Справа № 420/2652/24
28 лютого 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої 25.12.2023 року на виконання Одеського окружного адміністративного суду від 14.06.2023 року у справі №420/23804/21; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої 25.12.2023 року на виконання Одеського окружного адміністративного суду від 14.06.2023 року у справі №420/23804/21.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 19.05.2016 року по 25.05.2021 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . В період з 19.05.2016 року по 31.05.2017 року військова частина НОМЕР_2 була зарахована на грошове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в період з 01.06.2017 року по 25.05.2021 року військова частина НОМЕР_2 була зарахована на грошове забезпечення до військової частини НОМЕР_3 . Відповідно до наказу від 25.05.2021 року №104 позивача з 25.05.2021 року було звільнено з військової служби за станом здоров'я. Проте при звільненні позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення. 21 липня 2021 року позивачем було направлено заяву до відповідача з проханням виплатити індексацію грошового забезпечення. і 35656,76 грн. з урахуванням виплачених сум. 25.12.2023 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.06.2023 року у справі №420/23804/21 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 19.05.2016 року по 31.05.2017 року у сумі 36534,15 грн. Проте відповідачем в порушення статті 4 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” не виплачено на користь позивача компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Ухвалою судді від 26.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
14.02.2024 до суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що дізнавшись про ймовірне порушення своїх прав невиплатою в повному обсязі індексації грошового забезпечення, Позивач, з огляду на приписи частини п'ятої статті 122 КАС України, мав звернутися до адміністративного суду за захистом свого права протягом місяця. У справі, що розглядається, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, тобто через досить тривалий термін після звільнення з публічної служби та з пропуском місячного строку з дня звільнення та проведення з ним розрахунку, не зазначивши підстав для поновлення цього строку. Щодо нарахування зазначеної компенсації на суми отриманої індексації, то відповідач зазначає, що лише Законом № 1214-IX від 04.02.2021 було внесені зміни до Закону 2050-ІІІ та частину другу статті другої доповнено абзацом шостим та добавлено в перелік сума індексації грошових доходів громадян. А також з метою приведення до відповідності норм діючого законодавства до Порядку № 159 Постановою КМУ № 355 від 14.04.2021 Пункт 3 доповнено абзацом щодо суми індексації грошових доходів громадян. Тобто, в переліку нормативно правових актів, на момент нарахування індексації, був відсутній механізм нарахування зазначеної компенсації на суми індексації. З огляду на вищезазначене вимога Позивача нарахувати та виплатити йому компенсацію за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення є цілком не обґрунтованою та безпідставною.
Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_2 в період з 19.05.2016 року по 25.05.2021 року, де з 19.05.2016 року по 31.05.2017 року перебувала на грошовому забезпеченні у в/ч НОМЕР_1 , а з 01.06.2017 року по 25.05.2021 року в/ч НОМЕР_2 перебувала на грошовому забезпеченні у в/ч НОМЕР_3 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 №104 від 25.05.2021 року старшого солдата ОСОБА_1 , планшетиста взводу управління та зв'язку військової частини НОМЕР_2 , звільнену наказом №3-РС у запас, виключено зі списків особового складу частини та знято з усі видів забезпечення.
У період проходження військової служби нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не в повному обсязі, а саме: у період з 19.05.2016 року по 25.05.2021 року не в повному розмірі нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення.
21.07.2021 року позивачем надіслані заяви до військової частини НОМЕР_1 та НОМЕР_3 з проханням виплатити індексацію грошового забезпечення та надати інформацію про розмір посадового окладу станом на 01.01.2008 року, 01.02.2018 року, 01.03.2018 за посадою, яку позивач займала в період з 19.05.2016 року по 25.05.2021 рік.
Військовою частиною НОМЕР_3 відповідь надана не була. Військова частина НОМЕР_1 надала відповідь, в якій зазначено, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення проводилась військовою частиною НОМЕР_2 на підставі наказів командира військової частини НОМЕР_2 , військова частина НОМЕР_1 здійснювала тільки виплати грошового забезпечення.
Вважаючи порушеним своє право на нарахування індексації грошового забезпечення з 19.05.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця січень 2008 року та з 01.03.2018 року по 25.05.2021 року із застосуванням щомісячної фіксованої індексації, позивач звернулась до суду з позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 червня 2023 року по справі № 420/23804/21 позов задоволений частково.
Суд визнав протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_3 щодо застосування січня 2016 року, як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення позивачки у періоди з 19.05.2016 року по 31.05.2017 року включно та з 01.06.2017 року по 28.02.2018 року включно та зобов'язав відповідачів нарахувати та виплатити позивачці індексацію грошового забезпечення за вказані періоди із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
У задоволенні позовних вимог за період після 28 лютого 2018 року суд відмовив у зв'язку з передчасністю.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до положень Порядку №1078 січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 19 травня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно.
Постановою 5ААС від 26.10.2023 № 420/23804/21 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 червня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог за період з 01.03.2018 року по 25.05.2021 року - скасовано; ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково; визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_3 щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 25.05.2021 року; зобов'язано Військову частину НОМЕР_3 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 4086,05 гривень в місяць за період з 01.03.2018 року по 25.05.2021 року включно, в загальній сумі 158 674,94 гривень, відповідно до вимог абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 червня 2023 року № 420/23804/21 залишено без змін.
25.12.2023 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.06.2023 року у справі №420/23804/21 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 19.05.2016 року по 31.05.2017 року у сумі 36534,15 грн., що підтверджується банківською випискою (додаток №4 до позовної заяви).
Проте відповідачем не виплачено на користь позивача компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, чим на переконання позивача, порушено вимоги статті 4 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати”, що зумовило її звернутися до суду із даним позовом з приводу бездіяльності відповідача.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню у зв'язку з наступним.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-ІІІ).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Наведене дає підстави для висновку, що дія зазначеного Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159) відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Верховний Суд в постанові від 11.12.2020 у справі № 200/10820/19-а дійшов наступних висновків:
"Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 не звертався до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області із заявою про нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати страхових виплат за період з вересня 2016 року по квітень 2018 року відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку №159.
Своєю чергою, відповідач не відмовляв позивачу своїм рішенням у виплаті відповідної компенсації.
За змістом статті 7 Закону № 2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
З огляду на те, що у цій справі ОСОБА_2 не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, то право ОСОБА_2 ще не було порушено суб'єктом владних повноважень і звернення його до суду з цим позовом є передчасним.
Отже, суди першої та апеляційної інстанції зробили законний і обґрунтований висновок про відмову у позові.".
Враховуючи такі висновки Верховного Суду, необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому, тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 серпня 2023 року по справі № 460/4166/20 (адміністративне провадження № К/9901/47535/21).
Згідно з ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Повертаючись до обставин розглядуваної справи, суд зазначає, що ОСОБА_1 , після отримання 25.12.2023 виплати відповідача в сумі 36534,15 грн, здійсненої на виконання судового рішення від 14.06.2023 № 420/23804/21, із відповідною заявою до військової частини щодо про виплати відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 не зверталась.
Відтак, відповідач не відмовляв позивачці у виплаті відповідної компенсації, а тому право ОСОБА_1 не було порушено суб'єктом владних повноважень і звернення до суду з цим позовом є передчасним.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивач в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред'явлених вимог.
В той же час, згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі “Голдер проти Сполученого Королівства”, згідно з якою саме “небезпідставність” доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.
Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжений обов'язком довести "небезпідставність" своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.
Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк
.