Провадження № 22-ц/803/572/24 Справа № 202/561/22 Головуючий у першій інстанції: Марченко Н. Ю. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.
23 січня 2024 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Красвітної Т.П.,
суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А,
за участю секретаря Сахарова Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 22 серпня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в особі законного представника ОСОБА_2 , державний нотаріус Васильківської державної нотаріальної контори Гордієнко Ірина Володимирівна, про визнання договорів недійсними, -
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на те, що її батьки ОСОБА_5 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 31.12.1993 року по 07.05.2018 року. В період шлюбу 27.04.2007 року між її батьком ОСОБА_5 та ОСОБА_6 був укладений договір купівлі-продажу нежитлової будівлі загальною площею 3069,5 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 . Того ж дня, 27.04.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та її батьком ОСОБА_5 був укладений кредитний договір №DNDVGK00000416 на суму 827197,00 доларів США. Також 27.04.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 був укладений договір іпотеки, відповідно до якого він передав в іпотеку вищевказане нежитлове приміщення. Між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_7 27.04.2007 року також був укладений договір про задоволення вимог іпотекодержателя. ОСОБА_5 помер. Після його смерті позивачка звернулася до Васильківської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Отже, до неї, як спадкоємця, перейшли усі права та обов'язки за кредитним договором №DNDVGK00000416 від 27.04.2007 року та договором іпотеки від 27.04.2007 року. Також спадкоємцями є сини померлого: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивачка вважає, що вищевказані кредитний договорів, договір іпотеки та договір про задоволення вимог іпотекодержателя були укладені з порушенням чинного законодавства та підлягають визнанню недійсними з тієї підстави, що для укладення ОСОБА_5 кредитного договору була потрібна письмова згода, а для укладення договору іпотеки - нотаріально посвідчена письмова згода його дружини (матері позивачки) - ОСОБА_2 . Остання своєї згоди на укладення кредитного договору та договору іпотеки не надавала. Згідно з висновком експерта Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса, за результатами проведення комісійного експертного почеркознавчого дослідження від 31.01.2020 року, короткий рукописний запис « ОСОБА_2 » в кредитному договорі №DNDVGK00000416 від 27.04.2007 року, на третьому аркуші, в розділі «ЗГОДА» в рядку «ПІБ» виконано не ОСОБА_2 ; підпис від імені ОСОБА_2 в кредитному договорі №DNDVGK00000416 від 27.04.2007 року, на третьому аркуші, в розділі «ЗГОДА» в рядку «Підпис» виконано не ОСОБА_2 . Отже, оскільки її мати ОСОБА_2 не надавала своєї згоди на укладення кредитного договору та договору іпотеки від 27.04.2007 року, така згода нотаріально не посвідчувалася, то такі договори укладені з порушенням законодавства, зокрема ст. ст. 65, 68 СК України, ст. 368, 369 ЦК України, ст. 6 Закону України «Про іпотеку», що є підставою для визнання цих договорів недійсними, в тому числі похідного договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Тому, уточнивши позовні вимоги, позивачка просила визнати недійсними кредитний договір №DNDVGK00000416 від 27.04.2007 року, договір іпотеки №DNDVGK00000416 від 27.04.2007 року та договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 27.04.2007 року, які були укладені між ЗАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_5 (а.с. 1-6, 191 т.1).
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 серпня 2023 року, з урахуванням ухвали Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2023 року про виправлення описки, у задоволенні позову відмовлено (а.с. 238-248 т.2, 15-16 т.3).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення в частині відмови у визнанні недійсними договору іпотеки та договору про задоволення вимог іпотекодержателя з ухваленням нового про задоволення даної частини позовних вимог. Також ОСОБА_1 просить змінити рішення шляхом виключення з мотивувальної частини абзацу наступного змісту: “Згідно з наявним у справі розрахунком заборгованості станом на дату смерті ОСОБА_5 розмір заборгованості за наданим кредитом складає 910 336,06 доларів США, що еквівалентно 25 468 016,78 грн.” (а.с. 1-6 т.3).
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни оскаржуваного рішення в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що27 квітня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_5 (позичальник) був укладений кредитний договір №DNDVGK00000416, відповідно до якого банк зобов'язується надати позивачу кредитні кошти на строк з 27 квітня 2007 року по 27 квітня 2027 року включно у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 827197,00 доларів США на наступні цілі: 751655,00 доларів США - на купівлю нерухомості та будівництво, 75542,00 доларів США - на сплату страхових внесків, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,98% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з п.6.2 даного Договору (а.с. 41-45, 131-135 т.1).
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним вище кредитним договором, 27 квітня 2007 року між ОСОБА_5 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», був укладений договір іпотеки №DNDVGK00000416, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Козіною А.В. та зареєстрований в реєстрі за №993 (а.с. 137-140 т.1).
Відповідно до умов договору іпотеки №DNDVGK00000416 від 27.04.2007, ОСОБА_5 передав банку в іпотеку нерухоме майно - будівлю колишнього дитячого дошкільного закладу №345, літ. А-2, А1-1, загальною площею 3069,5 кв.м., ганки зі сходами а, а1, а2, ганки літ. а3, а4, а5,а6, а7, а8, навіс Б (тим час.), огорожа №3, мостіння І,ІІ, що розташована за адресою по АДРЕСА_2 (а.с. 137-140 т.1).
Також 27 квітня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк»,та ОСОБА_5 був укладений договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Козіною А.В. та зареєстрований в реєстрі за №994, відповідно до якого банку надано право у разі невиконання зобов'язань за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки (а.с. 26-27 т.1).
На час укладення вищевказаних договорів ОСОБА_5 з 31.12.1993 року перебував у зареєстрованому шлюбі з третьою особою ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого 31.12.1993 року Васильківським ЗАГС Дніпропетровської області (а.с. 10 т.1).
Шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 розірваний рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року у справі №757/28203/17-ц, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 07 травня 2018 року; рішення набрало законної сили 07 травня 2018 року (а.с. 11, 12-15 т.1).
Також установлено, що під час шлюбу 13 листопада 2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 були укладені нотаріально посвідчені шлюбний договір та договір про розподіл майна подружжя (а.с. 224-225, 226-231 т.1).
Згідно змісту пункту 1 шлюбного договору від 13.11.2010, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Насобіною Г.О. за №3622, право власності на майно (рухоме та нерухоме), що придбане подружжям під час шлюбу, встановлено за домовленістю сторін та визначено у договорі про розподіл майна подружжя, посвідченого 13.11.2010 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Насобіною Г.О. за №3621 (а.с. 224 т.1).
Відповідно до пункту 7 договору про розподіл майна подружжя від 13.11.2010, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Насобіною Г.О. за №3621, сторони встановили, що кошти, отримані спільними юридичними особами внаслідок ведення господарської діяльності, після оподаткування в першу чергу направляються на погашення кредиту, отриманого чоловіком на будівництво багатоквартирного житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_2 . Кожна із сторін цього договору зобов'язується всебічної цьому сприяти. Після погашення зазначеного кредиту грошові кошти розподіляються в загальному порядку, встановленому чинним законодавством. Сторони встановили, що прибуток або збитки від продажу цілком чи по квартирну багатоквартирного житлового будинку, що розташоване по АДРЕСА_2 , отримані після укладення цього договору, вони розподіляють між собою в рівних частинах.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер, що підтверджується письмовими матеріалами справи.
Згідно з довідкою Васильківської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області від 05.01.2022 №1./0116, у провадженні нотаріальної контори знаходиться спадкова справа №161/2021 після ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ; спадкоємцями ОСОБА_5 є його діти: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 29 т.1).
22 червня 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» до Васильківської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області була пред'явлена претензія кредитора щодо заборгованості за кредитним договором №DNDVGK00000416 від 27.04.2007 (а.с. 153, 154 т.1).
АТ КБ «ПриватБанк» надано суду розрахунок заборгованості за кредитним договором №DNDVGK00000416 від 27.04.2007, відповідно до якого станом на 15.04.2021 банком нарахована заборгованість у загальному розмірі 910336,06 доларів США, що еквівалентно 25468016,78 грн., а саме залишок простроченої заборгованості за наданим кредитом - 123455,97 дол. США, заборгованість за процентами - 228775,90 дол. США, комісія - 76668,81 дол. США, пеня - 149877,49 дол. США (а.с. 146-152 т.2).
Висновком експерта Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса №26342, складеного за результатами проведення комісійного експертного почеркознавчого дослідження 31.01.2020 року, встановлено, що короткий рукописний запис « ОСОБА_2 » в кредитному договорі №DNDVGK00000416від 27.04.2007 року, на третьому аркуші, в розділі «ЗГОДА», в рядку «ПІБ» виконано не ОСОБА_2 ;
підпис від імені ОСОБА_2 в кредитному договорі №DNDVGK00000146 від 27.04.2007 року, на третьому аркуші, в розділі «ЗГОДА», в рядку «Підпис», - виконано не ОСОБА_2 ;
підписи від імені ОСОБА_2 : в заяві від 19.06.2012 від імені ОСОБА_2 (зареєстровано в реєстрі №1307), в рядку «Підпис:», в заяві від 19.06.2012 від імені ОСОБА_2 (зареєстровано в реєстрі №1309), в рядку «Підпис:», - виконані не ОСОБА_2 (а.с. 30-63 т.1).
Заявляючи позовні вимоги про визнання недійсними укладених 27 квітня 2007 року між банком і ОСОБА_5 кредитного договору, договору іпотеки та договору про задоволення вимог іпотекодержателя, позивачка посилається на те, що дружина позичальника - третя особа ОСОБА_2 не надавала своєї згоди на укладення цих договорів, зокрема нотаріальної згоди на передачу нерухомого майна в іпотеку.
Згідно зі статями 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтею 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Так, згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України).
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).
Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
У статті 18 Закону України «Про іпотеку» встановлено, зокрема, що іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами 1, 2 ст. 215 діючого ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, де закріплено, що зміст правочину не має суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного судочинства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками не може суперечити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей; недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (ч. 1 ст. 48 ЦПК України).
Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачає такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину.
Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; шляхом укладання правочинів суб'єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб'єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.
У статті 215 Цивільного кодексу України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.
Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.
Як уже зазначалося, позивачка, вважаючи порушеними свої права, звернулась з позовом у цій справі про визнання недійсними кредитного, іпотечного та договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 27.04.2007, стороною яких вона не є. Обґрунтовує позов відсутністю волевиявлення (згоди) третьої особи - ОСОБА_2 , як дружини позичальника, на укладення оспорюваних договорів, що були укладені за життя спадкодавцем позивачки - ОСОБА_5 .
У постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі №910/12787/17, зазначено, зокрема, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі №920/1771/14, від 30.11.2016 у справі №910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Позивачка ОСОБА_1 не є стороною вказаних вище оспорюваних договорів. Вона є дочкою і однією із спадкоємців ОСОБА_5 (сторони цих договорів).
Позов заявлений з посиланням на порушення норм сімейного законодавства, зокрема ст.ст. 65, 68 СК України. Позивачкою не наведено належне обгрунтування і не доведено порушення її права саме через ненадання згоди на укладення оспорюваних договорів третьою особою ОСОБА_2 (дружиногю ОСОБА_5 ).
У свою чергу, третя особа ОСОБА_2 (відсутністю згоди якої на укладення оспорюваних договорів обґрунтований позов) має самостійну цивільну дієздатність та правоздатність і не позбавлена права на звернення до суду із позовом самостійно або через представника. ОСОБА_1 не є представником (законним представником, тощо) ОСОБА_2 та не наділена повноваженнями на подання позову від свого імені в інтересах ОСОБА_1 .
Крім того, місцевий суд правильно звернув увагу, що сам ОСОБА_5 за життя чи його дружина ОСОБА_2 вищевказані договори з підстави відсутності згоди другого з подружжя на укладення цих договорів, передання майна в іпотеку - не оспорювали.
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши, що позивачка є спадкоємицею ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , яким за життя 27 квітня 2007 року було укладено із ЗАТ КБ «ПриватБанк» оспорювані договори кредиту №DNDVGK00000416, іпотеки №DNDVGK00000416 та договору про задоволення вимог іпотекодержателя №994; приймаючи до уваги обґрунтування позовних вимог відсутністю згоди дружини ОСОБА_5 (третьої особи - ОСОБА_2 ) на укладення цих договорів, - колегія дійшла висновку про необґрунтованість та недоведеність позивачкою порушення її права у зв”язку з ненаданням третьою особою ОСОБА_2 згоди на укладення оспрюваних договорів, що є підставою для відмови у позові про визнання договорів недійсними.
Такі висновки відповідають також правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19.
Колегія звертає увагу, що позов у даній справі про визнання оспорюваних договорів недійсними з інших правових підстав, окрім зазначеної вище, не заявлений; викладене підтверджується змістом позовної заяви, змістом заяви про уточнення позовних вимог, поясненнями учасників справи у судовому засіданні.
В оскаржуваному судовому рішенні місцевий суд зазначив про наявність у матеріалах справи розрахунку заборгованості станом на дату смерті ОСОБА_5 у розмірі 910336,06 доларів США, що еквівалентно 25468016,78 грн. При розгляді даної справи місцевим судом розмір заборгованості, розмір складових заборгованості не перевірявся та не встановлювався, адже це питання не входить до предмету доказування у справі за позовом про визнання оспорюваних договорів недійсними, враховуючи правові підстави позову; викладене підтверджується змістом мотивувальної частини оскаржуваного рішення місцевого суду.
У рішенні місцевого суду помилково вказано номер кредитного договору №DNDVGK00000146, укладеного 27 квітня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 , матеріали справи не містять доказів укладення договору з таким номером (правильний номер договору - №DNDVGK00000416); також в описовій частині рішення неправильно вказано рік смерті ОСОБА_5 - 2001 (спадкодавець помер у 2021).
У зв'язку з цим, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 серпня 2023 року підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову.
Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 серпня 2023 року - змінити в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову.
В іншій частині рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 серпня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий Т.П. Красвітна
Судді І.А.Єлізаренко
О.В. Свистунова