ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.02.2024Справа № 910/17630/23
За позовом Корпорації «ТСМ Груп»
до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
про стягнення 6189054,33 грн
Суддя Людмила ШКУРДОВА
Секретар с/з Інна Шейгець
Представники сторін: згідно протоколу судового засідання.
Корпорація «ТСМ Груп» звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення 6189054,33 грн, у тому числі 651064,64 грн. 3% річних, 4485139,05 грн. інфляційних втрат та 1052850,64 грн. пені.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором № 02/20 від 20.02.2020 (НАЕК № 20-123-08-20-06233 від 26.03.2020) з оплати вартості виконаних позивачем робіт. Враховуючи викладене, позивач згідно з ст. 625 ЦК України просить стягнути з відповідача 651064,64 грн. 3% річних, 4485139,05 грн. інфляційних втрат та 1052850,64 грн. пені на підставі п. 11.4 договору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.
04.12.2023 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позов, в якому він просить відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на відсутність вини Відповідача у несвоєчасній оплаті комплексу робіт, а отже і про відсутність підстав для покладання на Відповідача відповідальності за таке прострочення. У разі прийняття рішення про задоволення позову в частині стягнення пені та відсотків річних, відповідач посилаючись на ч. 3 ст. 551 ЦК України, просить зменшити розмір відсотків річних та пені на 99 %.
04.12.2023 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява про застосування позовної давності, в якій він просить відмовити у задоволенні позову в частині стягнення пені у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
У судовому засіданні 06.02.2024 р. суд протокольною ухвалою на місці постановив замінити назву відповідача у даній справі на Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 27.02.2024 р.
У судовому засіданні 27.02.2024 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва
20.02.2020 р. між Корпорацією «ТСМ Груп» (Генеральний підрядник) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу "Южно - Українська атомна електрична станція" (Замовник) укладено Договір № 02/20 на виконання комплексу робіт, який був зареєстрований Відповідачем за номером 20-123-08-20-06233 від 26.03.2020 р.
Додатковою угодою № 3 від 06.11.2020 р. до Договору строк дії Договору було продовжено до 30.03.2023 р.
Відповідно до п. 1.1. Договору Генеральний підрядник зобов'язався виконати на користь Замовника комплекс робіт з теми: «ВП ЮжноУкраїнська АЕС. Енергоблоки №1 та №2. Комплекс інженерно-технічних засобів системи фізичного захисту. Електротехнічна частина. 4 етап. Будівельно-монтажні роботи».
Згідно з п. 2.1. Договору договірна ціна робіт, доручених до виконання Генеральному підряднику, складає 27585608,41 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 4597601,40 грн.
Відповідно до п. 2.3. Договору остаточна ціна Договору визначається з урахуванням фактично виконаного обсягу робіт та фактичних витрат Генерального підрядника на придбання матеріальних ресурсів у порядку, визначеному умовами Договору, але не може перевищувати договірної ціни, заявленої у Договорі.
Позивачем виконано роботи на загальну суму 27585606,18 грн., що підтверджується наступними документами:
- Довідкою від 30.07.2021 р. про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за липень 2021 р. (форма КБ-3) на суму 24483090,06 грн., складеною на підставні Актів від 30.07.2021 р. приймання виконаних будівельних робіт за липень 2021 р. (форма № КБ-2В), а саме: Акту №1 на суму 1921670,16 грн., Акту №4 на суму 226694,88 грн., Акту №5 на суму 404534,05 грн., Акту №6 на суму 21844054,97 грн., Акту №7 на суму 86136,00 грн.
- Довідкою від 29.10.2021 р. про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2021 р. (форма КБ-3) на суму 3102516,12 грн., складеної на підставні Актів від 29.10.2021 р. приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2021 р. (форма № КБ-2В), а саме: Акту №2 на суму 636075,36 грн., Акту №3 на суму 2466440,76 грн.
Пунктом 4.1. Договору сторони погодили, що оплата за виконані роботи здійснюється Замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Генерального підрядника після підписання сторонами довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, складеної на підставі актів виконаних будівельних робіт за формою КБ-2В протягом 45 банківських днів.
Таким чином, останнім днем оплати вартості виконаних позивачем робіт за Довідкою (форма КБ-3) від 30.07.2021 р. є 04.10.2021 р., а за Довідкою (форма КБ-3) від 29.10.2021 р. - 04.01.2022 р.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовнику.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідач свої грошові зобов'язання належним чином не виконав, виконані роботи не оплатив.
26.04.2022 р. Позивач уклав з ТОВ «Юженергобуд» Договір №02/20-ЮЕБ/П про відступлення права вимоги до Відповідача, відповідно до умов якого Позивач (Первісний кредитор) відступив на користь ТОВ «Юженергобуд» (Новий кредитор) частину прав вимоги, належних Позивачу за Договором №02/20 від 20.02.2020 року на суму 22988005,15 грн.
Відповідно до умов Додаткової угоди №1 до Договору №02/20-ЮЕБ/П про відступлення права вимоги, зазначене право вимоги складається з:
1) права вимоги до Відповідача щодо виконання частини зобов'язання з оплати за Актом №1 від 30.07.2021 р. на суму 1601391,80 грн.;
2) права вимоги до Відповідача щодо виконання частини зобов'язання з оплати за Актом №4 від 30.07.2021 р. на суму 188912,40 грн.;
3) права вимоги до Відповідача щодо виконання частини зобов'язання з оплати за Актом №5 від 30.07.2021 р. на суму 337111,71 грн.;
4) права вимоги до Відповідача щодо виконання частини зобов'язання з оплати за Актом №6 від 30.07.2021 р. на суму 18203379,14 грн.;
5) права вимоги до Відповідача щодо виконання частини зобов'язання з оплати за Актом №7 від 30.07.2021 р. на суму 71780,00 грн.;
6) права вимоги до Відповідача щодо виконання частини зобов'язання з оплати за Актом №2 від 29.10.2021 р. на суму 530062,80 грн.;
7) права вимоги до Відповідача щодо виконання частини зобов'язання з оплати за Актом №3 від 29.10.2021 р. на суму 2055367,30 грн.;
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Таким чином, після відступлення частини прав вимоги за Договором №02/20 від 20.02.2020 р. на суму 22988005,15 грн., в Позивача залишилось право вимагати від Відповідача виконання зобов'язань з оплати виконаних робіт на суму 4597601,03 грн. (27585606,18 грн - 22988005,15 грн = 4597601,03 грн).
Заборгованість Відповідача перед Позивачем у сумі 4597601,03 грн. складається з:
- заборгованості за Довідкою від 30.07.2021 р. про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за липень 2021 р. (форма КБ-3) на суму 4080515,01 грн., у тому числі: заборгованість за Актом № 1 від 30.07.2021 р. на суму 320278,36 грн., заборгованість за Актом № 4 від 30.07.2021 р. на суму 37782,48 грн., заборгованість за Актом №5 від 30.07.2021 р. на суму 67422,34 грн., заборгованість за Актом №6 від 30.07.2021 р. на суму 3640675,83 грн., заборгованість за Актом №7 від 30.07.2021 р. на суму 14356,00 грн.
- заборгованості за Довідкою від 29.10.2021 р. про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2021 р. (форма КБ-3) на суму 517086,02 грн., у тому числі: заборгованість за Актом №2 від 29.10.2021 р. на суму 106012,56 грн., заборгованість за Актом №3 від 29.10.2021 р. на суму 411073,46 грн.
Між Позивачем та Відповідачем підписано Акт звірки взаємних розрахунків станом на 26.04.2022 р., відповідно до якого заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 4597601,03 грн.
Матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань з оплати виконаних позивачем робіт за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та доказів оплати виконаних робіт відповідач суду не надав, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини.
Предметом позову є стягнення з відповідача на користь позивача 651064,64 грн. 3% річних, 4485139,05 грн. інфляційних втрат та 1052850,64 грн. пені за неналежне виконання зобов'язань з оплати виконаних позивачем робіт за договором № 02/20 від 20.02.2020 (НАЕК № 20-123-08-20-06233 від 26.03.2020).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що відсутня його вина у несвоєчасній оплаті робіт через довгостроковий дефіцит платіжного балансу, однак, згідно наведених положень ЦК України, зазначені обставини не є підставою для звільнення від відповідальності.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Позивачем заявлені до стягнення 651064,64 грн 3% річних та 4485139,05 грн інфляційних втрат, які нараховані ним за наступні періоди: з 05.10.2021 по 25.04.2022 на суму 24483090,06 грн та з 26.04.2022 по 13.11.2023 на суму 4080515,01 грн (на заборгованість за довідкою від 30.07.2021 р.), а також з 05.01.2022 по 25.04.2022 на суму 3102516,12 грн та з 26.04.2022 по 13.11.2023 на суму 517086,02 грн (на заборгованість за довідкою від 29.10.2021 р.).
Судом встановлено, що позивачем вірно визначено порядок прострочення виконання грошових зобов'язань, з врахуванням положень п. 2.2 Договору та приписи ст. 253 ЦК України, оскільки відповідач роботи за довідкою від 30.07.2021 мав оплатити у строк до 04.10.2021 включно, відповідно прострочення зобов'язання з оплати виникло з 05.10.2021, за довідкою від 29.10.2021 - до 04.01.2022 включно, відповідно прострочення зобов'язання з оплати виникло з 05.01.2022, та з урахуванням зменшення суми заборгованості внаслідок відступлення частини прав вимоги за Договором №02/20 від 20.02.2020 р., тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 651064,64 грн 3% річних та 4485139,05 грн, у заявлених позивачем розмах.
У сфері господарювання, згідно з частини 2 статті 217 та частини 1 статті 230 ГК України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У пункті 11.4 Договору сторони погодили, що у разі невиконання Замовником зобов'язань щодо оплати виконаних робіт, він зобов'язаний сплатити на користь Генерального підрядника пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Водночас, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позивачем заявлені до стягнення 1052850,64 грн пені, яка нарахована ним за наступні період з 14.11.2022 по 30.06.2023 на заборгованість у сумі 4080515,01 за довідкою від 30.07.2021 та на заборгованість у сумі 517086,02 грн за довідкою від 29.10.2021, із розрахунку 0,1% заборгованості в день.
Договором № 02/20 від 20.02.2020 (НАЕК № 20-123-08-20-06233 від 26.03.2020) не передбачено нарахування пені понад шестимісячний строк, визначений ч. 6 ст. 232 ГК України.
Пунктом 7 розділу "Прикінцеві положення" ГК України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), скасовано лише 01.07.2023.
Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Таким чином, ч. 6 ст. 232 ГК України встановлено обмеження періоду за, який здійснюється нарахування пені, за умови якщо інше не встановлено законом або договором, а строком, який продовжується на строк дії карантину відповідно до п. 7 розділу "Прикінцеві положення" ГК України, є строк коли зобов'язання мало бути виконано, зі спливом якого пов'язано виникнення порушення зобов'язань, тобто початок періоду, за який здійснюється нарахування штрафних санкцій.
Таким чином, позивачем правомірно визначено початок періоду нарахування пені згідно з пунктом 7 розділу "Прикінцеві положення" ГК України.
Відповідно до вірного розрахунку, здійсненого судом, з урахуванням визначеного позивачем початку періоду нарахування пені та враховуючи визначений ч. 6 ст. 232 ГК України період її нарахування, сума пені становить 836763,39 грн.
Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог про стягнення пені, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Поряд з цим, відповідно до пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в силу приписів яких: - під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Оскільки зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг виникли у період дії карантину та продовжують існувати в період дії воєнного стану, строк спеціальної позовної давності щодо стягнення пені є продовженим та на дату подачі позову не сплив, що виключає його застосування за заявою відповідача.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 836763,39 грн. пені, обґрунтованість якої встановлено судом.
Відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення суми пені до 99% від загальної суми, нарахованої позивачем.
Так, статтею 233 ГК України передбачене право суду зменшити розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналогічне право суду визначено і частиною 3 статті 551 ЦК України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Проаналізувавши зазначені норми, слід дійти висновку, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 Цивільного кодексу України).
Вказані правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Аналогічна правова позиція щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладена у постановах Верховного Суду від 30.05.2019 року у справі №916/2268/18, від 04.05.2018 року у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 року у справі №908/868/18, від 13.05.2019 року у справі №904/4071/18, від 18.02.2020 у справі №920/694/19.
При цьому чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не є правильним застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Застосовуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, суд дійшов висновку щодо можливості зменшення нарахованої пені до розміру 83676,34 грн (10% від розміру пені, обґрунтування якої встановлено судом), оскільки відповідач утворений з метою виробництва електричної енергії, забезпечення безпечної експлуатації та підвищення ефективності роботи атомних електростанцій, дохід відповідача на 99% складається з виручки від реалізації електричної енергії, що виробляється її відокремленими підрозділами - атомними електростанціями, Запорізька АЕС та місто Енергодар, в якій вона розташована, з 04.03.2022 перебуває у тимчасовій окупації, а в структурі електроенергії, виробленої відокремленими підрозділами відповідача, до моменту окупації військовими російської федерації найбільшу частку складала електроенергія, вироблена саме Запорізькою АЕС, отже відповідачем втрачено виробничі потужності, що забезпечували майже половину його доходу від реалізації електроенергії, однак він продовжує нести витрати з утримання об'єктів і персоналу ВП ЗАЕС (заробітна плата персоналу, матеріальне забезпечення невідкладних потреб безпечної експлуатації об'єктів тощо), що вплинуло на фінансовий стан, у той час як розмір пені, обґрунтованість якого встановлено судом, в п'ять разів перевищує розмір основної заборгованості.
За встановлених обставин, суд приходить до висновку, що визначений судом розмір пені в сумі 83676,34 грн, з врахуванням стягнутих на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат, становить справедливу сатисфакцію, тому відхиляються відповідні доводи як позивача, так і відповідача, в цій частині.
Таким чином, позов Корпорації «ТСМ Груп» про стягнення з відповідача 6189054,33 грн, у тому числі: 651064,64 грн. 3% річних, 4485139,05 грн. інфляційних втрат та 1052850,64 грн. пені підлягає частковому задоволенню, а саме стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 651064,64 грн. 3% річних, 4485139,05 грн. інфляційних втрат та 83676,34 грн. пені.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Позивачем у позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, який складається з 74268,65 грн суми судового збору за подання позову та 57000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
На підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 57000,00 грн позивач до матеріалів справи додано копії Договору про надання правничої допомоги від 05.08.2021, укладеного між Адвокатським об'єднанням "Віннерлекс" та Корпорацією "ТСМ Груп" та Платіжної інструкції № 1125 від 17.10.2023 на суму 57000,00 грн, в призначені платежу якої міститься посилання на вказаний договір.
Судом встановлено, що подані позивачем за первісним позовом докази понесення судових витрат стосуються розгляду в Господарському суді міста Києва справи № 910/17630/23. Спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань, що виникли між Корпорацією "ТСМ ГРУП" та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южно - Українська атомна електрична станція" на підставі Договору № 02/20 на виконання проектних робіт від 20.02.2020.
Як вже зазначалось, позов Корпорації "ТСМ Груп" задоволено частково.
Таким чином, обгрунтованою сумою понесених позивачем витрат на правничу допомогу є 55009,87 грн.
04.12.2023 від відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, в якому він просив зменшити витрати на оплату правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами до 1000,00 грн, посилаючись на те що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям реальності та розумності.
Разом з тим, суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Частиною 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зробила висновок, що суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
У постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19 визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Враховуючи, що спір у справі №910/17630/23 є незначної складності, відповідачем не заперечувалась сума заборгованості, дана справа не становить складності для підготовки правової позиції по справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача усього розміру витрат на правову допомогу.
Надавши оцінку доказам щодо фактично понесених витрат позивача на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд вважає, що витрати позивача на правничу допомогу у 10000,00 грн на відповідача.
Відповідно до п. 3 ч. 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, судові витрати на професійну правничу допомогу позивача, покладаються судом на відповідача у сумі 10000,00 грн, та підлягають стягненню на користь заявника у вказаній сумі.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст.233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.
Таким чином, витрати зі сплати судового збору, покладаються судом на відповідача у сумі 71675,60 грн.
Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, ст. ст. 236 - 240 ГПК України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3; код 24584661) на користь Корпорації "ТСМ Груп" (03150, м. Київ, вул. Ямська, 72; код 37034171) 83676 (вісімдесят три тисячі шістсот сімдесят шість) грн 34 коп. пені, 4485139 (чотири мільйони чотириста вісімдесят п'ять тисяч сто тридцять дев'ять) грн. 05 коп. інфляційних втрат, 651064 (шістсот п'ятдесят одну тисячу шістдесят чотири) грн 65 коп. 3% річних, 71675 (сімдесят одну тисячу шістсот сімдесят п'ять) грн 60 коп. витрат зі сплати судового збору та 10000 (десять тисяч) грн 00 коп. витрат на правничу допомогу.
3. В задоволенні іншої частини позову відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили через 20 днів з моменту виготовлення повного тексту рішення в разі не оскарження його в установленому порядку. Рішення може бути оскаржене в 20-денний строк до Північного апеляційного господарського суду.
Суддя Людмила ШКУРДОВА
Дата складення тексту рішення: 29.02.2024