Провадження № 22-ц/803/612/24 Справа № 235/670/22 Суддя у 1-й інстанції - Приваліхіна А. І. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.
29 лютого 2024 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
судді-доповідача Космачевської Т.В.,
суддів: Канурної О.Д., Халаджи О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2023 року в цивільній справі номер 235/670/22 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» про відшкодування моральної шкоди, спричиненої професійним захворюванням,
У січні 2022 року до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська звернувся ОСОБА_1 з позовом до ТОВ «Шахтобудівельна компанія» про відшкодування моральної шкоди, спричиненої професійним захворюванням, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що позивач з 11 жовтня 2017 року по 07 серпень 2019 року та з 15 січня 2020 року по 06 травень 2021 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, працюючи прохідником 4 розряду з повним робочим днем на підземних робота. 06 травня 2021 року він був звільнений за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.
Вже після звільнення він проходив тривале лікування, яке було пов'язане з виконанням трудових обов'язків в підземним умовах. 13 жовтня 2021 року після проведення розслідування професійного захворювання комісією було складено акт форми П-4 розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання.
Висновком Обласної профпатологічної МСЕК м. Краматорськ від 08 листопада 2021 року позивачу була встановлена третя група інвалідності та 65% втрати працездатності з 05 листопада 2021 року безстроково.
Внаслідок професійного захворювання відбулося ушкодження здоров'я позивача, у зв'язку з чим йому заподіяно моральну шкоду, яка полягає в його фізичних і душевних стражданнях через незворотність втрати працездатності, неможливість продовження професійної роботи, необхідність вжиття реабілітаційних заходів та неможливість вести активний спосіб життя, що впливає на його звичайний життєвий уклад, призводить до психологічного дискомфорту і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Все це приводить до дискомфорту та відчуттю пригніченості. Важливим фактором, що додає йому додаткових психічних страждань, вказує, незворотність змін в пошкоджених органах, які завжди будуть створювати йому больові відчуття та незручності. Вказує, що у зв'язку із професійним захворюванням значно знизилась активність, погіршились взаємини з близькими та знайомими, так як він став роздратований. Внаслідок погіршення стану здоров'я він втратив можливість повноцінно працювати та отримувати заробітну плату, що негативно позначилось на його соціальному стані, крім того, в нього є дві доньки, яким він зараз не в змозі дати необхідне, і все це його морально пригнічує. Вважає, що саме на підприємство покладено обов'язок відшкодувати працівнику моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди. Втрата працездатності, яка встановлена висновком МСЕК, вже сама по собі свідчить про спричинення моральної шкоди, оскільки стан здоров'я потерпілого погіршено. Моральну шкоду позивач оцінює в 90000,00 гривень та виходить з того, що його вини у втраті працездатності немає, а навпаки, актом встановлена вина роботодавця.
Позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь суму моральної шкоди у розмірі 90000,00 гривень.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» про відшкодування моральної шкоди, спричиненої професійним захворюванням - задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 85000,00 грн, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Із вказаним рішенням не погодився відповідач ТОВ «Шахтобудівельна компанія», подав апеляційну скаргу, в якій просив апеляційний суд змінити рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16.08.2023 року по справі №235/670/22 в частині зменшення розміру моральної шкоди до 9990,00 грн.
Доводами апеляційної скарги наведено, що оскаржуване рішення суду є таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.
Загальний стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів складає 28 років 03 місяці та 8 днів, на підприємстві ТОВ «Шахтобудівельна компанія» позивач відпрацював 03 роки 1 місяць та 20 днів, або 11,10% часу свого професійного маршруту.
Шкода позивачеві була завдана внаслідок послідовної роботи на декількох підприємствах вугільної галузі, а відтак її розмір має бути розподілений відповідно до стажу роботи позивача на цих підприємствах та ступеню шкідливого впливу (з урахуванням трудового стажу позивача на цих підприємствах). Відтак, відшкодування суми моральної шкоди повинно здійснюватися пропорційно відпрацьованому стажу на всіх цих підприємствах.
Сума позовних вимог складає 90000, 00 грн. Отже, обґрунтованою сумою відшкодування буде 9990, 00 грн. (90000, 00 х 11,1%). Сума стягнення моральної шкоди з ТОВ «Шахтобудівельна компанія» в розмірі 85000,00 грн не відповідає критеріям розумності і справедливості, безпідставно завищена судом та не відповідає ані основним засадам судочинства, ані судовій практиці в аналогічних справах.
Судом не проаналізовано те, що умови праці, у яких працював позивач на ТОВ «Шахтобудівельна компанія», є наслідком недосконалості технологічного процесу, що здійснюється за проектами, виконаними державними органами, а не відповідачем. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці» на ТОВ «Шахтобудівельна компанія» постійно впроваджувались нові технології та постійно велась робота з пропаганди безпечних методів праці.
Вина відповідача в настанні у позивача професійного захворювання жодним документом не встановлена та не визнана. В Акті розслідування причин виникнення у позивача професійного захворювання конкретних посадових осіб, відповідальних за виникнення професійного захворювання, не зазначено, а моральна шкода відшкодовується особою лише за наявності її вини.
Позивач зробив свідомий добровільний вибір ним професії та відповідного місця роботи. ТОВ «Шахтобудівельна компанія», звісно не заперечує, що відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган, однак суд не звернув увагу на об'єктивну неможливість абсолютного усунення шкідливих факторів, враховуючи специфіку технологічного процесу.
Позивач під час проходження обов'язкових щорічних медичних оглядів вже відчував симптоми захворювань, проте приховував від відповідача дані факти з метою набуття необхідного стажу для виходу на пільгову пенсію.
Суд першої інстанції відповідальність за умисне і тривале нехтування працівником своїм здоров'ям поклав на ТОВ «Шахтобудівельна компанія», що не тільки не обґрунтовано, а й не справедливо.
Від позивача ОСОБА_1 відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу ТОВ «Шахтобудівельна компанія» до апеляційного суду не надійшов.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі статтями 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем з 11 жовтня 2017 року по 07 серпня 2019 року та з 15 січня 2020 року по 06 травня 2021 року й наказом №587-к від 30 квітня 2021 року він був звільнений з займаної посади за ст. 38 КЗпП за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію (а.с. 9-11зв).
Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 13 жовтня 2021 року, затвердженим 03 жовтня 2021 року першим заступником начальника Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці Буряком І.М., позивачу встановлено професійне захворювання: «Хронічна радикулопатія S1 ліворуч в стадії затихаючого загострення з помірними статико-динамічними порушеннями, мязово-тонічним та больовими синдромами, рецидивуючий перебіг; пневмоконіоз (q/r, 2/2, ах), ЛН І-ІІ ст. (першого-другого ст.) - захворювання професійні встановлено вперше». Професійне захворювання у ОСОБА_1 виникло у зв'язку з тривалим періодом роботи на підприємствах вугільної промисловості, зокрема, у ТОВ «Шахтобудівельна компанія» (а.с. 14-17).
Відповідно до довідок Обласної профпатологічної МСЕК м. Краматорськ серії 12ААА №106157 та серії 12ААВ №547512 від 08 листопада 2021 року позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках: первинно за сукупністю 65% та третю групу інвалідності, з 05 листопада 2021 року безстроково (а.с. 18, 13).
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог саме в розмірі 85000,00 грн.
Такий висновок суду першої інстанції є правильним, відповідає обставинам справи та нормам закону.
Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відповідно до вимог ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов'язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці.
Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.
Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
В даному випадку професійне захворювання пов'язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).
У відповідності до статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Статтею 173 КЗпП України передбачено, що потерпілий має право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України, редакція якої діяла на час виникнення правовідносин, власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Нормою статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА №106157 від 08 листопада 2021 року, яка видана Обласною профпатологічною медико-соціальною експертною комісією м. Краматорськ, позивачу встановлено третю групу інвалідності, а також встановлено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках: первинно за сукупністю 65%, з 05 листопада 2021 року безстроково.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність належними та допустимими доказами факту спричинення працівникові ушкодження його здоров'я, що виражається у стійкій втраті ним працездатності, встановленні групи інвалідності, та обґрунтованості відшкодування моральної шкоди.
Вказаний висновок суду відповідає положенням ст. 23 ЦК України та рішенню Конституційного Суду України від 27.01.2004 року №1-9рп./2004, згідно з яким ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні і фізичні страждання.
Наведені в апеляційній скарзі доводи, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.
Підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати ТОВ «Шахтобудівельна компанія» по сплаті судового збору, пов'язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» - залишити без задоволення, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, як така, що ухвалена у малозначній справі, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Судді: