вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"16" листопада 2023 р. м. Київ Справа № 911/1404/23
Розглянувши матеріали справи за позовом Управління Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви
до Білоцерківської міської ради
про визнання незаконним та скасування рішення
Суддя А.Ю. Кошик
При секретарі судового засіданні Фроль В.В.
За участю представників:
позивача: Іваницька О.П.
відповідача: Голуб В.О.
Обставини справи:
Господарським судом Київської області розглядається справа за позовом Управління Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви (надалі - позивач) до Білоцерківської міської ради (надалі - відповідач) про визнання незаконним та скасування рішення.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.05.2023 року відкрито провадження у справі № 911/1404/23 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.06.2023 року.
До канцелярії Господарського суду Київської області 15.06.2023 року відповідачем подано відзив на позовну заяву № 1677/01-07 від 09.06.2023 року.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.06.2023 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 10.08.2023 року.
До канцелярії Господарського суду Київської області 27.06.2023 року позивачем подано відповідь на відзив б/н від 26.06.2023 року.
До канцелярії Господарського суду Київської області 13.07.2023 року відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив № 2025/01-07 від 11.07.2023 року.
У підготовчому засіданні 10.08.2023 року представник позивача позовні вимоги підтримав. Представник відповідача проти задоволення позову заперечував.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Враховуючи, що судом під час підготовчого судового засідання 10.08.2023 року вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд за результатами підготовчого засідання постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 31.08.2023 року.
У судовому засіданні 31.08.2023 року оголошено перерву на 14.09.2023 року.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.09.2023 року розгляд справи відкладено на 05.10.2023 року.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.10.2023 року розгляд справи відкладено на 19.10.2023 року.
У зв'язку з незапланованою відпусткою судді судове засідання у справі № 911/1404/23 не відбулося, тому розгляд справи було перенесено на 16.11.2023 року.
В судовому засіданні 16.11.2023 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти позову заперечував.
представник прокуратури позовні вимоги підтримав в повному обсязі, представник відповідача проти позову заперечував, позивач та третя особа в судове засідання не з'явились.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.
У зв'язку з чим, в судовому засіданні 16.11.2023 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з викладених у позові обставин, Білоцерківською Єпархією Української православної Церкви (позивач) подано позов до Білоцерківської міської ради Київської області (відповідач) про визнання незаконним та скасування рішення № 3806-39-VIII Білоцерківської міської ради Київської області від 27.04.2023 року «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Білоцерківській Єпархії Української Православної Церкви».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 27.04.2023 року:
- розглянувши подання Постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам'яток, історичного середовища від 21.04.2023 року №69;
- протокол засідання Постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам'яток, історичного середовища №69 від 21.04.2023 року:
- протокол Постійної комісії з питань дотримання прав людини, законності, оборонної роботи, запобігання корупції, з питань децентралізації, сприяння депутатській діяльності, етики та регламенту № 26 від 26.04.2023 року;
- керуючись Земельним кодексом України, Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про свободу совісті та релігійні організації» та «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об'єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України»;
- беручи до уваги Висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв'язку з Московським патріархатом, затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 року № Н-8/11;
- з метою забезпечення духовної незалежності, сприяння консолідації українського суспільства та усвідомлюючи важливість забезпечення законності і національної безпеки в країні в умовах повномасштабного вторгнення російської Федерації,
Білоцерківською міською радою Київської області на засіданні позачергової 39 сесії VIII скликання прийнято рішення № 3806-39-VIII «Про припинення права постійного користування Білоцерківській Єпархії Української Православної Церкви».
Зокрема, (п. 1 рішення) припинено право постійного користування Білоцерківській Єпархії Української Православної Церкви на земельну ділянку з цільовим призначення 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання - під розміщення Спасо-Преображенського кафедрального собору та Миколаївської Церкви) площею 0,9075 га з кадастровим номером: 3210300000:04:019:0100, що розташована за адресою: вулиця Млинова (бувша вулиця Гагаріна), 10, місто Біла Церква, яке виникло на підставі підпункту 1.3 пункту 1 рішення Білоцерківської міської ради від 28.04.2010 року №1346-63-V «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками та передачу земельних ділянок в постійне користування».
Також (п. 2 рішення) зазначено, що землекористувачу або Управлінню регулювання земельних відносин Білоцерківської міської ради зареєструвати припинення права постійного користування земельною ділянкою в порядку, визначеному чинним законодавством України.
Рішення Білоцерківської міської ради Київської області № 3806-39-VIII «Про припинення права постійного користування Білоцерківській Єпархії Української Православної Церкви» отримано позивачем 03.05.2023 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Управління Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви є релігійною організацією, яка зареєстрована в Єдиному державному реєстрі підприємств, організацій, установ 12.01.1995 року за юридичною адресою: 09117, Київська область, м. Біла Церква, вул. Млинова (колишня вул. Гагаріна), 12 та внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за № 1 353 120 0000 001722, код ЄДРПОУ 22208244, основним видом діяльності є КВЕД 94.91 діяльність релігійних організацій.
Управління Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви отримало право постійного користування на земельну ділянку за цільовим призначення 03.04 для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання під розміщення Спасо-Преображенського кафедрального собору та Миколаївської Церкви) площею 0,9075 гa з кадастровим номером: 3210300000:04:019:0100, що розташована за адресою: вулиця Млинова (бувша вулиця Гагаріна), 10, місто Біла Церква, яке підтверджується Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 394923 від 13.12.2010 року та витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером №3210300000:04:019:0100.
На земельній ділянці, яка перебувала у постійному користуванні позивача з цільовим призначення 03.04 для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання під розміщення Спасо-Преображенського кафедрального собору та Миколаївської Церкви) площею 0,9075 га з кадастровим номером: 3210300000:04:019:0100, що розташована за адресою: вулиця Млинова (бувша вулиця Гагаріна), 10, місто Біла Церква, розміщено дві будівлі, які є об'єктами культурної спадщини України це Миколаївська церква та Спасо-Преображенський собор.
Позивач стверджує, що право постійного користування земельною ділянкою набуте ним у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов'язковій заміні.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійні організації мають переважне право на передачу їм культових будівель із земельною ділянкою, необхідною для обслуговування цих будівель.
Пунктом «в» частини 2 статті 92 Земельного кодексу України встановлено що, релігійні організації України, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель набувають права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності.
Таким чином, позивач стверджує, що з огляду на положення статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та статті 92 Земельного кодексу України, релігійні організації Української Православної Церкви, що здійснюють свою діяльність на території Білоцерківської міської територіальної громади, на законних підставах набули права постійного користування земельними ділянками.
Приймаючи рішення № 3806-39-VIII Білоцерківською міською радою Київської області від 27.04.2023 року «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви» самовільно без згоди релігійної організації, Білоцерківською міською радою перевищено свої повноваження і грубо порушено права землекористувача на право постійного користування земельною ділянкою.
Також позивач зазначає, що нормами ст.ст. 141-143 Земельного кодексу України передбачений чіткий (вичерпний) перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою.
Однак, жодна з перелічених у нормах ст.ст. 141-143 Земельного кодексу України підстав припинення права користування земельною ділянкою з цільовим призначення 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання під розміщення Спасо-Преображенського кафедрального собору та Миколаївської Церкви) площею 0,9075 га з кадастровим номером: 3210300000:04:019:0100, що розташована за адресою: вулиця Млинова (бувша вулиця Гагаріна), 10, місто Біла Церква, яке виникло у позивача на підставі підпункту 1.3 пункту 1 рішення Білоцерківської міської ради від 28.04.2010 року №1346-63-V «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками та передачу земельних ділянок в постійне користування» відсутня, а тому у відповідача була відсутня законом визначена підстава, норм Земельного кодексу України, для припинення постійного користування земельними ділянками комунальної власності зареєстрованого за релігійними організаціями Української Православної Церкви, що здійснюють свою діяльність на території Білоцерківської міської територіальної громади.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.11.2019 року у справі 906/392/18 зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише, з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.
Також відповідно до правових висновків, викладених в постанові КГС ВС від 20.02.2020 року у справі № 909/108/19 право постійного користування припиняється лише при добровільній відмові землекористувача або у випадках визначених статтею 143 Земельного кодексу України.
Однак, не зважаючи на норми діючого законодавства України, 21.04.2023 року Постійною комісією з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам'яток, історичного середовища (Комісія з питань земельних відносин, містобудування та архітектури) Білоцерківської міської ради на підставі Земельного кодексу України, Законів України «Про місцеве самоврядування», «Про свободу совісті та релігійні організації» та «Про внесення змін до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об'єднань) які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України», беручи до уваги Висновок релігієзнавчої експертизи Статуту щодо управління Української Православної Церкви на наявність церковно канонічного зв'язку з Московським патріархатом, затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 року № Н-8/11, з метою забезпечення духовної незалежності, сприяння консолідації українського суспільства та усвідомлюючи важливість забезпечення законності і національної безпеки в країні в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації, до Білоцерківської міської ради внесено подання № 69 про припинення права постійного користування земельними ділянками Управлінням Білоцерківської єпархії УПЦ та ряду релігійних громад УПЦ міста Біла Церква.
Відповідно, позивач вважає вищенаведені дії Постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам'яток, історичного середовища (Комісія з питань земельних відносин, містобудування та архітектури) Білоцерківської міської ради неправомірними, заперечує легітимність Висновку релігієзнавчої експертизи Статуту щодо управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв'язку з Московським патріархатом, затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 року № Н-8/11 та вважає відсутніми підстави для вжиття заходів щодо забезпечення духовної незалежності, сприяння консолідації українського суспільства, забезпечення законності і національної безпеки в країні в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації, зокрема, шляхом внесено до Білоцерківської міської ради подання № 69 про припинення права постійного користування земельними ділянками Управлінням Білоцерківської єпархії УПЦ та ряду релігійних громад УПЦ міста Біла Церква.
Відповідно, позивач вважає незаконним та у позові просить скасувати прийняте Білоцерківською міською радою Київської області рішення № 3806-39-VIII від 27.04.2023 року «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Білоцерківській Єпархії Української Православної Церкви на земельну ділянку з цільовим призначення 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання - під розміщення Спасо-Преображенського кафедрального собору та Миколаївської Церкви) площею 0,9075 га з кадастровим номером: 3210300000:04:019:0100, що розташована за адресою: вулиця Млинова (бувша вулиця Гагаріна), 10, місто Біла Церква, яке виникло на підставі підпункту 1.3 пункту 1 рішення Білоцерківської міської ради від 28.04.2010 року №1346-63-V «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками та передачу земельних ділянок в постійне користування».
В ході розгляду спору відповідачем подано відзив, в якому позовні вимоги заперечено. В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що 27.04.2023 року Білоцерківською міською радою було прийнято рішення №3806-39-VIII «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Білоцерківській Єпархії Української Православної Церкви», яким припинено право постійного користування Білоцерківській Єпархії Української Православної Церкви (код ЄДРПОУ 22208244) на земельну ділянку з цільовим призначення 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання під розміщення Спасо-Преображенського кафедрального собору та Миколаївської Церкви) площею 0,9075 га з кадастровим номером: 3210300000:04:019:0100, що розташована за адресою: вулиця Млинова (бувша вулиця Гагаріна), 10, місто Біла Церква, яке виникло на підставі підпункту 1.3 пункту 1 рішення Білоцерківської міської ради від 28.04.2010 року №1346-63-V «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками та передачу земельних ділянок в постійне користування».
Відповідач зазначає, що оскаржуване рішення міської ради прийнято з метою забезпечення духовної незалежності, сприяння консолідації українського суспільства та важливості забезпечення законності і національної безпеки в країні в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації та на підставі Подання та протоколу постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам'яток, історичного середовища від 21.04.2023 року №69, Протоколу засідання постійної комісії з питань дотримання прав людини, законності, оборонної роботи, запобігання корупції, з питань децентралізації, сприяння депутатській діяльності, етики та регламенту від 26.04.2023 року №26, Висновку релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв'язку з Московським патріархатом, що затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 року № Н-8/11 та з врахуванням норм Земельного кодексу України, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про свободу совісті та релігійні організації» та «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об'єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України.
Білоцерківська міська рада звертає увагу суду, що відповідно до пункту в) частини 2 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.
28.12.2018 року набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об'єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України».
Крім цього, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.12.2022 року №4-р/2022 Конституційний Суд України дійшов висновку, що Закон України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» є конституційним.
На інтернет-сайті газети «Урядовий кур'єр» оприлюднено перелік релігійних організацій, які підпадають під дію частини 7 статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
У вказаному переліку, розділ «Релігійні управління» за номером 4 перебуває Управління Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви, (РПЦ), номер ЄДРПОУ - 22208244, адреса: 09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Гагаріна, 12 (нова назва вул. Млинова, згідно рішення Білоцерківської міської ради від 28.07.2022 року № 2869-31-VIII «Про перейменування вул. Гагаріна в м. Біла Церква Київської області»).
Згідно зі Статутом Управління Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви у новій редакції, який зареєстрований Міністерством України у справах національностей міграції та культів протоколом №1 від 12.01.1995 року, зміни та доповнення в новій редакції статуту затверджено Митрополитом Київським і всієї України 26.04.2010 року, зареєстровано Державним комітетом України у справах національностей та релігій наказом №42 від 28.04.2010 року та державну реєстрацію проведено 26.08.2010 року (далі по тексту - Статут).
Виходячи з вказаних документів та інформації, Білоцерківська міська рада зазначає, що позивач не виконав вимоги вищевказаного спеціального Закону, який безпосередньо регулює статус та діяльність релігійних організацій, та у встановлений термін не змінив офіційної назви у статуті, а тому відповідно до норм зазначеного Закону статут позивача втратив чинність в частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації.
Наведене дає підстави вважати, що позивач не є релігійною організацією, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, а тому відповідно до статті 92 Земельного кодексу України останній не є особою, яка має правосуб'єктність на право постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійні управління і центри діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з'їздах, конференціях. Статут (положення) може містити й інші відомості, пов'язані з особливостями діяльності даної релігійної організації.
Установчий документ позивача, як релігійної організації, є недійсним в частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації, оскільки не відповідає вимогам чинного законодавства України.
Враховуючи вищевикладене, Білоцерківською міською радою відповідно до вимог вищенаведених норм законодавства та в межах повноважень було прийняте оскаржуване рішення, оскільки комунальне майно - земельна ділянка не може перебувати в особи, в якої відсутній обсяг прав для користування нею.
Також, наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 року № Н-8/11 затверджений Висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв'язку з московським патріархатом.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, забезпечує проведення державної політики щодо релігій і церкви шляхом: забезпечення релігієзнавчої експертизи за участю представників релігійних організацій та відповідних спеціалістів.
Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 01.12.2022 року «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введеного в дію Указом Президента України від 01.12.2022 року Державна служба України з етнополітики та свободи совісті у двомісячний термін забезпечила проведення релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв'язку з Московським патріархатом (Російською Православною Церквою).
Для виконання цього завдання було створено Експертну групу, до складу якої увійшли п'ятеро професорів, докторів наук та один кандидат наук фахівці у галузі релігії, історії церкви, свободи совісті, державно-конфесійних відносин, богослов'я, які мають фахові наукові публікації з історії, соціології, філософії, релігії взагалі та у сфері дослідження Східного Православ'я.
Відповідно до узагальненого висновку релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв'язку з московським патріархатом (Російською Православною Церквою), експертна група дійшла до таких висновків:
- Прийняття нової редакції Статуту про управління УПЦ (від 27.05.2022 року) тa Постанови Собору УПЦ призвели до розриву церковно-канонічного зв'язку Української Православної Церкви із Російською Православною Церквою. Статус УПЦ як структурного підрозділу РПЦ, що користується певними правами самостійності, але не утворює автокефальну Церкву, залишається незмінним.
- УПЦ відносно РПЦ має церковно-канонічний зв'язок частини із цілим. Відносини УПЦ з РПЦ не є відносинами однієї самостійної (автокефальної) церкви з іншою самостійною автокефальною церквою. УПЦ також не має статусу автономної Церкви, який би визнавався іншими церквами, а, отже, з точки зору еклезіології та канонічного права є структурним підрозділом РПЦ, що має окремі права самостійного утворення без власної канонічної суб'єктності.
- Нинішня діяльність чи бездіяльність найвищих органів церковної влади та управління УПЦ свідчить про те, що УПЦ продовжує перебувати відносно РПЦ у відносинах підпорядкування. Вона не діє як самостійна (автокефальна) Церква і не проголошує власної самостійності (автокефалії). Жодних документів чи дій, які б свідчили про трансформацію УПЦ в самостійну відносно РПЦ релігійну організацію, членами Експертної групи не виявлено.
Враховуючи вищевикладене, Білоцерківська міська рада вважає, що посилання на Висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв'язку з Московським патріархатом, затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 року № Н-8/11 в рішенні від 27.04.2023 року №3806-39-VIII «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Білоцерківській Єпархії Української Православної Церкви» є обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству.
Приймаючи оскаржуване рішення, Білоцерківська міська рада керувалася зокрема наступними нормами чинного законодавства України.
Відповідно до частини 1 статті 13 та статті 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. За приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 41 Конституції України закріплено принцип непорушності права приватної власності, тобто права власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею.
Відповідно до частини 1 статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 Цивільного кодексу України).
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 Цивільного кодексу України). Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель, при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності, відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.
Відповідно до частини 10 статті 59 Закону України «Про місце самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
За змістом наведених норми вбачається, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення допущенні органом місцевого самоврядування. Проте, при прийнятті оскаржуваного рішення Білоцерківська міська рада діяла в межах своїх повноважень і у спосіб передбачений законом та згідно статті 19 Конституції України і статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
У відповіді на відзив позивач не надав жодних пояснень чи спростувань з приводу безпосередньо наведених відповідачем підстав прийняття оскаржуваного рішення, а саме щодо невідповідності його Статуту ч. 7 ст. 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (в редакції, яка набула чинності з 28.12.2018 року) щодо назви релігійних організацій (об'єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України».
При цьому, позивач посилався на правомірність набуття права постійного користування земельною ділянкою та незаконність позбавлення його прав на земельну ділянку у спосіб, який не передбачений Земельним кодексом України. Також, позивач ставить під сумнів легітимність Висновку релігієзавчої експертизи, стверджуючи що така експертиза перебуває за межами правового поля, тому не може породжувати правових наслідків. Однак, з приводу встановлених релігієзавчою експертизою обставин та ознак, позивач заперечень по суті чи пояснень не надав.
Відповідач у запереченні на відповідь на відзив наголошував на набранні чинності 28.12.2018 року Законом України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації щодо назви релігійних організацій (об'єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та або тимчасово окупувала частину території України», який відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.12.2022 року №4-р 2022 визнано конституційним.
Відповідач наголосив, що підставою прийняття оскаржуваного рішення був не Висновок релігієзнавчої експертизи, а встановлена у визначеному законодавством порядку належність позивача до організацій, які підпадають під дію частини 7 статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації щодо назви релігійних організацій (об'єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та або тимчасово окупувала частину території України».
При цьому, з приводу заперечень позивача щодо його включення до переліку релігійних організацій, які підпадають під дію частини 7 статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», відповідач зауважує, що у справі Київського окружного адміністративного суду №640/4748/19 розглядався адміністративний позов Київської Митрополії Української Православної Церкви до Міністерства культури України, в якому позивач просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства культури України від 25.01.2019 року №37 «Про затвердження релігієзнавчої експертизи щодо встановлення переліку релігійних організацій (об'єднань), які підпадають під дію норм частини сьомої та восьмої стати 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»;
- визнати протиправними дії Міністерства культури України щодо розміщення 26.01.2019 року на офіційному сайті Міністерства культури України та через офіційне видання «Урядовий кур'єр» Переліку релігійних організацій (об'єднань), які підпадають під дію норм частини сьомої та восьмої статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та інформації Міністерства культури України центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, стосовно переліку релігійних організацій (об'єднань), які підпадають під дію норм частини сьомої та восьмої статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», яким необхідно внести зміни до свого статуту (положення) та подати їх на реєстрацію у встановленому порядку;
- зобов'язати Міністерство культури України негайно відкликати публікацію, розміщену 26.01.2019 року на офіційному сайті Міністерства культури України та через офіційне видання «Урядовий кур'єр», переліку релігійних організацій (об'єднань), які підпадають під дію норм частини сьомої та восьмої статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та інформації Міністерства культури України - центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії. стосовно переліку релігійних організацій (об'єднань), які підпадають під дію норм частини сьомої та восьмої статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації, яким необхідно внести зміни до свого статуту (положення) та подати їх на реєстрацію у встановленому порядку шляхом опублікування оголошення про відкликання публікації на офіційному сайті Міністерства культури України та через офіційне видання «Урядовий кур'єр».
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15.05.2023 року у справі №640/4748/19 за адміністративним позовом Київської Митрополії Української Православної Церкви та Почаївської Свято-Успенської Лаври до Міністерства культури України, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: в тому числі Управління Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви про визнання протиправним та скасування наказу, визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. За наслідками апеляційного оскарження судове рішення залишено без змін і набрало законної сили.
Білоцерківська міська рада звертає увагу суду, що на час розгляду справи №911/1404/23, наказ Міністерства культури України від 25.01.2019 року №37 не зупинений, є чинним та відповідно підлягає виконанню, а тому посилання позивача на той факт, що їх статут зареєстрований згідно законодавства, не відповідає дійсності.
Таким чином, позивач не виконав вимоги вищевказаного спеціального Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (щодо назви релігійних організацій (об'єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та або тимчасово окупувала частину території України), який безпосередньо регулює статус та діяльність релігійних організацій, та у встановлений термін не змінив офіційної назви у статуті, а тому відповідно до норм зазначеного Закону статут позивача на сьогодні втратив чинність в частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації.
Таким чином, відповідач зазначає, що наведені обставини дають підстави вважати, що позивач не є релігійною організацією, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, а тому відповідно до статті 92 Земельного кодексу України останній не є особою, яка має правосуб'єктність на право постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності.
Враховуючи вищевикладене, Білоцерківською міською радою відповідно до вимог вищенаведених норм законодавства та в межах повноважень було прийняте оскаржуване рішення, оскільки комунальне майно - земельна ділянка не може перебувати в особи, в якої відсутній обсяг прав для користування нею.
Також, щодо легітимності Висновку релігієзнавчої експертизи Білоцерківська міська рада звертає увагу на норму статті 30 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», яка передбачає можливість та умови проведення релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв'язку з Московським патріархатом (Російською Православною Церквою), проведення якої було обумовлено рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 01.12.2022 року Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних санкцій та інших обмежувальних заходів в умовах воєнного стану, введеного в дію Указом Президента України від 01.12.2022 року.
Враховуючи вищевикладене, Білоцерківська міська рада вважає, що посилання на Висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв'язку з Московським патріархатом, затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 року № 11-8/11 в рішенні від 27.04.2023 року №3806-39-VIII «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Управлінню Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви» є обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом було встановлено наступні обставини, які є предметом доказування у справі.
Як визначено ч.1 ст. 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Слід зазначити, що право постійного користування є специфічним правом на землю з обмеженим колом суб'єктів, оскільки передбачає набуття прав володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Згідно з п. в) ч.2 ст. 92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.
Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають не просто релігійні організації України для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, а лише ті релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку.
Як визначено ст. 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з'їздах, конференціях.
Статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про:
1) вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження;
2) місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об'єднання;
3) майновий стан релігійної організації;
4) права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів;
5) порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації;
6) порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації.
Статут (положення) може містити й інші відомості, пов'язані з особливостями діяльності даної релігійної організації.
Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.
Документи, які визначають віросповідну діяльність, вирішують інші внутрішні питання релігійної організації, не підлягають реєстрації в державних органах.
Релігійна організація (об'єднання), яка безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації (об'єднання) входить до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, зобов'язана у своїй повній назві, зазначеній у її статуті (положенні), відображати належність до релігійної організації (об'єднання) за межами України, до якої вона входить (частиною якої вона є), шляхом обов'язкового відтворення у своїй назві повної статутної назви такої релігійної організації (об'єднання) з можливим додаванням слів «в Україні» та/або позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації (ч.7 доповнено згідно із Законом № 2662-VIII від 20.12.2018 року).
Входження релігійної організації (об'єднання) до релігійної організації (об'єднання), зазначеної в частині сьомій цієї статті, визначається у разі наявності однієї з таких ознак:
1) у статуті (положенні) релігійної організації, що діє в Україні, містяться вказівки на входження до структури релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України;
2) у статуті (положенні) закордонної релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, містяться вказівки на входження до її структури релігійної організації (об'єднання), що діє на території України, а також на право прийняття статутними органами управління зазначеної закордонної релігійної організації (об'єднання) рішень з канонічних і організаційних питань, які є зобов'язуючими для релігійної організації (об'єднання), що діє на території України;
3) статутом (положенням) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, передбачене обов'язкове входження керівників (повноважних представників) релігійної організації (об'єднання), що діє на території України, до статутних органів управління зазначеної закордонної релігійної організації (об'єднання) з правом вирішального голосу.
Згідно зі ст. 9 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійні управління і центри діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
Релігійні організації, керівні центри яких знаходяться за межами України, можуть керуватись у своїй діяльності настановами цих центрів, якщо при цьому не порушується законодавство України.
Не регламентовані законом відносини держави з релігійними управліннями і центрами, в тому числі й тими, що знаходяться за межами України, регулюються відповідно до домовленостей між ними і державними органами.
Згідно зі ст. 29 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» забезпечення виконання та додержання законодавства про свободу совісті, світогляду, віросповідання та релігійні організації здійснюють у межах компетенції центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері релігії, інші центральні органи виконавчої влади, органи прокуратури, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Статтею 30 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» визначено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, забезпечує проведення державної політики щодо релігій і церкви шляхом:
здійснення реєстрації статутів (положень) релігійних організацій, зазначених у частині другій статті 14 цього Закону, а також змін і доповнень до них;
офіційного погодження можливості зайняття проповідницькою чи іншою канонічною діяльністю, виконання релігійних обрядів священнослужителями, релігійними проповідниками, наставниками, іншими представниками зарубіжних релігійних організацій, які є іноземними громадянами і тимчасово перебувають в Україні;
здійснення контактів і координаційних зв'язків із відповідними органами інших держав;
забезпечення релігієзнавчої експертизи за участю представників релігійних організацій та відповідних спеціалістів;
сприяння зміцненню взаєморозуміння і терпимості між релігійними організаціями різних віросповідань;
сприяння участі релігійних організацій у міжнародних релігійних рухах, форумах, ділових контактах із міжнародними релігійними центрами та зарубіжними релігійними організаціями.
Таким чином, відповідно до ст.ст. 29, 30 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, забезпечив проведення державної політики щодо релігій і церкви шляхом: забезпечення релігієзнавчої експертизи за участю представників релігійних організацій та відповідних спеціалістів.
Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 01.12.2022 року «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходи (санкцій», введеного в дію Указом Президента України від 01.12.2022 року, Державна служба України з етнополітики та свободи совісті у двомісячний термін забезпечила проведення релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв'язку з Московським патріархатом (Російською Православною Церквою).
Відповідно до узагальненого Висновку релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв'язку з Московським патріархатом (Російською Православною Церквою), встановлено наявність церковно-канонічного зв'язку та відносин підпорядкування Української Православної Церкви з Російською Православною Церквою, який продовжує існувати через нинішню діяльність чи бездіяльність найвищих органів церковної влади та управління УПЦ.
З огляду на викладене, позивач на виконання вимог ч. 7 ст. 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (в редакції Закону № 2662-VIII від 20.12.2018 року) вважається релігійною організацією (об'єднанням), яка безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації (об'єднання) входить до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України.
У зв'язку з чим, позивач був зобов'язаний у своїй повній назві, зазначеній у його Статуті (положенні), відобразити належність до релігійної організації (об'єднання) за межами України, до якої вона входить (частиною якої вона є), шляхом обов'язкового відтворення у своїй назві повної статутної назви такої релігійної організації (об'єднання) з можливим додаванням слів «в Україні» та/або позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації.
Реєстрація статутів (положень) релігійних організацій врегульована ст. 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», яка передбачає, що до статуту (положення) релігійної організації на підтвердження відомостей, викладених у ньому згідно з вимогами статті 12 цього Закону, додатково подаються:
1) належним чином засвідчена копія рішення (витягу) про утворення релігійного об'єднання та затвердження (прийняття) статуту (положення) релігійного центру чи управління (протокол загальних зборів засновників, установчого з'їзду (конференції) засновників тощо);
2) перелік релігійних організацій, що входять до складу релігійного об'єднання на дату подання документів, засвідчений підписом уповноважених представників (уповноваженого представника) загальних зборів засновників (установчого з'їзду (конференції) засновників тощо);
3) належним чином засвідчена копія документа про право власності або користування приміщенням за місцезнаходженням релігійної організації, зазначеним у статуті (положенні).
У разі якщо релігійний центр (управління) входить до складу чи визнає (декларує) у будь-якій формі підлеглість у канонічних, організаційних, інших питаннях будь-яким іншим діючим в Україні чи за її межами релігійним організаціям, для реєстрації статуту (положення) цього релігійного центру (управління) додатково подається документ, що підтверджує визнання такою релігійною організацією підлеглості їй новоутвореного релігійного центру (управління), або документ, який підтверджує, що новоутворений релігійний центр (управління) входить до складу такої релігійної організації.
До статуту релігійної організації у новій редакції додатково подаються належним чином засвідчені копії:
1) рішення (витягу) уповноваженого органу релігійної організації про внесення змін до статуту (положення), яке ухвалено відповідно до порядку, визначеного у статуті (положенні) релігійної організації, до установчих документів якої вносяться зміни;
2) чинної редакції статуту (положення) релігійної організації з усіма змінами, що до нього вносилися (якщо вони оформлювалися окремими додатками).
У разі подання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, а також обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим неповного переліку документів, визначеного у цій статті, та/або оформлення їх без дотримання встановлених вимог, відсутності у статуті (положенні) релігійної організації відомостей, встановлених частиною третьою статті 12 цього Закону, релігійній організації пропонується у межах строків, встановлених цим Законом, усунути виявлені недоліки.
У разі якщо релігійна організація не усунула виявлені недоліки протягом встановлених строків, всі документи, які надійшли до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, крім заяви про реєстрацію статуту (положення) релігійної організації (змін до них), повертаються їй супровідним листом із роз'ясненням причин такого повернення.
Як визначено ст. 15 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», у реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.
Недотримання позивачем відповідної вимоги ч. 7 ст. 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (в редакції Закону № 2662-VIII від 20.12.2018 року) свідчить про невідповідність реєстрації статуту позивача вимогам ст. 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», тому статут відповідної релігійної організації не вважається зареєстрованим у встановленому законом порядку, що з огляду на п. в) ч.2 ст. 92 Земельного кодексу України свідчить про відсутність підстав мати право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності без обмеження строком.
Відповідно, релігійні організації України, статути (положення) яких не зареєстровано у встановленому законом порядку, не підпадають під визначення п. в) ч.2 ст. 92 Земельного кодексу України і не можуть мати земельні ділянки на праві постійного користування.
Статтею 141 Земельного кодексу України визначено підстави припинення права користування земельною ділянкою, серед яких визначено, зокрема, п. в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Відповідно, з огляду на норми п. в) ч.2 ст. 92 та п. в) ст. 141 Земельного кодексу України в їх сукупності, невідповідність релігійної організації наведеним у п. в) ч.2 ст. 92 Земельного кодексу України критеріям підпадає під наведений у п. в) ст. 141 Земельного кодексу України випадок.
При цьому, суд зауважує, що наведена у п. в) ч.2 ст. 92 Земельного кодексу України підстава пов'язана з припиненням діяльності релігійних організацій, кореспондується з нормою ст. 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», яка передбачає, що діяльність релігійної організації може бути припинено у зв'язку з її реорганізацією (поділом, злиттям, приєднанням) або ліквідацією.
Реорганізація або ліквідація релігійної організації здійснюється відповідно до її власних настанов. Реєстрація статутів (положень) новоутворених після реорганізації релігійних організацій здійснюється в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
Випадки припинення діяльності релігійної організації у судовому порядку врегульовані ст. 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», серед яких невідповідність статуту вимогам ст.12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» не вимагає застосування судових процедур і в той же час свідчить про тре, що статут відповідної релігійної організації не зареєстровано в установленому порядку, що свідчить про втрату правосуб'єктності у питаннях, врегульованих п. в) ч.2 ст. 92 Земельного кодексу України і є достатньою підставою для застосування п. в) ст. 141 Земельного кодексу України.
В той же час, необхідність приведення статуту у відповідність до вимог ч.7 ст. 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» свідчить про необхідність проведення відповідної реорганізації релігійної організації в порядку, визначеному ст. 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», чого позивачем не дотримано.
Враховуючи вищевикладене, рішення Білоцерківської міської ради від 27.04.2023 року №3806-39-VIII «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Білоцерківській Єпархії Української Православної Церкви» є обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, підстави для визнання його неправомірним відсутні.
При цьому, суд також в ході розгляду спору враховує, що питання правомірності набуття позивачем права постійного користування земельною ділянкою на момент його набуття у 2010 році не заперечується та не ставиться під сумнів оскаржуваним рішенням. Підстави, які покладені в основу прийняття оскаржуваного рішення виникли згодом в умовах, що змінились, зокрема, військової агресії російської федерації проти України та особливо повномасштабного вторгнення військ рф на територію України. Необхідність дослідження та вирішення питання щодо виявлення в середині країни та вжиття заходів з переривання зв'язків з країною-агресором безпосередньо пов'язано з забезпечення національної безпеки та оборони, що цілком обґрунтовано та необхідно в умовах військового стану.
Згідно зі ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними у розумінні ч.1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно з ч.2 ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані та не доведені, відповідачем спростовані, тому задоволенню не підлягають в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 13, 74, 76, 79, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні позову Управління Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви до Білоцерківської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення в порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.Ю. Кошик
повний текст рішення складено 29.02.2024 року