Провадження № 22-ц/803/2783/24 Справа № 185/13288/23 Суддя у 1-й інстанції - Бондаренко В. М. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
28 лютого 2024 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Лопакової А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля” про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров'я
за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля”
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2023 року, -
18 жовтня 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок ушкодженням здоров'я. В обгрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що 14 років працював на підприємствах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» у шкідливих умовах і отримав виробничу травму. Висновком МСЕК йому первинно встановлено 80 відсотків втрати професійної працездатності за трудовим каліцтвом, з визначенням з 08.09.2023 року другої групи інвалідності. Представник позивача просить стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь позивача моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров'я у сумі 200 000,00 грн., оскільки саме з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров'я (а.с.1-3).
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля” про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров'я - задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, 160 000 грн. 00 коп., з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині позовних вимог відмовити, також вирішено питання щодо судових витрат (а.с.74-81).
Не погодившись із рішенням суду, ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», подало апеляційну скаргу в якому просило рішення суду змінити, зменшивши суму стягнення моральної шкоди до 80 000,00 грн. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду підлягає зміні (а.с.84-89).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом 1 інстанції встановлено, що згідно із записами у трудовій книжці ОСОБА_1 має трудовий стаж за професією , працюючи у структурних підрозділах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», 12 років 4 місяці.
13 вересня 2023 року ОСОБА_1 звільнений відповідачем з посади гірничого майстра за станом здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи (п. 2 ст.40 КЗпП України).
22 травня 2023 року в.о. директора ВСП «Шахтоуправління Тернівське» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» Забєліним Д.С. затверджено акт розслідування нещасного випадку за формою Н-1, що стався з ОСОБА_1 14 травня 2023 року об 11 год. 00 хв., з якого вбачається, що комісія 19 травня 2023 року провела розслідування нещасного випадку, який стався з позивачем у ВСП «Шахтоуправління Тернівське» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» та встановила наступні обставини.
14 травня 2023 року в першу зміну заступник начальника дільниці з видобутку вугілля № 2 ОСОБА_2 видав наряд гірничому майстру ОСОБА_1 на загальне керівництво роботами в зміні по 869 виїмкової дільниці.
О 10 годині 40 хвилин після обстеження робочих місць на 869 бортовому штреку ОСОБА_1 вирушив на обстеження робочих місць 869 збірного штреку.
Приблизно об 11 годині 00 хвилин ОСОБА_1 , рухаючись по вологим трапам в районі ПК-264 869 збірного штреку, послизнувся, стратив рівновагу і впав, вдарившись при падінні головою об анкер, що стирчав з підошви виробки. Побачивши кров, ОСОБА_1 наклав собі на голову марлеву пов'язку та викликав допомогу. Потерпілого доставили до лікарні.
Діагноз потерпілого: ЗЧМТ.СГМ. Рублена рана верхньої частини голови з права.
Комісією встановлено, що основною причиною нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1 , є невиконання посадових обов'язків: порушення вимог абзацу 2 підпункту 1 пункту 2 «Посадової інструкції гірничого майстра дільниці з видобутку вугілля № 2».
Особи, які допустили порушення вимог законодавства з охорони та гігієни праці: ОСОБА_1 , гірничий майстер дільниці з видобутку вугілля № 2 ВСП «Шахтоуправління Тернівське» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», який не забезпечив виконання вимог нормативних актів з охорони праці при виконанні робіт, тим самим порушив вимоги абзацу 2 підпункту 1 пункту 2 «Посадової інструкції гірничого майстра дільниці з видобутку вугілля № 2», затвердженої директором ВСП «Шахтоуправління Тернівське» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» від 04.04.2019 року.
Згідно довідок Міжрайонної психіатричної МСЕК № 2 до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 006773; про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА № 129418 від 08.09.2023 року, вбачається, що первинно ОСОБА_1 з 08.09.2023 року встановлено 80% відсотків втрати професійної працездатності за трудовим каліцтвом, друга групи інвалідності, з повторним переоглядом 10.09.2024 року. Рекомендовані: постійне медикаментозне лікування, стаціонарне лікування в ДКПА.
Надані позивачем письмові докази є достатніми, оскільки у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог.
Задовольняючи частково позовні вимоги частково, суд 1 інстанції виходив із того, що внаслідок нещасного випадку, пов'язаного з виробництвом, позивачу було встановлено 80 відсотків втрати професійної працездатності та 2 групи інвалідності, що порушило його звичне життя, змусило лікуватися, обмежувати свою життєву активність, прикладати додаткові зусилля для організації свого життя. З урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності, необхідність постійного лікування та реабілітації, суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 160 000 грн.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.
Так, у статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Частина 1 ст. 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Згідно з частинами першою та п'ятою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до статті 4 Закону України “Про охорону праці” державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Згідно з пунктом 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Відсутність причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і особистою необережністю потерпілого, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду, тому суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про те, що наявність вини позивача у нещасному випадку, який стався під час виконання ним посадових обов'язків виключає відшкодування відповідачем заподіяної моральної шкоди через ушкодження здоров'я та втрату професійної працездатності.
Як роз'яснено в пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Як вбачається з акту розслідування причин нещасного випадку на виробництві від 19.05.2023 року, основною причиною нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1 14 травня 2023 року об 11 год. 00 хв. є невиконання потерпілим вимог абзацу 2 підпункту 1 пункту 2 «Посадової інструкції гірничого майстра дільниці з видобутку вугілля № 2», затвердженої директором ВСП «Шахтоуправління Тернівське» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» від 04.04.2019 року.
Факт заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 у зв'язку з нещасним випадком на виробництві доведений матеріалами справи. Позивач втратив професійну працездатність, став інвалідом другої групи, переносив фізичні страждання та відчував біль через отриману травму, що позбавило його нормальних життєвих зв'язків, та вимагав додаткових зусиль для організації життя.
Тому, наявні підстави для відшкодування роботодавцем заподіяної працівнику моральної шкоди.
У зв'язку із викладеним колегія суддів погоджується із висновком суду 1 інстанції про часткове задоволення позовних вимог, оскільки такі висновки зроблені з урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на тяжкість отриманої виробничої травми, внаслідок якої позивач став інвалідом другої групи, відсоток втрати працездатності, який становив 80%, стан його здоров'я, який потребує постійного медикаментозного лікування, стаціонарного лікування, відповідно до довідки МСЕК, з урахуванням тяжкості вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, враховуючи ступінь фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалість і тяжкість, а також конкретні обставини по справі, і наслідки, що наступили, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 160 000,00 грн., відповідає характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив через ушкодження здоров'я.
Доводи відповідача про те, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували протиправність дій відповідача щодо позивача, а вимоги про відповідача про відшкодування моральної шкоди ґрунтуються лише на припущеннях, колегія суддів не приймає до уваги оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону та спростовуються актом розслідування причин нещасного випадку на виробництві від 19.05.2023 року, довідкою МСЕК від 08.09.2023 року.
Зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Згідно підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд виходив із того, що внаслідок отриманої виробничої травми позивач втратив 80% професійної працездатності, встановлення 2 групи інвалідності, що свідчить, що призвело до кардинальної негативної зміни життя, порушили його психологічний стан та нормальні життєві зв'язки.
Прийнявши до уваги факт втрати позивачем 80% працездатності, встановлення 2 групи інвалідності, врахувавши характер немайнових втрат позивача, глибину його фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей та позбавлення його певних можливостей їх реалізації, а також керуючись засадами розумності і справедливості, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, на рівні 160 000,00 грн.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Судом першої інстанції на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.
Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.
Таким чином, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд повно і всебічно перевіривши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову у відповідності з нормами матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля” - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: