Провадження № 22-ц/803/2292/24 Справа № 199/1719/23 Суддя у 1-й інстанції - Богун О.О Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.
27 лютого 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Барильської А.П., Макарова М.О.
при секретарі - Кругман А.М.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 14 листопада 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, третя особа - ОСОБА_3 , про визнання недійсним розпорядження про приватизацію квартири, свідоцтва про право власності на квартиру та визнання права власності на частку квартири, -
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із, уточненим 10 травня 2023 року, позовом до ОСОБА_2 , Департаменту житлового господарства ДМР, третя особа - ОСОБА_3 , про визнання недійсним розпорядження про приватизацію квартири, свідоцтва про право власності на квартиру та визнання права власності на частку квартири, мотивуючи його тим, що 29 квітня 1995 року він уклав з ОСОБА_2 шлюб, від якого вони мають доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб між ними було розірвано 14 січня 2021 року.
Вказував, що 18 грудня 2006 року, тобто за час шлюбу, відповідачкою було оформлено право власності на квартиру на своє ім'я, отриману в результаті приватизації з державного житлового фонду. Зазначена квартира АДРЕСА_1 .
Посилаючись на те, що відповідачка шляхом обману зареєструвала за собою та донькою право власності на спірну квартиру, чим порушила його право на безоплатну одноразову приватизацію, тому останній просить суд поновити строк позовної давності, встановивши початком його перебігу 16 червня 2022 року, визнати недійсним розпорядження за №4/898-06 від 18 грудня 2006 року про приватизацію квартири у АДРЕСА_2 , визнати недійсним свідоцтво за №4/898-06 від 18 грудня 2006 року про право власності на квартиру у АДРЕСА_2 , визнати за ним 6,87/57,6 частки квартири у АДРЕСА_2 та стягнути судові витрати.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 14 листопада 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачка вела його в оману та скористалась правом на приватизацію квартири, позбавивши його такого права. Усі документи, які стосуються спірного майна, з 29 квітня 1995 року зберігають у його колишньої дружини. Факт його обману відповідачкою є доведеним наявністю ряду справ. Ордер на квартиру було надано на сім'ю у складі трьох осіб та він мав право на участь у приватизації квартири.
01 лютого 2024 року ОСОБА_2 надала відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказує про те, що їй було видано ордер на квартиру, яка в подальшому була приватизована та продана. Продаж було здійснено за письмовою згодою позивача як представника їхньої доньки.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для її задоволення.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 29 квітня 1995 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.
За час перебування у зареєстрованому шлюбі у них народилася донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
14 січня 2021 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано за рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська.
Під час перебування у шлюбі рішенням адміністрації Дніпропетровського слідчого ізолятора №3 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Дніпропетровській області від 15 грудня 2003 року №7 ОСОБА_2 як наймачу та членам її сім'ї: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 було видано ордер на житлове приміщення від 22 січня 2004 року №02899, на квартиру АДРЕСА_1 .
Позивач у квартирі АДРЕСА_1 був зареєстрований з 23 лютого 2004 року по 14 листопада 2006 року.
18 грудня 2006 року відповідачкою ОСОБА_2 та її донькою ОСОБА_4 було оформлено свідоцтво на право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
17 серпня 2007 року відповідачка ОСОБА_2 здійснила продаж квартири АДРЕСА_1 , при цьому ОСОБА_1 , разом з відповідачкою ОСОБА_2 , надали спільно згоду на продаж належної частки квартири їх малолітній доньці ОСОБА_4 .
Тому у даному випадку є доведеним факт, що позивачу, при оформленні вищезазначеної заяви, було відомо за ким було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що лише у період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно житло, набуте одним з подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового Фонду, визнавалося спільною сумісною власністю подружжя. У інші періоди дії Закону України «Про приватизацію державного житлового Фонду» таке житло переходило у власність лише того з подружжя, який брав участь у приватизації. Наведене свідчить про те, що квартира АДРЕСА_1 не є об'єктом спільної сумісної власності позивача та відповідачки як подружжя.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 13 Конституції України власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (статті 47 Конституції України).
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).
Згідно з частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»;5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Згідно із частиною третьою статті 9 ЖК України громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.
Приватизація житла здійснюється у порядку, встановленому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Згідно з абзацом 2 статті 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), з розрахунку санітарної норми 21 кв.м загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 кв.м на сім'ю.
Пунктами 1,2,3 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству №56 від 15 вересня 1992 року затверджено Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян (було чинним на момент приватизації спірного житлового приміщення), яким визначено порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян та перелік документів, що надаються при передачі державного житла у власність.
Зокрема, пунктами 20,21 Положення передбачено, що при оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім'ї та займані приміщення. У довідці вказуються члени сім'ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.
З аналізу змісту наведених норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» можна дійти висновку, що право на приватизацію житла мають лише особи, які фактично проживають у займаних квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитках, кімнатах у комунальних квартирах, за згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в зазначених приміщеннях, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло.
З таких же висновків виходив Верховний Суд у постановах від 01 червня 2020 року у справі №520/14902/17 (провадження №61-21727св19), від 19 лютого 2021 року у справі №176/1698/17 (провадження №61-6510св19).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивач, зазначаючи, що відповідачка порушила його права на участь у приватизації та як наслідок порушила права власності, належних та допустимих доказів цьому не надав.
З матеріалів справи вбачається, що приватизація спірної квартири була проведена на підставі наданих документів, згідно чинного законодавства на час його оформлення, що не спростовано позивачем.
На час приватизації спірної квартири позивач не був у ній зареєстрований та доводи апеляційної скарги вказаного висновку не спростовують.
Доводи апеляційної скарги, що відповідачка ввела його в оману стосовно оформлення права власності на квартиру шляхом її приватизації виключно на себе та на доньку, відхиляються, оскільки, під час здійснення її продажу ОСОБА_3 17 серпня 2007 року позивач ОСОБА_1 надав нотаріально посвідчену згоду на її продаж як представник доньки ОСОБА_4 , якій на час продажу квартири було 7 років.
Доводи апеляційної скарги про ряд справ які доводять факт його обману відповідачкою, відхиляються.
Справа про розірвання шлюбу та про поділ майна подружжя вказаного факту жодним чином не доводить. Як і не доводить вказаного факту справа №199/8828/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, у якій позивач оскаржував договір купівлі-продажу від 17 серпня 2007 року квартири АДРЕСА_1 .
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 14 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Е.Л.Демченко
Судді: А.П.Барильська
М.О.Макаров