Провадження № 22-ц/803/231/24 Справа № 178/976/21 Суддя у 1-й інстанції - Цаберябий Б. М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
21 лютого 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючої - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Лопатіної М.Ю.,
за участю секретаря судового засідання - Панасенко С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу керівника Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Божедарівської селищної ради Кам'янського району Дніпропетровської області на рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Божедарівської селищної ради Кам'янського району Дніпропетровської області, третя особа: Криничанська державна нотаріальна контора, про встановлення факту родинних відносин та визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом, -
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Божедарівської селищної ради Кам'янського району Дніпропетровської області, третя особа: Криничанська державна нотаріальна контора, про встановлення факту родинних відносин та визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом (т. 1 а.с. 2-4), в обґрунтування якого посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 03 січня 1997 року виконкомом Кудашівської сільської ради народних депутатів Криничанського району.
Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, до складу якої входить право на земельну частку (пай) у розмірі 7,51 умовних кадастрових гектарів на землях КСП «Правда», в адміністративних межах Кудашівської сільської ради Криничанського району, згідно державного акту на право колективної власності на землю серії ДП від 07.04.1995р.
За життя ОСОБА_2 заповіту не склала, що підтверджується довідкою Божедарівської селищної ради.
При зверненні до нотаріальної контори із заявою про отримання спадщини, позивачу було відмовлено оскільки ним не надано до нотаріальної контори правовстановлюючого документа на спадкове майно.
На підставі викладеного, позивач просив суд встановити факт родинних відносин, а саме, що він є сином померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , та визнати за ним в порядку спадкування за законом право на земельну частку (пай) в розмірі 7,51 умовних кадастрових гектарів за рахунок комунальної власності в адміністративних межах Божедарівської селищної ради Кам'янського / Криничанського / району Дніпропетровської області.
Рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Божедарівської селищної ради Кам'янського району Дніпропетровської області, третя особа: Криничанська державна нотаріальна контора, про встановлення факту родинних відносин та визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом, задоволено.
Встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився в с.Андріївка Криничанського району Дніпропетровської області, є сином померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 право на земельну частку (пай) в колишньому колективному сільськогосподарському підприємстві «Правда» Криничанського району Дніпропетровської області в розмірі 7,51 умовних кадастрових гектарів, за рахунок земель запасу комунальної власності в адміністративних межах Божедарівської селищної ради Кам'янського /Криничанського/ району Дніпропетровської області.
Стягнуто з Божедарівської селищної ради Кам'янського /Криничанського/ району Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 908 гривень судового збору (т. 1 а.с. 66-70).
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, керівник Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Божедарівської селищної ради Кам'янського району Дніпропетровської області подав апеляційну скаргу (т. 1 а.с. 79-98), посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
ОСОБА_1 не скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду скасувати, враховуючи наступне.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обгрунтованості.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції.
За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 9 ст. 5 Земельного кодексу України 1990 року було визначено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому ч.ч. 6, 7 ст. 6 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року №899-ІV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільсько-господарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку, громадяни та юридичні особи, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай).
Згідно з пунктом 2 Указу Президента України №720/95 від 08 серпня1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільсько-господарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю.
Згідно з вимогами статей 22, 23 ЗК України та зазначеного Указу Президента України особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в числі членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акту на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акту.
У п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз'яснено, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта. Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.
За таких обставин та з огляду на вищевикладені вимоги законодавства, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_2 на момент одержання КСП «Правда» державного акта на право колективної власності на землю була членом КСП «Правда», а тому мала право на земельну частку (пай), однак право позивача, який є сином померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 не підлягає захисту в судовому порядку, виходячи із наступного.
Відповідно до пункту 6 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України 2003 року правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом.
Згідно зі статтею 71 ЦК Української РСР 1963 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Відповідно до статті 75 ЦК Української РСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.
Згідно з вимогами статті 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові (стаття 80 ЦК Української РСР).
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.
Механізм застосування позовної давності повинен корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №907/50/16 зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює у неї цю можливість знати про посягання на права.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Скасовуючи рішення та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходить з того, що право на позов у ОСОБА_1 виникло з 1997 року, а тому трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 ЦК Української РСР ( який діяв на момент виникнення спірних правовідносин та повинен був застосований судом першої інстанції), минув до набрання чинності ЦК України 2003 року, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Суд був зобов'язаний застосувати наслідки спливу позовної давності без подання відповідної заяви іншими сторонами спору.
Разом із тим, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що під час розгляду справи в місцевому суді відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності (а.с. 50-52).
Судова практика у спірних правовідносинах є сталою, Верховний Суд неодноразово висловлював подібну правову позицію, зокрема у постановах від 12 червня 2019 року справі №702/962/17 (провадження №61-40068св18), від 17 червня 2020 року у справі №600/528/16 (провадження №61-36780св18), від 09 вересня 2020 року у справі №637/53/18 (провадження №61-1048св19), від 03 листопада 2020 року справі №530/1367/18 (провадження №61-19378св19), від 29 вересня 2021 року у справі №686/14921/19 (провадження №61-3107св20), від 04 жовтня 2021 року у справі №190/1185/20 (провадження №61-7084св21), від 22 грудня 2021 року у справі №662/1660/18 (провадження №61-6204св19), від 08 листопада 2021 року у справі №615/870/20 (провадження №61-4437св21), від 22 грудня 2021 року у справі №662/1660/18 (провадження №61-6204св19), від 10 лютого 2022 року у справі №132/1038/21 (провадження №61-19793св21), 30 червня 2022 року у справі №143/849/20 (провадження №61-1089св21).
Посилання позивача щодо заявлення позову у межах позовної давності є необґрунтованими, оскільки розпаювання земель колишніх колгоспів, яке почало проводитись з 1993 року, є загальновідомим фактом, встановлено, що 07 квітня 1995 року Кудашівською сільською радою народних депутатів Криничанського району Дніпропетровської області було передано колективному сільськогосподарському підприємству «Правда» у колективну власність 6412,2 гектарів землі в межах з планом, для сільськогосподарського використання, видано державний акт на право колективної власності на землю, серія ДП від 07.04.1995 року, відповідно до рішення Кудашівської сільської ради народних депутатів від 10 березня 1995 року № 4 сесія ХХІІ скликання та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 316, з метою подальшого її паювання між членами колективного сільськогосподарського підприємства. До вказаного державного акта долучено список громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства, які мають право на земельну частку (пай) у КСП «Правда», до вказаного списку увійшла мати позивача, яка померла у січні 1997 року і за життя не порушувала питання про відновлення порушених прав щодо земельної частки (паю). Після смерті матері у 1997 році позивач, фактично прийнявши спадщину, мав об'єктивну можливість дізнатися про порушення своїх прав, оскільки міг звернутися до відповідних органів влади чи інших підприємств та установ за отриманням інформації щодо включення спадкодавця до списку пайовиків КСП «Правда», а тому суд апеляційної інстанції доходить висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності, передбачений статтями 71, 76 ЦК УРСР, що є підставою для відмови в позові на підставі статті 80 ЦК УРСР. Крім того, позивач не ставив питання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, не зазначав поважних обставин, які на протязі двадцяти чотирьох років перешкоджали йому звернутись до суду за захистом своїх прав.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з частинами першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження №14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Згідно позову встановлено, що встановлення факту родинних відносин позивача з його померлою матір'ю йому необхідно з метою визнання за ним в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 права на земельну частку (пай) в колишньому колективному сільськогосподарському підприємстві «Правда» Криничанського району Дніпропетровської області в розмірі 7,51 умовних кадастрових гектарів, за рахунок земель запасу комунальної власності в адміністративних межах Божедарівської селищної ради Кам'янського /Криничанського/ району Дніпропетровської області. Разом з тим, у задоволенні вказаної позовної вимоги судом апеляційної інстанції відмовлено, а тому колегія суддів вважає за необхідне відмовити і у задоволенні вимоги про встановлення даного факту, оскільки встановлення такого факту не має юридичного значення.
Частиною 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, оскільки судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права та невірно застосовано норми матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду у відповідності до ст. 376 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу керівника Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Божедарівської селищної ради Кам'янського району Дніпропетровської області слід задовольнити, а рішення суду скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 382-383 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу керівника Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Божедарівської селищної ради Кам'янського району Дніпропетровської області - задовольнити.
Рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2021 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Божедарівської селищної ради Кам'янського району Дніпропетровської області, третя особа: Криничанська державна нотаріальна контора, про встановлення факту родинних відносин та визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
М.Ю. Лопатіна