ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.09.2023Справа № 910/12257/13 (910/5161/22)
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиціно-будівельна фірма "АВМ"
до 1. ОСОБА_1
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудівнест"
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Служби безпеки України
про визнання недійсним договору
в межах справи №910/12257/13
За заявою ОСОБА_2
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест"
про банкрутство
Суддя Яковенко А.В.
Секретар судового засідання Колодяжний В.Є.
Представники учасників провадження: згідно протоколу судового засідання
В провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа №910/12257/13 за заявою ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" про банкрутство.
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиціно-будівельна фірма "АВМ" до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудівнест" про визнання недійсним договору.
Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, вказану позовну заяву передано для розгляду судді Яковенко А.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2022 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиціно-будівельна фірма "АВМ" залишено без руху; встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали; встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестиціно-будівельна фірма "АВМ" спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду опису вкладення у цінний лист як доказу направлення на адресу відповідачів у справі копії позовної заяви разом з доданими до неї документами.
На виконання вимог вказаної ухвали Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиціно-будівельна фірма "АВМ" подано заяву на усунення недоліків разом з описами вкладення у цінний лист як доказу направлення на адресу відповідачів у справі копії позовної заяви разом з доданими до неї документами.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.09.2022 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиціно-будівельна фірма "АВМ" до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудівнест" про визнання недійсним договору до розгляду в межах справи №910/12257/13 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест"; вирішено позовну заяву розглядати за правилами загального позовного провадження; відкрито провадження та призначити підготовче засідання на 17.10.2022.
14.10.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про залишення позовної заяви без руху.
17.10.2022 до канцелярії суду від позивача надійшла заява про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Службу безпеки України.
Судове засідання призначене на 17.10.2022 не відбулося у зв'язку із перебуванням судді Яковенко А.В. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2022 призначено підготовче засідання на 05.12.2022.
02.12.2022 до Господарського суду міста Києва від Служби безпеки України надійшла заява про розгляд клопотання про залучення третьої особи без участі такої особи.
05.12.2022 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого просив відмовити в задоволенні позовних вимог та при вирішенні спору застосувати строки позовної давності.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2022 відкладено розгляд справи на 11.01.2023, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Службу безпеки України.
13.12.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив.
09.01.2023 до канцелярії суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення та письмові заперечення щодо застосування строків позовної давності.
10.01.2023 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
11.01.2023 до канцелярії суду від Служби безпеки України надійшло клопотання про продовження процесуальних строків для подачі пояснень на позовну заяву.
11.01.2023 до Господарського суду міста Києва від представника ОСОБА_1 надійшло клопотання про встановлення додаткового строку подачі доказів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2023 відкладено розгляд справи на 27.02.2023.
22.02.2023 до Господарського суду міста Києва від Служби безпеки України надійшли пояснення по справі.
24.02.2023 до канцелярії суду від відповідача 1 надійшло клопотання про долучення доказів.
27.02.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшло клопотання про зупинення провадження в даній справі.
Судове засідання, призначене на 27.02.2023, не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді А.В. Яковенко на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2023 призначено підготовче засідання на 12.04.2023.
10.04.2023 до Господарського суду міста Києва від ТОВ "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ" надійшло клопотання про витребування доказів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2023 відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ" про витребування доказів; відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі; закрито підготовче провадження у справі №910/12257/13 (910/5161/21); призначено справу №910/12257/13 (910/5161/21) до розгляду по суті на 05.06.2023.
26.05.2023 до канцелярії сулу від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
05.06.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 відкладено розгляд справи на 10.07.2023.
10.07.2023 до канцелярії суду від позивача надійшли письмові пояснення.
10.07.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 відкладено розгляд справи на 21.08.2023.
В судовому засіданні 21.08.2023 оголошено перерву до 06.09.2023.
05.09.2023 до канцелярії суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" надійшли додаткові письмові пояснення по справі та клопотання про розгляд справи, призначеного на 06.09.2023 за відсутності ліквідатора.
05.09.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшли письмові пояснення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 відкладено розгляд справи на 25.09.2023.
В судове засідання 25.09.2023 з'явилися представники позивача та третьої особи, надали пояснення по суті спору, просили суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представники відповідача 1 з'явився в судове засідання 25.09.2023 та представник відповідача 2 з'явився в режимі відео конференції, надали пояснення по суті спору, заперечували проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В судовому засіданні 25.09.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судовому засіданні здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
12.01.2006 між ОСОБА_1 (надалі - «Довіритель») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиціна компанія «Інербудівнест» (надалі - Повірений») укладений договір доручення №131/1-93 (надалі - «Договір»), відповідно до якого Довіритель доручає, а повірений зобов'язується від імені та за рахунок Довірителя профінансувати спорудження Об'єкта нерухомості, передбаченого п. 1.2 Договору, а після завершення будівництва та введення будинку в експлуатацію надати Довірителю документи, необхідні для послідуючого оформлення об'єкта нерухомості у власність (п. 1.1 Договору).
Пунктом 1.2 Договору зазначено інформацію про об'єкт нерухомості (згідно з проектною документацією):
Квартира,
Поверх -18
Кількість кімнат - 3
Загальна площа - 114,43 кв.м.,
Жила площа - 71,80 кв.м.,
У будівлі за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно п. 1.4 Договору вартість Об'єкта нерухомості встановлено згідно Додаткової угоди №1 до Договору.
Відповідно до п. 2.2.3 Договору Довіритель має право отримати від Повіреного документи, необхідні для оформлення права власності на об'єкт нерухомості, передбачений п. 1.2 Договору.
Згідно п. 2.3 Договору Повірений зобов'язаний:
2.3.1 Профінансувати будівництво об'єкта нерухомості, зазначеного у п. 1.2., з виконанням оздоблювальних робіт, передбачених проектною документацією:
- встановлення металопластикових вікон;
- в будинку електричні плити, виконання електричних розводок для підключення плит без встановлення електричних плит;
- встановлення металевих протиударних вхідних дверей;
- виконання внутрішніх штукатурних робіт (за винятком санвузлів);
- виконання внутрішніх сантехнічних робіт без встановлення сантехустаткування;
- виконання гідроізоляції та захисної цементної стяжки в санвузлах;
- монтаж системи опалення з встановленням радіаторів;
- виконання внутрішніх електромонтажних робіт;
- встановлення передбачених проектом лічильників обліку електроенергії, води.
2.3.4 Після завершення будівництва та введення будинку в експлуатацію надати Довірителю документи, необхідні для оформлення об'єкта нерухомості у власність.
Пунктом 3 Договору визначено порядок виконання доручення, а саме:
3.1 Довіритель надає Повіреному через банківську установу кошти у національній валюті, необхідні для виконання цього доручення, шляхом їх перерахування на рахунок Повіреного відповідними частинами згідно Додаткової угоди №1 до Договору.
3.2 Довіритель передає повіреному кошти на умовах п. 3.1 Договору, виходячи з офіційного курсу гривні до умовної одиниці, встановленого НБУ на день перерахування коштів.
3.3 Загальна площа об'єкта нерухомості підлягає уточненню після введення будинку в експлуатацію на підставі даних технічного паспорту, виданого в БТІ м. Києва. У випадку якщо фактична загальна площа Об'єкта нерухомості виявиться більшою, ніж проектна площа, яку визначено в п. 1.2 Договору, Довіритель здійснює доплату за різницю площі за поточними цінами, які діють на день укладання Додаткової угоди до цього Договору. У разі якщо фактична загальна площа виявиться меншою за проектну, Повірений повертає Довірителю у місячний термін вартість одиниці площі на вказаний ним у письмовій заяві розрахунковий рахунок.
3.4 Остаточна вартість об'єкта нерухомості визначається з урахуванням положень п. 1.4, п. 3.2, п. 3.3 Договору, при цьому вартість Об'єкта нерухомості не може бути меншою, ніж його вартість, яка встановлено п. 1.4 на день укладання Договору.
10.05.2006 між ОСОБА_1 (Довіритель) та ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест» (Повірений) уклали Додаткову угоду №1 до Договору Доручення №131/1-93 від 12.01.2006 (надалі - «Угода»), про таке:
Відповідно до п. 1 Угоди сторони прийшли до згоди викласти п. 1.4 Договору Доручення №131/1-93 від 12.01.2006 в наступній редакції:
« 1.4. Вартість об'єкта нерухомості становить: 760 960,00 грн. (в тому числі ПДВ - 126 826,67 грн.)
(при курсі НБУ - 5,05 грн. за одну умовну одиницю*)
Згідно п. 2 Угоди сторони прийшли до згоди викласти п. 3.1 Договору Доручення №131/1-93 від 12.01.2006 в наступній редакції:
« 3.1. Довіритель надає Повіреному через банківську установу кошти у національній валюті, необхідні для виконання цього доручення, шляхом їх перерахування на рахунок Повіреного відповідними частинами у наступні терміни:
- 40% до 15.05.2006, 6,7 % до 15.06.2006, 6,7% до15.07.2006, 6,7% до 15.08.2006, 6,7% до 15.09.2006, 6,7 % до 15.10.2006, 6,7% до 15.11.2006, 6,7% до 15.12.2006, 6,7% до 15.01.2007, 6,4 % до 15.02.2007.»
Пунктом 3 Угоди встановлено, що всі інші умови Договору Доручення №131/1-93 від 12.01.2006 залишаються не змінними.
На виконання Договору, з урахуванням Угоди, як вказує відповідач 1, та не заперечується позивачем та відповідачем 2, ОСОБА_3 сплатила повністю вартість об'єкта нерухомості, проте на даний час об'єкт нерухомості недобудований та не введений в експлуатацію.
Спір у справі виник у зв'язку із наявністю підстав для визнання Договору доручення №131/1-93 від 12.01.2006 недійсним.
Згідно із ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За приписом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
За змістом постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Згідно з абз. 1 п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач не є стороною правочину, вимогу про недійсність якого ним заявлено.
Як вбачається із абзацу 5 пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена особою, якщо вона доведе порушення її прав вчиненням такого правочину.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним за позовом особи, яка не є стороною такого правочину, суду, перш за все, слід встановити відсутність/наявність/ порушення чи оспорювання таким правочином прав та законних інтересів особи, яка звернулася із відповідним позовом.
Вищенаведене узгоджується з правовою Позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 04.06.2020 у справі № 916/1411/19, від 19.02.2020 у справі №916/1408/19, від 09.04.2019 у справі № 908/1194/18, від 03.09.2019 у справі № 910/14255/18, від 11.02.2021 у справі № 922/109/19.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Обґрунтовуючи підстави порушення прав позивача оспорюваним ним договором, останній посилається на те, що він є забудовником спірного житлового будинку й замовником житлового комплексу, що встановлено в постанові Верховного Суду від 06.04.2022 у справі №759/13013/14-ц, а ОСОБА_1 намагається отримати речове право на об'єкт незавершеного будівництва - трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 .
Як вбачається з матеріалів справи постановою Верховного суду у справі №910/12257/13 від 02.03.2021 зазначено, що:
«Вчинення дій по передачі Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна фірма «АВМ» за актом від 07.12.2012 року від ТОВ "БІК "Інтербудінвест", не потягло погіршення майнового стану останнього, і не мали наслідком відчуження майна ТОВ "БІК "Інтербудінвест", так, як останнє не було його власником, що і встановив Апеляційний суд міста Києва в своїй ухвалі від 01.03.2018 року (справа № 759/2226/13-ц).
Крім того, Апеляційним судом міста Києва фактичним обставинам справи (ухвала від 01.03.2018 справа № 759/2226/13-ц) встановлено, що передавши у 2012 будинок на баланс ТОВ "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ", ТОВ "БІК "Інтербудінвест" передав всі свої права та обов'язки, щодо добудови будинку. Добудова будинку покладена на ТОВ "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ" згідно Договору поруки від 20.09.2012, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ" (далі - Поручитель), ТОВ "БІК "Інтербудінвест", Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки.
Також Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ" станом на 06.06.2018 є Забудовником комплексу житлового будинку № 1 з вбудованими приміщеннями, підземного паркінгу та офісного центру по проспекту Перемоги 131 в Святошинському районі м. Києва згідно договорів:
-Договір передоручення від 25.04.2012;
-Договір № 2-3/12 Управителя із Забудовником житлового комплексу на проспекті Перемоги, 131, в м. Києві Фонду фінансування будівництва виду "А" від 25.04.2012;
- Договір поруки від 20.09.2012.
Так, у відповідності до 2.3 Договору передоручення від 25.04.2012 Замісник (Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно- будівельна фірма "АВМ") зобов'язується збудувати житловий комплекс за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 131, ввести його в експлуатацію та передати об'єкти інвестування Довірителям ФФБ у строки та на умовах, визначених Договором Управителя із Забудовником.
Згідно п. 1.1 Договору доручення від 25.04.2012 № 2/Д/12 в порядку та на умовах, визначених цим Договором, довіритель (ДП "Фінансова компанія "Інтербудінвест") доручає Повіреному (Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ") виконати функції Забудовника на підставі Договору № 2/-3/12 Управителя із Забудовником житлового комплексу на проспекті Перемоги, 131, в місті Києві Фонду фінансування будівництва виду "А" від 25.04.2012 з усіма внесеними до нього змінами та доповненнями.
Відповідно до п. 2 Договору № 1 від 25.04.2012 про внесення змін до Договору № 1-З/06 управителя із Забудовником житлового комплексу на проспекті Перемоги, 131 в місті Києві Фонду фінансування будівництва виду А від 17.07.2006 - за даним договором права і обов'язки ТОВ "БІК "Інтербудінвест", як Забудовника по Договору № 1-З/06 переводяться на Нового Забудовника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ", внаслідок чого останній заміняє первісного Забудовника, як зобов'язану сторону по Договору № 1-З/06.
Згідно п. 2.5 Договору поруки від 20.09.2012, що укладений Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно- будівельна фірма "АВМ" (далі - Поручитель), ТОВ "БІК "Інтербудінвест", Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки встановлено, що Поручитель цією порукою забезпечує виконання зобов'язання за Основним Договором в повному обсязі, за винятком обов'язків Боржника зазначених в п.п. 3.4.2, 3.4.3, 3.4.4 даного Договору та п. 6.5.
Основний Договір про який йде мова у п. 2.5 Договору поруки від 20.09.2012 - це Договір № 19/3-32-ж17 пайової участі у будівництво житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками по проспекту Перемоги, 131 у Святошинському районі м. Києва від 10.02.2005.»
Крім того, в постанові Верховного суду у справі №759/13013/14-ц від 06.04.2022 зроблено наступний висновок: «Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позов пред'явлено до неналежного відповідача, оскільки належним відповідачем є Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно- будівельна фірма "АВМ", яке відповідно до Договору поруки від 20.09.2012 несло перед позивачем зобов'язання щодо будівництва будинків. Саме це товариство з вересня 2012 року є забудовником спірного житлового будинку й замовником житлового комплексу».
Подібний за змістом висновок зроблений й у постанові Верховного суду у справі №759/12426/13-ц від 14.04.2022: «Переглядаючи рішення першої інстанції в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позов пред'явлено до неналежного відповідача оскільки належним відповідачем у справі є ТОВ « "Інвестиційно- будівельна фірма "АВМ", яке відповідно до договору поруки від 20.09.2012 несло перед позивачем зобов'язання щодо будівництва будинків».
Тобто, неодноразово рішеннями судів встановлено, що саме ТОВ "Інвестиційно- будівельна фірма "АВМ" несе зобов'язання щодо будівництва житлового комплексу на проспекті Перемоги, 131, в місті Києві, проте права власності ТОВ "Інвестиційно- будівельна фірма "АВМ" на вказаний об'єкт незавершеного будівництва не набувало, а тому й розпоряджатися таким майном в майбутньому у останнього не виникне.
В той же час, обґрунтовуючи підстави для визнання недійсним Договору №131/1-93 від 12.01.2006 укладеного між ТОВ «БІК «Інтербудінвест» та ОСОБА_1 , позивач вказує, що укладений без відповідної ліцензії та має ознаки удаваності правочину, а спірний договір відноситься до договору управління майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
За приписами ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 1000 Цивільного кодексу України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.
Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.
Згідно з ч. 1 ст. 1002 ЦК України повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено п. 2 ч. 2 ст. 1007 ЦК України, довіритель зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення.
Згідно з ч.ч. 3, 4 вказаної норми, довіритель зобов'язаний негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв'язку з виконанням доручення.
Довіритель зобов'язаний виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить.
Суд зазнає, що особливістю договору доручення є те, що сторони мають право відмовитись від нього, а договірна заборона права на відмову від договору доручення є нікчемною.
Щодо договору управлінням майном, на який вказує позивач, суд зазначає.
Згідно із частиною першою статті 1029 Цивільного кодексу України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).
Законом, який встановлює загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування будівництва житла та особливості управління цими коштами є Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» (далі - Закон № 978-IV).
Відповідно до статті другої цього Закону управитель - це фінансова установа, яка від свого імені діє в інтересах установників управління майном і здійснює управління залученими коштами згідно із законодавством, Правилами фонду та відповідає вимогам, встановленим цим Законом, а Правила фонду - це система норм, затверджена та оприлюднена управителем цього фонду, якої мають дотримуватися всі суб'єкти системи фінансово-кредитних механізмів будівництва житла для досягнення мети управління майном, визначеної установником управління, що повинні відповідати вимогам цього Закону.
Цим Законом та укладеними відповідно до нього договорами урегульована система фінансово-кредитних механізмів при будівництві житла та операціях з нерухомістю, тобто дії суб'єктів цієї системи (довірителів, управителів, забудовників та інш.) при організації будівництва житла, фінансуванні цього будівництва та здійсненні операцій з нерухомістю (стаття третя Закону № 978- IV).
З метою отримання довірителями у власність житла фінансова установа як управитель створює фонд фінансування будівництва (ФФБ), управління яким здійснює відповідно до затверджених Правил фонду та договору управління майном (статті п'ята, шоста, сьома, дев'ята Закону № 978- IV).
Правила ФФБ визначають вид ФФБ, процедуру створення ФФБ, порядок організації взаємовідносин забудовника, управителя та довірителів, порядок встановлення управління майном, умови, особливості та обмеження здійснення управління майном, напрями та порядок використання залучених коштів, порядок участі у фонді та відмови від участі в ньому, типи вимірних одиниць об'єктів інвестування, порядок та умови закріплення об'єкта інвестування за довірителем, розмір винагороди управителя, відповідальність управителя і забудовника за невиконання прийнятих на себе зобов'язань, порядок отримання довірителем страхового відшкодування у разі несвоєчасного введення об'єкта будівництва в експлуатацію, невиконання робіт, передбачених договором між управителем і забудовником та договором між управителем і установником фонду, або неналежного виконання таких робіт та інші умови функціонування ФФБ (частина друга статті 12 Закону № 978- IV). Правила ФФБ є публічною пропозицією для вступу до фонду особи, яка бажає стати довірителем цього фонду, на підставі визнання цих правил.
З огляду на викладене, суд робить висновок, що договір доручення є хоча й суміжним, але самостійним та відмінним від довірчого управління цивільно-правовим інститутом.
Зазначений підхід знайшов своє відображення в листі Держкомпідприємництва від 23.02.2004 №1037, в якому зазначено: «В той же час Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» не містить заборони щодо використання інших договірних форм (крім інституту довірчого управління майном) з метою врегулювання взаємовідносин між забудовником та фізичними особами набувачами житла.
Так, зокрема відносини можуть регулюватися цивільно-правовим договором доручення. За договором доручення (згідно із ст. 1000 ЦК України) одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичної дії. На відміну від договору управління майном (ст.. 1029 ЦК України), повірений діє від імені та за рахунок довірителя і не має повноважень щодо управління майном, а лише щодо вчинення певних юридичних дій. Таким чином, договір доручення та договір управління майном є відокремленими правовими інститутами, що регулюються нормами Цивільного кодексу України. Відповідно, на відносини, що виникають в рамках договору доручення, не поширюються правила, встановлені для договору управління майном (ст.ст. 1029-1045 ЦК України), а також іншими законодавчими актами, в тому числі і Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»».
За змістом листа Міністерства юстиції України від 14.12.2005 №19-1-247, №19-5-1026 вказано, що договором доручення характеризується здійсненням за дорученням одного чи декількох правочинів відповідно від свого імені та від імені поручителя. За умови створення нового об'єкта нерухомості цей договір є допоміжним у здійсненні своїх повноважень інвестором. Зазначений договір також не передбачає переходу права власності.
З урахуванням вищевикладеного, аналізуючи зміст договору доручення №131/1-93 від 12.01.2006, суд робить висновок, що за своєю правовою природою спірний договір є договором доручення, так як п. 2.3 Договору у відповідності до ст. 1000 Цивільного кодексу України передбачено чіткі дії, які повинен вчинити повірений (Профінансувати будівництво об'єкта нерухомості, зазначеного у п. 1.2., з виконанням оздоблювальних робіт, передбачених проектною документацією: встановлення металопластикових вікон; в будинку електричні плити, виконання електричних розводок для підключення плит без встановлення електричних плит; встановлення металевих протиударних вхідних дверей; виконання внутрішніх штукатурних робіт (за винятком санвузлів); виконання внутрішніх сантехнічних робіт без встановлення сантехустаткування; виконання гідроізоляції та захисної цементної стяжки в санвузлах; монтаж системи опалення з встановленням радіаторів; виконання внутрішніх електромонтажних робіт; встановлення передбачених проектом лічильників обліку електроенергії, води); п. 1 Договору у відповідності до ч.1 ст. 1002 Цивільного кодексу України, встановлено розмір винагороди повіреного (вартість об'єкта нерухомості включає в себе плату Повіреному за виконання ним доручення за цим Договором); п.п. 2.2.1 та 2.4 Договору передбачено право сторін відмовитись від Договору, що є особливістю договору доручення.
Крім того, за спірним договором до довірителя, як і зазначено в листі Мін'юсту не переходить право власності, а п. 2.3.4 Договору передбачено обов'язок повіреного після завершення будівництва та введення будинку в експлуатацію надати Довірителю документи, необхідні для оформлення об'єкта нерухомості у власність.
Крім того, суд зазначає, що укладання такого типу договору як доручення (на момент укладання такого договору) мав на меті отримання податкової переваги відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який діяв на момент укладання спірного договору.
За таких обставин, підстав вважати, на укладання сторонами удаваного правочину у суду відсутні, а законодавством не заборонено укладати такий вид правочину як доручення.
Інші доводи позивача щодо на відсутність ліцензії для укладання договору управління майном, суд не бере до уваги, оскільки встановлено, що спірний договір за своєю правовою природою є договором доручення та спеціальних дозволів для укладання таких договорів не потребується.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain).
Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статі 2 ГПК України).
Згідно статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Крім того, суд зазначає, що відповідачами було подано заяви про застосування строків позовної давності.
Оскільки суд, відмовляє в задоволенні позовних вимог, то така заява судом не розглядається.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись Кодексом України з процедур банкрутства, ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст. 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиціно-будівельна фірма "АВМ" відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У відповідності до положень ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено 28.02.2024
Суддя А.В. Яковенко