ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.02.2024Справа № 910/17030/23
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,
при секретарі судового засідання Осьмаку Ю.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Івано-Франківськгаз Збут"
вул. Бельведерська, 32А, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р-н, 76010
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
просп. Любомира Гузара, 44, м. Київ, 03065
про визнання недійсним підпункту договору
Товариство з обмеженою відповідальністю "Івано-Франківськгаз Збут" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі-відповідач) про визнання недійсним підпункту договору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання у справі на 06.12.2023.
Даною ухвалою, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачам строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.
27.11.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" надійшов відзив на позовну заяву. в котрому проти задоволення позовних вимог заперечує повністю із підстав їх необґрунтованості та безпідставності.
04.12.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Івано-Франківськгаз Збут" до суду надійшла відповідь на відзив.
11.12.2023 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив.
Протокольною ухвалою суду від 17.01.2024 суд закрив підготовче провадження та за погодженням із сторонами призначив справу до судового розгляду по суті на 07.02.2024.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 07.02.2024 оголошено перерву до 21.02.2024.
У судове засідання 21.02.2024 з'явився представник відповідача, проти задоволення позову заперечив, просив у задоволенні позову відмовити. Представник позивача у судове засідання не з'явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.
У судовому засіданні 21.02.2024 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку, вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Позивач - ТОВ «ІВАНО-ФРАНКІВСЬІСГАЗ ЗБУТ» (Товариство) є юридичною особою (господарським товариством), яке діє на підставі Конституції України, чинного законодавства України та Статуту.
Основним видами діяльності Товариства є постачання природного газу споживачам з 01.07.2015 в межах території Івано-Франківської області, на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу, виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), дата прийняття рішення 04.06.2015 № 1679; останнє рішення НКРЕКП № 653 від 16.05.2017(із змінами, внесеними постановами НКРЕКП № 1509 від 18.07.2019р).
17.12.2019 між ТОВ «Оператор ГТС України» (Оператор) та ТОВ «Івано Франківськгаз Збут» (Замовник) укладено Договір транспортування природного ге № 1910000148 від 17.12.2019, що відповідає умовам Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30.09.2015 № 2497.
Пунктом 2.1 Договору встановлено, що за цим Договором Оператор надає Замовнику послугу транспортування природного газу (далі - Послуга) на умовах, визначених цьому Договорі, а Замовник сплачує Оператору встановлені в цьому Договорі вартість такої Послуги та плат (за їх наявності), які виникають при його виконанні.
Відповідно до п. 2.2 Договору, послуги надаються на умовах, визначених у Кодексі, урахуванням особливостей, передбачених цим Договором.
Умовами Договору передбачено, що якість газу має відповідати вимогам щодо норм якості газу, фізико-хімічних показників та інших характеристик (ФХП), визначених у Кодексі та нормативно-правових актах і відповідних стандартах, на які Кодекс містить посилання (п. 5.2).
За порушення вимог якості газу, що подається з газотранспортної системи Оператором, стягується додаткова плата, визначена умовами Договору (п.5.3).
У відповідності до п.п. 2 ч. 2 п. 10.1 Договору, відповідальною Стороною за якість газу є: у точках виходу відповідальним є Оператор - перед Замовником, який є оператором газорозподільної системи або прямим споживачем. У точках виходу і міждержавному з'єднанні - Оператор - перед Замовником.
На переконання позивача, положення п.2 ч.2 п.10.1 Договору прямо порушують норми положень ст. 673 ЦК України, огляду на наступне.
ТОВ «ІВАНО-ФРАНКІВСЬКГАЗ ЗБУТ», як зазначалось вище, є суб'єктом господарювання, основним видом діяльності якого є діяльність з постачання природного газу.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами.
Згідно ч.1 статті 678 ЦК України, покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: пропорційного зменшення ціни; безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; відшкодування витрат на усунення недоліків товару .
Згідно ч. 2 ст. 678 ЦК України, у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; вимагати заміни товару (ч. 2 ст. 678 ЦК України).
Так, 30.09.2021 року між ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та ТОВ «ІВАНО-ФРАНКІВСЬКГАЗ ЗБУТ» було укладено Індивідуальний договір № БГр-21/22- ІФГЗ відповідно до Рамкового договору купівлі-продажу природного газу №2рд_БГр-ІФГЗ від 30.09.2021.
Як вказує позивач, природний газ, придбаний за Рамковим та Індивідуальним договорами, постачався Товариством безпосередньо побутовим споживачам.
Звертаючись до суду із позовом, позивач зазначає, що неналежна якість придбаного природного газу, підтверджується звітами про недотримання параметрів якості природного газу, що були розміщені на офіційному веб-сайті ТОВ "Оператор газотранспортної системи України".
Таким чином обґрунтовуючи наявність підстав для звернення до суду із позовом, ТОВ "ІВАНО-ФРАНКІВСЬКГАЗ ЗБУТ" зазначає, що він як покупець природного газу, для подальшого його перепродажу споживачам, має право на компенсацію вартості неякісного газу в порядку ст. 673, 678 ЦК України, а підпункт 2 частини 2 пункту 10.1 Договору транспортування природного газу №1910000148 від 17.12.2019, укладеного між ТОВ «ІВАНО- ФРАНКІВСЬКГАЗ ЗБУТ» та ТОВ "Оператор газотранспортної системи України", прямо суперечить нормам вищої юридичної сили та підлягає скасуванню.
Суд зауважує, що ТОВ «Івано - Франківськгаз Збут» не враховує те, що норми ст. ст. 673, 678 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), на які посилається Позивач в обґрунтування своїх вимог, регулюють взаємовідносини сторін договору купівлі продажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 673 ЦК України, продавець повинен передати покупцеві товар якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.
Стаття 678 ЦК України визначає вимоги покупця до продавця у випадку передачі продавцем товару неналежної якості.
Натомість, між ТОВ «Оператор ГТС України» та ТОВ «Івано - Франківськгаз Збут» наявні взаємовідносини з надання послуг за договором транспортування природного газу, укладеного в Типовій формі, затвердженій постановою НКРЕКП від 30.09.201 № 2497.
У відповідності до положень ч. 1 ст. 22 Закону України «Про ринок природного газу» права та обов'язки оператора газотранспортної системи визначаються Законом України «Про ринок природного газу», Кодексом газотранспортної системи, іншим: нормативно - правовими актами, а також Договором транспортування природного газу.
Нормами ст. 32 Закону України «Про ринок природного газу» визначено, що транспортування природного газу здійснюється на підставах та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно - правовими актами. Типовий договір транспортування природного газу затверджується Регулятором.
Згідно п. п. 22 п. 2.3 гл. 2 Ліцензійних умов провадженні господарської діяльності транспортування природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 16.02.201 № 201 (далі - Ліцензійні умови), при провадженні ліцензованої діяльності ліцензій повинен дотримуватися, в тому числі, вимог чинного Кодексу газотранспортної системи, а також виконувати умови укладених із замовниками договорі транспортування природного газу відповідно до Типового договору транспортування природного газу відповідно до Типового договору транспортування природного газу затвердженого НКРЕКП.
На виконання частини другої статті 32 Закону України «Про ринок природного газу НКРЕКП 30.09.2015 постановою №2497 затверджено «Типовий договір транспортування природного газу», зареєстрований Міністерством юстиції України 06.11.2015 за № 1383/27828.
Також, положеннями п.1 гл. 1 розділу VIII Кодексу ГТС визначено, що договір транспортування є документом, який регулює правовідносини між оператором газотранспортної системи і окремим замовником послуг транспортування.
Порядок укладення договору транспортування природного газу та фінансове забезпечення регулюється розділом VIII Кодексу ГТС.
Пунктами 1, 2 глави 1 розділу VIII Кодексу ГТС визначено, що договір транспортування є документом, який регулює правовідносини між оператором газотранспортної системи і окремим замовником послуг транспортування.
Відповідно до п. 2.1 Типового договору, за цим Договором Оператор ГТС надає Замовнику послугу транспортування природного газу на умовах, визначених у цьому договорі, а Замовник сплачує Оператору ГТС встановлені в цьому Договорі вартість такої послуги та плат (за їх наявності), які виникають при його виконанні.
У відповідності до ч. 4 ст. 179 ГПК України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, в тому числі, типового договору затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом іншим державним органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умов
Враховуючи, що норми Закону України «Про ринок природного газу» визначають укладання договору транспортування природного газу у формі Типового договору затвердженого НКРЕКП, Оператор ГТС та замовники послуг за таким договором, з урахуванням норм ч, 4 ст. 179 ГПК України, не можуть відступити від його змісту, а мають право конкретизувати його умови.
Умови затвердженого НКРЕКП Типового договору транспортування природного газу відповідають та відображають положення Кодексу ГТС, норми якого є обов'язковими для дотримання та виконання як Оператором ГТС, так і постачальником природно газу, яким є ТОВ «Івано - Франківськгаз Збут».
Як вже зазначено вище, Договір, укладений в Типовій формі договору транспортування природного газу (як у випадку між Позивачем Відповідачем) є правочином про надання послуг, а не договором купівлі продажу, на норми регулювання якого посилається ТОВ «Івано Франківськгаз Збут» в позовній заяві.
Вказане підтверджується висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі Колегії суддів Об'єднаної палати Касаційно господарського суду від 15.07.2022 по справі №921/184/21.
Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до в
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно правовими актами щодо окремих видів договорів.
Норми ЦК України та ГК України можуть застосовуватися до договорів транспортування природного газу (як загальні норми) лише в частині, в якій вони не змінені спеціальним регулюванням, встановленим законодавством про ринок природного газу.
Аналогічні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду по справі від 06.04.2023 по справі № 908/2504/21, від 20.12.2022 по справі № 904/7656/21, від 26.09.2022 по справі № 906/527/21.
Суд приходить до висновку, що застосування ТОВ «Івано-Франківськгаз Збут» положень ЦК України, які регулюють операції з купівлі продажу до взаємовідносин з надання послуг транспортування природного газу є помилковим, оскільки зміст таких операцій є різним.
Окрім того, суд зауважує, що покликаючись на те, що п. п. 2 ч. 2 п. 10.1 Договору суперечить ст. ст. 673, 678 ЦК України, ТОВ «Івано - Франківськгаз Збут» не зазначає обґрунтовану позицію відносно того, в чому саме полягає така суперечність, оскільки Оператор ГТС не є продавцем за Договором та за взаємовідносинами з ТОВ «Івано - Франківскгаз Збут», яке, відповідно не є покупцем у взаємовідносинах з Оператором ГТС.
При цьому, суд зауважує, що принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.
Обов'язок доказування і подання доказів розподілений ст. 74 ГПК України між сторонами таким чином, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
З огляду на вищевикладене, та враховуючи те, що цивільне законодавство саме обмежується презумпцією добросовісності та розумності поведінки особи при укладенні угоди, судом при вирішенні даного спору враховано узгоджені обома сторонами у визначеному законом порядку умови Договору, який в силу приписів ст. 11 ЦК України є підставою виникнення між сторонами спору певних прав та обов'язків, виконання і дотримання яких відповідає приписам ст. 526 ЦК України, і суд дійшов висновку що узгоджені умови Договору виключали необ'єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов'язання стосовно одна одної, зокрема, в частині покладення відповідальності Сторін Договору за якість газу у точках виходу, враховуючи наведені вище обґрунтування, підпункт 2 частини 2 пункту 10.1 Договору транспортування природного газу №1910000148 від 17.12.2019 не є порушенням приписів цивільного та господарського законодавства.
Отже, статтею 215 ЦК України визначенні підстави недійсності правочину, і виходячи з її положень правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Позивачем у даній справі не доведено наявність підстав, передбачених ст. 215 ЦК України, з якими закон пов'язує недійсність правочину (зокрема, оспорюваної його окремої його частини - підпункт 2 частини 2 пункту 10.1 Договору), а також не доведено належними доказами порушення прав та інтересів Позивача укладанням спірних умов Договору, враховуючи його волевиявлення при укладенні Договору погодитися на такі визначені Договором умови щодо підстав та порядку в частині покладення відповідальності Сторін Договору за якість газу у точках виходу.
Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він є, зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.
Порушенням розуміється такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке. Порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Верховним Судом неодноразово, зокрема, у постановах від 13.05.2021 по справі №910/6393/20, від 08.06.2021 по справі №910/11203/20, від 08.09.2021 по справі №913/690/20, від 21.12.2021 по справі №917/713/19, від 23.12.2021 по справі № 924/1351/20 (924/620/20) вказано, що відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Такої ж позиції дотримується Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що включення в договір умов щодо застосування до позивача відповідальності за якість газу у точках виходу, можливість застосування якої прямо передбачена нормами чинного законодавства, не суперечить вимогам законодавства, не є підставою для визнання недійсними оспорюваних умов договору. Позивач не надав жодних доказів порушення його прав або законних інтересів внаслідок включення в договір підпункту 2 частини 2 пункту 10.1 Договору транспортування природного газу №1910000148 від 17.12.2019.
Також судом враховано правовий висновок, що сформульовано Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 11.10.2019 у справі № 902/575/18, який підтримано Верховним Судом у постановах від 27.01.2021 по справі № 915/982/18 та від 05.12.2019 по справі №908/1823/18 стосовно того, що суд не наділений повноваженнями для самостійного внесення змін Типової форми договору транспортування природного газу шлях зазначення інших пунктів, ніж тих, що затверджені уповноваженим на органом.
Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено порушення оспорюваним підпунктом 2 частини 2 пункту 10.1 Договору транспортування природного газу №1910000148 від 17.12.2019 прав позивача, всупереч вимогам статей 203, 515, 516 ЦК України, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання його недійсним відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України.
Крім того, суд вважає за доцільне звернутись до питання ефективності обраного позивачем способу захисту прав.
Верховний Суд у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19 вказав, що під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Під ефективністю судового захисту розуміється спроможність судового рішення (за наслідками його виконання) призвести до усунення невизначеності у праві позивача та відновити права та законні інтереси особи, на захист яких було подано відповідний позов.
Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).
Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland)).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" зазначено, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Як встановлено судом, позивач обґрунтовуючи підстави визнання п. п. 2 ч. 2 п. 10.1 Договору недійсним із підстав суперечності ст. ст. 673, 678 ЦК України, ТОВ «Івано - Франківськгаз Збут» не зазначає обґрунтовану позицію відносно того, в чому саме полягає така суперечність, оскільки Оператор ГТС не є продавцем за Договором та за взаємовідносинами з ТОВ «Івано - Франківскгаз Збут», яке, відповідно не є покупцем у взаємовідносинах з Оператором ГТС. Також заявляючи позовні вимоги щодо визнання недійсними положення Договору, укладеного в Типовій формі договору транспортування природного газу, затвердженій постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 245 ТОВ «Івано - Франківськгаз Збут» діє всупереч положенням ч. 4 ст. 179 ТІ України та ст. 32 Закону України «Про ринок природного газу», оскільки саме на Регулятора покладена функція із затвердження форми Типового договору транспортування природного газу, внесення змін, а також доповнення до нього, а отже, застосування обраного позивачем способу захисту ніяким чином не могло б призвести до усунення невизначеності у праві заявника, а отже, не було ефективним судовим захистом.
З урахуванням наведеного вище суд зазначає, що відсутність права, на захист якого подано позов, є беззаперечною та виключною підставою для відмови судом в задоволенні позовних вимог. До того ж, суд зауважує, що судовий захист не може бути здійснено на майбутнє, що спростовує доводи заявника стосовно можливості виникнення порушення його прав та законних інтересів внаслідок дій відповідачів у майбутньому в якості обґрунтування підстав позову.
Суд зазначає, що обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Суд зазначає, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Позивач не довів належними та допустимими доказами свою правову позицію.
Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд зазначає, що Товариства з обмеженою відповідальністю "Івано-Франківськгаз Збут" не доведено наявності у позивача порушеного права чи інтересу в результаті укладення спірного підпункту правочину, що є передумовою для звернення з позовом до суду, а позовні вимоги належним чином не обґрунтовані, не відповідають фактичним обставинам справи, не доведені належними доказами у справі та спростовані відповідачем у встановленому законом порядку.
З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Івано-Франківськгаз Збут" є такими, що задоволенню не підлягають. Решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Дата складання та підписання повного тексту рішення 29.02.2024
Суддя М.О. Лиськов