ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
27 лютого 2024 року м. ОдесаСправа № 916/2037/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,
секретар судового засідання - І.С. Мисько,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
на рішення Господарського суду Одеської області від 14.09.2023 (суддя Д.О. Бездоля, м.Одеса, повний текст складено 25.09.2023)
у справі №916/2037/23
за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Голубова Івана Васильовича
про розірвання договору та виселення,
Короткий зміст позовних вимог та заперечень відповідача
У травні 2023 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Голубова Івана Васильовича, в якій просив:
-розірвати договір оренди від 08.04.2019 №4/77, укладений між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Голубовим Іваном Васильовичем;
-виселити Фізичну особу-підприємця Голубова Івана Васильовича з нежитлових приміщень першого поверху та підвалу № 501, загальною площею 939,1 кв.м, що розташовані за адресою: вул. Давида Ойстраха, 1, м. Одеса, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
Позовні вимоги мотивовані істотним порушенням відповідачем умов договору оренди №4/77 від 08.04.2019 у зв'язку з невикористанням орендованого майна, що підтверджується відповідними актами обстеження, що згідно із пунктом 7.3. договору та частиною другою статті 651 Цивільного кодексу України є підставою для його розірвання, а також виселення відповідача із займаних орендованих приміщень на підставі статті 785 Цивільного кодексу України.
При цьому позивач зазначив про те, що ним направлялась відповідачу пропозиція про дострокове розірвання договору оренди №4/77 від 08.04.2019 та повернення орендованого майна за актом приймання-передачі, яка залишена відповідачем без задоволення.
У відповіді на відзив позивач додатково зазначив, що відповідачем не виконано умову договору, передбачену підпунктом «л» пункту 4.2. договору, якою встановлено обов'язок відповідача укласти з балансоутримувачем приміщення договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання приміщень і прибудинкової території.
Заперечуючи проти позовних вимог відповідач послався на те, що використовує об'єкт оренди за профільним призначенням, але за самостійно визначеним графіком використання, зумовленим обставинами воєнного стану та постійними повітряняними тривогами, відсутністю у будинку бомбосховища, зниженням рівня споживання населенням побутових послуг, обмеженим рухом відповідача, пов'язаним із його статусом інваліда; на вхідних дверях приміщення розміщено оголошення щодо засобу зв'язку, яким позивач не скористався; відповідач сплачує на регулярній основі орендні платежі. Також відповідач зауважив на тому, що не отримував від позивача повідомлення щодо необхідності надання доступу до орендованого приміщення та пропозицію про дострокове розірвання договору, яку позивач направив на невірну адресу. Крім того, відповідач вказав, що він звертався до позивача із запитом про надання роз'яснень щодо умов підпункту «л» пункту 4.2. договору, проте відповіді не отримав.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.09.2023 у задоволенні позову відмовлено повністю. Судові витрати покладено на позивача.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до умов договору його укладено на строк з 08.04.2019 до 08.03.2022, при цьому, з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», обставина строку дії даного договору не є спірною між сторонами, як і не існує між сторонами спору щодо сплати відповідачем орендної плати та страхування майна, а спірною є обставина невикористання відповідачем об'єкту оренди більше трьох місяців.
Своє рішення про відмову у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд мотивував тим, що в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази, за оцінкою яких суд може вірогідно встановити обставину невикористання відповідачем орендованого майна за договором та часу такого невикористання, адже у наданих позивачем актах відсутні відомості щодо: невикористання відповідачем об'єкту (встановлено обставину зачинення на момент обстеження); часу невикористання відповідачем об'єкту; часу проведення самого обстеження (крім акту за 10.05.2023), а також в матеріалах справи відсутні вимоги позивача до відповідача згідно із пунктом 7.12. договору про надання інформації про використання об'єкту оренди, докази попереднього повідомлення відповідача про здійснення контролю за об'єктом, докази направлення відповідачу за належною адресою повідомлення і пропозиції, докази нецільового використання відповідачем об'єкту або вчинення останнім дій, які призводять до погіршення стану приміщення тощо.
З урахуванням викладеного, Господарський суд Одеської області дійшов висновку, що позивачем не доведено підстав для розірвання договору на підставі п. 7.3. договору, а також наявності у спірних відносинах критерію істотності порушення договору у розумінні положень статті 651 Цивільного кодексу України.
Додатково суд першої інстанції зазначив, що позивач у позові не визначав, як підставу позову, невиконання відповідачем зобов'язання, передбаченого підпунктом «л» пункту 4.2. договору, а саме, укладення з балансоутримувачем об'єкта оренди договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання приміщення і прибудинкової території; позивач не зазначав, що ця обставина є доповненням підстав позову, не доводив її істотність для розірвання договору та не просив суд залучити до участі у справі відповідного балансоутримувача, а тому дана обставина на розсуд позивача може бути підставою для окремого позову.
Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги
Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення Господарського суду Одеської області від 14.09.2023 у даній справі скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В апеляційній скарзі апелянт наполягав на тому, що договір оренди підлягає розірванню у судовому порядку, оскільки відповідачем істотно порушуються умови договору у зв'язку із невикористанням орендованого майна. При цьому скаржник звернув увагу на те, що позивач, укладаючи договір оренди із відповідачем, насамперед керувався доцільністю та ефективністю використання комунального майна. Окрім цього, виходячи із положень чинного законодавства, відповідач зобов'язаний використовувати орендоване майно незалежно від наявності або відсутності заборгованості з орендної плати.
Позиція відповідача щодо апеляційної скарги
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач погодився із мотивами оскаржуваного судового рішення, у зв'язку з чим просив залишити його без змін, а у задоволенні апеляційної скарги - відмовити.
Також відповідач повідомив, що очікує понести витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн, докази понесення яких будуть подані до суду пізніше.
Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції
Апеляційна скарга зареєстрована судом 07.12.2023 за вх.№4036/23.
Одночасно із поданням апеляційної скарги скаржником подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження (вх.№4039/23 від 07.12.2023).
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду апеляційної скарги та заяви визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.12.2023 та протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 14.09.2023 у справі №916/2037/23 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи №916/2037/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
19.12.2023 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.12.2023 поновлено Департаменту комунальної власності Одеської міської ради пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 14.09.2023 у справі №916/2037/23. Відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою. Встановлено відповідачу строк до 10.01.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз'яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Попереджено учасників справи про наслідки подання письмових заяв чи клопотань без додержання вимог частини першої та другої вказаної вище норми або не у строк, встановлений судом, у вигляді їх повернення заявникові без розгляду. Зупинено дію рішення Господарського суду Одеської області від 14.09.2023 у справі №916/2037/23.
09.01.2024 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№4036/23/Д1 від 09.01.2024).
З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, ухвалою суду від 15.01.2024 постановлено розглянути апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 14.09.2023 у справі №916/2037/23 поза межами строку, встановленого у частині першій статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк. Розгляд справи №916/2037/23 призначено на 27.02.2024 о 10:30 год.
26.02.2024 від представника Фізичної особи-підприємця Голубова Івана Васильовича - адвоката Самодурової Наталії Валеріївни надійшла заява (вх.№690/24 від 26.02.2024) про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4700,00 грн.
Також 26.02.2024 від представника Фізичної особи-підприємця Голубова Івана Васильовича - адвоката Самодурової Наталії Валеріївни надійшло клопотання (вх.№4036/23/Д2 від 26.02.2024) про проведення судового засідання, призначеного на 27.02.2024 о 10:30 год, за відсутності відповідача та представника.
Скаржник про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, проте участі не брав.
Приймаючи до уваги, що матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, обов'язкова явка учасників справи в судове засідання апеляційної інстанції Південно-західним апеляційним господарським судом не визнавалась, а частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представників сторін.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
Фактичні обставини справи
Згідно витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04.06.2018 №126176946, 29.05.2018 за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради здійснено державну реєстрацію права комунальної власності на нежитлові приміщення 1-го поверху та підвалу № 501, загальною площею 957,9 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Давида Ойстраха, 1.
08.04.2019 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради, як орендодавцем, та Фізичною особою-підприємцем Голубовим Іваном Васильовичем, як орендарем, укладеной договір оренди нежитлового приміщення №4/77 (надалі - договір), за умовами пункту 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення першого поверху та підвалу № 501, загальною площею 939,1 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Давида Ойстраха, 1 (далі - об'єкт оренди).
У пункті 1.3. договору термін його дії визначено з 08.04.2019 до 08.03.2022.
Орендна плата визначається на підставі статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Методики розрахунку орендної плати за майно комунальної власності територіальної громади м. Одеси від 30.01.2019, рішень Одеської міської ради та виконкому Одеської міської ради (пункт 2.1. договору).
Згідно із пунктом 2.2. договору за орендоване приміщення орендар зобов'язується сплачувати орендну плату, що становить за перший, після підписання договору оренди, місяць 33694,72 грн (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства.
До орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат, плата за користування земельною ділянкою та інші послуги, які надаються спеціалізованими організаціями (пункт 2.3. договору).
Пунктом 2.4. договору передбачено обов'язок орендаря вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.
Розмір орендної плати змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів, та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради, що набрали чинності, в порядку, передбаченому чинним законодавством (пункт 2.5. договору).
Орендодавець має право: контролювати стан, напрямки та ефективність використання приміщень, переданих в оренду (пункт 3.2. договору); виступати з ініціативою розірвання договору оренди у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов'язків, передбачених цим договором, у тому числі, несплати орендної плати своєчасно та у повному обсязі (пункт 3.3. договору).
Орендодавець зобов'язується: передати орендарю в оренду нежиле приміщення згідно з пунктом 1.1. цього договору за актом приймання-передачі, який підписується обома сторонами (пункт 3.4. договору); не вчиняти дій, які б перешкоджали орендарю користуватись орендованими приміщеннями на умовах цього договору (пункт 3.5. договору).
Вказані у пункті 1.1. приміщення орендодавцем передаються орендарю виключно під розміщення будинку побуту (пункт 4.1. договору).
Відповідно до пункту 4.2. договору протягом дії цього договору, крім своєчасного внесення орендної плати, орендар зобов'язаний, зокрема: забезпечувати збереження об'єкта оренди, своєчасно проводити за власний рахунок капітальний і поточний ремонт приміщень, запобігати їх пошкодженню і псуванню (підпункт «а»); окремо сплачувати за власні кошти фактичні витрати за користування водою, каналізацією, газом, електроенергією, центральним опаленням, іншими комунальними послугами, для чого у місячний термін оформити договори з відповідними службами (підпункт «в»); за свій рахунок проводити протипожежні заходи, нести матеріальну відповідальність за збитки, спричинені пожежою, що виникла на об'єкті з вини орендаря (підпункт «г»); протягом місяця з дати укладення договору оренди застрахувати об'єкт оренди терміном на 1 (один) рік з наступними щорічними продовженнями дії договору страхування протягом всього терміну дії договору оренди на користь орендодавця у страховій компанії у порядку, визначеному чинним законодавством, та таким чином, щоб весь час об'єкт оренди було застраховано на повну вартість об'єкта оренди, визначену у пункті 1.1. цього договору, та щороку надавати орендодавцю копії відповідних документів, що засвідчують належне виконання зазначеного зобов'язання (підпункт «е»); своєчасно узгоджувати з орендодавцем будь-які зміни профілю використання об'єкта оренди (підпункт «з»); укласти з балансоутримувачем об'єкта оренди договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання приміщень і прибудинкової території та надати орендодавцю копії відповідних документів, що засвідчують виконання зазначеного обов'язку, протягом 30 днів з моменту укладення цього договору (підпункт «л»); окремо сплачувати за власні кошти витрати за користування земельною ділянкою, для чого у місячний термін з дати підписання договору оренди звернутися до компетентних органів, з метою врегулювання питання землекористування згідно з діючим законодавством (підпункт «м»); протягом року з моменту укладання цього договору оренди створити для осіб з обмеженими можливостями умови для безперешкодного доступу до об'єкту оренди (підпункт «н»).
Пунктом 4.6. договору визначено, що орендар безперешкодно допускає представників орендодавця, у робочий час доби, для контролю за виконанням правил використання приміщень і обов'язків за договором.
За умовами пункту 4.7. договору після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки, у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди.
Орендар має право передавати частину орендованого приміщення в суборенду іншим особам або організаціям лише за письмовим погодженням орендодавця (пункт 4.8. договору). Орендар не має права без згоди орендодавця передавати приміщення у користування третім особам за цивільно-правовими правочинами, укладати відносно цього приміщення будь-які цивільно-правові правочини, в тому числі попередні договори та передавати право оренди іншим особам (пункт 4.9. договору). Якщо будинок, в якому знаходиться об'єкт оренди, є пам'ятником архітектури і містобудування місцевого значення, орендар зобов'язується у 30-денний термін з моменту укладення зазначеного договору оренди укласти охоронний договір з уповноваженим органом, та у той же термін надати відповідний договір орендодавцю (пункт 4.13. договору).
За невиконання або неналежне виконання орендарем обов'язків, передбачених пунктом 4.1., пунктом 4.2. абз. «а», «г», «е», «м», «н», пунктом 4.3., пунктом 4.8., пунктом 4.9., пунктом 4.13. цього договору, орендодавець має право достроково вимагати розірвання договору оренди у порядку, передбаченому чинним законодавством (пункт 5.5. договору).
Згідно із пунктом 7.3. договору при тривалому, більше трьох місяців, невикористанні орендарем наданих йому приміщень за цим договором, приміщення вважаються неосвоєними і договір підлягає розірванню відповідно до чинного законодавства.
Відповідно до пункту 7.5. договору зміна або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін. Зміни та доповнення, що вносяться до договору, розглядаються сторонами напротязі 20 днів і вносяться у тій самій формі, в якій укладено цей договір. Одностороння відмова від виконання умов договору та внесених змін не допускається.
Договір може бути розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством та зазначеним договором оренди (пункт 7.6. договору).
Пунктом 7.11. договору передбачено, що дія договору оренди припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; продажу об'єкта оренди за участю орендаря; загибелі об'єкта оренди; достроково за згодою сторін або за рішенням господарського суду; банкрутства або ліквідації орендаря; в інших випадках, передбачених чинним законодавством.
За умовами пункту 7.12. договору орендар зобов'язується надавати орендодавцю інформацію про використання об'єкта оренди на вимогу орендодавця.
У пункті 7.13. договору сторони погодили, що вступ орендаря у користування приміщеннями настає одночасно із підписанням акта приймання-передачі вказаних приміщень.
Як вбачається із акту приймання-передачі нежитлових приміщень до договору оренди №4/77 від 08.04.2019, у день укладення договору орендарю передано нежитлові приміщення першого поверху та підвалу № 501, загальною площею 939,1 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Давида Ойстраха, 1.
У договорі наведені реквізити сторін, зокрема, місцезнаходження ФОП Голубова І.В.: АДРЕСА_1 . При цьому, згідно із даними, зазначеними у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача значиться адреса: вул. Суворівська 3 Лінія, буд. 22, м. Одеса, 65069.
Також з матеріалів справи вбачається, що 17.03.2021 рішенням Одеської міської ради №137-VIII затверджено у новій редакції Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, відповідно до якого Департамент комунальної власності Одеської міської ради є виконавчим органом Одеської міської ради (пункт 1.1.), який забезпечує реалізацію місцевої політики у сфері управління, ефективного використання та збереження майна комунальної власності територіальної громади м.Одеси (пункт 2.1.); є уповноваженим органом, який виступає орендодавцем щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна і споруд, майна, що не увійшло до статутного капіталу, перебуває у комунальній власності територіальної громади м.Одеси, за виключенням майна, орендодавцем якого уповноважено виступати інший виконавчий орган Одеської міської ради (пункт 2.2.). Згідно із підпунктом «в» пункту 2.4. на Департамент покладено здійснення повноважень орендодавця майна комунальної власності територіальної громади міста Одеси.
29.12.2022 комісією у складі посадових осіб позивача та Комунальної установи «Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради» був складений акт обстеження нежитлових приміщень, що орендуються відповідачем за договором оренди №4/77 від 08.04.2019, відповідно до якого комісією встановлено, що на момент обстеження орендований об'єкт зачинений, доступ всередину відсутній. До акту додано матеріали фотофіксації.
Аналогічні акти були також складені 01.02.2023 та 01.03.2023, до яких також додано матеріали фотофіксації.
Посилаючись на зазначені акти та вказуючи про порушення пункту 7.3. договору, позивач направив відповідачу пропозицію від 28.03.2023, в якій пропонував у місячний строк прибути до Департаменту, достроково розірвати договір оренди №4/77 від 08.04.2019 та передати позивачу орендовані приміщення за актом приймання-передачі.
Дану пропозицію позивач направив відповідачу поштовим зв'язком за адресою: вул. 3-а Лінія Марії Демченко, 22, м. Одеса, 65038, тобто за іншою адресою, ніж вказана у договорі та яка значиться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Відповідно до відмітки поштової установи від 01.05.2023 пропозиція орендодавця від 28.03.2023 була повернута позивачу неврученою із відміткою «за закінченням терміну зберігання».
В матеріалах справи також наявне повідомлення позивача за вих. № 01-13/763 від 21.04.2023, яке адресоване відповідачу, в якому позивач зазначив про необхідність забезпечення доступу працівникам Департаменту та Комунальної установи «Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради» до орендованих приміщень 10.05.2023 об 11:00 год для комісійного обстеження з метою перевірки виконання умов договору, а також просив надати Департаменту договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання приміщення і прибудинкової території.
Водночас, в матеріалах справи відсутні докази направлення/вручення даного повідомлення відповідачу.
10.05.2023 комісією у складі посадових осіб позивача та Комунальної установи «Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради» був складений акт обстеження нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Давида Ойстраха, 1, орендовані відповідачем згідно договору №4/77 від 08.04.2019. Актом встановлено, що: на момент обстеження (11:00) орендований об'єкт зачинений, доступу всередину немає; станом на дату обстеження орендар не має заборгованості з оплати орендних платежів; орендоване майно застраховано, строк дії страхового полісу до 17.05.2023; конфігурація орендованих приміщень відповідає плану-схемі, відображеному в технічному паспорті; орендар був повідомлений належним чином, але доступу до приміщення не надав.
На підтвердження обставини здійснення відповідачем страхування орендованого приміщення позивачем до матеріалів справи долучено копію договору від 16.05.2022 №101078068, укладеного між Фізичною особою - підприємцем Голубовим Іваном Васильовичем ( АДРЕСА_1 ) та ПрАТ «Страхова компанія «Граве Україна», з якого вбачається, що орендоване за договором приміщення застраховано на строк з 18.05.2022 по 17.05.2023.
19.05.2023 відповідачем був поданий до Департаменту запит, який датований 09.05.2023, в якому відповідач зазначив, що використовує орендоване приміщення з метою надання населенню соціально-побутових послуг, зокрема щодо шиття та ремонту одягу, та просив роз'яснити порядок виконання підпункту «л» пункту 4.2. договору. Доказів надання позивачем відповіді на цей запит матеріали справи не містять.
Посилаючись на наявність підстав для дострокового розірвання договору оренди у зв'язку із невикористанням відповідачем об'єкта оренди та виселення відповідача із орендованих приміщень, Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся з даним позовом до суду.
Відповідач, заперечуючи обставину невикористання ним орендованого приміщення та стверджуючи про те, що ним було встановлено обмежений графік роботи, зумовлений обставинами воєнного стану та постійними повітряними тривогами, відсутністю у будинку бомбосховища, зниженням рівня споживання населенням побутових послуг, обмеженим рухом відповідача, пов'язаним із його статусом інваліда, з огляду на що ним було розміщено на вхідних дверях приміщення оголошення щодо засобу зв'язку, яким позивач не скористався, надав здійснену ним фотофіксацію оголошення, розміщеного на дверях об'єкту оренди.
Позиція суду апеляційної інстанції
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із частиною першою статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом пункту 3 частини першої статті 3 (свобода договору як засада цивільного законодавства), пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 509, частини першої статті 627 Цивільного кодексу України укладення договору із погодженням сторонами його умов, що визначені на розсуд сторін з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та становлять зміст договору, зобов'язує сторони виконувати зобов'язання за цим договором належним чином відповідно до його умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526, частина перша статті 628, стаття 629 Цивільного кодексу України).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що за договором №4/77 від 08.04.2019 між сторонами виникли орендні правовідносини.
За змістом положень статті 1, частини другої статті 9, частини другої статті 759, частини третьої статті 760 Цивільного кодексу України, та частини другої статті 4, частини шостої статті 283 Господарського кодексу України, Цивільним кодексом України встановлені загальні положення про найм (оренду), а особливості регулювання майнових правовідносини, які виникають між суб'єктами господарювання і пов'язані з укладенням, виконанням та припиненням договорів оренди, передбачені Господарським кодексом України. Отже, якщо останній не містить таких особливостей, то застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
При цьому співвідношення між нормами Цивільного кодексу України і законів, які регулюють особливості найму (оренди) окремих видів майна, полягає в тому, що норми цих законів тією чи іншою мірою встановлюють правовий механізм реалізації відповідної норми Цивільного кодексу України або передбачають додаткові умови її реалізації, або виключають застосування норм Цивільного кодексу України, якщо це прямо передбачено ними чи випливає з їхнього змісту (рішення Конституційного Суду України від 10.12.2009 у справі №1-46/2009).
Об'єктом оренди є майно, яке належить до комунальної власності, тому на спірні правовідносини поширюються також положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
На час час укладення договору оренди від №4/77 вд 08.04.2019 діяли положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 № 2269-XII.
03.10.2019 було прийнято Закон України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-ІХ. У розділі «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону передбачено, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 лютого 2020 року (за виключенням окремих зазначених норм).
При цьому пунктом 5 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №157-IX визнано таким, що втратив чинність, Закон України «Про оренду державного та комунального майна» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 30, ст. 416 із наступними змінами) з дня введення в дію цього Закону.
Ураховуючи опублікування тексту Закону України № 157-ІХ в офіційному друкованому виданні «Голос України» 26.12.2019, останній набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, отже, з цієї дати підлягають застосуванню його норми (за винятком норм, наведених у розділі «Прикінцеві та перехідні положення»).
При цьому за загальним правилом, якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті (частина перша статті 5 Цивільного кодексу України).
Відповідно до пункту 2 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 157-IX договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини 2 статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
Відповідно до пункту 1.3. договору оренди №4/77 від 08.04.2019, термін його дії складає з 08.04.2019 до 08.03.2022.
Разом з тим, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, строк якого в подальшому був неодноразово продовжений, та наразі є також продовженим.
Отже, закінчення строку договору оренди (08.03.2022) припало на час дії воєнного стану в Україні.
Водночас, у зв'язку із запровадженням воєнного стану в Україні, Верховною Радою Законом від 01.04.2022 №2181-IX внесено зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №157-IX та доповнено пунктом 6-1, яким унормовано, що під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, зокрема щодо: продовження договору оренди, шляхом запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану.
На виконання вказаних законодавчих приписів Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» (надалі - Постанова №634), яка набрала законної сили 01.06.2022.
У пункті 5 Постанови № 634 від 27.05.2022 визначено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.
Відповідно до пункту 16 Постанови № 634 від 27.05.2022 орендодавцям державного та комунального майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, а також продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї постанови починаючи з 24.02.2022.
При цьому Південно-західний апеляційний господарський суд, у питанні критеріїв вибору та особливостей застосування вказаного нормативно-правового акта в залежності від набрання ним чинності та його дії на момент виникнення спірних правовідносин, виходить з такого.
Приписами частини першої статті 58 Конституції України унормовано, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.97 № 1-зп, від 09.02.99 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
При цьому положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватися на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте, надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (рішення Конституційного Суду України від 09.02.99 N 1-рп/99).
Таким чином, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правовим актом, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено в пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.99 №1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися 1) негайно (безпосередня дія); 2) шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма); 3) шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
Під зворотною (ретроактивною) дією акта цивільного/господарського законодавства розуміється поширення його дії на відносини, що виникли до набрання ним чинності.
Системний аналіз викладеного дає змогу виокремити два випадки зворотної дії норм цивільного/господарського законодавства: 1) коли акт законодавства пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність; 2) якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства.
Отже, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Закріплення названого принципу є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (рішення Конституційного Суду України від 13.05.97 у справі №1-зп/1997).
Водночас, цивільне/господарське законодавство не забороняє застосування нових положень зі зворотною силою, але виключно тоді, коли зворотна дія цих актів, по-перше, встановлена в них самих, а, по-друге, якщо темпоральний прояв не суперечить принципу, вираженому в статті 58 Конституції України щодо застосування до події, факту того закону (нормативно-правового акта), під час дії якого вони настали або мали місце.
З огляду на викладене та враховуючи вимоги пункту 16 Постанови №634 від 27.05.2022, Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає, що вказаними положеннями нормативно-правового акта, який набув чинності 01.06.2022, на орендодавця державного та комунального майна покладено обов'язок забезпечити продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї постанови, починаючи з 24.02.2022. Тобто, має місце надання зворотної сили нормативно-правовому акту в часі (ретроактивна дія) шляхом прямої вказівки про це в такому нормативно-правовому акті, і такий темпоральний прояв не суперечить принципу, вираженому в статті 58 Конституції України, оскільки ретроактивна дія вказаної Постанови уточнює початкові наміри законодавця забезпечити правову визначеність орендаря в умовах воєнного стану, який запроваджено в Україні з 24.02.2022.
Отже, враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини, зокрема, що строк дії договору оренди закінчився 08.03.2022, тобто у період дії воєнного стану, а також приписи Постанови № 634 від 27.05.2022, апеляційний суд зазначає, що такий договір вважається продовженим починаючи з 24.02.2022 на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, в силу імперативних приписів пунктів 5, 16 цієї Постанови, без заяви орендаря та окремого рішення орендодавця.
Підстави для зміни або розірвання договору визначені статтею 651 Цивільного кодексу України. За загальним правилом, викладеним у частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом із тим, законодавством передбачено випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.
Так, частиною другою статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Розірвання договору в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов'язання іншою стороною договору відповідно до пункту 2 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.
Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 №157-IX договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.
Отже, підставою для розірвання договору оренди може бути належним чином доведене невиконання орендарем хоча б одного з його зобов'язань, передбачених Законом України «Про оренду державного або комунального майна» або договором оренди.
В якості підстави для дострокового розірвання договору оренди позивач зазначив невикористання відповідачем орендованих нежитлових приміщень, що є істотним його порушенням.
При цьому позивач послався на пункт 7.3. договору оренди, відповідно до якого при тривалому, більше трьох місяців, невикористанні орендарем наданих йому приміщень за цим договором, приміщення вважаються неосвоєними і договір підлягає розірванню відповідно до чинного законодавства.
Позивач, доводячи обставину невикористання орендарем наданих йому в оренду приміщень, посилався на акти обстеження, складені комісією у складі посадових осіб позивача та Комунальної установи «Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради» 29.12.2022, 01.02.2023 та 01.03.2023.
Дослідженням актів від 29.12.2022, від 01.02.2023 та від 01.03.2023 колегією суддів встановлено, що у них зафіксовано обставини того, що на момент обстеження орендований об'єкт зачинений, доступ всередину відсутній.
В той же час, як правильно звернув увагу суд першої інстанції, зазначені акти не містять відомостей, зокрема, щодо: невикористання відповідачем об'єкту (встановлено обставину зачинення на момент обстеження); часу невикористання відповідачем об'єкту; часу проведення самого обстеження.
Акт обстеження нежитлових приміщень від 10.05.2023 також не містить відомостей щодо невикористання відповідачем об'єкту, оскільки встановлено лише обставину зачинення на момент обстеження, а також не містить часу невикористання відповідачем об'єкту оренди. Водночас, у акті від 10.05.2023 зафіксовано, що станом на дату обстеження орендар не має заборгованості з оплати орендних платежів; орендоване майно застраховано, конфігурація орендованих приміщень відповідає плану-схемі, відображеному в технічному паспорті.
Отже, у наданих позивачем актах відсутні відомості щодо: невикористання відповідачем об'єкту (встановлено обставину зачинення на момент обстеження); часу невикористання відповідачем об'єкту; часу проведення самого обстеження (крім акту за 10.05.2023).
Також, як правильно зауважив місцевий господарський суд, в матеріалах справи відсутні вимоги позивача до відповідача згідно із пунктом 7.12. договору про надання інформації про використання об'єкту оренди, докази попереднього повідомлення відповідача про здійснення контролю за об'єктом, докази направлення відповідачу за належною адресою повідомлення і пропозиції, докази нецільового використання відповідачем об'єкту або вчинення останнім дій, які призводять до погіршення стану приміщення тощо.
З огляду на викладене, а також враховуючи пояснення відповідача щодо обмеженого графіку роботи, акти від 29.12.2022, від 01.02.2023, від 01.03.2023 та від 10.05.2023 не можуть переконливо свідчити про те, що відповідачем не використовувався об'єкт оренди більше трьох місяців, що є підставою для розірвання договору оренди відповідно до пункту 7.3. договору.
Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що істотним є таке порушення, що тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати у реальних збитках і (або) упущеної вигоди; її розмір, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.
Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу повноважень суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.
Такий же підхід застосовував у свої практиці і Верховний Суд України, який у постановах від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13, від 14.10.2014 у справі № 3-143гс14 зробив такі правові висновки: у кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, а й наявність шкоди, завданої цим порушенням другій стороні, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
У зв'язку з тим, що позивачем не надано суду доказів завдання йому істотної шкоди внаслідок невикористання об'єкта оренди (про що стверджує позивач), не доведено наявності істотної різниці між тим, на що він розраховував при укладенні договору і що в дійсності отримав, враховуючи, що відповідачем здійснено страхування орендованого майна та належним чином сплачується орендна плата, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для розірвання спірного договору оренди у зв'язку з істотним його порушенням.
При цьому доводи скаржника про те, що укладаючи договір оренди із відповідачем, Департамент комунальної власності Одеської міської ради насамперед керувався доцільністю та ефективністю використання комунального майна, колегія суддів не бере до уваги, оскільки такі твердження Департаменту не пояснюють, у чому ж полягає неможливість досягнення позивачем, як орендодавцем, цілей укладеного з відповідачем договору оренди, враховуючи відсутність вимог по оплаті орендної плати чи інших платежів, збитків, нецільового використання об'єкта оренди тощо.
У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.
За встановлених у цій справі обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази, за оцінкою яких суд може вірогідно встановити обставину невикористання відповідачем орендованого майна за договором та часу такого невикористання, у зв'язку з чим позивачем не доведено підстав для розірвання договору на підставі пункту 7.3. договору, а також наявності у спірних відносинах критерію істотності порушення договору у розумінні положень статті 651 Цивільного кодексу України.
Висновки суду апеляційної інстанції
В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи скаржника не спростовують висновків Господарського суду Одеської області про відмову у задоволенні позову, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає, а у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Розподіл судових витрат
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281 - 284 ГПК України,
Південно-західний апеляційний господарський суд
1.Апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду Одеської області від 14.09.2023 у справі №916/2037/23 залишити без змін.
3.Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 29.02.2024.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя К.В. Богатир
Суддя С.В. Таран