Справа № 420/19366/23
28 лютого 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Аракелян М.М.
розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою Приватного підприємства «ГЕЛІОС-ВАН» (код ЄДРПОУ 37439444; адреса: вул.Шевченка, буд.7А, м.Чорноморськ, Одеська область, 68001) до Одеської митниці (код ЄДРПОУ ВП 44005631; адреса: вул. Лип Івана та Юрія, буд.21А, м. Одеса, 65078) про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови,-
31 липня 2023 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Приватного підприємства «ГЕЛІОС-ВАН» (сформована в системі «Електронний суд» 28.07.2023 року) до Одеської митниці, в якій представник позивача просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000334/2 від 26.04.2023 року;
визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці № UA500500/2023/000700 від 26.04.2023 року;
стягнути з Одеської митниці на користь Приватного підприємства «ГЕЛІОС- ВАН» судові витрати у розмірі 24 218,46грн., в тому числі: судовий збір у розмірі 4218,46грн., витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 20000грн.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа розподілена на суддю Аракелян М.М.
Ухвалами Одеського окружного адміністративного суду:
- від 07.08.2023 року позовну заяву залишено без руху;
- від 15.08.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін згідно ст. 262 КАС України.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 28.01.2015 між Chaozhou Fengxi HongRong Colour Porcelain Fty та ПП «ГЕЛІОС- ВАН» (укладений контракт №HR150101, відповідно до якого продавець - Fengxi HongRong Colour Porcelain Fty продає, а покупець - ПП «ГЕЛІОС- ВАН» купує промислові товари, а також інші товари у асортименті, кількості та за цінами вказаними у інвойсах, які є невід'ємною частиною контракту. 25.04.2023 позивачем до Одеської митниці було подано електронну митну декларацію № 23UA500500014128U9, а також, на виконання вимог ч.1 ст.49, ч.2 ст.53 МК України, були подані документи, що підтверджують митну вартість товарів - посуду столового та кухонного з фарфору в асортименті за ціною 29 009,82 дол. США і обраний перший (основний) метод її визначення. За результатами митного оформлення ЕМД відповідачем прийнята картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2023/000700 від 26.04.2023 та рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000334/2 від 26.04.2023.
З оскаржуваного рішення вбачається, що підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних рішень стала та обставина, що декларантом надано довідку ОСОБА_1 від 24.03.2023 б/н. У наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі) відсутні дані про таку складову митної вартості як витрати на транспортування вантажу.
Рішення є протиправним, оскільки наказ Мінфіну України від 24.05.2012 № 599, на який послався відповідач в оскаржуваному рішення, лише наводить можливі приклади документів на підтвердження вартості перевезення, але не встановлює вичерпного переліку таких документів, а його формулювання не містить обов'язкової вимоги. Наданими ПП «ГЕЛІОС-ВАН» доказами підтверджується, що позивачем були понесені транспортні витрати на загальну суму 228 224, 62 грн, з яких, транспортні витрати, пов'язані з морським перевезенням 142 105,57 грн., транспортні витрати, пов'язані з автоперевезенням 86119,05грн.
31.08.2023 року відповідач подав суду:
- клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (у задоволенні клопотання відмовлено ухвалою суду від 28.02.2024 року);
- відзив на позов, в якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що в оскаржуваному рішенні зазначено, що декларантом надано довідку ОСОБА_1 від 24.03.2023 б/н. У наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару.
Під час митного оформлення товарів на підставі ч.3 статті 53 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI, п. 2.3 Правил заповнення декларації митної вартості, які затверджені наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599, Одеською митницею повідомлено декларанта про необхідність подання протягом 10 календарних днів додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості, а саме:виписку з бухгалтерської документації; 2 каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини; копію митної декларації країни відправлення (з перекладом на українську мову згідно ст.254 МКУ). 25.04.2023 року декларантом «ГЕЛІОС-ВАН» надіслані наступні документи: оборотно-сальдова відомість, виписка з рахунку, калькуляція, прайс-лист, та лист, яким повідомлено митний орган, що інших документів надати немає можливості. Отже, декларантом не подані усі документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 МКУ, розбіжності не спростовано. Оскільки в документах, які надані позивачем до Одеської митниці разом з митною декларацією (МД) 23UA500500014128U9 від 25.04.2023 року містились розбіжності та були відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а також декларантом не подані витребувані митницею додаткові документи, які підтверджують митну вартість товарів, то зазначені обставини, у відповідності до п.2 ч.6 ст. 54 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI, були підставою для прийняття митницею рішень про коригування митної вартості товарів та відмови митним органом у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю. За результатом проведеної консультації між митним органом та декларантом було обрано метод визначення митної вартості - другорядний: резервний метод. З метою забезпечення повноти оподаткування було проведено аналіз баз даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС та встановлено, що рівень митної вартості є більшим та становить по товару № 1-3,13 дол. США/кг (МД від 13.02.2023 №UA100110/2023/521364) ніж заявлено декларантом 1,689 дол. США/кг. У зв'язку з вищевикладеним та у відповідності до ч.2 ст. 55 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI Одеською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000334/2 від 26.04.2023 року та оформлено картку відмови.
Щодо витрат на правничу допомогу відповідач у відзиві зазначив, що відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" встановлений прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб: з 1 січня 2023 року - 2 684 гривень. Також статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" встановлено в 2023 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 6 700 гривень; у погодинному розмірі: з 1 січня - 40,46 гривень. Таким чином, гонорар представника позивача за надану правову допомогу у розмірі 20000, 00 грн. становить 7 прожиткові мінімуми на працездатних осіб з 1 січня 2023 року, або 2,6 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, або мінімальну заробітну плату у погодинному розмірі за 494 годин роботи. Отже, гонорар представника позивача за надану правову допомогу у розмірі 20000, 00 грн. є завищеним, становить надмірний тягар для відповідача, стягнення адвокатських витрат у зазначеній сумі не відповідає критеріям розумності, співрозмірності. Оскільки Одеська митниця діяла у відповідності до вимог законів та інших нормативно-правових актів України, не порушувала права та законні інтереси позивача, тому вимога позивача про стягнення на його користь судових витрат суперечить ст. 139 КАС України.
04.09.2023 року позивач подав суду відповідь на відзив, в якій, зокрема, зазначив щодо тверджень відповідача про те, що декларантом надано довідку ОСОБА_1 від 24.03.2023 б/н, то у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі) відсутні дані про таку складову митної вартості як витрати на транспортування вантажу. Вказана відповідачем розбіжність відсутня та не може бути підставою для прийнятого рішення, оскільки позивачем на підтвердження такої складової митної вартості, як витрати на транспортування, були надані: договір про надання транспортно-експедиційних послуг №0905-Т/20 від 11.12.2020; рахунок на оплату №015254 від 24.03.2023; рахунок на оплату №015255 від 24.03.2023; платіжна інструкція №187 від 10.04.2023. довідка про транспортні витрати від 24.03.2023. Інформація у вищевказаних документах є достовірною та узгоджується між собою. Наданими ПП «ГЕЛІОС-ВАН» доказами підтверджується, що позивачем були понесені транспортні витрати на загальну суму 228224, 62 грн.
04.09.2023 року позивачем подане клопотання про долучення доказів - копії Акту прийому-передачі наданих послуг від 04.09.2023 року до Додаткової угоди №25 до Договору №24 про надання правової допомоги від 21.10.2021 року, клопотання задоволене, докази прийняті судом до розгляду.
19.09.2023 року відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, в яких зокрема, зазначив, що твердження позивача про надання достовірних даних не відповідають дійсним обставинам справи, так як під час митного оформлення було виявлено три розбіжності в наданих ПП «ГЕЛІОС ВАН» документах, про що зазначено в Рішенні про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000334/2 від 26.04.2023, тому посилання позивача є безпідставними.
Дослідивши матеріали справи, обставини, що мають значення для її вирішення, оцінивши докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що 28.01.2015 між Chaozhou Fengxi HongRong Colour Porcelain Fty (продавець) та ПП «ГЕЛІОС-ВАН» (покупець) укладений контракт №HR150101, відповідно до якого продавець продає, а покупець купує промислові товари, а також інші товари у асортименті, кількості та за цінами вказаними у інвойсах, які є невід'ємною частиною контракту (а.с.т.1,а.с.46-52)
Як зазначає позивач та вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, позивачу в межах укладеного контракту було поставлено посуд столовий та кухонний з фарфору в асортименті за ціною 29 009,82 дол. США
25.04.2023 позивачем до Одеської митниці було подано електронну митну декларацію №23UA500500014128U9 (т.1, а.с.66), а також, на виконання вимог ч.1 ст.49, ч.2 ст.53 МК України, були подані документи, що підтверджують митну вартість товарів - посуду столового та кухонного з фарфору в асортименті за ціною 29 009,82дол. США, а саме: інвойс №HR230302 від 02.03.2023 року (т.1, а.с.36); пакувальний лист від 02.03.2023 року (т.1,а.с.37); коносамент №WWA23022522 від 06.03.2023 року (т.1,а.с.38); автотранспортна накладна №422514 від 21.04.2023 року (т.1,а.с.38-40); сертифікат про походження товару №23C4405B1435/00003 від 24.03.2023 року (т.1,а.с.40); платіжна інструкція в іноземній валюті №23 від 06.04.2023 року (т.1, а.с.41); рахунок на оплату №015254 від 24.03.2023 року (т.1,а.с.42); рахунок на оплату №015255 від 24.03.2023 року (т.1,а.с.43); платіжна інструкція №187 від 10.04.2023 року (т.1,а.с.44); довідка про транспортні витрати від 24.03.2023 року (т.1,а.с.45); контракт №HR150101 від 28.01.2015; додаткова угода до контракту №7 від 22.03.2023 року (т.1,а.с.51-52); договір про надання транспортно-експедиційних послуг №0905-Т/20 від 11.12.2020 року (т.1, а.с.53-60); заява про надання дозволу на проведення фізичного огляду товарів від 24.04.2023 року (т.1,а.с.61); акт від 25.04.2023 року (т.1,а.с.62-64); експортна митна декларація № 530420230040269747 від 02.03.2023 року (т.1,а.с.65).
Згідно Довідки від 24.03.2023 року ТОВ «Глобал Оушен Лінк» (т.1, а.с.45) вартість транспортування за маршрутом від SHEKOU до митного кордону України за умовами FOB становить загалом 142178,71, у тому числі компенсація за перевезення морським транспортом 141739,89, плата експедитору 438,82.
ПП «ГЕЛІОС-ВАН» митну вартість поставленого товару визначило за основним методом, за ціною договору (контракту) щодо товару, який імпортувався (вартість операції).
На запит митного органу щодо подання додаткових документів позивачем надано Повідомлення №67 від 26.04.2023 року, у якому ПП «ГЕЛІОС-ВАН» надало відповідачу пояснення, обґрунтувавши відсутність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах (т.1,а.с.67-69).
В додатки до пояснень були надані: прайс-лист від 01.02.2023 року (т.1,а.с.70-73), виписка по рахунку від 06.04.2023 року (т.1,а.с.74), оборотно-сальдова відомість по рахунку №632 від 01.01.2023 року по 25.04.2023 року (т.1.с.75), калькуляція виробника товару до інвойсу №HR230302 від 02.03.2023 року (т.1,а.с.76).
26 квітня 2023 року відповідачем було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів, пред'явлених до митного оформлення №UA500500/2023/000334/2 (т.1,а.с.77-78) у якому (п.33 рішення) зазначено, що: згідно п.1 розд.2 Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 53 цього Кодексу , та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості. Відповідно до вимог розділу ІІІ «Правил…», затверджених наказом МФУ від 24.05.2012 № 599 для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно- експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. Якщо відсутні будь-які відомості про фактичні витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, для розрахунку зазначених витрат використовуються тарифи, які застосовуються перевізниками для відповідного виду транспорту, що діяли на дату транспортування товару. Проте декларантом надано довідку ОСОБА_1 від 24.03.2023 б/н. У наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару.
У рішенні також зазначено, що з метою забезпечення повноти оподаткування було проведено аналіз баз даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС та встановлено, що рівень митної вартості є більшим та становить по товару № 1-3,13 дол. США/кг (МД від 13.02.2023 №UA100110/2023/521364) ніж заявлено декларантом 1,689 дол. США/кг. Декларанту роз'яснено права, викладені у п.3 ст.52 МКУ на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X МКУ в розмірі, визначеному митним органом відповідно до ч.7 ст.55 МКУ. Роз'яснено право на оскарження рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 МК України або до суду.
Митна вартість визначена за резервним (другорядним) методом.
26.04.2023 року відповідачем було прийнято також картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2023/000700 (т.1,а.с.77).
Товар, який надійшов на адресу ПП «ГЕЛІОС-ВАН», було випущено у вільний обіг за митною декларацією (МД) 23UA500500014292U3 року (т.1, а.с.81-82)за умови забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання гарантій відповідно до розділу X Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи спір, суд виходить із наступного.
Згідно з ч.1 ст.49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до ч.1 ст.50 Митного кодексу України відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Згідно з ч.ч.1-2 ст.51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Згідно з ч.1 ст.53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Суд зазначає, що ч.2 вищезазначеної статті 53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до ч.ч.3-4 ст.53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. У разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).
Згідно з ч.ч.5-6 ст.53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Суд зазначає, що факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування митницею, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не є підставою для відмови в митному оформленні товару.
У постановах від 31.03.2015 року та від 02.06.2015 року (справи № № 21-127а15, 21-498а15 відповідно) Верховний Суд України висловлював позицію, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з цим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Згідно з частинами 4 та 5 статті 58 МК України, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Відповідно до ч. 3 ст. 318 МК України митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Статтею 50 МК України визначено, що відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Частиною 1 статті 51 МК України встановлено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару зобов'язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Згідно з ч. 1 ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, згідно з частиною 2 зазначеної статті є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до ч. 1 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Згідно ч. 3 ст. 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Частиною 5 ст. 54 МК України передбачено право митного органу з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, а у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
Відповідачем згідно ч. 5 ст. 54 МК України витребувані митна декларація країни експорту, документи, що містять відомості про вартість страхування, документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Також було повідомлено, що відповідно до п. 6 ст. 53 МКУ декларант за власним бажанням може подати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Така позиція неодноразово викладалась Верховним Судом у постановах, зокрема, від 13.09.2019 у справі №815/6780/15, від 06.09.2019 у справі №803/1212/14, від 20.10.2020 у справі №809/1056/16 та ін.
Судом встановлено, що позивачем як при декларуванні товарів, так і на вимогу Митниці надано всі наявні у нього документи за переліком, визначеним ч. 2 ст. 53 МК України.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивачем при митному оформленні товару надано пакет документів, які містили числові показники ціни товару. Суд не погоджується з висновками митного органу про те, що надані позивачем документи мають розбіжності, зважаючи на наступне.
В оскаржуваному рішенні відповідачем зазначено, що для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч. 2 ст. 53 МКУ подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Згідно наказу МФУ від 24.05.2012 № 599 до зазначених документів можуть належати:- рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; - банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;- калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. 26.04.2023 року ПП «ГЕЛІОС-ВАН» надіслані наступні документи:оборотно-сальдова відомість, виписка з рахунку, калькуляція, прайс-лист. Отже декларантом не подано усі документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч.ч.2-4 ст.53 МК України.
Суд зазначає, що п.2 ст.53 МКУ містить повний перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, а саме: 1) декларація митної вартості, 2) зовнішньоекономічний договір (контракт); 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
З матеріалів справи вбачається, що ПП «ГЕЛІОС-ВАН» для підтвердження такої складової митної вартості, як витрати на транспортування, були надані:
- договір з ТОВ «ГЛОБАЛ ОУШЕН ЛІНК» про надання транспортно-експедиційних послуг №0905-Т/20 від 11.12.2020 року (т.1, а.с.53-60);
- рахунок на оплату №015254 від 24.03.2023 року за Договором №0905-Т/20 від 11.12.2020 року на суму 130184.21грн. (т.1,а.с.42);
- рахунок на оплату №015255 від 24.03.2023 року за Договором №0905-Т/20 від 11.12.2020 року на суму 142178,71грн. (т.1,а.с.43);
- платіжна інструкція №187 від 10.04.2023 року про сплату ТОВу «ГЛОБАЛ ОУШЕН ЛІНК» 142178,71грн. (т.1,А.С.44);
- довідка про транспортні витрати від 24.03.2023 року (т.1,а.с.45);
- накладна про морське перевезення від 06.03.2023 року з порту Shekou, SHENZHEN, CHINA до порту Констанца, Румунія (и.1, а.с.38);
- автотранспортна накладна №422514 від 21.04.2023 року (т1, а.с.39-40) про перевезення вантажу з порту Констанца, Румунія до м.Чорноморськ на адресу позивача.
У довідці про транспортні витрати від 24.03.2023 року зазначена вартість послуг з морського транспортування товару та маршрут перевезення з Shekou до митного кордону України та зазначені умови морського транспортування FOB, що відповідає умовам контракту №HR150101 від 28.01.2015 року.
24.03.2023 року ТОВ «ГЛОБАЛ ОУШЕН ЛІНК» був виставлений рахунок на оплату №15255 на суму 142178,71грн (з ПДВ) за компенсацію перевезення морським транспортом контейнеру №СMAU4800958 та плату експедитору за межами України.
Позивачем до митного оформлення було подано платіжну інструкцію №187 від 10.04.2023 на суму 14278,71грн, яка підтверджує повну оплату позивачем морського перевезення.
Отже позивачем надано вичерпний перелік документів, які містять відомості про транспортні витрати, та вказані документи не містять розбіжностей та не суперечать умовам договору.
Згідно з ч.7 ст.54 Митного кодексу України у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Відповідно до ч.1 ст.55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Згідно з ч.1 ст.57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Відповідно до ч.ч.2-8 ст.57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Як вже було зазначено судом вище, відповідач здійснив коригування заявленої позивачем митної вартості товарів із застосуванням резервного методу, в результаті чого сума митних платежів та ПДВ збільшилася для позивача 351538,11грн., що визнається сторонами.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.64 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.
Суд зазначає, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості, не є перешкодою для застосування основного методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за основним методом визначення його митної вартості (за ціною договору).
Наявність у базі даних інформації про те, що подібний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення митним органом контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначення за другорядними методами, оскільки торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, умови і обсяги поставок, сезонність, наявність знижок тощо), що само по собі не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів.
Під час розгляду справи відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за цей товар.
Тобто, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об'єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем відповідно до законодавства.
Відповідно до ч.3 ст.318 Митного кодексу України митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 року № 3018-VI «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того, це узгоджується з проголошеними у ст.8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших.
З урахуванням зазначеного, суд прийшов висновку, що митний орган не надав доказів того, що документи подані декларантом є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності заявленої вартості, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товару. В поданих при митному оформленні товару документах відсутні розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та щодо ціни, що підлягала сплаті та була сплачена за цей товар.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.256 Митного кодексу України відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення митного органу про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом. У рішенні про відмову у митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Зазначене рішення повинно також містити інформацію про порядок його оскарження.
Повноваження контролюючого органу витребувати додаткові документи стосується тільки тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всіх, передбачених статтею 53 МК, документів. Ненадання декларантом витребуваних контролюючим органом документів може бути підставою для коригування митної вартості у випадку, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об'єктивних сумнівів щодо достовірності наданої декларантом інформації. Такий висновок щодо застосування норм статей 53, 54 МК України зробив Верховний Суд в ряді постанов, зокрема в постановах від 27.03.2020 року по справі № 9540/2605/18, від 06.05.2020 року по справі N9140/1713/19, від 16.04.2021 року по справі № 140/2000/19.
Суд зазначає, що посилання митного органу на наявність інформації про іншу вартість подібного товару не є переконливими, оскільки у даному випадку ПП «ГЕЛІОС-ВАН» діяло на підставі Контракту, визначених в ньому та в інвойсі умов та ціни, що підтверджується наданими до митної декларації документами. Відповідні умови контракту належним чином узгоджені між сторонами, тобто випливають із господарської діяльності позивача та його контрагента та їх домовленостей за контрактом, що ґрунтуються на свободі договору.
Самостійне визначення контролюючим органом ціни товару не може впливати на права та обов'язки сторін Договору, за умови їх підтвердження належними документами.
Відповідно до Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, визначено обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості у графі зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі: Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень ст.ст. 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. У рішенні про коригування заявленої митної вартості у разі використання митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен зазначити реквізити таких декларацій, а також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися органом доходів і зборів при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядного методу - за ціною щодо подібних (аналогічних) товарів. При обґрунтуванні неможливості застосування певних другорядних методів митний орган повинен конкретизувати підстави незастосування цих методів. Митний орган зобов'язаний навести у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.
Суд зазначає, що відповідач при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядного методу не зазначив в оскаржуваному рішенні докладної інформації та джерел, які використовувалися контролюючим органом, при її визначенні, а саме: ним не було зазначено митна вартість якого товару бралася за основу, торгова марка, фактурна вартість, країна експорту цього товару, час експорту в Україну, виробник, маршрут транспортування товару та інші комерційні умови поставки.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово виснував, що рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод (постанова від 18.08.2021 року у справі №160/4944/19).
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Серед критеріїв (принципів), які повинні застосовуватись суб'єктом владних повноважень при прийнятті ним рішень та вчиненні дій та якими керується адміністративний суд у разі оскарження таких рішень, дій, є, зокрема, критерій законності, відповідно до якого суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, а рішення суб'єкта владних повноважень має прийматися обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, у спорах про оскарження акту індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень, який стосується прав та обов'язків особи, суд при вирішенні справи має надати повну та об'єктивну правову оцінку такому акту.
Суд зазначає, що оскаржуване рішення Митниці не містить детальної характеристики товару, який брався за основу для коригування митної вартості, не містить країни експорту товару та інші комерційні умови поставки, що суперечить вимогам обґрунтованості, об'єктивності та неупередженості рішення суб'єкта владних повноважень.
Посилання відповідача в рішенні про коригування митної вартості товару на відомості з баз даних ЄАІС Держмитслужби України не є доказом заниження митної вартості товарів в разі наявності у декларанта всіх документів, які підтверджують обґрунтованість заявленої митної вартості товару за ціною договору та не мають розбіжностей, які б не давали можливість визначити вартість товару за ціною договору.
Верховний Суд сформував правову позицію, зазначивши, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого Позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості. Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб'єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не встановлений. Також слід урахувати, що в ЄАІС ДПС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень із питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв'язку з чим така інформаційна база не містить всіх об'єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню (постанови Верховного Суду від 21.02.2018року у справі № 820/17417/14, від 04.09.2018 року у справі № 818/1186/17).
Тому саме лише зазначення у рішенні про коригування митної вартості товарів реквізитів раніше оформлених митних декларацій з вищим рівнем митної вартості товару не може вважатись належним підтвердженням обґрунтованості коригування митної вартості.
Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціпи, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Отже, виключно у разі наявності розбіжностей у поданих декларантом до митного оформлення документах для підтвердження заявленої митної вартості товару, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані надати додаткові документи.
Витребування митним органом таких документів може мати місце у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено тощо.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки саме з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
У постанові Верховного суду від 21.02.2020 року по справі № 813/1229/16 суд дійшов висновку, що витребуючи додаткові документи, Митниця зобов'язана зазначити конкретні обставини, які викликали сумніви у правильності визначення митної вартості, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Суд зазначає, що відповідач не надав доказів на підтвердження існування саме обґрунтованих сумнівів у правильності визначення митної вартості товару; неможливості перевірки числового значення митної вартості товарів на підставі поданих декларантом документів та пояснень.
При цьому суд звертає увагу на те, витребовуючи додаткові документи відповідач не визначив, чому надані позивачем документи не підтверджують понесення витрат на транспортування товару, не обґрунтував, чому подані документи не свідчать про правильність включення до вартості імпортованого товару вартості перевезення, в чому полягає невідповідність умов поставки умовам FOB. Також в оскаруваному рішенні не розшифровані дані прайс-листа (інвойса), які спростовують правильність відображення у них вартості перевезення. Тобто висновок про наявність розбіжностей ґрунтується на непідтверджених міркуваннях митного органу.
Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
При цьому, як слідує зі змісту приписів частини третьої статті 318 МК України, митний контроль має передбачати виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
До того ж, відповідно до вимог частини сьомої статті 54 МК України, у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Верховний Суд у постановах від 27.02.2019року по справі № 814/1647/16, від 06.03.2019року по справі № 809/278/17, від 13.06.2019 року по справі № 820/6315/15, від 21.01.2020 року по справі № 813/2719/15) вказував, що висновок про те, що митна вартість товару документально не підтверджена, є недостатнім для витребування у декларанта додаткових документів та прийняття рішення про коригування митної вартості, без зазначення, при цьому, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, у чому полягає невідповідність даних або які розбіжності, наявні в поданих декларантом документах.
Відповідач, приймаючи рішення про коригування митної вартості імпортованого товару за методом не за ціною договору, не вказав, яким чином митна вартість товару визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, не навів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості, не зазначив країну походження та рік виготовлення такого товару, його технічний стан, що є окремою підставою для скасування такого рішення (така правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 09.04.2020 року по справі № 826/4827/16).
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, однак відповідач не довів наявність розбіжностей в поданих документах, документи містили всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, а також надавали можливість відповідачу визначити митну вартість товару, відповідач не мав підстав витребовувати у позивача додаткові документи та відмовляти у розмитненні товару позивачу за ціною контракту у зв'язку з їх відсутністю (неподанням).
Покликання відповідача на те, що подібний товар був оформлений за вищою митною вартістю суд не приймає до уваги, оскільки, відомості з інформаційної бази даних носять допоміжний інформаційних характер та не є безперечним доказом заниження митної вартості товарів в разі наявності у декларанта всіх документів, які підтверджують обґрунтованість заявленої митної вартості товару за ціною договору та не мають розбіжностей, які б не давали можливість визначити таку вартість товару.
Наявність у такій інформаційній системі даних про те, що подібний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не спричиняє підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за другорядними методами, оскільки господарські операції випливають із принципу свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, тощо).
Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено суду, що надані позивачем документи містять істотні розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до ст. 8 Митного кодексу України державна митна служба здійснюється на основі принципів, в тому числі, законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності, тощо.
Згідно з ч. 3 ст. 318 Митного кодексу України митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Оскільки позивачем були надані для митного оформлення товару документи, необхідні для визначення його митної вартості, документи містять повну інформацію про митну вартість товару та її складові частини, не містять суттєвих розбіжностей, тощо, відмова відповідача у розмитненні товару за ціною договору є неправомірною, а оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів є протиправним та підлягає скасуванню судом, як і похідна від нього картка відмови, що оскаржується також.
Відповідачем законність оскаржуваних рішення та картки відмови не доведена та не обґрунтована, його доводи суд відхиляє з вищенаведених мотивів; надані ним докази не спростовують те, що товар мав бути розмитнений за ціною контракту.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги ПП «ГЕЛІОС-ВАН» обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а аргументи відповідача відхиляє з наведених вище підстав.
Позивачем при поданні позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 4218,46грн., ці витрати суд покладає на відповідача згідно ч.1 ст.139 КАС України.
Що стосується відшкодування витрат на правничу професійну допомогу в розмірі 20000 грн., суд зазначає наступне.
21.10.2021 року між ПП «ГЕЛІОС-ВАН» (Замовник) та Адвокатським об'єднанням «ЕДВАЙЗЕРС» (Виконавець) був укладений договір №24 про надання правової допомоги (т.1,а.с.83-86), відповідно до умов п.1.1 якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу на умовах, передбачених даним Договором. Обсяг необхідної допомоги та її вартість узгоджується сторонами у додаткових угодах до даного договору.
У додатковій угоді №25 від 17.07.2023 року до вищезазначеного договору ПП «ГЕЛІОС-ВАН» та АО «ЕДВАЙЗЕРС» погодили вартість надання правової допомоги у фіксованому розмірі в сумі 20000грн. - за представництво інтересів Замовника у суді першої інстанції у справі про визнання протиправними та скасування рішенням Одеської митниці №UA500500/2023/000334/2 від 26.04.2023 року та картки відмови Одеської митниці №UA500500/2023/000700 від 26.04.2023 року (т.1,а.с.87).
18.07.2023 року позивач на виконання умов договору про надання правової допомоги сплатив АО «ЕДВАЙЗЕРС» 20000грн. (т.1,а.с.88-90).
Послуги фактично надані адвокатом Шморгун В.О. на підставі ордеру від 28.07.2023 року, виданого АО «ЕДВАЙЗЕРС».
Згідно Акту здачі-приймання послуг з правової (правничої) допомоги від 04.09.2023 року до Додаткової угоди №25 до Договору №24 про надання правової допомоги (т.2,а.с.5), АО «ЕДВАЙЗЕРС» надало ПП «ГЕЛІОС-ВАН» наступні види правової допомоги:
- 17.07.2023 року - проведення консультації з Замовником, погодження правової позиції;
- 28.07.2023 року - підготовка та подача до Одеського окружного адміністративного суду позовної заяви;
- 10.08.2023 року - підготовка та подача до Одеського окружного адміністративного суду заяви про усунення недоліків позовної заяви;
- 04.09.2023 року - ознайомлення з відзивом Одеської митниці на позовну заяву. Підготовка та подача до Одеського окружного адміністративного суду відповіді на відзив та клопотання про долучення доказів.
Вартість послуг за надання правової допомоги за вказаним Актом складає 20000грн.
Відповідачем у відзиві на позовну заяву висловлені заперечення проти стягнення судових витрат та зазначено, що гонорар представника позивача за надану правову допомогу у розмірі 20000грн. є завищеним, становить надмірний тягар для відповідача, стягнення адвокатських витрат у зазначеній сумі не відповідає критеріям розумності, співрозмірності.
Відповідно ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч.ч.3-4 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.ч.5-7 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч.1 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до ч.2 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Згідно з ч.3 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Суд погоджується з доводами позивача про документальне підтвердження понесення позивачем витрат на оплату правничої допомоги. Разом з цим, на думку суду, при наданні адвокатом правничої допомоги позивачу на суму 20000грн. не було належним чином обґрунтовано витрачений час на вчинення описаних дій, що пов'язані саме з розглядом справи.
Гонорар адвоката 20000грн. суд вважає завищеним частково взявши до уваги доводи відповідача. Суд вважає, що співмірними є витрати у сумі 8000грн., які і підлягають розподілу між сторонами.
Такий висновок щодо суми є оціночним судженням суду, ураховуючи предмет спору, скал даність та категорію справи, відсутність виокремлення в Акті здачі-приймання послуг даних про витрачання адвокатом часу на окремі складові послуг, оцінки їх вартості, необхідності таких послуг для розгляду справи.
Зокрема, суд вважає безпідставним включення до суми гонорару адвоката невизначеної за ціною послуги з консультації Замовника, підготовки та подачі заяви про усунення недоліків, узгодження правової позиції із Замовником, при цьому констатуючи неможливість виокремлення вартості таких послуг, у тому числі за критерієм витраченого адвокатом часу на їх надання.
Розподіляючи ці витрати між сторонами, суд покладає їх на відповідача згідно ч.1 ст.139 КАС України у сумі 8000грн.
Решту витрат у сумі 12000грн. суд покладає на позивача.
Керуючись ст. ст. 134, 139, 241-246, 250, 255, 260, 262, 295, 297 КАС України, суд,-
Адміністративний позов Приватного підприємства «ГЕЛІОС-ВАН» (код ЄДРПОУ 37439444; адреса: вул.Шевченка, буд.7А, м.Чорноморськ, Одеська область, 68001) до Одеської митниці (код ЄДРПОУ ВП 44005631; адреса: вул. Лип Івана та Юрія, буд.21А, м. Одеса, 65078) про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000334/2 від 26.04.2023 року.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці № UA500500/2023/000700 від 26.04.2023 року.
Стягнути з Одеської митниці (код ЄДРПОУ ВП 44005631; адреса: вул. Лип Івана та Юрія, буд.21А, м. Одеса, 65078) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Приватного підприємства «ГЕЛІОС-ВАН» (код ЄДРПОУ 37439444; адреса: вул.Шевченка, буд.7А, м.Чорноморськ, Одеська область, 68001) витрати зі сплати судового збору у сумі 4218(чотири тисячі двісті вісімнадцять)грн. 46коп. та 8000(вісім тисяч)грн. 00коп. витрат на правничу допомогу.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. ст. 293,295 КАС України, до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя М.М. Аракелян