Провадження № 22-ц/803/1759/24 Справа № 241/1648/19 Суддя у 1-й інстанції - Демочко Д.О. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.
27 лютого 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Барильської А.П.,Макарова М.О.
при секретарі - Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 15 грудня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права спільної часткової власності, стягнення грошової компенсації, визнання права власності та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділення в натурі 1/4 частини з майна, що перебуває в спільній частковій власності, -
У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про припинення права спільної часткової власності, стягнення грошової компенсації, визнання права власності, мотивуючи його тим, що їй на праві спільної часткової власності належить 3/4 частки кафе-бару з літнім майданчиком, загальною площею 433,9 кв.м, яке розташоване в АДРЕСА_1 . 1/2 частка у праві власності на зазначений об'єкт нерухомості належить їй на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 11 лютого 2019 року, а 1/4 частка на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом №109 від 11 лютого 2019 року після смерті її чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказувала, що вищезазначене нерухоме майно розташоване на земельній ділянці площею 0,3000 га, кадастровий номер 1423955500: 01:003:0484, у АДРЕСА_1 .
Зазначала, що 1/4 частка у праві спільної часткової власності на кафе-бар з літніми майданчиками належить відповідачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом №192 від 22 лютого 2019 року. Також відповідачеві належить 1/4 частка у праві спільної часткової власності на земельну ділянку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом №2472 від 12 грудня 2018 року.
Вказувала, що згідно висновку експертного дослідження №35 будівельно-технічної експертизи від 07 червня 2019 року, зробленого судовим експертом Спиридоновим В.А., неможливий поділ приміщень кафе-бару, розташованого по АДРЕСА_1 , згідно 3/4 та 1/4 ідеальних частин, без втрати цільового значення. Також у цьому висновку експертизи зазначено, «що з огляду на відсутність технічної можливості поділу нежитлових приміщень кафе-бару, експерт рекомендує сторонам передбачити компенсацію власнику з меншою часткою в сумі 183 904,5 грн.
Посилаючись на те, що спільне володіння і користування спірним майном є неможливим з причини особистих неприязливих стосунків та постійної агресивної поведінки відповідача по відношенню до неї, просила суд ухвалити рішення, яким припинити право власності ОСОБА_1 на 1/4 частку кафе-бару з літніми майданчиками, розташованого у АДРЕСА_1 ; припинити право власності ОСОБА_1 на 1/4 частку земельної ділянки площею 0,3000 га для обслуговування нежитлового приміщення малої АЗС з наступною реконструкцією під бар з літнім майданчиком, кадастровий номер 1423955500:01:003:0484, розташованої у АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності на 1/4 частку кафе-бару з літніми майданчиками, розташованого у АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності на 1/4 частку земельної ділянки площею 0,3000 га для обслуговування нежитлового приміщення малої АЗС з наступною реконструкцією під бар з літнім майданчиком, кадастровий номер 1423955500:01: 003:0484, розташованої у АДРЕСА_1 ; виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/4 частки кафе-бару та 1/4 частки земельної ділянки (кадастровий номер 1423955500:01:003:0484), розташованих у АДРЕСА_1 , в сумі 183 904,50 грн., внесених нею на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області за платіжним дорученням №106 від 07 серпня 2019 року на суму 100 000 грн. та документом №3064705 від 07 серпня 2019 року на суму 83 904,50 грн. (АТ «КРЕДІ АГРІГОЛЬ БАНК).
13 січня 2020 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про виділення в натурі 1/4 частини з майна, що перебуває в спільній частковій власності.
Вказував, що після смерті батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , він набув право власності на 1/4 частку кафе-бару з літніми майданчиками, розташованого у АДРЕСА_1 .
Зазначав, що з моменту відкриття спадщини, ОСОБА_2 самостійно використовує спірне нерухоме майно та не бажає домовлятися із ним, провокує скандали, чинить перешкоди у доступі до майна.
Посилаючись на те, що він до війни займався підприємницькою діяльність у м.Донецьку, втім на теперішній час вимушений був виїхати на підконтрольну територію, є внутрішньо-переміщеною особою та єдине майно, яке залишилось у власності, це саме спірне нерухоме майно, яким він має намір користуватися, та яке бажає виділити в натурі, а тому просив суд ухвалити рішення, яким виділити в натурі 1/4 частину кафе-бару з літнім майданчиком, розташованого у АДРЕСА_1 .
Заочним рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 15 грудня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено у повному обсязі. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання відносно судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити, його зустрічний позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що ним доведено у повному обсязі належними та допустимими доказами заявлені зустрічні позовні вимоги. В той час, коли правові підстави для задоволення позову ОСОБА_2 відсутні. Наполягав на тому, що спірне нерухоме майно є його спадщиною та єдиним майном, яким він має право користуватися. Звертав увагу на те, що суд першої інстанції взяв до уваги пояснення експерта, який не попереджений про кримінальну відповідальність. Висновок складено не державною мовою.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 12 травня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою.
26 травня 2021 року ОСОБА_2 надала відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказувала про те, що ОСОБА_1 пропонував їй укласти договір оренди належної йому частки, що свідчить про те, що він не має наміру її використовувати. Звертала увагу на те, що вона сама несе усі витрати по утриманню майна.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 27 травня 2021 року підготовчі дії для апеляційного розгляду справи закінчені, справу призначено до розгляду у судовому засіданні Донецького апеляційного суду.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 10 листопада 2021 року призначено по справі оціночно-будівельну експертизу, проведення якої доручено Донецькому науково-дослідному інституту судових експертиз.
На вирішення експертизи поставлено питання: Яка дійсна ринкова вартість кафе-бару з літніми майданчиками, розташованого у Донецькій області Першотравневий район, смт.Ялта, вул.Садова,2г, яке складається з кафе-бару, літ.А2, сходів літ.а, загальною площею 433,9 м2, вбиральні літ.Б-1, замощення - І, огорожі №1, станом на 15 грудня 2020 року та на час проведення експертизи? В розпорядження експертів направлено матеріали цивільної справи №241/1648/19.
Відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Верховний суд розпорядженням від 22 липня 2022 року №40 змінив територіальну підсудність судових справ на Дніпровський апеляційний суд.
06 грудня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли на адресу Дніпровського апеляційного суду.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.
Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду в частині задоволення позову не відповідає з огляду на таке.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено та це підтверджується матеріалами справи, що згідно свідоцтва про право власності від 11 лютого 2019 року, зареєстрованому у реєстрі за №108, позивачці ОСОБА_2 належить 1/2 частка у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу, а саме 1/2 частка кафе-бару з літніми майданчиками розташованими у АДРЕСА_1 , та 1/4 частка на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстрованому в реєстрі за №109 від 11 лютого 2019 року.
Право власності зареєстроване, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №155789457 від 11 лютого 2019 року.
Вищезазначене нерухоме майно розташоване на земельній ділянці площею 0,3000 га, кадастровий номер 1423955500: 01:003:0484, розташованій у АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що 3/4 частки у праві спільної часткової власності на зазначену земельну ділянку належить позивачці, зокрема 1/2 частки у праві власності на зазначену земельну ділянку належить їй на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 14 лютого 2019 року, а 1/4 частка на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом №130 від 14 лютого 2019 року, після смерті її чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Право власності зареєстроване, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №156219396 від 14 лютого 2019 року.
Також встановлено, що 1/4 частка у праві спільної часткової власності на кафе-бар з літніми майданчиками належить відповідачу за первісним позовом ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом №192 від 22 лютого 2019 року. Також відповідачеві належить 1/4 частка у праві спільної часткової власності на вищезазначену земельну ділянку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом №2472 від 12 грудня 2018 року, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №1762332217.
Сторони по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є співвласниками об'єктів нерухомості по АДРЕСА_1 , а саме кафе-бару з літніми майданчиками загальною площею 433,9 кв.м та земельної ділянки площею 0,3000 га, кадастровий номер 1423955500:01:003:0484. При цьому 3/4 частки у праві власності на кожен з об'єктів зазначеного нерухомого майна належить позивачці за первісним позовом ОСОБА_2 , а 1/4 частка у праві власності на кожен з об'єктів зазначеного нерухомого майна належить відповідачеві за первісним позовом.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 суд першої інстанції не взяв до уваги наданий ОСОБА_1 висновок експертного будівельно-технічного дослідження №8/д від 09 грудня 2019 року, оскільки поділ в натурі, який запропоновано судовим експертом Новіковим В.С., на розсуд суду призвів би до втрати його цільового призначення, а тому на підставі ч.3 ст.365 ЦК України спільне володіння і користування та поділ майна є неможливим. Врахував, що ОСОБА_2 , було внесено на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області суму в розмірі 183 904,50 грн., яка дорівнює вартості частки відповідача у спільному майні, що підтверджується платіжним дорученням №106 від 07 серпня 2019 року на суму 100 000 грн., та документом №3064705 від 07 серпня 2019 року на суму 83 904,50 грн. Та врахував те, що спільне володіння і користування майном є неможливим, а у зв'язку зі сплатою компенсації ОСОБА_1 , припинення сумісної власності не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Колегія суддів звертає увагу на те, що 12 лютого 2024 року на адресу Дніпровського апеляційного суду надійшла заява від ОСОБА_2 про відмову від позову на підставі ст.373 ЦПК України.
Вказану заяву підтримав у судовому засіданні її представник - адвокат Павлов В.І.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року заяву ОСОБА_2 про відмову від позову задоволено. Прийнято відмову ОСОБА_2 від позову до ОСОБА_1 про припинення права спільної часткової власності, стягнення грошової компенсації, визнання права власності. Визнано рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 15 грудня 2020 року в частині позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права спільної часткової власності, стягнення грошової компенсації, визнання права власності нечинним. Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права спільної часткової власності, стягнення грошової компенсації, визнання права власності закрито. Зобов'язано Територіальне управління ДСА України в Донецькій області повернути ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 100 000 грн., внесені нею на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Донецькій області відповідно до платіжного доручення №106 від 07 серпня 2019 року, та грошові кошти в сумі 83 904,50 грн., внесені нею на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Донецькій області відповідно до документу №3064705 від 07 серпня 2019 року.
У зв'язку із чим оскаржуване ОСОБА_1 рішення переглядається виключно в частині його зустрічних позовних вимог про виділення в натурі 1/4 частини з майна, що перебуває в спільній частковій власності.
Як пояснила Велика Палата Верховного Суду у справі №904/5726/19, активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною 1 статті 355 ЦК України передбачено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Відповідно до частини 2 вказаної вище статті, майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Згідно з частиною 3 вказаної вище статті, право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.
Частиною 1 статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Як вбачається із частини 2 вказаної вище статті, співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Відповідно до частини 1 статті 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Як вбачається із частини 4 вказаної вище статті, договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна, крім земельних ділянок врегульовано Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 18 червня 2007 року №55, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 6 липня 2007 року за №774/14041.
Як вбачається із пункту 1.2 вказаної вище Інструкції, Поділ та виділ частки в натурі здійснюється відповідно до законодавства з наданням Висновку щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна (додаток 1) або Висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна (додаток 2).
Пунктом 3.10 вказаної вище Інструкції передбачено, що суб'єкт господарювання готує Висновок щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна (додаток 2) для укладення договору про виділ в натурі частки з об'єкта нерухомого майна або договору про виділ частки з об'єктів нерухомого майна, що є у спільній частковій власності.
Частиною 1 статті 367 ЦК України передбачено, що майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.
Відповідно до частини 2 вказаної вище статті,у разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
Як вбачається із частини 3 вказаної вище статті, договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Технічна можливість виділу частки майна може підтверджуватися Висновком щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна (додаток 2 до Інструкції), а не Висновком щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна (додаток 1 до Інструкції).
Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.
Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Питання щодо поділу майна, що є у спільній частковій власності, врегульовано статтею 367 ЦК України, у відповідності до якої майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Виходячи з аналізу змісту наведених норм права, поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.
Вказане вище співпадає з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 29 червня 2022 року у справі №495/3521/18.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права, особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі його порушення, невизнання чи оспорювання.
Зі змісту статей 3,15,16 ЦК України випливає, що правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Частина 3 ст.12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч.ч.1-4 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст.81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст.89 ЦПК України).
Колегія суддів наголошує на тому, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Наданий ОСОБА_1 до суду першої інстанції висновок №8/д експертного будівельно-технічного дослідження, складений 09 грудня 2019 року, не може бути прийнято до уваги, оскільки він складений експертом, не попередженим про кримінальну відповідальність та без огляду спірного об'єкту.
Серед джерел доказів, відповідно до ст.76 ЦПК України, є висновок експерта.
Призначення та проведення експертизи у цивільному судочинстві регулюється ст.ст.103-113 ЦПК України, Законом України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 року, «Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року №53/5 (далі «Інструкція»).
Статтею 1 Закону України «Про судову експертизу» передбачено, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
З врахуванням того, що спірний об'єкт нерухомості, а саме кафе-бар з літніми майданчиками загальною площею 433,9 кв.м та земельна ділянка площею 0,3000 га, кадастровий номер 1423955500:01:003:0484, розташовані по АДРЕСА_1 , що наразі є тимчасово окупованою територією України та за вказаним об'єктом наразі не може бути складений відповідний належний висновок експертизи для з'ясування реальної можливості виділення спірної частини об'єкта в натурі, колегія суддів погоджується із висновком суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не повно дослідив та встановив обставини даної справи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 15 грудня 2020 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділення в натурі 1/4 частини з майна, що перебуває в спільній частковій власності залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Е.Л.Демченко
Судді: А.П.Барильська
М.О.Макаров