Провадження № 22-ц/803/1395/24 Справа № 214/3063/23 Суддя у 1-й інстанції - Малаховська І. Б. Суддя у 2-й інстанції - Кішкіна І. В.
29 лютого 2024 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Кішкіної І.В.,
суддів Агєєва О.В., Корчистої О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу №214/3063/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментних платежів за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , на заочне рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 жовтня 2023 року (суддя Малаховська І.Б.),
В травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментних платежів, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що судовим наказом №214/7304/21 від 13 вересня 2021 року Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з нього стягнуто на користь відповідачки ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 від усіх видів його заробітку. Також, судовим наказом №214/9499/21 від 30 грудня 2021 року, виданого Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з нього стягнуто на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку. Зазначив, що на час винесення судових наказів, він мав сталий заробіток, оскільки працював у АТ «Кривбасзалізрудком» ш. Родина та був спроможний матеріально забезпечувати своїх дітей у розмірах, визначених судом. На сьогоднішній день, ситуація кардинально змінилась, внаслідок суттєвого погіршення стану його здоров'я, він втратив роботу, влаштуватись на аналогічну посаду за своєю спеціальністю, за станом свого здоров'я і поставленого йому діагнозу, можливості не має. Він не має постійного місця роботи та сталого заробітку. На сьогоднішній день з нього на двох дітей стягуються аліменти в розмірі 6600,00 грн. На день звернення до суду він не має заборгованості по сплаті аліментів. Просив суд зменшити розмір аліментів, що стягуються з нього до 1/8 частки його доходу на кожну дитину.
Заочним рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 жовтня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментних платежів відмовлено.
З вказаним рішенням не погодився позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , та оскаржив його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що згідно із запитом №08/21-2222 від 03 листопада 2022 року ДУ «УНДІ Промислової медицини» йому встановлено наступний діагноз: «Радикулопатія L5-S1 справа, виражений больовий синдром на фоні остеохондрозу, спондилоартрозу п/крижового відділу хребта, хронічний бронхіт. ЛН 1 ст.». На підставі протоколу №882 від 19 жовтня 2022 року, зазначеного у наказі про звільнення №2694-к від 28 листопада 2022 року, йому протипоказана важка фізична праця, робота в умовах дії пилу, важка праця. Позивача звільнено у зв'язку з виявленням невідповідності працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, яке перешкоджає продовженню роботи. Вважає, що суд першої інстанції надав помилкову оцінку доказам щодо зміни його матеріального стану на сьогоднішній день. Позивач не має заборгованості по сплаті аліментів, але такий їх розмір ставить його в дуже скрутне матеріальне становище, що в подальшому матиме наслідок утворення заборгованості зі сплати аліментів.
Відповідачі своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою, в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно із частиною 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Пунктом 1 частини 4 статті 274 ЦПК України передбачено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім зокрема, спорів про стягнення аліментів.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України та пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24 жовтня 2008 року суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, лише в оскаржуваній частині судового рішення і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо неоскарженої частини.
Судом першої інстанції встановлено та це підтверджується матеріалами справи, згідно із постановою про відкриття виконавчого провадження на підставі судового наказу №214/9499/21 від 17 січня 2020 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу) (а.с. 6).
Відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження від 10 листопада 2021 року на підставі судового наказу № 214/7304/21 від 18 жовтня 2021 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти в розмірі 1/4 на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7).
Згідно із трудовою книжкою серії НОМЕР_1 та наказу № 2694-к від 28 листопада 2022 року ОСОБА_1 звільнено з посади підземного електрослюсара чергового та з ремонту установки 4-го розряду дільниці № 29 ш «Криворізька» АТ «Кривбасзалізрудком» 28 листопада 2022 року відповідно до пункту 2 частини 1 статті 40 КЗпП України в зв'язку з виявленням невідповідності працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я (а.с. 12-14, 15).
З запиту на складення санітарно-гігієнічної характеристики умов праці працівника при підозрі у нього у нього хронічного професійного захворювання (отруєння) від 03 листопада 2022 року №08/21-2222 ОСОБА_1 встановлено діагноз «Радикулопатія L5-S1 справа, виражений больовий синдром на фоні остеохондрозу, спондилоартрозу п/крижового відділу хребта, хронічний бронхіт ЛН 1 ст» (а.с. 16).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не данино достатніх доказів на підтвердження погіршення його матеріального стану - довідок про нарахований та виплачений розмір доходів позивача, розмір соціальних виплат, відомостей про відсутність на праві власності рухомого та нерухомого майна, які, на думку суду, також є інформацією, що може вказувати на наявність доходів. За відсутності зазначених доказів, на думку суду, неможливо встановити факт погіршення матеріального стану позивача. Крім того, позивачем не надано суду інформації про доходи, підтвердженої податковими органами.
Таке рішення суду першої інстанції є правильним та відповідає нормам матеріального права.
За вимогами частини другої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із частиною першою статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У частині 1 статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно із статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно із положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частиною 1 статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.
Згідно із пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
З аналізу даних правових норм вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з'ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров'я сторін, і чи ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі.
Звертаючись до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дітей, позивач свої вимоги обґрунтовував зміною, як майнового стану та погіршенням стану свого здоров'я.
Встановлено, що наказом № 2694-к від 28 листопада 2022 року ОСОБА_1 звільнено з посади підземного електрослюсара чергового та з ремонту установки 4-го розряду дільниці № 29 ш «Криворізька» АТ «Кривбасзалізрудком» 28 листопада 2022 року відповідно до пункту 2 частини 1 статті 40 КЗпП України в зв'язку з виявленням невідповідності працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я.
Проаналізувавши вищезазначені обставини, надані позивачем докази в обґрунтування заявлених позовних вимог та положення закону, колегія суддів враховує наступне.
У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини 1, 2 статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано суду достатніх доказів на підтвердження погіршення його матеріального стану - довідок про нарахований та виплачений розмір доходів позивача, розмір соціальних виплат, відомостей про відсутність на праві власності рухомого та нерухомого майна.
Надана позивачем до апеляційної скарги довідка Пенсійного фонду України форми ОК-7 не є належним свідченням погіршення його матеріального стану, оскільки відомості у довідці вказані до 2022 року. Крім того, згідно із частиною 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Проте, позивачем не надано доказів неможливості подання довідки про доходи до суду першої інстанції.
Аналогічний за змістом висновок викладено в постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 760/9783/18-ц (провадження № 61-9460св20), від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19 (провадження № 61-9460св20) та від 28 травня 2021 року у справі № 715/2073/20 (провадження № 61-1031св21).
Таким чином, у колегії суддів немає правових підстав для інших висновків по суті вирішення спору, ніж тих, яких дійшов суд першої інстанції, відмовивши у задоволенні позовних вимог позивача, та немає підстав для висновку про допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були обов'язковою підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення. Тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , залишити без задоволення.
Заочне рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 29 лютого 2024 року.
Судді І.В. Кішкіна
О.В. Агєєв
О.І. Корчиста