Провадження № 22-ц/803/2154/24 Справа № 211/4750/23 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко С.В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
29 лютого 2024 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Бондар Я.М.
суддів Зубакової В.П., Тимченко О.О.
сторони:
позивач- ОСОБА_1
відповідач- Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому порядку згідно ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 листопада 2023 року, ухвалене суддею Ткаченко С.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, (відомості про дату складення повного тексту судового рішення відсутні),
Позивач ОСОБА_1 звернувся у серпні 2023 року до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Просив суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 236 454,66 грн. за період з 22.06.2022 по 10.02.2023, посилаючись на затримку відповідачем повного розрахунку при звільненні та остаточного його проведення лише 10.02.2023.
В обґрунтування позову зазначив, що з 08.04.1999 він працював на посаді машиніста тепловоза, а 21.06.2022 звільнений з посади за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію.
20.06.2022 відповідачем видано наказ щодо звільнення, а 09.08.2022 він звернувся до відповідача із заявою щодо проведення повного розрахунку при звільненні.
13.07.2023 він звернувся до відповідача із запитом про розміри сум та дати виплати йому одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю, 21.07.2023 отримав відповідь про виплату належних йому сум у розмірі 146 647,20 грн.
Тому з врахуванням його середньоденного заробітку у сумі 1010,49 грн. та періоду невиплати, просив вимоги задовольнити.
Рішенням Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 листопада 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні за період з 22.06.2022 по 10.02.2023 у сумі 146 647 (сто сорок шість тисяч шістсот сорок сім) гривень 20 коп. та у рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.
В іншій частині позову відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач АТ «Українська залізниця», посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні його позовних вимог у повному обсязі.
При цьому, скаржник зазначає, що спір між сторонами виник через невиплату відповідачем позивачу у день його звільнення 21.06.2022, передбаченої Колективним договором одноразової грошової допомоги у розмірі шести середньомісячних заробітків, а саме 236 454,66, що стало підставою для нарахування позивачем відповідачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Вказує, що згідно з положеннями статті 117 КЗпП України (в редакції Закону №2352-ІХ від 01.07.2022, суд першої інстанції мав стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період, який не може перевищувати шести місяців, тоді як суд стягнув середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за більший період, з 22.06.2022 по 10.02.2023.
Посилаючись на рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т), а саме п. 1.1.4, вказує на те, що інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги призупинено.
Скаржник зазначає, що відповідно до п.13.1 рішення правління АТ «Українська залізниця» від 24.10.2022 (протокол №Ц-54/90 Ком.т.) ухвалено здійснювати нарахування та виплату працівникам, які звільнилися/або будуть звільнятися у період з лютого до грудня 2022 року одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи у галузі при звільненні працівника вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті відповідно до п.3.2.21 Галузевої угоди, виплати яких було призупинено в хронологічній послідовності, відповідно до її виникнення, починаючи з листопада 2022 року, згідно з графіком погашення. У зв'язку з наведеними рішеннями правління Підприємства, відповідач вважає, що виплата одноразової допомоги здійснюється не у день звільнення працівника на пенсію, а пізніше, згідно з графіком погашення.
На думку відповідача судом першої інстанції не враховано очевидну неспівмірність заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - 146 647,20 грн. із розміром відтермінованої матеріальної допомоги - 236 454,66 грн., характером цієї заборгованості, діями позивача, відповідача та іншим обставинам.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справі, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менша ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Як установлено судом та убачається з матеріалів справи,ОСОБА_1 наказом (розпорядженням) №363/ОС від 20 червня 2022 року звільнений з 21 червня 2022 року із посади машиніста тепловоза Структурного підрозділу «Криворізьке локомотивне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця».
За повідомленням начальника СП «Криворізьке локомотивне депо», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні рішенням правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 були призупинені інші додаткові виплати, передбачені колективним договором. Протокольним рішенням правління від 24.10.2022 №Ц-54/90 нарахування та виплати матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію проводиться в хронологічній послідовності згідно з графіком погашення. ОСОБА_1 одноразова грошова допомога згідно з графіком погашення була нарахована у лютому 2023 року у сумі 146 647,20 грн. та виплачена 10 лютого 2023 року.
Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач посилався на невиплату відповідачем одноразової грошової допомоги у розмірі шести середньомісячних заробітків (посадових окладів), що у сумі складає 146 647,20 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було виплачено позивачу суму одноразової грошової допомоги у розмірі шести середньомісячних заробітків (посадових окладів), що у сумі складає 146 647,20, а непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.
Згідно зі ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Верховний Суд у постанові від 19 травня 2022 року у справі № 1640/3365/18, провадження № К/9901/17624/19, зазначив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, не виплата роботодавцем працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, за весь період невиплати цієї заробітної плати, оскільки вимоги звільненого працівника щодо її виплати є трудовим спором і регулюються нормами трудового права.
Верховний Суд в постанові від 12 червня 2019 року у справі №569/79/18, провадження №61-44467св18, зазначив, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на день звільнення позивача із займаної посади - 21 червня 2022 року, відповідач не провів виплату позивачу всіх належних сум, а саме не виплатив одноразову грошову допомогу у розмірі шести середньомісячних заробітків (посадових окладів), що у сумі складає 146 647,20 грн.
Отже, остаточний розрахунок по заробітній платі, передбачений статтею 116 КЗпП України, АТ «Українська залізниця» у день звільнення позивача не проведено.
Такий розрахунок не проведено 10.02.2023.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_1 права на стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку за період з 22 червня 2022 року по 10 лютого 2023 року, тобто по день виплати одноразової вихідної допомоги.
При цьому, середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).
З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Пунктом 5 розділу ІV Порядку встановлено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.
Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за два місяці що передували звільненню, розрахована позивачем на підставі довідки про доходи Позивача від 27.07.2023 №745 у відповідності до Порядку, складала 1010,49 грн.
За період з 22 червня 2022 року по 10 лютого 2023 року кількість календарних днів, становить 234 дні, тобто середній заробіток за цей період позивач нарахував у сумі 236 454,66 грн., цей розмір в апеляційній інстанції відповідачем не спростовано.
Метою покладення на робтодавця відповідальності, визначеної у статті 117 КЗпП України, у разі невиконання обов'язку провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і дійшла висновку, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
За таких обставин, суд має право, а не зобов'язаний, за певних умов зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Як встановлено судом першої інстанції, враховуючи період невиплати заробітної плати, висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, провадження №14-623цс18, а також те, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 236 454,66 грн., яку просив стягнути позивач, є значною для відповідача, суд першої інстанці дійшов правильного висновку про те, що співмірним, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи буде розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку - 146 647,20 грн.
При цьому посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що у складний для України час, коли російською федерацією було розпочато повномасштабні військові дії АТ «Українська залізниця» відтермінувало, зокрема виплату матеріальної допомоги при звільненні на пенсію, колегією суддів відхиляються, оскільки не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Доводи відповідача про те, що суд першої інстанції мав стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період, який не може перевищувати шести місяців, відповідно положень ст.117 КЗпПП України (в редакції Закону №2352-ІХ від 01.07.2022), колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки на час звільнення позивача - 21 червня 2022 ці норми закону не були чинними.
При цьому судом першої інстанції, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку враховано наведені відповідачем доводи щодо матеріального становища підприємства, враховано конкретні обставини справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, та стягнуто зменшений розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який відповідає виваженості та спарведливості.
Наведене повністю узгоджується із сталою правовою практикою, яка викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 06 лютого 2020 року у справі № 806/305/17, від 06 серпня 2019 року у справі № 826/9793/18, від 20 лютого 2020 року у справі № 821/723/17, від 02 вересня 2020 року у справі № 804/7733/16, від 28 січня 2021 року у справі № 240/11214/19.
Колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 29 лютого 2024 року.
Головуючий:
Судді: