (у зв'язку із закінченням строку контракту) Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, з військової служби наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.08.2021 року № 49 о/с в запас без права носіння військової форми одягу, та направити його на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 18 серпня 2021 року (а.с. 17-18).
Відповідно до зазначеного наказу вирішено виплатити позивачу грошову компенсацію за 70 (сімдесят) календарних днів додаткової відпустки, відповідно до статті 16-2 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” за 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 рок.
Згідно довідки від 20.10.2021 року № 1036/1, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 встановлено, що платіжним дорученням № 3262 від 15.09.2021 року позивачу виплачена грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки в розмірі 24426,50 грн., при цьому утримані суми в розмірі 4187,40 грн. надлишково використані дні основної відпустки (а.с. 33).
Відповідно до виписки з карткового рахунку позивача встановлено, що 15.09.2021 року на рахунок позивача зарахована заробітна плата в розмірі 20024,80 грн. (а.с. 19).
З огляду на викладене, суд зазначає, що остаточний розрахунок з позивачем при звільнені був проведений відповідачем 15.09.2021 року.
Позивач вважає, що оскільки повний розрахунок відповідачем у день його звільнення не проведено, то відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку з 19.08.2021 року по 15.09.2021 року, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі-Закон № 2011-ХІІ) визначені основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлено єдину систему їх соціального захисту, гарантовано військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та врегульовано відносини у цій галузі.
Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-XII) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з положеннями частин першої - четвертої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 затверджене Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до п. 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Водночас, Положенням № 1153/2008 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця.
Суд зауважує, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю України) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Водночас, враховуючи, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов'язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.
У статті 116 КЗпП України йдеться про те, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Вказаними нормами визначено обов'язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні, в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Системний аналіз вищезазначених положень дозволяє дійти висновку, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Положеннями статті 116 КЗпП України визначено, що на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Це переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17.
Враховуючи вищезазначені положення законодавства слідує, що у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошової компенсації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
Суд зазначає, що для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні необхідно точно визначити період такої затримки. Для точного визначення періоду затримки розрахунку при звільненні необхідно встановити день фактичного розрахунку, як кінцеву дату нарахування середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні.
Таким чином, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення з позивачем на день виключення зі списків особового складу частини повного розрахунку підлягають задоволенню.
Судом встановлено, що остаточний розрахунок з ним відбувся 15.09.2021 року.
Водночас, позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини з 18.08.2021 року, виплата компенсації за неотримане речове майно проведена 15.09.2021 року.
Суд зазначає, що середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за весь період затримки обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Відповідно до пункту 2 цієї Постанови обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
При цьому, пунктом 7 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, встановлено, що при виплаті військовослужбовцям грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Зі змісту Порядку № 260 вбачається, що грошове забезпечення військовослужбовцям обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.
Згідно довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 від 20.10.2021 року № 1036, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України встановлено, що в останні два місяці його служби (червень 2021 року, липень 2021 року) ОСОБА_1 отримав грошове забезпечення 16545,20 грн. та 14691,86 грн. відповідно. В червні було 30 календарних днів, у липні 31 календарний день.
За таких обставин, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 512,08 грн. (16545,20 грн. + 14691,86 грн. / 61).
Позивача звільнено зі служби з 18.08.2021 року. Доказів відсутності позивача в цей день на службі відповідачем суду не надано. Отже, обов'язок повного розрахунку відповідачем мав бути виконаний саме 18.08.2021 року.
Отже, строк несвоєчасно сплачених сум з компенсації відпустки становить з 19.08.2021 року (наступний день за днем остаточного розрахунку про звільненні) по 15.09.2021 року (день здійснення остаточного розрахунку при звільнення) складає 28 дні, враховуючи розмір середньоденного грошового забезпечення становить 512,08 грн., розмір компенсації за ці дні прострочення розрахунку складає 14338,24 грн.
Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 року по справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 року по справі № 524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"і частини п'ятої статті 242 КАС України.
Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 року по справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження № К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
За приписами частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.
З матеріалів справи встановлено, що позивачу при звільненні зі служби була виплачена заробітна плата в розмірі 16515,84 грн.
При звільненні позивач мав отримати загалом 36540,64 грн.: 20024,80 грн. (компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, яка не виплачена при звільненні) + 16515,84 грн. (заробітна плата, яка була виплачена позивачу при звільненні у серпні 2018 року), від яких частка неотриманої компенсації за невикористані дні додаткової відпустки в розмірі 20024,80 грн. становить 54,8 %.
Отже, розмір компенсації за затримку розрахунку при звільненні з позивачем, що має йому сплатити відповідач розрахований судом як 54,8 % від 14338,24 грн., та становить 7849,99 грн.
Враховуючи викладене вище, відповідач має виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.08.2021 року по 15.09.2021 року 21204,38 грн. в сумі 7849,99 грн.
Стосовно посилання відповідача на те, що позивачем порушений місячний строк звернення до суду з даним позовом визначений статтею 122 КАС України.
З цього приводу суд зазначає наступне.
За правилами частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 5 статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Як вбачається з матеріалів справи, остаточний розрахунок з позивачем був проведений 15.09.2021 року, тобто саме з цього часу позивач мав місячний строк на звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд зазначає, що позовна заява ОСОБА_1 була направлена на адресу суду 23.09.2021 року, отже позивач в строк визначений Кодексом адміністративного судочинства України звернувся до суду з даним позовом.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У відповідності до вимог ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України в частині визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не проведення з ОСОБА_1 на день виключення зі списків особового складу частини повного розрахунку при звільненні, стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні з 19.08.2021 року по 15.09.2021 року в розмірі 7849,99 грн.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2021 року у справі № 200/12777/21 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2021 року у справі № 200/12777/21 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 29 лютого 2024 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
І.В. Сіваченко