Іменем України
14 лютого 2024 року м. Кропивницький
справа № 399/701/23
провадження № 22-ц/4809/329/24
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Карпенка О. Л., Мурашка С. І.,
секретар судового засідання Діманова Н. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2023 року у складі головуючого судді Шульженко В. В.
Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.
19.09.2023 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зареєстрований 03 травня 2011 року Єлгавським міським відділом реєстрації актів цивільного стануРеспубліка Латвія, реєстраційний номер 61.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 03.05.2011між сторонами був укладений шлюб, від шлюбу дітей немає. З листопада 2014 року сторони не підтримують подружні стосунки, проживають окремо, тому що за час спільного проживання вони переконались, що не мають спільних інтересів. Позивач не має бажання бути разом із відповідачкою. Вони живуть кожен своїм життям і не переймаються проблемами іншого, їх подальше спільне проживання однією сім'єю є неможливим.
Рішенням Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2023 року позов задоволено.
Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстрований 03 травня 2011 року Єлгавським міським відділом реєстрації актів цивільного стану, реєстраційний номер 61, Республіка Латвія.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції встановив, щовідповідачка фактично проживає за адресою АДРЕСА_1 , цим спростовується твердження сторони відповідача, що розгляд справи про розірвання шлюбу можливий лише в Республіці Латвія.
Суд зазначав, що застосування положень ст. 61, 67-3 ЗУ "Про міжнародне приватне право" у даній справі, на застосуванні яких наполягав представник відповідача, є безпідставним з огляду на предмет позову у даній справі, яким є розірвання шлюбу, а не поділ майна подружжя та зобов'язання щодо утримання. Твердження, що позивач не надав до позовної заяви переклад позову на латиській мові нотаріально посвідчений, оскільки відповідачка є громадянкою Латвії і це передбачено чинним законодавством, є необґрунтованими та спростовуються положеннями Договору, а саме, якщо Договір не встановлює іншого, суди кожної з Договірних Сторін компетентні розглядати цивільні, сімейні та трудові справи, якщо відповідач має на її території місце проживання (ч.1 ст. 20), у справах про розірвання шлюбу, якщо подружжя має місце проживання на території другої Договірної Сторони, компетентні також установи цієї Договірної Сторони (ч.1 ст. 26).
Суд не взяв до уваги посилання сторони відповідача щодо недотримання позивачем положень п.6 ч.3 ст. 175 ЦПК України досудового врегулювання спору, оскільки це стосується спору щодо поділу майна подружжя і не є предметом позову у ці й справі.
Заперечення відповідачки щодо розірвання шлюбу з тих підстав, що між стороними існує спір про поділ майна подружжя, який має вирішуватися одночасно з розірванням шлюб, суд визнав необґрунтованими, оскільки за положеннями Договору за позовами про право власності та інші речові права на нерухоме майно виключно компетентні суди Договірної Сторони, на території якої знаходиться майно (ч.2 ст.20).
Відповідно до ч.5 ст. 25 Договору до правовідносин подружжя, які стосуються нерухомого майна, застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої знаходиться майно. Спільне нерухоме майно подружжя знаходиться як на території Республіки Латвія, так і на території Україна, відповідно кожна із Договірних країн компетентна щодо розгляду справи про поділ майна подружжя.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що сторони не підтримують фактичних шлюбних відносин, однією сім'єю не проживають, спільне господарство не ведуть, спільних інтересів не мають, неповнолітніх дітей не мають. Подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу неможливе.
Добровільність шлюбу одна з основних його засад. Шлюб це сімейний союз, при цьому слово "сімейний" засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово "союз" підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушування до шлюбу не допускається. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Позивач скористався зазначеним правом та звернувся до суду з даним позовом, наполягає на розірванні шлюбу. Збереження шлюбу не можливе.
Причини, які спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, що має істотне значення, внаслідок чого позов підлягає задоволенню повністю.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Єрмоленко О. В. через систему електронний суд подав апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставить питання про скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Зазначає, що суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.
Вказує, що позивачем не надано суду переклад позовної заяви завірений нотаріально, та не надано оригіналу свідоцтва про шлюб.
Суд не звернув увагу на те, що частина спільного майна подружжя знаходиться на території Латвії.
Згідно законодавства Латвії, а саме п.6 ч.1 ст.238 ЦПК Латвії, у разі розірвання шлюбу позови, що виникають із сімейних правовідносин, розглядаються одночасно. Такі позови є спорами щодо: поділу майна подружжя (навіть якщо це стосується третіх осіб).
Тобто, таким чином, у разі набрання законної сили рішенням Онуфріївського районного суду Кіровоградської області про розірвання шлюбу на території України - відповідач автоматично позбавляється права на поділ спільного майна подружжя у Латвії, що є критичним порушенням не лише Закону України «Про міжнародне приватне право», а й порушенням Договору між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах (від 23.05.1995, набрав чинності 12.07.1996).
Суд не звернув увагу на те, що позивач в позові вказав що стосунки припинені в листопаді 2014 року, а в судовому засіданні 26.10.2023 ОСОБА_5 пояснив, що до 2022 року подружжя проживало разом, відповідачка прала речі, готувала їжу, вони вели спільне господарство.
Фактично однією сім'єю з позивачем проживали з 2006 року до березня 2022 року. Постійне місце проживання: АДРЕСА_2 . Сторони є громадянами Латвії, шлюб реєструвався також в Латвії, що підтверджується свідоцтвом про шлюб. У справах про розірвання шлюбу застосовується законодавство тієї сторони, громадянами якої є подружжя на момент подачі заяви.
Вважає, що до правовідносин необхідно застосовувати Закон України «Про міжнародне приватне право» (ст.67-3).
Суд не звернув уваги на той факт, що шлюб який був зареєстрований в Латвії, не був підтверджений (зареєстрований) на території України, що впливає на виконання рішення суду про розірвання шлюбу, і на думку відповідачки, реєстрація розірвання шлюбу неможлива.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Вважає рішення суду законним й обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги безпідставними.
Позиція апеляційного суду.
Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Заслухавши пояснення відповідачки та її представника адвоката Єрмоленка О. В., які підтримали доводи апеляційної скарги, позивача та його представника адвоката Супруна Л. В., які заперечували проти задоволення скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.
03 травня 2011 року укладено шлюб між громадянином Латвії ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та громадянкою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис 61, прізвище чоловіка після укладення шлюбу - ОСОБА_7 , прізвище дружини після укладення шлюбу - ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб LVLA143140, виданим 11.10.2023 Єлгавським міським відділом реєстрації актів цивільного стану, республіка Латвія, оригінал, копія та переклад якого долучений до матеріалів справи (а.с. 51, 13-16, 52, 53).
Позивач ОСОБА_1 є громадянином Латвії (а.с.7) і має посвідку на постійне проживання в Україні (а.с.9-12).
Відповідно до посвідки на постійне проживання в Україні № НОМЕР_1 виданої 26.04.2013, орган, що видав 3501, на ім'я ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання з 30.04.2013 року - АДРЕСА_1 (а.с.9-12).
Згідно витягу з реєстру територіальної громади від 12.09.2023 року видно, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , з 30.04.2013 року зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 (а.с.17).
Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 виданого Млинківським ЗАГС Онуфріївського району, Кіровоградської області, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Млинок, Онуфріївського району, Кіровоградської області (а.с.18).
Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка Латвії (а.с.40), має посвідку на постійне проживання в Україні (а.с.37а-38).
Згідно копії посвідки на постійне проживання в Україні № НОМЕР_4 виданої 26.04.2013 року, орган, що видав 3501, на ім'я ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання з 30.04.2013 року - АДРЕСА_1 (а.с.37а-38).
Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).
Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частинами першою, другою статті 3 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» (далі - Закон № 2709-IV) визначено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм, зокрема, хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону № 2709-IV цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема, підсудність судам України справ з іноземним елементом.
Визначаючи підсудність справи судам України, необхідно керуватися загальними правилами, визначеними у статті 76 Закону № 2709-IV.
Зокрема, відповідно до пункту 2 частини першої статті 76 Закону № 2709-IV встановлені підстави визначення підсудності справ судам України, зокрема, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.
Під час розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами, встановленими статтями 27, 28 ЦПК України.
Позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 27 ЦПК України).
Позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них (частина друга статті 28 ЦПК України).
Визначаючи матеріальне право якої держави підлягає застосуванню національним судом під час вирішення спору про розірвання шлюбу з іноземним елементом, суди мають керуватися правилами статей 60, 63 Закону № 2709-IV.
Припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу (стаття 63 Закону № 2709-IV).
Згідно зі статтею 60 Закону № 2709-IV правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином. Подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання. Вибір права згідно з частиною другою цієї статті обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя без застосування частини другої статті 16 цього Закону. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним.
Аналіз положень статті 60 Закону № 2709-IV дає підстави дійти висновку, що законодавець України визначив чотири колізійні прив'язки у визначенні закону, яким має керуватися подружжя під час вирішення питання про припинення шлюбу, зокрема:
1) спільний особистий закон подружжя (lex patrie);
2) закон спільного місця проживання подружжя, за умови, що один з подружжя продовжує проживати у цій державі (lex domicilii);
3) право держави, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином (proper law);
4) закон, обраний подружжям ( ОСОБА_11 ).
Під час визначення матеріального права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом. Якщо норми і поняття, що потребують правової кваліфікації, не відомі праву України або відомі під іншою назвою або з іншим змістом і не можуть бути визначені шляхом тлумачення правом України, то при їх правовій кваліфікації також враховується право іноземної держави (стаття 7 Закону № 2709-IV).
Суд першої інстанції встановив, що постійним місцем проживання сторін є с. Успенка, Олександрійського району, Кіровоградської області Україна, що не заперечувалось відповідачкою, а тому суд правильно застосував статті 60, 63 Закон № 2709-IV та обґрунтовано застосував законодавство України при вирішенні даногого спору.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги про необхідність скасування рішення суду про розірвання шлюбу відповідач посилалася на ст. 61, 67-3 ЗУ «Про міжнародне приватне право», оскільки шлюб реєструвався у республіці Латвія, відповідно розірвання шлюбу на території України призведе до неможливості здійснення запису про розірвання шлюбу в актовому записі, основне місце проживання відповідача в республіці Латвія, саме за законодавством вказаної країни можливе розірвання шлюбу. Крім того, між сторонами наявний спір про поділ майна подружжя, який на думку сторони відповідача, повинен вирішуватися одночасно з розірванням шлюбу.
Відповідно до Договору між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах від 23.05.1995 ( Договір ратифіковано Законом N 452/95-ВР від 22.11.95, набуття чинності: 12.07.1996) Україна та Латвійська Республіка (Договірні Сторони), надаючи важливе значення розвиткові співробітництва в галузі надання правової допомоги у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах, домовились, зокрема, про те, що громадяни однієї Договірної Сторони користуються на території другої Договірної Сторони стосовно своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни однієї Договірної Сторони мають право вільно звертатись до судів, прокуратури, установ нотаріату (які надалі іменуються "установи юстиції") та до інших установ другої Договірної Сторони, до компетенції яких відносяться цивільні (в тому числі трудові, житлові), сімейні та кримінальні справи, можуть виступати в них, порушувати клопотання, подавати позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, як і власні громадяни (ст.1).
Громадянам однієї Договірної Сторони у судах та інших установах другої Договірної Сторони надається юридична допомога та забезпечується судочинство на тих самих підставах та з тими самими привілеями, як і громадянам цієї Договірної Сторони (ст.16).
Відповідно до норм ст. 20 Договору, якщо даний Договір не встановлює іншого, суди кожної з Договірних Сторін компетентні розглядати цивільні, сімейні та трудові справи, якщо відповідач має на її території місце проживання. За позовами до юридичних осіб суди компетентні, якщо на території даної Договірної Сторони знаходиться орган управління, представництво або філія юридичної особи.
За позовами про право власності та інші речові права на нерухоме майно виключно компетентні суди Договірної Сторони, на території якої знаходиться майно.
Суди Договірних Сторін розглядають справи і в інших випадках, якщо про це є письмова угода сторін. При наявності такої угоди суд припиняє провадження по справі за заявою відповідача, якщо така заява зроблена до наведення заперечень по суті позову. Виключна компетенція судів не може бути змінена угодою сторін.
У випадку порушення провадження у справі між тими ж сторонами, про той же предмет і на тих же підставах у судах обох Договірних Сторін, компетентних відповідно до даного Договору, суд, який порушив справу пізніше, припиняє провадження.
Відповідно до ч.1 ст. 26 Договору, у справах про розірвання шлюбу застосовується законодавство Договірної Сторони, громадянами якої подружжя було в момент подачі заяви. Якщо подружжя має місце проживання на території другої Договірної Сторони, компетентні також установи цієї Договірної Сторони.
Статтею 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.
Подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання.
Вибір права згідно з частиною другою цієї статті обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя без застосування частини другої статті 16 цього Закону. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним.
Згідно ст. 61 Закону подружжя може обрати для регулювання майнових наслідків шлюбу право особистого закону одного з подружжя або право держави, у якій один з них має звичайне місце перебування, або, стосовно до нерухомого майна, право держави, у якій це майно знаходиться.
Право, вибране згідно з частиною першою цієї статті, припиняє застосовуватися або змінюється за згодою сторін у разі зміни особистого закону або звичайного місця перебування того з подружжя, до особистого закону або звичайного місця перебування якого було прив'язане обране право. Нове право застосовується до правових відносин з моменту укладення шлюбу, якщо інше письмово не встановлено подружжям.
У разі відсутності вибору права подружжям майнові наслідки шлюбу визначаються правом, яке застосовується до правових наслідків шлюбу.
Відповідно до 67-3 Закону зобов'язання щодо утримання, які виникають між подружжям, колишнім подружжям, особами, шлюб між якими є недійсним, жінкою і чоловіком, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, регулюються правом держави останнього спільного місця проживання сторін зобов'язання або іншим правом, яке має більш тісний зв'язок зі шлюбом, якщо одна зі сторін зобов'язання заперечує проти застосування до зобов'язання права, визначеного відповідно до частини першої статті 67 цього Закону.
Статтею 75 Закону визначено, що підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися.
Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав та про наявність таких підстав суду стало відомо до відкриття провадження у справі.
Суд залишає позов без розгляду, якщо після відкриття провадження у справі буде з'ясовано, що у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у випадку якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача (п. 2 ч. 1 ст. 76 Закону).
Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв'язок, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю (ч. 2 ст. 16 Закону).
Згідно ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідачка та її представник адвокатом Єрмоленком О. В. під час розгляду справи Онуфріївським районним судом Кіровоградської області не заявляли про непідсудність справи, не оскаржували ухвалу про відкриття провадження.
Суд першої інстанції розглянув справу в межах заявлених вимог і обгрунтовано вважав, що в цьому судовому провадженні не вирішується спір щодо майна подружжя, роз'яснив сторонам положення Договору про те, що у спорах про право власності та інші речові права на нерухоме майно виключно компетентні суди Договірної Сторони, на території якої знаходиться майно, суди Договірних Сторін розглядають справи і в інших випадках, якщо про це є письмова угода сторін. При наявності такої угоди суд припиняє провадження по справі за заявою відповідача, якщо така заява зроблена до наведення заперечень по суті позову (ст.20 Договору).
Відповідно до ч.5 ст. 25 Договору до правовідносин подружжя, які стосуються нерухомого майна, застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої знаходиться майно.
Згідно ч.2 ст. 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Відповідно до ст. ст. 110, 112 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам дитини, що має істотне значення.
Відповідно до ч.3 ст.109 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка, і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Згідно ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу.
Частиною 3 статті 115 Сімейного кодексу України визначено, що документом, який засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу одна з основних його засад. Шлюб це сімейний союз, при цьому слово "сімейний" засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово "союз" підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушування до шлюбу не допускається. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Суд установив і це неспростовано доводами апеляційної скарги, що сторони не підтримують шлюбних відносин, однією сім'єю не проживають, спільних дітей не мають, втратили інтерес до подальшого збереження шлюбу.
Відповідачка підтвердила в засіданні апеляційного суду, що не має бажання зберігати шлюбні відносини, фактично сім'я розпалась, сторони проживають окремо, не ведуть спільного господарства.
Встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, позивач та відповідач не мають наміру продовжувати шлюбні відносини, ніхто не може бути примушений до шлюбу проти його волі, суд дійшов правильного висновку, що збереження шлюбу між сторонами неможливе, що є підставою для задоволення позовних вимог про розірвання шлюбу.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Рішення суду першої інстанції містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
При вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим.
Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України.
Оскаржене судове рішення залишене без змін, апеляційна скарга - без задоволення, тому згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу, і поверненню не підлягає.
Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий С. М. Єгорова
Судді О. Л. Карпенко
С. І. Мурашко