Справа № 420/33174/23
28 лютого 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження за правилами письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду 29 листопада 2023 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправним та скасувати рішення від 17.08.2023 № 063350027729 Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо відмови в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку ОСОБА_1 ;
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області призначити ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до п. з) ст. 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», зарахувавши до його стажу періоди роботи з 18.09.2001 по 17.09.2002, з 18.10.2002 по 17.10.2003, з 26.11.2003 по 25.11.2004, 27.11.2004 по 26.11.2005, з 25.01.2006 по 24.01.2007, з 15.03.2007 по 10.06.2008, з 17.07.2008 по 10.09.2009, з 13.08.2009 по 30.07.2010; з 02.09.2010 по 05.08.2011, з 13.09.2011 по 10.07.2012, з 23.08.2012 по 20.06.2013, з 23.08.2013 по 21.05.2014, з 23.05.2014 по 13.04.2015, з 16.05.2015 по 08.05.2016, з 17.05.2016 по 28.02.2022, з наступного дня за днем досягнення пенсійного віку, а саме з 05.08.2023 року і передати його пенсійну справу для виплати до пенсійного органу за місцем фактичного проживання позивача, а саме до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 10.08.2023 після досягнення пенсійного віку, встановленого пунктом з) ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з заявою встановленого зразка та необхідними документами про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. Рішенням від 17.08.2023 №063350027729 Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі - відповідач 1) розглянувши заяву позивача за екстериторіальним принципом відмовило в призначенні пенсії позивача оскільки, як вважає, позивач не набув необхідного спеціального та загального стажу. Позивач вважає рішення відповідача протиправним з наступних підстав.
Частину стажу позивач набув на території рф, проте він не врахований відповідачем 2 під час прийняття спірного рішення. З цього приводу зазначає, що відповідно до основних положень Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, членами якої є Україна та рф, Уряди держав-учасниць цієї Угоди, керуючись статтями 2, 4 Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав, виходячи з необхідності захисту прав громадян в області пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава-учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави-учасниці Співдружності мають зобов'язання щодо непрацездатних осіб, які придбали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов'язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР по питань пенсійного забезпечення. Частиною 2 ст. 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників - мігрантів від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. Системний аналіз зазначених норм дає змогу дійти висновку, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою. Отже, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою. Верховний Суд в постанові від 14 листопада 2019 року по справі справа № 676/6166/16-а дійшов висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
З 23.01.2020 в Україні існують два Закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій водіям міського пасажирського транспорту, а саме: пункт «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до прийняття Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII та ч. 8 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII.
Під час призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах відповідач повинен керуватися положення статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ. Водночас відповідач під час розгляду заяви позивача про призначення їй пенсії керувався нормами статті 114 Закону № 1058-ІV.
Із записів трудової книжки позивача вбачається, що він працював водієм міського пасажирського транспорту. Таким чином спеціальний стаж позивача складає 30 років, 9 місяців, 15 днів. Крім трудової книжки позивача зазначений стаж також підтверджується пільговими довідками позивача від 13.04.2022 № 221 та від 04.08.2023 № 02/423, а також довідкам про заробітну плату позивача від 23.03.2022 № 03/03-194, 03/03-195, 03/03-196, 03/03- 197. Довідками про заробітну плату позивача визначено її розмір, а також сплата необхідних страхових внесків. Таким чином позивачем документально підтверджено його спеціальний стаж в кількості 30 років, 9 місяців, 15 днів (необхідна кількість 12 років, 6 місяців), який одночасно є і загальним стажем (необхідна кількість 25 років). Крім зазначеного стажу позивача має і інший, визначений його трудовою книжкою загальний стаж. Отже, позивач набув необхідного спеціального та загального стажу і досягши необхідного пенсійного віку (55 років) звернувся за призначенням йому пенсії до пенсійного органу, отже набув на неї право і вчинив необхідні дії для його реалізації.
Ухвалою судді від 04.12.2023 прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрито провадження у адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
21.12.2023 до суду надійшов відзив (вх.№45858/23) Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області з проханням відмовити у задоволенні позову у якому відповідач вказує, що 13.03.1992 між країнами СНД укладено угоду про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення (далі - Угода). У преамбулі зазначено, що Уряди держав учасниць уклали цю Угоду: «виходячи з необхідності захисту прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави учасниці Співдружності мають зобов'язання щодо непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав - учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов'язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР з питань пенсійного забезпечення» Відповідно до ч.2 ст.6 Угоди, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Крім того, документи, необхідні для призначення пенсії, зокрема, про стаж роботи набутий на території будь-якої з держав учасниць Угоди, враховувались керуючись Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м.Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 №240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчиненого від імені України у м.Москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 №140/98-ВР. Вищезазначені міжнародні угоди, при встановленні права на пенсію, надавали можливість враховувати стаж роботи набутий на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, після 31.12.1991 року. 3 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді. Отже, з 01.01.2023 Угода залишалась чинною та обов'язковою до виконання між іншими її підписантами, окрім російської федерації. Україна, в свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення» від 29.11.2022 №1328, яка набрала чинності 02.12.2022, анонсувала свій вихід з Угоди. Оскільки, ч.1 ст. 13 Угоди визначено, що кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію, дія Угоди, стосовно цього учасника, припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Відповідно до листа Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022, після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди, зазначений міжнародний договір припинив свою дію для України 19 червня 2023 року. Також, звертаємо увагу суду, що 23.12.2022 набрав чинності Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993». Після зупинення дії, Конвенція 1993 року не застосовується у відносинах з російською федерацією щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у російській федерації, незалежно від дати їх видачі, посвідчення. Офіційні документи, видані компетентними органами російської федерації, приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку, проставлення апостилю.
Ухвалою судді від 04.01.2024 вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи відповідно до ст.262 КАС України. Витребувати у Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області копію заяви ОСОБА_1 з доданими до неї матеріалами від 10.08.2023 про призначення йому пенсії за віком.
05.02.2024 до суду надійшли (вх..№4997/24) письмові пояснення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
10.08.2023 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з заявою про призначення йому пенсій за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до п.1.1 Постанови Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1), заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб.
Згідно з пп.2 п.4.2 Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
17.08.2023 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області прийнято Рішення № 063350027729 (далі - Рішення) про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до підпункту 2 пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового та пільгового стажу (а.с.24-26).
Згідно з вказаним Рішенням, вік заявника становить 55 років 6 днів. Страховий стаж 15 років 9 місяців 29 днів. Пільговий стаж складає 11 років 4 місяці 2 дні, до пільгового стажу враховано період роботи з 04.03.1991 по 05.09.2001, з 01.09.2022 по 30.06.2023 згідно довідки виданої Комунальним некомерційним підприємством «Житомирське трамвайно-тролейбусне управління» від 04.08.2023 №02/423.
За результатами розгляду документів доданих до заяви, до страхового та пільгового стажу не зараховано періоди роботи на підприємствах, які розташовані на території російської федерації:
- відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 03.04.1989 за записами: №8 - №9 період роботи з 18.09.2001 по 17.09.2002; №10 - №11 період роботи з 18.10.2002 по 17.10.2003; №12 - №13 період роботи з 26.11.2003 по 25.11.2004; №14 - №15 період роботи з 27.11.2004 по 26.11.2005; №16 - №17 період роботи з 25.01.2006 по 24.01.2007; №18 - №19 період роботи з 15.03.2007 по 10.06.2008; №20 - №23 період роботи з 17.07.2008 по 13.07.2009; №24 - №25 період роботи з 13.08.2009 по 30.07.2010; №26 - №27 період роботи з 02.09.2010 по 05.08.2011; №28 - №29 період роботи з 13.09.2011 по 10.07.2012; №30 - №33 період роботи з 23.08.2012 по 20.06.2013; №34 - №36 період роботи з 23.08.2013 по 21.05.2014; №37 - №38 період роботи з 23.05.2014 по 13.04.2015;
- відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 14.05.2015 за записами: №39 - №40 період роботи з 16.05.2015 по 08.05.2016; №41 - №46 період роботи з 17.05.2016 по 13.02.2022;
- довідки від 13.04.2022 №221, виданої Государственным унитарным предприятием города москвы «Мосгортранс» (мовою оригіналу) по періодам з 18.09.2001 по 17.09.2002; з 18.10.2002 по 17.10.2003; з 26.11.2003 по 25.11.2004; період роботи з 27.11.2004 по 26.11.2005; з 25.01.2006 по 24.01.2007; з 15.03.2007 по 10.06.2008; з 17.07.2008 по 13.07.2009; з 13.08.2009 по 30.07.2010; з 02.09.2010 по 05.08.2011; з 13.09.2011 по 10.07.2012; з 23.08.2012 по 20.06.2013; з 23.08.2013 по 21.05.2014; з 23.05.2014 по 13.04.2015; з 16.05.2015 по 08.04.2016; з 17.05.2016 по 16.05.2016; з 01.08.2016 по 13.04.2022.
При цьому, не зарахування вказаного страхового стажу відповідач обґрунтував тим, що пунктом 2 статті 6 Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення, яка набула чинності з 13 березня 1992 року (далі - Угода), визначено, що для встановлення права на призначення пенсії враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді, при призначенні пенсії до страхового стажу не можливо зарахувати періоди роботи(служби) на території РРФСР після 31.12.1991.
Вважаючи таке рішення відповідача щодо не зарахування вказаних періодів роботи до страхового стажу, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб'єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту з приводу правомірності відмови у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи, зазначених у трудовій книжці.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходить з такого.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у ст. 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до цього Закону в солідарній системі призначається, зокрема, пенсія за віком (п.1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Відповідно до ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах 2 і 3 цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині 4 цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. (п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом 1 частини 1 статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. При цьому, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно з ч. 4 ст. 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», до страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору (контракту) до набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (до 01.01.2001), а також періоди, починаючи з 1 січня 2016 року, протягом яких особа не підлягала страхуванню за цим Законом, але нею або роботодавцем за неї сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
До набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Разом з тим, до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Обов'язок сплати страхових внесків по Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (ч.ч. 6 та 12 ст. 20) та обов'язок сплати єдиного внеску по Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (п. 10 ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 4) покладений на страхувальників (підприємців-роботодавців), які є платниками таких внесків.
Виходячи з положень вказаних Законів найнятий працівник не є самостійним платником таких внесків.
Отже, періоди роботи, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі - працівнику заробітну плату та утримало з неї відповідні страхові внески (єдиний внесок), повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески, чи ні.
Працівник же не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу за порушення, яке вчинене роботодавцем - платником страхових внесків (єдиного внеску).
Таким чином, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку (в індивідуальних відомостях про застраховану особу - заявника (форма Ок-5) відомостей про сплату підприємством-роботодавцем страхових внесків (єдиного внеску) для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення особи права на пенсію.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 року в справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 року в справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 року в справі № 482/434/17, які відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Як вбачається із записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 03.04.1989, довідки Державного унітарного підприємства міста Москва «Мосгортранс» та з матеріалів пенсійної справи позивача, зокрема з Відомостей про трудову діяльність зареєстрованої особи (форма СЗВ-ТД) Пенсійного Фонду росії, позивач працював на території рф з 18.09.2001 по 13.04.2022 та був звільнений за згодою сторін.
Вказані записи містять посилання на відповідні накази, на підставі яких зроблено записи про прийняття позивача на роботу та звільнення з роботи із проставленням печаток відповідних підприємств.
При цьому, відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі Пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цією Угодою.
Верховний Суд у постанові від 28.05.2019 у справі №127/12236/17 вказав, що для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 Уряд України вирішив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року.
Суд акцентує увагу відповідача на тому, що спірний страховий період напрацьований позивачем в рф до часу виходу України з вищевказаної Угоди, що свідчить про необхідність зарахувати позивачу цей період роботи у його страховий стаж.
Таким чином, беручи до уваги встановлені обставини, суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області №063350027729 від 17.08.2023 в частині не зарахування до страхового стажу період роботи ОСОБА_1 на території рф з посиланням на вихід російською федерацією з 01.01.2023 з Угоди, є безпідставним, а тому підлягає скасуванню.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Реалізація суб'єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини другої статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.
У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням владних дискреційних повноважень є закон і справедливість.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Комітетом Ради 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Відповідно до статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980 року, а саме суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 КАС України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Згідно позиції Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року у справі № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Наведене повністю відповідає змісту ст. 245 КАС України, частиною 4 якої визначене, що у випадку, визначеному п. 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Тобто, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
При цьому, суд вважає, що належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача у даному випадку є саме зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повторно розглянути заяву позивача про призначення позивачу пенсії за віком від 10.08.2023 з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.
На думку суду, саме такий спосіб судового захисту слід застосувати виходячи з обставин справи, а саме враховуючи те, що пенсійним органом не досліджувались та не надавалась оцінка змісту трудової книжки ОСОБА_1 , довідкам підприємства - роботодавця та іншим документам, що надавались позивачем при зверненні до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії. Приймаючи спірне рішення Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області посилалось лише не Угоду про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі Пенсійного забезпечення від 13.03.1992, без надання оцінки особистим документам позивача, тому суд не може за таких обставин вирішувати питання, які належать до компетенції пенсійного органу.
За таких обставин вимога позивача про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області призначити пенсію за віком є втручанням у дискреційні повноваження пенсійного органу та не підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування правомірності вчинення оскаржуваних дій відповідачем суду не наведено та не надано.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, оцінивши докази, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства та судову практику, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області підлягають частковому задоволенню.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 858,88 грн, що підтверджується квитанцією від 13.11.2023.
Згідно з ч.2 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд вважає за доцільне стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 858,88 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74, 76-77, 90, 132, 139, 194, 205, 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення від 17.08.2023 № 063350027729 Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо відмови в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення позивачу пенсії за віком від 10.08.2023 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 858,88 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73036, м. Херсон, вул. 28 Армії, 6, код ЄДРПОУ 21295057).
Суддя Олена СКУПІНСЬКА