ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"29" лютого 2024 р. справа № 300/8363/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Остап'юка С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
05.12.2023 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення за № 091630014159 від 14.11.2023, зобов'язання зарахувати до загального трудового стажу період роботи з 25.12.1995 до 01.08.2000 та призначити пенсію за віком з 22.11.2023.
11.12.2023 ухвалою суду відкрито провадження за вказаним позовом, а справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Позивач позовні вимоги щодо предмету спору обґрунтовує тим, що Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області протиправно, оскаржуваним рішенням за № 091630014159 від 14.11.2023, не зарахувало до її страхового стажу підтверджений трудовою книжкою серії НОМЕР_1 період роботи в Комерційно-виробничій приватній фірмі «Влада» з 25.12.1995 до 01.08.2000 та відмовило в призначенні пенсії за віком. У зв'язку з чим звернулася до суду з даним адміністративним.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області направив суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджуються, із посиланням на відповідні норми права та твердження. Просив в задоволенні позову відмовити з тих підстав, що згідно поданих документів страховий стаж позивача становить 28 років 5 місяців. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області за № 091630014159 від 14.11.2023 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком, оскільки у трудовій книжці щодо періоду роботи з 25.12.1995 до 01.08.2000 запис про звільнення завірено печаткою підприємства, яка не містить ідентифікаційного коду.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області правом подання відзиву не скористався.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 07.11.2023 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою та відповідними документами про призначення пенсії за віком.
Заяву позивача після її реєстрації, за принципом екстериторіальності, передано на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову у призначенні пенсії за № 091630014159 від 14.11.2023 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Оскаржуваним рішенням встановлено, що на момент звернення позивача за призначенням пенсії її стаж становив 28 років 05 місяців 15 днів. До страхового стажу позивача, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , не зараховано період роботи з 25.12.1995 до 01.08.2000, оскільки печатка, якою завірено запис про звільнення, не містить ідентифікаційного коду.
Позивач, вважаючи оскаржуване рішення протиправним, звернувся до суду з даним адміністративними позовом.
Згідно з частиною 2 статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV).
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону N 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Як встановлено статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно статті 48 Кодексу законів про працю України на вимогу працівника, який вперше приймається на роботу, трудова книжка оформляється роботодавцем в обов'язковому порядку не пізніше п'яти днів після прийняття на роботу. Роботодавець на вимогу працівника зобов'язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.
Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» за №301 від 27.04.1993 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах. Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо заповнення такої.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від постанові від 21.02.2018 (справа №687/975/17), від 23.04.2019 (справа №593/1452/16-а), від 30.09.2021 (справа №300/860/17), висновки якого враховують суди відповідно до положень частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Отже, виявлені відповідачем недоліки у заповненні трудової книжки позивача, що містять відомості про її роботу, не є підставою для відмови у зарахуванні таких періодів до стажу роботи.
При цьому, суд зазначає, що висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в справі за № 688/947/17, провадження № К/9901/35103/18 встановлено, що фактично внаслідок невиконання підприємством обов'язку по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України працівник позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Водночас, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії періодів роботи на такому підприємстві.
Враховуючи встановлені фактичні обставини справи, суд встановив що відомості трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , як основного документу, підтверджують період роботи позивача в Комерційно-виробничій приватній фірмі «Влада» з 25.12.1995 до 01.08.2000, і у суду не виникає сумнів щодо наявності у позивача такого стажу, а також щодо записів про прийняття позивача на роботу та звільнення з роботи.
Як наслідок, суд приходить до висновку що період роботи позивача з 25.12.1995 до 01.08.2000 підлягає зарахуванню територіальним органом Пенсійного фонду до її страхового стажу.
Згідно з частиною 1 статті 26 Закону № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Враховуючи, що період стажу позивача з 25.12.1995 до 01.08.2000 підлягає зарахуванню до страхового стажу та ту обставину, що відповідач самостійно визначив стаж позивача 28 років 05 місяців 15 днів, то на момент звернення позивача за призначенням пенсії у неї був необхідний страховий стаж роботи більше 30-ти років.
Відтак рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області за № 091630014159 від 14.11.2023 про відмову в призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права зобов'язального характеру, суд зазначає наступне.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Оскільки в силу частини п'ятої статті 45 Закону № 1058-IV передбачено обов'язок органу Пенсійного фонду щодо прийняття відповідного рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунок) пенсії, суд вважає, що територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію у питаннях призначення (перерахунку) пенсії. Отже, зазначене питання віднесено до дискреційних повноважень територіального органу Пенсійного фонду.
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Частиною 3 статті 245 даного Кодексу встановлено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Відповідно до статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та статті 83 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку.
Враховуючи вищевикладене та ту обставину, що на момент звернення позивача за призначенням з 22.11.2023 пенсії у неї був наявний необхідний стаж, суд приходить до висновку, що у спірних правовідносинах, з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним способом, за встановлених обставин, є зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 22.11.2023.
Решта доводів відповідача на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що заявлений позивачем адміністративний позов є обґрунтованим, а позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, позивач, згідно з квитанцією за № 51 від 04.12.2023, підтвердила сплату судового збору на суму 1 073, 60 гривень, за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення в солідарному порядку на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів сплачений судовий збір в розмірі 1 073, 60 гривень.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (індекс 25009, вулиця Соборна, будинок 7-А, місто Кропивницький, код ЄДРПОУ 20632802) за № 091630014159 від 14.11.2023 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (індекс 76018, вулиця Січових Стрільців, будинок 15, місто Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 20551088) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до страхового стажу період роботи в Комерційно-виробничій приватній фірмі «Влада» з 25.12.1995 до 01.08.2000 та призначити з 22.11.2023 пенсію за віком.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (індекс 25009, вулиця Соборна, будинок 7-А, місто Кропивницький, код ЄДРПОУ 20632802) судовий збір в розмірі 536 (п'ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (індекс 76018, вулиця Січових Стрільців, будинок 15, місто Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 20551088) судовий збір в розмірі 536 (п'ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Остап'юк С.В.