Справа № 343/3145/23
Провадження № 22-ц/4808/404/24
Головуючий у 1 інстанції Тураш В. А.
Суддя-доповідач Томин
28 лютого 2024 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючої Томин О.О.,
суддів: Бойчука І.В., Пнівчук О.В.,
за участю секретаря Кузнєцова В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Долинського районного суду від 11 січня 2024 року, постановлену в складі судді Тураша В.А., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення стягнення аліментів на повнолітню дочку, яка продовжує навчання,
У грудні 2023 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про припинення стягнення аліментів на повнолітню дочку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка продовжує навчання.
Ухвалою Долинського районного суду від 11 січня 2024 року задоволено клопотання представника позивача про залишення позову без розгляду. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення стягнення аліментів на повнолітню дочку, яка продовжує навчання, залишено без розгляду. У задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Новікової-Фесенко Мар'яни Олександрівни про стягнення понесених судових витрат відмовлено.
На вказану ухвалу суду в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає ухвалу в оскаржуваній частині незаконною та необґрунтованою, постановленою з порушенням норм процесуального права.
На її думку суд першої інстанції не врахував, що необґрунтованість дій позивача полягає у пред'явленні завідомо необґрунтованого позову, про що нею було зазначено у відзиві на позовну заяву. Зокрема, ОСОБА_2 просив суд припинити стягнення аліментів на повнолітню дочку, яка продовжує навчання, з таких підстав: зміна форми навчання з денної на заочну, отримання ОСОБА_4 стабільного доходу та фінансова складність ОСОБА_2 надавати дочці допомогу. Однак при цьому ним не додано доказів на підтвердження вказаних обставин. Крім того, виходячи із змісту статей 187, 189-192, 194-197, 199 СК України, підставами для припинення стягнення аліментів на повнолітню дочку, яка продовжує навчання, є: припинення навчання та набуття права власності на нерухоме майно. Отже дії позивача є необґрунтованими.
Також вказує, що позивач до заяви про залишення позову без розгляду не додав жодного доказу на підтвердження того, що він дійсно перебуває на службі в ЗСУ і з 29.12.2023 року переведений в зону бойових дій, а тому не може з'явитись в судове засідання і у зв'язку з цим не має наміру продовжувати розгляд справи. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги вказані доводи позивача.
Просить оскаржену ухвалу суду в частині відмови у задоволенні її заяви про стягнення понесених судових витрат скасувати та стягнути з позивача на її користь понесені нею витрати на правничу допомогу в сумі 5000 грн.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
В судове засідання апеляційного суду сторони та їх представники не з'явилися, причини неявки суду не повідомили, повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи належним чином.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, строків розгляду апеляційної скарги колегія суддів ухвалила про розгляд справи за відсутності сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом апеляційної скарги ухвала суду першої інстанції оскаржується в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу, тому апеляційним судом переглядається лише в цій частині.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, у грудні 2023 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про припинення стягнення аліментів на повнолітню дочку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка продовжує навчання.
Під час підготовчого провадження 03 січня 2024 року представник позивача - адвокат Кажук В.Б. надіслав на електронну адресу суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, мотивоване тим, що позивач ОСОБА_2 після подання даного позову, перебуваючи на службі в ЗСУ, з 29.12.2023 року переведений на передову в зону бойових дій, тому не має можливості брати участь в судових засіданнях і не має наміру продовжувати розгляд справи (а.с. 60).
04 січня 2024 року представник відповідача - адвокат Новікова-Фесенко М.О. подала до суду заяву з додатками, в якій просила стягнути з позивача на користь відповідача 5000,00 грн. судових витрат за надання правничої допомоги (а.с. 64-72).
Ухвалою Долинського районного суду від 11 січня 2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення стягнення аліментів на повнолітню дочку, яка продовжує навчання, залишено без розгляду. У задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Новікової-Фесенко Мар'яни Олександрівни про стягнення понесених судових витрат відмовлено (а.с. 80-81).
Відмовляючи у задоволенні заяви представника відповідача про стягнення судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що законодавцем в ч. 5 ст. 142 ЦПК України передбачено компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, у разі залишення позову без розгляду, за доведеності факту вчинення позивачем необґрунтованих дій. Однак представником відповідача таких не доведено. Залишення позову без розгляду не свідчить про його безпідставність і необґрунтованість. Також судом не приймались рішення про визнання дій позивача такими, що містять ознаки зловживання процесуальними правами, тому таке не може бути підставою для визнання дій позивача необґрунтованими.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.
Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 4 ЦПК України, частиною першою статті 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до частини п'ятої статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Згідно з частиною шостою статті 142 ЦПК України у випадках, встановлених частинами третьою-п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
Відповідно до частини дев'ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
В постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №295/2963/21 (провадження №61-20016св21) зазначено, зокрема, що виходячи із системного тлумачення положень частин п'ятої, шостої статті 142, частини дев'ятої статі 141 ЦПК України, необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних із розглядом справи, відповідно до частини п'ятої статті 142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами.
Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачу згідно з процесуальним обов'язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від: 26 вересня 2018 року у справі №148/312/16-ц, від 28 січня 2019 року у справі №619/1146/17-ц, від 02 грудня 2020 року у справі №202/2600/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі №758/12381/18-ц, від 14 січня 2021 року у справі №521/3011/18, від02 листопада 2022 року у справі №440/296/19; Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах: від 09 липня 2019 року у справі №922/592/17, від 21 січня 2020 року у справі №922/3422/18, від 21 грудня 2020 року у справі №922/1001/20; Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постановах: від 21 листопада 2018 року у справі №820/4347/17, від 18 березня 2020 року у справі №280/5628/18.
Звертаючись з клопотанням про стягнення з позивача судових витрат, понесених відповідачем, представник ОСОБА_1 - адвокат Новікова-Фесенко М.О. не зазначила, які дії позивача у цій справі були необґрунтованими, що є підставою для компенсації витрат, пов'язаних з розглядом справи, на підставі частини п'ятої статті 142 ЦПК України.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що у відзиві стороною відповідача було доведено необґрунтованість заявленого позову, також не свідчать про такі, оскільки сам факт звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою його обов'язок відшкодувати понесені відповідачем витрати.
За таких обставин апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у стягненні з позивача на користь відповідача витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Інші наведені в апеляційній скарзі аргументи також не спростовують висновків місцевого суду та не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права, про що зазначає скаржник.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, такі не містять доказів належного повідомлення позивача чи його представника про судове засідання, призначене на 11.01.2024 року, в якому в тому числі вирішувалося питання про стягнення понесених відповідачем витрат на правничу допомогу, які про заявлення такого клопотання представника відповідача.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21 (провадження №12-43гс22) зазначено, що «місцевий суд, який розглянув заяву, подану відповідачем на підставі частини п'ятої статті 130 ГПК України повинен був повідомити позивача про прийняття до розгляду заяви відповідача про розподіл судових витрат та надати позивачу можливість заявити свої заперечення щодо поданої відповідачем заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу» … «а тому скасувавши ухвалу від 24 січня 2022 року, направив заяву відповідача від 20 січня 2022 на розгляд до Господарського суду Київської області, керуючись приписами статті 277 ГПК України про розгляд справи за відсутності учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду, оскільки в спірному випадку таке повідомлення є обов'язковим».
Наданий представником відповідача скріншот її електронної пошти про направлення клопотання з додатками не містить розбірливого зазначення адресата (а.с. 76) та відсутні дані повідомлення сторони позивача про дату такого судового засідання.
Колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Долинського районного суду від 11 січня 2024 року в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Долинського районного суду від 11 січня 2024 року в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуюча: О.О. Томин
Судді: І.В. Бойчук
О.В. Пнівчук
Повний текст постанови складено 29 лютого 2024 року.